У серпні 2018 року Міністерство оборони України (далі - Міністерство) звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Тубольцевої Ж.І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (далі - Концерн "Військторгсервіс"), у якому просило зобов`язати ФОП Тубольцеву Ж.І. та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди Міністерству у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця № 4959 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Авангард, вул. Базова, 20.

Позовні вимоги з посиланням на положення статей 321, 391, 651, 763 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК) обґрунтовано тим, що на підставі пункту 7.3 договору № ВКС-1262 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів від 01.08.2016 (далі - договір № ВКС-1262) Міністерство листом від 04.06.2018 № 747/13 та шляхом публікації відповідного оголошення у газеті "Одеські вісті" від 09.06.2018 № 44 (5068) повідомило ФОП Тубольцеву Ж.І. про припинення з 06.08.2018 дії цього договору, однак відповідач, незважаючи на припинення договірних відносин з позивачем, неправомірно чинить останньому перешкоди у користуванні торговельним місцем № 4959, чим заподіює Міністерству збитки та призводить до неможливості належного здійснення ним господарської діяльності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.12.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову з огляду на недоведеність позивачем припинення договору № ВКС-1262, відтак між сторонами у справі продовжують існувати орендні договірні відносини і відповідач користується спірним торговельним місцем на правових підставах, що виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту свого права.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2019 року Міністерство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу Міністерство обґрунтовує, зокрема, тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 525, 651, 763, 782, 783 ЦК, статті 188, 291 ГК; при цьому скаржником наголошено, що суди дійшли помилкових висновків щодо існування між сторонами договірних правовідносин і не врахували, що Міністерство на підставі пункту 7.3 договору № ВКС-1262 скористалося своїм правом припинити дію вказаного договору в односторонньому порядку, про що неодноразово належним чином попереджувало відповідача, проте останній будь-яких заперечень проти припинення з позивачем зобов`язальних правовідносин не надав і надалі безпідставно продовжує користуватися торговельним місцем; висновки судів попередніх інстанцій не відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 16.05.2018 у справі № 420/504/16-ц, щодо можливості розірвання договору в односторонньому порядку.

11.06.2019 (згідно з інформацією служби кур`єрської доставки) ФОП Тубольцевою Ж.І. до Касаційного господарського суду направлено відзив на касаційну скаргу та пояснення, які надійшли до суду 12.06.2019. У відзиві ФОП Тубольцева Ж.І. просить поновити, продовжити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу, як пропущений з поважних причин. При цьому жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску такого строку відповідачем до відзиву не додано.

Відповідно до частини 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

В ухвалі Касаційного господарського суду від 25.04.2019 про відкриття касаційного провадження строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу (із наданням доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи) було встановлено до 05.06.2019.

Згідно зі статтею 118 ГПК право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки відзив на касаційну скаргу подано поза межами строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі від 25.04.2019 про відкриття касаційного провадження, обґрунтованих причин пропуску такого строку відповідачем не наведено, а відповідних доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку відповідачем до відзиву не додано, суд касаційної інстанції залишає цей відзив без розгляду.

ФОП Тубольцева Ж. І. та Концерн "Військторгсервіс" в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 21.02.2000 між Міністерством, Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ТОВ "Промтоварний ринок" укладено договір № 181/9-83р, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 5.1 якого Міністерство дає згоду на вилучення земельної ділянки площею 4,33 га (з розміщеним на ній асфальтовим майданчиком площею 1,2 га, вартість понесених затрат по його обладнанню становить 264 661,00 грн, що розташована на території військового містечка № 7 Одеського гарнізону, військова частина А-4139, та передає вказану земельну ділянку (з розміщеним на ній асфальтовим майданчиком площею 1,2 га) Авангардівській селищній раді Овідіопольського району Одеської області. Рада приймає земельну ділянку площею 4,33 га (з розміщеним на ній асфальтовим майданчиком площею 1,2 га), що розташована на території військового містечка №7 Одеського гарнізону, військова частина А-4139, для передачі у встановленому законодавством порядку у постійне користування ринку. Міністерство має право протягом 99 років з дня підписання цього договору безкоштовного користування на власний розсуд 50 місцями під 20-футові контейнери, що розміщені на території ринку по вул. Рожевій, та розташованих на цих місцях вказаних контейнерів, а ринок визнає зазначене право та зобов`язується безкоштовно здійснювати охорону, загальне освітлення, прибирання території, забезпечувати вільний доступ до вказаних контейнерів.

25.04.2000 між Міністерством, Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ТОВ "Промтоварний ринок" підписано акт прийому-передачі земельної ділянки з розміщеним на ній асфальтовим майданчиком, розташованої на території військової частини А-4139 в Одеському гарнізоні на 7-ому кілометрі Овідіопольської дороги.

14.06.2016 між Міністерством і Концерном "Військторгсервіс" укладено договір доручення № 1, за умовами пунктів 1.1, 5.1 якого Міністерство доручає, а Концерн приймає на себе доручення та зобов`язується вчиняти від імені Міністерства юридичні дії, пов`язані з укладанням та розірванням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцями для встановлення 20-футових контейнерів (загальна кількість - 50 місць) на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій, отриманням і обліком грошових коштів, стягненням штрафних санкцій та представництвом інтересів сторін у судах та інших юрисдикційних органах з питань, пов`язаних з виконанням цього договору. Схема розташування 20-футових контейнерів на земельній ділянці на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій наведена у додатку № 1 до цього договору. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2019; договір вважається автоматично продовженим на таких самих умовах, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої дії договору у письмовій формі не пізніше ніж за один календарний місяць до закінчення терміну його дії.

01.08.2016 між Міністерством, від імені якого діє Концерн "Військторгсервіс (сторона-1) відповідно до договору доручення від 14.06.2016, і ФОП Тубольцевою Ж.І. (сторона-2) укладено договір № ВКС-1262 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнера, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 2.2.1, 2.2.2 якого сторона-1 надає стороні-2 право платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнера на спеціально визначеній для цієї мети відкритій території, а сторона-2 зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги по розміщенню майна згідно з умовами цього договору. Для встановлення майна сторона-1 виділяє відкриту територію, яка розташована за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Авангард, територія ТОВ "Промтоварний ринок ", вул. Рожева, торгове місце № 4959, згідно з планом розташування, який є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1). Сторона-1 зобов`язується виділити та надати стороні-2 відкриту територію для встановлення майна, а саме торгове місце № 4959; не вчиняти дій, які б перешкоджали стороні-2 використовувати виділену територію на умовах даного договору.

За змістом пунктів 2.4.2. 2.4.5, 3.1, 3.2, 4.3 договору № ВКС-1262 сторона-2 зобов`язується здійснювати оплату за користування місцем для встановлення майна та інші платежі, передбачені умовами цього договору, вчасно і в повному обсязі. У термін 2-х робочих днів з дня отримання акта виконаних робіт (наданих послуг), що зазначені у пункті 3.1 цього договору направити стороні-1 підписаний акт або мотивовану відмову від його приймання. У разі неповернення оформленого акта виконаних робіт (наданих послуг) у цей термін, послуги вважаються прийнятими стороною-2 та підлягають оплаті в повному обсязі. Сторона-2 щомісяця сплачує платіж шляхом перерахування відповідної суми, вказаної зазначені у пункті 3.2 цього договору на розрахунковий рахунок сторони-1 на підставі рахунків сторони-1 у період з 10-го по 20-те число поточного місяця. У разі якщо сторона-2 здійснює оплату наданих послуг шляхом внесення коштів у касу сторони-1, то сума, яку він повинен сплатити стороні-1 збільшується на 1%. Сторона-2 зобов`язалася самостійно отримувати рахунок та акт виконаних робіт. Загальна вартість наданих послуг по розміщенню одного 20-ти футового контейнеру на виділеній території за цим договором в місяць становить 2 680,00 грн з урахуванням ПДВ. При затриманні стороною-2 оплати виставлених рахунків за надані послуги більше двох місяців сторона-1 має право в будь-який час і на свій погляд розірвати договір в односторонньому порядку, стягнувши понесені збитки зі сторони-2.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2, 7.3 договору він набуває чинності з 01.08.2016 та діє до 31.05.2019. Договір розривається в односторонньому порядку при заборгованості по оплаті більше, ніж 2 місяці. Дія договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений, а також за ініціативою однієї із сторін. Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці.

06.03.2018 між Міністерством і Концерном "Військторгсервіс" укладено додаткову угоду № 1 до договору доручення від 14.06.2016 № 1, відповідно до якого змінено мінімальний розмір плати за надання права платного користування одним торговельним місцем, який становить 16 925,40 грн (з ПДВ) за місяць, внесено низку інших змін, зокрема, визначено, що підвищення розміру плати за надання права платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнеру на території ТОВ "Промтоварний ринок" Концерн здійснює шляхом внесення відповідних змін до укладених фізичними та/або юридичними особами договорів про надання права платного користування торговельним місцем.

29.03.2018 Концерн "Військторгсервіс" направив ФОП Тубольцевій Ж.І. лист № 406/34, у якому повідомив відповідачку про збільшення мінімального розміру плати за надання права платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнеру на території ТОВ "Промтоварний ринок" та про необхідність приведення договірних відносин у відповідність до цих змін, для чого їй необхідно прибути до філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" у 15-денний термін з метою врегулювання питання щодо подальших договірних відносин та умов співпраці з Міністерством. У листі також зазначено, що у разі неприбуття в установлений строк та не приведення договірних відносин у відповідність до вимог додаткової угоди № 1 до договору доручення № 1 від 14.06.2016, дію договору № ВКС-1262 буде припинено в порядку виконання пункту 7.3 зазначеного договору, тобто за ініціативою сторони.

Лист від 29.03.2018 № 406/34 отримано відповідачкою 02.04.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення № 6505809300800 про вручення поштового відправлення.

12.04.2018 ФОП Тубольцева Ж . І. звернулася до Концерну "Військторгсервіс" з листом б/н, у якому надала згоду на підписання додаткової угоди для внесення змін до договору від 01.08.2016 № ВКС-1262 та просила надати примірник зазначеної додаткової угоди, підписаний Міністерством, від імені якого діє Концерн "Військторгсервіс". Цей лист отримано Концерном "Військторгсервіс" 12.04.2019, що підтверджується відповідною відміткою, проставленій на поштовій накладній служби кур`єрської доставки № 5107263.

У листі від 04.06.2018 № 747/13 Концерн "Військторгсервіс" повідомив ФОП Тубольцеву Ж.І. про припинення дії договору від 01.08.2016 № ВКС-1262 у порядку, передбаченому пунктом 7.3 зазначеного договору, за ініціативою Міністерства. Також зазначено, що у разі наявності у ФОП Тубольцевої Ж.І. бажання надалі користуватися торговельним місцем та за умови, що вказане місце буде вільне, вона може звернутися до Концерну у термін до 06.08.2018 із заявою про намір укласти договір у новій редакції, за яким мінімальна вартість користування торговельним місцем становитиме 16 925,40 грн (з ПДВ) за місяць.

На підтвердження надсилання відповідачці цього листа Міністерством до суду надано опис вкладення у цінний лист від 05.06.2018, однак докази отримання ФОП Тубольцевою Ж.І. зазначеного листа у матеріалах справи відсутні.

За зверненням позивача у газеті "Одеські вісті" випуск № 44 (5068) від 09.06.2018 розміщено оголошення наступного змісту: "За ініціативою Міністерства оборони України (МОУ) з 06.08.2018 припиняється дія договорів про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій, а саме: припиняється дія договору від 01.08.2016 № ВКС-1262, укладеного з МОУ та ФОП Тубольцевою Ж.І . на користування торговельним місцем № 4959, на підставі повідомлення від 04.06.2018 № 747/13".

Аналогічне повідомлення про припинення дії договору 01.08.2016 № ВКС-1262 було розміщено на веб-сайті ТОВ "Промтоварний ринок".

На виконання розпорядження начальника Концерну "Військторгсервіс" від 06.08.2018 № 10 та з метою встановлення фактичного використання торговельного місця № 4959, яке знаходиться на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій, комісією із представників філії Концерну проведено огляд вказаного торговельного місця, за результатами якого складено акт від 07.08.2018. У цьому акті зафіксовано, що станом на 07.08.2018 на торговельному місці № 4959 діяльність не здійснюється, проте, на ньому розміщено два 20-футових контейнера, які зачинено.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Міністерства про зобов`язання ФОП Тубольцевої Ж .І. та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди Міністерству у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця № 4959 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Авангард, вул. Базова, 20.

Відповідно до статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини 1 статті 759 і статті 761 ЦК за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 01.08.2016 № ВКС-1262 є договором найму (оренди) майна, що випливає зі змісту положень послідовно укладених: трьохстороннього договору від 21.02.2000 № 181/9-83р, договору доручення від 14.06.2016 № 1, якими опосередковано набуття позивачем майнового права користування асфальтованим майданчиком із розміщеними на ньому 50 торговельними місцями, та договору № ВКС-1262, за умовами якого відповідачка набула право платного користування місцем для встановлення контейнеру.

Відповідно до статті 525 ЦК одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частин 1, 2 статті 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Відповідно до частин 1, 4 статті 188 ГК зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі статтею 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за загальним правилом, встановленим як чинним господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

Положеннями статті 291 ГК визначено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (частини 1, 3 наведеної норми).

Таким чином, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 ГК. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в пункті 7.3 договору від 01.08.2016 № ВКС-1262 сторони визначили випадки припинення дії цього договору: закінчення терміну, на який його укладено, та за ініціативою однієї із сторін (сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці).

Водночас пункт 7.3 договору від 01.08.2016 № ВКС-1262 не містить ані підстав розірвання договору чи припинення ним дії (за виключенням закінчення строку, на який його було укладено), ані посилання на можливість вчинення певних дій в односторонньому порядку, ані положень щодо можливості відхилення від загального порядку розірвання господарських договорів, встановленого статтею 188 ГК.

У свою чергу, ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони в контексті наведених положень законодавства не тягне за собою таких правових наслідків як дострокове припинення дії договору.

Наведена правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 зі спору, що виник з подібних правовідносин за участю Міністерства, висновки якої про те, як саме повинна застосовуватися норма права, є обов`язковими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин з огляду на положення частини 4 статті 236, частини 2 статті 315 ГПК.

Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 916/1658/18, від 18.07.2019 у справі № 916/1685/18, від 23.07.2019 у справі № 916/1368/18, від 31.07.2019 у справах № 916/1660/18 і № 916/1664/18, від 08.08.2019 у справі № 916/1383/18, від 20.08.2019 у справах № 916/1678/18 і № 916/1680/18.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що ФОП Тубольцева Ж. І. у відповідь на ініціативу Міністерства щодо припинення дії договору від 01.08.2016 № ВКС-1262 згоди на це не надавала, а Міністерство з приводу розірвання зазначеного договору (припинення ним дії) у визначеному законом порядку до суду не зверталося.

Отже, за встановлених судами обставин, з урахуванням положень статті 651 ЦК, статті 188 ГК та змісту пунктів 7.2, 7.3 договору від 01.08.2016 № ВКС-1262 у їх сукупності, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначений договір як на час розгляду справи судом першої інстанції, так і на час апеляційного перегляду справи не був припиненим у зв`язку з його розірванням в односторонньому порядку за ініціативою Міністерства відповідно до пункту 7.3 цього договору.

Місцевим та апеляційним господарськими судами при вирішенні цього спору помилково враховано висловлену Верховним Судом у постанові від 13.02.2018 у справі № 916/849/17 правову позицію про те, що з аналізу статті 651ЦК, статті 188 ГК вбачається, що договір не може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін за відсутності правових підстав, визначених ЦК і ГК, у тому числі спеціально визначених умовами укладеного договору, оскільки в такому випадку одностороння відмова від договору може порушити права орендаря, який належним чином виконував прийняті на себе зобов`язання.

Так, у справі № 916/849/17 за позовом Концерну "Військторгсервіс" до ФОП Ха Тхі Фионг предметом позову є визнання договору розірваним (припиненим) і висновок судів про відсутність підстав для задоволення такого позову обґрунтовується тим, що Концерн не є належним позивачем у даному випадку, оскільки не наділений правом звернення до суду із самостійним позовом, діючи виключно як представник Міністерства; при цьому обраний спосіб захисту не є належним у розумінні статей 13, 16, 20 ЦК, оскільки Концерном фактично порушується питання про встановлення юридичного факту, що виходить за межі компетенції господарського суду. Тобто у справі № 916/849/17 у порівнянні зі справою, яка розглядається, інші суб`єктний склад учасників справи і предмет позову, що обумовило й наявність інших правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Разом із тим, зважаючи на те, що самі по собі зазначені посилання судів попередніх інстанцій не призвели до прийняття неправильних по суті рішення та постанови, Верховний Суд вважає, що зазначене порушення, на яке здійснено посилання у касаційній скарзі Міністерства, не може бути достатньою підставою для їх скасування, позаяк згідно з частиною 2 статті 309 ГПК не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Позивачем обрано такий спосіб судового захисту як усунення перешкод у користуванні торговельним місцем № 4959 шляхом його звільнення від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу).

Згідно зі статтею 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Так, негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то відпадає і підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, у якій зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Оскільки судами попередніх інстанцій установлено, що на час розгляду справи договір від 01.08.2016 № ВКС-1262 не є припиненим у зв`язку з його розірванням в односторонньому порядку за ініціативою Міністерства, тобто в силу пункту 7.1 цього договору є чинним до 31.05.2019 і між сторонами станом на дату ухвалення оскаржуваних судових актів існували договірні правовідносини, то це виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права у вигляді усунення перешкод у здійсненні Міністерством права користування зазначеним торговельним місцем.

Крім того, судами попередніх інстанцій правомірно зауважено, що заявлена Міністерством у позові вимога про зобов`язання вчинити певні дії не тільки відповідача, а і будь-яких інших третіх осіб, поширена, зокрема, на осіб, яких не визначено, не конкретизовано та яких не зазначено позивачем в якості відповідачів за його позовом, що не відповідає положенням чинного ГПК (1798-12) , відтак позов у цій частині не є належним та ефективним способом захисту прав Міністерства.

У зв`язку з наведеним, а також беручи до уваги зазначені положення законодавства, надану судом правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, фактичні обставини у справі, встановлені судами під час її вирішення, підтверджують покладені в основу судових рішень висновки про не доведення позивачем факту порушення його прав або законних інтересів відповідачем з огляду на правову природу тих правовідносин, що виникли між сторонами, та невідповідність обраного позивачем способу захисту фактичним обставинам у справі, що виключає можливість покладення на відповідача обов`язку усунути позивачу перешкоди у користуванні торговельним місцем.

Доводи Міністерства, наведені у касаційній скарзі, про помилковість висновку судів щодо існування між сторонами договірних правовідносин з огляду на те, що Міністерство на підставі пункту 7.3 договору від 01.08.2016 № ВКС-1262 скористалося своїм правом припинити дію вказаного договору в односторонньому порядку, про що неодноразово належним чином попереджувало відповідача, проте, останній будь-яких заперечень проти припинення з позивачем зобов`язальних правовідносин не надав і надалі безпідставно продовжує користуватися торговельним місцем, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки такі доводи спростовуються встановленими у справі фактичними обставинами, які наведені вище, та не узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

Колегія суддів не приймає до уваги недоречні аргументи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду щодо можливості розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без настання будь-яких умов, висловленої у постанові від 16.05.2018 у справі № 420/504/16-ц, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, однаковість предмета та підстав позову, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Натомість зі змісту постанови Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 420/504/16-ц вбачається, що предмет і підстави позову у зазначеній справі, а також встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, в порівнянні з предметом і підставами позову та фактичними обставинами у справі, яка розглядається, є зовсім різними, що виключає як подібність правовідносин у цих справах, так і підстави застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.05.2018.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Загалом обґрунтування касаційної скарги стосується повторного дослідження обставин, що вже були встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та переоцінки тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом в процесі розгляду цієї справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначені положення законодавства та обставини, установлені судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.