1.1. У вересні 2018 року Спільне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" (далі - СП ТОВ "Світловодськпобут") звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Світловодської міської ради, Комунального підприємства "Житлосвіт 2012" (далі - КП "Житлосвіт 2012") про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у сумі 303 551,39 грн, з яких: 220 323,19 грн основний борг за централізоване опалення, 67 556,21 грн інфляційних втрат та 15 671,99 грн 3% річних.

1.2. Позов обґрунтований порушенням відповідачами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання", які не уклали договір теплопостачання з позивачем. При цьому КП "Житлосвіт 2012" у визначені періоди, будучи балансоутримувачем відповідних нежитлових приміщень, отримувало прибуток від передачі в оренду цих приміщень, та фактично не сплачувало вартість послуг з централізованого опалення.

1.3. Відповідачем-2 подано клопотання про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Виконавчого комітету Світловодської міської ради №742 від 15.08.2012 "Про визначення виконавця житлово-комунальної послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання" виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для споживачів у приватних будинках, будинках садибного типу та для споживачів у багатоквартирних будинках з використанням внутрішньобудинкових теплових мереж визначено СП ТОВ "Світловодськпобут".

2.2. Рішенням Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області №522 від 11.07.2014 "Про визнання комунального підприємства "Житлосвіт 2012" балансоутримувачем житлового фонду" визнано балансоутримувачем житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Світловодськ КП "Житлосвіт 2012".

Пунктом 2 даного рішення зобов'язано КП "Житлосервіс 2012" передати об'єкти житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Світловодськ на баланс КП "Житлосвіт 2012".

2.3. Рішенням Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області №118 від 26.02.2016 "Про визнання КП "Житлосервіс 2012" балансоутримувачем об'єктів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Світловодська" визнано балансоутримувачем об'єктів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Світловодська КП "Житлосервіс 2012".

Пунктом 2 цього рішення вирішено передати з балансу КП "Житлосвіт 2012" на баланс КП "Житлосервіс 2012" об'єкти житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Світловодська.

У пункті 5 цього ж рішення зазначено, що рішення №522 від 11.07.2014 "Про визнання комунального підприємства "Житлосвіт 2012" балансоутримувачем житлового фонду" визнано таким, що втратило чинність.

На виконання рішення Виконавчого комітету Світловодської міської ради №522 від 11.07.2014, відповідно до копії авізо №3 від 25.11.2014 з балансу КП "Житлосервіс 2012" передано на баланс КП "Житлосвіт 2012" об'єкти житлового фонду згідно з додатком №1.

2.4. Згідно з п. 3 рішення Виконавчого комітету Світловодської міської ради від 10.04.2013 за №259 "Про передачу на баланс Комунального підприємства "Житлосервіс 2012" та Комунального підприємства "Житлосвіт 2012" житлових будинків та споруд" вирішено передати з балансу житлово-експлуатаційної контори №3, житлово-експлуатаційної контори №4, житлово-експлуатаційної контори №5 та прийняти на баланс Комунального підприємства "Житлосвіт 2012" житлові будинки та споруди згідно з переліком (додаток № 2).

2.5. Опалювальні сезони у 2014-2016 роках у м. Світловодськ розпочиналися та закінчувалися відповідно до рішень Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області та наказів Спільного підприємства-Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" про початок та закінчення опалювальних сезонів.

2.6. Актами прийому-передачі основних засобів від 01.03.2016 підтверджується передача багатоквартирних житлових будинків, що знаходяться за відповідними адресами, з балансу КП "Житлосвіт 2012" на баланс КП "Житлосервіс 2012". Передача будинків з балансу КП "Житлосвіт 2012" на баланс КП "Житлосервіс 2012" виконана на підставі рішення Виконавчого комітету Світловодської міської ради від 26.02.2016 за №118.

В актах прийому-передачі приміщень, які складались між КП "Житлосервіс 2012", КП "Житлосвіт 2012" та орендарями приміщень за адресами: вул. Леніна, 4, вул. Бойка, 2-б, вул. Леніна, 60, вул. Леніна, 64, вул. Бульвар Дніпровський, 20, вул. Богуна, 15, вул. Калініна, 20, міститься інформація щодо наявності централізованого опалення, наявність теплопостачання або наявність батарей централізованого опалення.

2.7. Позивачем проведено нарахування вартості наданих послуг теплопостачання нежитлових приміщень, що знаходяться у багатоквартирних житлових будинках, за період з 01.10.2015 по 01.03.2016 на суму 220 323,19 грн.

Розрахунок вартості наданих послуг проводився позивачем на підставі тарифів для потреб інших споживачів, затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у відповідний період.

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 02 січня 2019 року рішенням Господарського суду Кіровоградської області позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з КП "Житлосвіт 2012" на користь СП ТОВ "Світловодськпобут" заборгованість в розмірі 220 323,19 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 304,85 грн. В задоволенні позовних вимог до Світловодської міської ради та в іншій частині позовних вимог відмовлено.

3.2. 09 квітня 2019 року постановою Центрального апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.01.2019 залишено без змін.

3.3. Рішення та постанова в частині стягнення основної суми боргу мотивовані тим, що згідно з рішеннями Виконавчого комітету Світловодської міської ради від 10.04.2013 №259 та від 11.07.2014 №522 всі будинки за адресами, зазначеними в позові, перебували на балансі КП "Житлосвіт-2012", тому, з урахуванням приписів ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", обов'язок безпосереднього утримання майна покладається на балансоутримувача, який утримував на своєму балансі не лише житлові квартири, а будинки в цілому як споруди з вбудованими нежитловими приміщеннями. Також суди дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджено розпорядження відповідачем-2 спірними нежитловими приміщеннями.

Крім того, суди зазначили, що в актах прийому-передачі приміщень, які складались між КП "Житлосервіс 2012", КП "Житлосвіт 2012" та орендарями відповідних приміщень, міститься інформація щодо наявності централізованого опалення, наявності теплопостачання або наявності батарей централізованого опалення та в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відключення від мережі централізованого теплопостачання будинків, в яких знаходяться приміщення, або окремо приміщень, за теплопостачання яких позивач просить стягнути заборгованість, та не спростовано надані розрахунки.

У зв'язку з викладеним, зазначені обставини свідчать про теплопостачання приміщень, зазначених в позові, та про наявність підстав для стягнення основної суми заборгованості в розмірі 220 323,19 грн з відповідача-2.

3.3.1. З огляду на зазначений позивачем в розрахунках період з 01.10.2015 по 29.02.2016, суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, про яку заявляв відповідач-2.

3.3.2. Відмова у задоволенні вимоги щодо солідарного стягнення з відповідачів суми боргу за послуги централізованого теплопостачання мотивована тим, що житлові будівлі, до яких постачалася теплова енергія, знаходяться на балансі відповідача-2, тому саме на нього покладений обов'язок з оплати отриманих послуг.

3.3.3. Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з 01.10.2015 по 01.06.2018 та 3% річних за період з 01.10.2015 по 01.07.2018, суди дійшли висновку, що відсутність укладеного між сторонами договору та відсутність конкретного строку оплати наданих позивачем послуг позбавляє можливості перевірки наданого розрахунку, тому, з урахуванням приписів ст. 530 ЦК України, строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг пов'язаний з моментом пред'явлення вимоги виконавцем. Така вимога пред'явлена відповідачу- 2 у листі від 12.07.2018 №700, що поза межами періоду нарахувань. Таким чином, відсутні підстави для стягнення з відповідача-2 інфляційних втрат та 3% річних.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Комунальне підприємство "Житлосвіт 2012" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2019, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.01.2019 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з КП "Житлосвіт 2012" заборгованості за централізоване опалення за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. При визначенні саме відповідача-2 споживачем, а отже боржником у зобов'язанні з оплати поставленої теплової енергії у нежитлові приміщення, судом апеляційної інстанції порушено та не застосовано положення ст.ст. 11, 16, 319, 322, 327, 401, 402, 510, 511, 526, 527, 541, 714 ЦК України, ст. 78 ГК України, ч. 3 ст. 4 Житлового кодексу Української РСР, приписів ст.ст. 1, 23, 24, 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.ст. 1, 19 Закону України "Про теплопостачання", ст.ст. 26, 29, 30, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 4, 5 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", ст.ст. 1, 7, 13 "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", ч. 1 ст. 10 Закону України "Про природні монополії" та ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 (630-2005-п) , Правила користування тепловою енергією, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (1198-2007-п) , рішення виконавчого комітету Світловодської міської ради від 11.07.2014 №522 "Про визнання комунального підприємства "Житлосвіт-2012" балансоутримувачем житлового фонду".

4.2.2. Рішенням виконавчого комітету Світловодської міської ради від 11.07.2014 №522 "Про визнання комунального підприємства "Житлосвіт-2012" балансоутримувачем житлового фонду" вирішено визнати відповідача-2 балансоутримувачем житлового фонду комунальної власності територіальної громади міста Світловодська. Рішення органу місцевого самоврядування щодо визначення відповідача-2 балансоутримувачем вільних нежитлових учасниками справи суду не надано.

4.2.3. На думку скаржника, саме відповідач-1 (Світловодська міська рада) як власник нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках, повинен нести тягар утримання цього майна, в тому числі і щодо оплати теплової енергії, якщо така поставлялася у ці нежитлові приміщення, а також обліковувати його в себе на балансі.

4.2.4. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" відповідач-2 не є балансоутримувачем нежитлових приміщень, а поняття споживача і балансоутримувача не є тотожними.

Частинами 1 та 2 ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не встановлено жодного права чи обов'язку балансоутримувача володіти чи розпоряджатися майном власника.

Відповідач-2 наголошує, що суди безпідставно ототожнили балансоутримувача житлового фонду комунальної власності із споживачем теплової енергії у конкретно визначених нежитлових приміщеннях, що не належать до житлового фонду.

Частиною 2 ст. 23 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю. Таких доказів управління майном власника відповідачем-2 ані позивач, ані відповідач-1 суду не надали, а суди у свою чергу ухилилися від дослідження цих обставин.

4.2.5. Також скаржник не погоджується з посиланням судів на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №904/7183/17, оскільки вказана правова позиція стосувалася зобов'язань власника майна сплатити отримані комунальні послуги та відсутності договору між сторонами, тоді як відповідач-2 не є ані власником, ані користувачем вільних нежитлових приміщень не отримував комунальної послуги, внаслідок чого не є споживачем комунальної послуги та не має обов'язку її сплачувати.

Суди ухилилися від дослідження обставин справи, що пов'язані із предметом та виконанням умов договору №24, чим порушили вимоги ст.ст. 11, 86, 210, 236 ГПК України, наслідком якого стало безпідставне (незаконне) стягнення з відповідача-2 заборгованості відповідача-1.

4.2.6. Судові рішення, що оскаржуються, порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ст.ст. 13 та 41 Конституції України, оскільки протиправно обертають грошові кошти мешканців будинку, які спрямовані на утримання спільного майна багатоквартирного будинку шляхом їх накопичення і використання відповідачем-2 як виконавцем комунальної послуги та прибуток відповідача-2, що використовується для оплати праці трудового колективу, на утримання майна Світловодської міської ради без достатньої правової підстави.

4.2.7. Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (не населенням) регулюються Правилами користування тепловою енергією, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (1198-2007-п) .

Різниця у правовідносинах між споживачами за Правилами №630 і за Правилами №1198 в частині вільного користування послугою суттєва. Так, згідно із Правилами №630 споживач зобов'язаний укласти договір про централізоване опалення із теплопостачальною організацією, у той час як споживач згідно з Правилами №1198 такого обов'язку не має, а навпаки має право у будь-який час відмовитися від надання такої послуги.

Суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували доводи відповідача-2, що позивач не мав правових підстав змушувати будь-якого споживача отримувати теплову енергію, яка йому непотрібна, а відтак вести нечесну підприємницьку діяльність.

4.2.8. Так, у постанові від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц, Верховний Суд вказав, що питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення, а обов'язок сплати виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг.

Свої вимоги щодо оплати заборгованості за постачання теплової енергії позивач обґрунтовував саме тим, що хоча власником нежитлових приміщень і є Світловодська міська рада, якій він виставляв рахунки на сплату та з якою намагався укласти договір, але у зв'язку із тим, що орендодавцем майна був відповідач-2, то він і повинен сплачувати послуги з теплопостачання. Таким чином, необґрунтованими є висновки судів, що зазначені вище нежитлові приміщення були на балансі відповідача-2 та що відповідач-2 виступав їх орендодавцем до їхнього звільнення орендарями.

4.3. СП ТОВ "Світловодськпобут" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2019, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.01.2019 без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4.3.1. Відзив мотивовано тим, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції від 09.11.2017 визначено учасників правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг. На думку позивача, він є виконавцем послуги з централізованого опалення, а відповідачі споживачами цієї послуги.

Позивач вважає, що КП "Житлосвіт 2012" відповідно до рішення від 11.07.2014 №522 було балансоутримувачем відповідних приміщень в період з 11.04.2014 по 01.03.2016 та згідно з вимогами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" несе відповідальність за їх утримання та користування.

4.3.2. В порушення ч. 2 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" КП "Житлосвіт 2012" не уклало договір на теплопостачання з СП ТОВ "Світловодськпобут", при цьому в період стягнення заборгованості, підприємство, перебуваючи балансоутримувачем, отримувало прибуток від передачі в оренду вільних приміщень орендарям та фактично не сплачувало вартість послуг з централізованого опалення.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

За змістом норм Цивільного кодексу України (435-15) , Закону України "Про житлово- комунальні послуги", укладання договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст.ст. 627, 630 Цивільного кодексу України, п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

КП "Житлосвіт 2012" зобов'язане оплатити житлово-комунальні послуги, якщо воно фактично користувалося ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

При цьому, позивач посилається на правові позиції, викладені у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 30.10.2013 по справі №6-59цс13, у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 №6-110цс12 та у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15.

4.3.3. Позивач вважає, що КП "Житлосвіт 2012" є юридичною особою, яка утримувала на балансі житлові будинки з вбудованими нежитловими приміщеннями, вела бухгалтерську звітність, та забезпечувала управління житловими будинками з вбудованими нежитловими приміщеннями, шляхом передачі в оренду нежитлових приміщень.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області від 11.07.2014 №522 "Про визнання КП "Житлосвіт-2012" балансоутримувачем житлового фонду", визнано балансоутримувачем житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Світловодськ комунальне підприємство "Житлосвіт-2012". Отже, на думку позивача, відповідач-2 утримував на своєму балансі не лише житлові квартири, а будинки в цілому як споруди з вбудованими нежитловими приміщеннями.

4.4. Склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується Витягами з протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 29.07.2019 та від 09.09.2019, які наявні в матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.3. З урахуванням визначених меж розгляду справи судом касаційної інстанції, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про неправильну оцінку судом апеляційної інстанції документів, що містяться у матеріалах справи, необхідність надання оцінки доказам у справі та повторного встановлення фактичних обставин справи.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у сумі 303 551,39 грн, з яких: 220 323,19 грн основний борг за централізоване опалення, 67 556,21 грн інфляційних втрат та 15 671,99 грн 3% річних.

5.2.2. Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними законами України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про теплопостачання".

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу) є власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч. 4, ч. 6 ст. 19 Закону).

За змістом статей 24, 25 Закону України "Про теплопостачання", п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (1198-2007-п) , договір на теплопостачання укладається між теплопостачальною організацією та споживачем.

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Пунктом 14 Правил передбачений обов'язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

5.2.3. Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому, відсутність письмово оформленого договору не позбавляє споживача обов'язку оплачувати надані йому послуги.

5.2.4. Разом з тим, відповідно до пп. 1 п. "а" ч. 1 ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, належить до відання виконавчого комітету Світловодської міської ради. А згідно із пп. 1 п. "а" ч. 1 ст. 30 цього ж Закону, до компетенції виконавчого комітету Світловодської міської ради належить управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

5.2.5. Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Світловодської міської ради від 11.07.2014 №522 "Про визнання комунального підприємства "Житлосвіт-2012" балансоутримувачем житлового фонду" вирішено визнати відповідача-2 балансоутримувачем житлового фонду комунальної власності територіальної громади міста Світловодська.

Також господарські суди зазначили, що згідно з рішеннями Виконавчого комітету Світловодської міської ради від 10.04.2013 №259 та від 11.07.2014 №522 всі будинки за адресами, зазначеними в позові, перебували на балансі КП "Житлосвіт-2012", тому, з урахуванням приписів ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", обов'язок безпосереднього утримання майна покладається на балансоутримувача.

5.2.6. Проте суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними з огляду на таке.

Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР, житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, а до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.

Отже, господарським необхідно було з'ясувати чи стосується зазначене рішення Світловодської міської ради від 11.07.2014 №522 нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках і чи передавалися такі будинки на баланс відповідача-2 разом з приміщеннями житлового фонду і якими документами це підтверджено. Тобто у даному випадку необхідно встановити обов'язок саме відповідача-2 утримувати відповідні нежитлові приміщення, які зазначені позивачем у позовній заяві.

Таким чином, господарським судам необхідно з'ясувати, чи виник у відповідача обов'язок утримувати нежитлові приміщення, власником яких є Світловодська міська рада.

Також господарським судам необхідно було з'ясувати не лише, чи є відповідач-2 балансоутримувачем відповідних нежитлових приміщень, а й за можливості встановити споживача (споживачів) теплової енергії в нежитлових приміщеннях багатоквартирних будинків, оскільки поняття "балансоутримувач" приміщення не є тотожним поняттю "споживач" теплової енергії.

5.2.7. Відповідно до положень ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 11, 319, ЦК України (435-15) обов'язок власника (житлового чи нежитлового приміщення) у багатоквартирному будинку щодо утримання належного йому майна виникає безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас суди не дослідили доказів управління (розпорядження) майном Світловодської міської ради відповідачем-2.

5.2.8. Відповідач-2 під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій наголошував на тому, що він не є ані власником, ані користувачем вільних нежитлових приміщень та не мав наміру і не отримував комунальної послуги, внаслідок чого не є споживачем комунальної послуги та не має обов'язку її сплачувати. Додатково відповідач-2 стверджував, що він не має договорів із кінцевими споживачами теплової енергії; не має договорів на надання житлово-комунальних послуг із власником цих приміщень (територіальної громадою в особі відповідача-1) як кінцевим споживачем житлово-комунальної послуги; не має договірних зобов'язань щодо управління та утримання такого майна, а відповідач-1 не звертався до відповідача-2 із пропозиціями щодо утримання його майна на підставі договору.

Більш того, відповідач-2 неодноразово вказував на те, що між ним і позивачем укладений 10.10.2013 договір про теплопостачання №24, який стосувався постачання теплової енергії до виробничих приміщень відповідача-2, що перебували у нього на балансі, а відповідач-2 оплачував надані позивачем рахунки на сплату теплової енергії протягом спірного періоду. Із дати укладення і до теперішнього часу позивач жодного разу не звертався до відповідача-2 із пропозиціями щодо внесення змін до таблиці №1 договору №24 з приводу збільшення характеристик та адрес постачання теплової енергії щодо вільних приміщень, які зазначені у його позовній заяві та не виставляв рахунків на сплату теплової енергії у таких вільних нежитлових приміщеннях. Більш того, позивач за домовленістю із відповідачем-2 вже в спірному періоді (листопад 2015 року) виключив із договору №24 частину приміщень, які згодом включив до позову.

Господарські суди не дослідили зазначеного договору, не надали йому належної правової оцінки.

Отже, суди не дослідили зазначених вище обставин справи, що пов'язані із предметом та виконанням умов договору №24, чим порушили вимоги ст.ст. 11, 86, 210, 236 ГПК України, оскільки врахування цього доказу сприяє встановленню відповідних приміщень, споживачем теплової енергії у яких є відповідач-2.

Дослідження наведеного доказу та встановлення вказаних обставин є необхідною умовою для правильного вирішення спору.

5.2.9. З урахуванням викладеного, суди передчасно стягнули саме з відповідача-2 заборгованість за користування тепловою енергією.

За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, вимогами процесуального закону встановлено обов'язок сторін довести суду ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Натомість до компетенції суду віднесено встановлення обставин, що мають значення для справи, надання їм правильної юридичної оцінки на підставі дослідження та оцінки доказів, що містяться у справі, з належним відображенням здійснених висновків в ухваленому судовому рішенні за результатами розгляду справи.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обидві судові інстанції обмежились лише формальним посиланням на те, що вимоги позивача в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню, що не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, встановленим у ст. 236 ГПК України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог ст.ст. 73, 74, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.

6.2. Відповідно до ч. 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа направляється на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

6.4. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дослідити сукупність обставин, на які посилається позивач та відповідачі і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.