1.1. Акціонерне товариство "Харківобленерго" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Харківводоканал" про стягнення заборгованості у розмірі 454 386,73 грн, яка складається з: спожитої електричної енергія (технологічні втрати (платні) - 355 274,96 грн (тарифна складова - 296 062,47 грн, ПДВ 20% - 59212,49 грн), пені - 55 786,02 грн, 3% річних - 9 564,1 5 грн та інфляційних витрат в розмірі 33761,60 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії від 03.01.2018 №1.01 в частині оплати вартості поставленої позивачем електричної енергії відповідачу.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 03 січня 2008 року між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (відповідач, постачальник) та Комунальним підприємством "Виробничо-технологічне підприємство "Вода", приєднаним на підставі рішення Харківської міської ради від 12.01.2011 №132/11 до Комунального підприємства каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" (перейменованого з 23.12.2011 на Комунальне підприємство "Харківводоканал" (позивач, споживач), укладено Договір про постачання електричної енергії № 1.01 (далі - Договір 1.01).

Відповідно до пункту 1 Договору 1.01 постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід`ємними частинами.

Суди встановили, що додатковими угодами до Договору №1.01, які укладені між АК "Харківобленерго" (постачальник), КП "ВТП "Вода" (споживач) та КП КГ "Харківкомуночиствод" (новий споживач) (в подальшому перейменоване у КП "Харківводоканал"), починаючи з листопада 2011 року по жовтень 2017 року, сторони визначили, що постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення електроустановок споживача, а споживач сплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Положеннями цих додаткових угод передбачено, що новому споживачу за цими угодами передаються всі права споживача, що передбачені Договором №1.01, новий споживач приймає на себе всі обов`язки споживача, що передбачені Договором 1.01.

2.2. Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2 Договору 1.01 постачальник зобов`язується виконувати умови цього договору; постачати споживачу електроенергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з урахуванням умов розділів 6, 7 Договору, відповідно до додатку №1 Договірні величини електроспоживання на відповідний рік та додатку №2 Порядок розрахунків.

В свою чергу споживач згідно з п. 2.3.1, 2.3.3. Договору 1.01 зобов`язується виконувати умови цього договору; оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії згідно з умовами додатку №2 Порядок розрахунків (ч.2 п.10.2 Правил користування електричною енергією).

2.3. У п. 5 додатку №2 "Порядок розрахунків" до Договору 1.01 сторони погодили, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). За результатами розрахункового періоду споживачем та постачальником електричної енергії визначається фактичний обсяг поставленої споживачу електричної енергії та оформлюється додаток № 20 "Акт про використану електричну енергію".

Для проведення остаточного розрахунку споживач протягом 3 (трьох) робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділі "Харківенергозбут" рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня його отримання. У разі неявки споживача для отримання рахунку постачальник направляє рахунок споживачу рекомендованим листом. У такому випадку рахунок вважається отриманим споживачем з дня його відправлення.

На підставі показів розрахункових засобів обліку електричної енергії (відповідно до додатку 3.1 "Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку та тарифів, що застосовуються при проведенні розрахунків за спожиту електричну енергію") оформлюється звіт про обсяг спожитої електричної енергії у формі додатку №9 до цього договору (п. 7.3 Договору 1.01). Зазначений звіт про обсяги спожитої електричної енергії за розрахунковий період споживач зобов`язаний щомісяця у встановлений договором строк надавати постачальнику (п. 2.2.4 Договору 1.01).

2.4. Позивач стверджує, що у травні та червні 2017 року він поставив (продав) відповідачу електричну енергію (технологічні платні втрати) у кількості 215 345 кВт/г вартістю 360 522,49 грн (в т.ч. ПДВ) та 208 246 кВт/г вартістю 355 274,96 грн відповідно, тоді як відповідач повністю не розрахувався за поставлену електричну енергію (технологічні втрати). Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у цій справі.

3. Стислий виклад змісту рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.01.2019 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства "Харківводоканал" на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" заборгованість у розмірі 454 386,73 грн, яка складається з: 355 274,96 грн - вартості спожитої електричної енергії (технологічні втрати (платні) (тарифна складова - 296 062,47 грн, ПДВ 20% - 59 212,49 грн); 55 786,02 грн - пені, 9 564,15 грн - 3% річних та 33 761,60 грн - інфляційних втрат, а також стягнуто судові витрати у розмірі 6 815,80 грн.

3.1.1. Рішення суду мотивоване тим, що строк виконання грошового зобов`язання станом на момент розгляду справи настав, проте відповідач не надав доказів сплати вартості за спожиту електричну енергію у повному обсязі, тому відповідач прострочив виконання грошових зобов`язань за договором, що має наслідком стягнення з боржника суми основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

За висновком суду, позивач правомірно застосував тарифи для 2 класу напруги з посиланням на умови додатку 3.1 до Договору 1.01.

3.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову повністю та вирішено питання про розподіл судових витрат.

3.2.1. Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що виникненню зобов`язання споживача з оплати спожитої товарної продукції має передувати виконання позивачем зобов`язання з виставлення рахунків з правильним розрахунком вартості електричної енергії.

Суд встановив, що КП "Харківводоканал" є промисловим підприємством з огляду на підпункти 3.2.1, 3.2.3, 3.2.4 пункту 3.2 Статуту позивача. КП "Харківводоканал" відповідає всім критеріям, наявність яких відповідно до підпункту 4 пункту 3.1 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою НКРЕ №1052 від 13.08.1998, зумовлює виникнення зобов`язання позивача розраховувати вартість спожитої відповідачем електричної енергії (в т.ч. за спірний період) за I класом, яке АТ "Харківобленерго" порушила.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт неправильного розрахунку вартості спожитої відповідачем електричної енергії, що викладено у рахунках за спірний період, а також невиконання позивачем зобов`язання згідно з п.10 Додатку №2 до Договору 1.01 в частині проведення перерахунку та пред`явлення до сплати рахунків із правильним зазначенням суми грошового зобов`язання КП "Харківводоканал".

3.2.2. Судом апеляційної інстанції також враховано, що у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №922/4198/17 та від 20.11.2018 у справі №922/741/16 підтверджено висновок про те, що КП "Харківводоканал" є промисловим підприємством в розумінні п. 3.1. "Порядку визначення класів споживачів", затвердженого Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 №1052, ввело нові виробничі потужності, які наразі використовуються та споживають електричну енергію для виробничих потреб, а також у порівнянні з обсягом річного споживання електричної енергії за 2008 рік у кількості 65313209 кВт/год, упродовж періоду 2014-2017 років щорічно споживало обсяги електричної енергії більш ніж утричі у порівнянні з 2008 роком, що в місячному обсязі понад 20 млн кВт/год. на технологічні потреби послуг з водопостачання та водовідведення.

Отже, пред`явлені до сплати рахунки на оплату вартості електричної енергії за травень, червень 2017 року, на які посилається АТ "Харківобленерго" як на підставу виникнення зобов`язання з їх оплати, є такими, що не можуть встановлювати настання обов`язку відповідача щодо остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію відповідно до пункту 5 додатку № 2 до Договору 1.01.

3.2.3. Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основної суми боргу, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, інфляційних і пені задоволенню також не підлягають, оскільки є похідними від основної суми боргу.

3.2.4. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що незважаючи на те, що суд не встановив, яка ж саме сума є правильною і яку треба сплатити відповідачу за спожиту електричну енергію у спірний період, зазначене не звільняє відповідача від сплати за спожитий товар, оскільки саме на АТ "Харківобленерго" покладається обов`язок щодо здійснення перерахунку по виставленим рахункам за укладеним сторонами у справі договором шляхом застосування тарифів для I (першого) класу напруги за всіма точками продажу незалежно від ступенів напруги. Відмова у задоволенні позовних вимог у цій справі не свідчить про звільнення відповідача від сплати за спожитий товар, а є наслідком неправильного розрахунку позивачем вартості електричної енергії в пред`явлених рахунках за спірний період.

4. Стислий виклад змісту вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, АТ "Харківобленерго" звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2019. Судові витрати покласти по справі покласти на відповідача.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник зазначає таке.

4.2.1. Судом апеляційної інстанції при вирішенні справи невірно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 526, 714 Цивільного кодексу України, пункти 6.23 та 6.28 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996 та не застосовано пункти 6.25, 6.26 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996.

4.2.2. Умовами Договору 1.01 чітко визначено обов`язок КП "Харківводоканал" щодо оплати вартості отриманого товару (електричної енергії) до факту пред`явлення постачальником (позивачем) рахунку. Проте суд при розгляді справи взагалі не дослідив умов договору в частині порядку проведення оплати за електроенергію та надав перевагу умовам договору, які стосуються лише остаточного розрахунку споживача за електричну енергію. Судом при наданні оцінки умовам Договору 1.01 не було враховано норми насамперед ст. 629 ЦК України, тому висновки суду апеляційної інстанції щодо порушення позивачем нормативно-правових актів у сфері електроенергетики та умов договору 1.01 не ґрунтуються на нормах права та дійсних обставинах справи, що призвело до прийняття незаконного рішення.

4.2.3. Постановами Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №922/4198/17 та від 20.11.2018 у справі №922/741/16 прямо не встановлено необхідності застосовувати 1 (перший) клас у розрахунках вартості електричної енергії для КП "Харківводоканал" за Договором 1.01 та не визначено цю обставину загальновідомою. Таким чином, судом апеляційної інстанції невірно застосовано ч.3 ст. 75 ГПК України, оскільки зазначена норма передбачає звільнення від доказування щодо обставин, визнаних судом загальновідомими.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів та вимог, наведених у ній, та просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 - без змін.

Позиція та доводи відповідача в цілому ґрунтуються на висновках, здійснених апеляційним господарським судом у постанові, що оскаржується.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 300 ГПК України).

Отже, не можуть бути предметом оцінки суду касаційної інстанції доводи скаржника про неналежність доказів, наявних у справі, їх неправильну оцінку судом апеляційної інстанції та неповне встановлення фактичних обставин справи.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується правовідносин, що виникли з договору про постачання електричної енергії.

5.2.2. Діяльність у сфері електроенергетики підпадає під державне регулювання, яке провадиться шляхом формування тарифної політики відповідно до законодавства, надання ліцензій на здійснення окремих видів діяльності в електроенергетиці, здійснення контролю за діяльністю суб`єктів електроенергетики та інших учасників ринку електричної енергії та встановлення відповідальності за порушення умов і правил здійснення ними діяльності в електроенергетиці та на ринку електричної енергії.

Органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (ч.ч. 2, 3 ст. 11 Закону України "Про електроенергетику" (чинного на час виникнення спірних правовідносин та дати ухвалення рішення та постанови у цій справі).

5.2.3. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" встановлення тарифів належить до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Постановою НКРЕ від 13.08.1998 №1052 затверджено Порядок визначення класів споживачів, який обов`язковий для застосування всіма ліцензіатами з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та з постачання електроенергії за регульованим тарифом при укладенні із споживачами договорів про постачання електричної енергії за регульованим тарифом (далі - Порядок).

У пункті 3.2 Порядку відображено загальне правило, за яким до 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.

Одночасно у підпункті 4 підпункту 3.1 Порядку (у редакції Постанови НКРЕ від 30.06.2011 №1110) встановлено критерії віднесення споживачів до 1 класу, а саме: промислові підприємства, що збільшили обсяг річного споживання більш ніж утричі порівняно з 2008 роком або ввели нові виробничі потужності після 2008 року, та місячне споживання яких складає понад 20 млн кВт/год на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу

У пункті 2.1 договору сторони погодили, що у разі прийняття нормативно-правових актів, які змінюють умови договору 1.01, сторони зобов`язуються до внесення до договору відповідних змін керуватися вимогами цих нормативних документів.

Отже, враховуючи наявність державного регулювання правовідносин з постачання електроенергії, а також умови пункту 2.1 договору 1.01, при визначенні класу споживача електричної енергії застосуванню підлягають критерії, прямо визначені державним регулятором у відповідному Порядку, незалежно від того, який клас напруги погоджено сторонами у відповідному договорі та дати такого погодження.

5.2.4. Суд апеляційної інстанції встановив відповідність відповідача у спірний період визначеним підпунктом 3.1 Порядку критеріям споживача 1 класу. Отже, застосування позивачем у рахунках за спірний період тарифів для 2 класу напруги з посиланням на умови договору 1.01 є неправомірним та суперечить вимогам обов`язкового для позивача, як ліцензіата з передачі електричної енергії, нормативно-правового акту - Порядку, про що вірно зазначив апеляційний господарський суд.

5.2.5. Обґрунтованим є і висновок суду апеляційної інстанції про необхідність врахування висновку, здійсненого судами у господарській справі №922/4198/17 щодо відповідності відповідача критеріям споживача електричної енергії 1 класу, який є преюдиціальним для цієї справи.

5.2.6. Суд не бере до уваги посилання позивача в касаційній скарзі на відсутність у нього підстав застосовувати у виставлених відповідачу рахунках за спожиту електричну енергію перший (1) клас напруги, оскільки за умовами договору, закріпленими у пункті 2.1 договору 1.01, сторони зобов`язались застосовувати положення чинного законодавства, які змінюють умови цього договору, та керуватись ними. Виходячи з положень статі 629 Цивільного кодексу України (435-15) , погоджені сторонами умови договору є обов`язковими для виконання сторонами.

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що пред`явлені позивачем відповідачу рахунки на оплату вартості електричної енергії за спірний період, на які посилається позивач як на підставу виникнення зобов`язання з їх оплати, містять неправильний розрахунок вартості спожитої відповідачем електричної енергії. Розрахунки здійснені з порушенням пунктів 6.23, 6.28 Правил користування електричною енергією та підпункту 4 пункту 3.1 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги.

5.2.7. Відповідно до частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

У пункті 10 Додатку №2 до договору 1.01 сторони погодили, що у випадках неправильного розрахунку сум, що підлягають оплаті споживачем (тобто нарахування надмірних сум, або, навпаки, не нарахування сум, які споживач повинен оплачувати у відповідності до даного договору або нормативних документів), постачальник проводить перерахунок за весь період неправильного нарахування та відображає його в рахунку, який споживач отримує у відповідному розрахунковому відділі Компанії до 6 числа наступного за розрахунковим місяця та лише тоді сплачує його у порядку визначеному пунктом 5 цього додатку.

Проте, як встановив суд апеляційної інстанції, доказів здійснення позивачем перерахунку та пред`явлення до сплати відповідачу рахунків із правильним зазначенням суми грошового зобов`язання матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що у спірних правовідносинах позивач допустив прострочення кредитора відповідно до статті 613 Цивільного кодексу України, оскільки допустив бездіяльність, яка полягає у неприведенні ним своїх рахунків на оплату спожитої електричної енергії у відповідність з наведеними вимогами чинного законодавства та, зокрема з належним класом споживання електроенергії, що є обов`язковим в силу визначених сторонами умов договору.

У зв`язку з викладеним, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог рахунки не встановлюють настання у відповідача зобов`язання здійснити остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/741/16, від 06.08.2019 у справі №922/635/15 та від 12.02.2019 у справі №922/4927/15.

5.2.8. Підсумовуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції констатує, що позиція скаржника по суті зведена до необхідності встановлення інших фактичних обставин справи, відмінних від обставин, правильно встановлених апеляційним судом. Проте за результатами перегляду справи у касаційному порядку, Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносини судом апеляційної інстанції, з правильним застосуванням до них норм матеріального права. Порушень норм процесуального права не встановлено. Тоді як звертаючись з касаційною скаргою, позивач не довів неправильне застосування апеляційним судом норм права як необхідної передумови для скасування чи зміни постанови, що оскаржується.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.2. З огляду на зазначене вище у розділі 5 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.