на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Гребенюк Н.В., Пушай В.І.) та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 08.04.2019 (суддя Сірош Д.М.) про забезпечення позову

за позовом Фізичної особи-підприємця Багмута Дмитра Степановича

до Головного управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру Полтавської області

про поновлення договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди,

1. Короткий зміст позовних вимог і заяви про забезпечення позову

1.1. Звернувшись у суд з даним позовом, Фізична особа-підприємець Багмут Дмитро Степанович (далі-позивач) просив визнати поновленим договір оренди земельної ділянки (далі-договір), площею 12,8572 га, кадастровий номер 5322481700:06:000:0240 (далі-земельна ділянка), який укладений 01.12.2011 між ним та Кременчуцькою районною державною адміністрацією, строком на сім років, з моменту набрання законної сили рішенням суду, та визнати укладеною з моменту набрання законної сили рішенням суду додаткову угоду до договору, на умовах запропонованих позивачем.

1.2. У квітні 2019 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просить заборонити Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області приймати рішення та/або здійснювати дії, спрямовані на розпорядження (передачу у власність, користування чи інше речове право) земельними ділянками сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами: 5322481700:06:000:0402, 5322481700:06:000:0404, 5322481700:06:000:0406, 5322481700:06:000:0403, 5322481700:06:000:0407, 5322481700:06:000:0405, 5322481700:06:000:0408, які утворені шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 5322481700:06:000:0240, та знаходяться на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, до набрання законної сили рішенням суду по даній справі.

1.3. Заява про забезпечення позову обґрунтована необхідністю недопущення жодних змін стосовно земельної ділянки, яка є предметом договору, до закінчення судового розгляду, оскільки виконання рішення суду та відновлення порушених прав позивача буде неможливим. Зазначає, що після подання позову з державного земельного кадастру зникли відомості щодо земельної ділянки та замість неї з`явилось сім окремих земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами, у зв`язку з чим існує ризик передачі новосформованих ділянок у власність або в користування третім особам.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.04.2019, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2019, заяву задоволено повністю, вжито відповідних заходів забезпечення позову.

2.2. Такі висновки судів мотивовані тим, що приписами статті 136 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 08.04.2019 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

3.2. В обґрунтування доводів, викладених у касаційній скарзі, відповідач посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, не застосували норми матеріального права, оскільки земельна ділянка, яка є предметом спору перестала існувати, натомість на її місці з`явилось кілька новостворених земельних ділянок, що виключало правові підстави для вжиття судом таких заходів.

3.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів з підстав законності та обґрунтованості судових рішень, та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, зазначаючи, що відповідач своїми діями підтвердив намір розпорядитися земельною ділянкою.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову (ч.1). Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч.2).

4.2. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

4.3. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

4.4. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

4.5. Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

4.6. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

4.7. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

4.8. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

4.9. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.

4.10. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

4.11. Із встановлених судами обставин, які були покладені в основу оскаржуваних відповідачем судових рішень, вбачається, що предметом позовних вимог є визнання поновленим договору оренди земельної ділянки та укладеною додаткової угоди до нього, з підстав продовження права користування позивачем земельною ділянкою, яка є предметом договору оренди. При цьому суди вказали на те, що підставою для вжиття заходів забезпечення позову є недопущення жодних змін стосовно земельної ділянки, яку відповідач поділив шляхом створення окремих земельних ділянок, оскільки у разі їх невжиття, позивачу буде унеможливлено виконання рішення суду, що позбавить його ефективного способу поновлення порушених прав, за захистом якого він звернувся, оскільки існує реальна загроза передачі новосформованих ділянок відповідачем у власність або користування третім особам.

4.12. Таким чином, колегія суддів вважає, що спір у справі не вирішений, а вимога про вжиття заходів забезпечення позову є співмірною і адекватною заявленим позовним вимогам, висновки судів про вжиття заходів забезпечення позову є законними та обґрунтованими, оскільки вони спрямовані на запобігання можливим порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а тому немає підстав для скасування оскаржених судових рішень і задоволення касаційної скарги.

4.13. Посилання у касаційній скарзі на практику судів визнаються Верховним Судом помилковими, оскільки у вказаних справах обставини, покладені в основу судових рішень, є відмінними від обставин даної справи, що виключає застосування правових позицій судів з інших справ у даній справі.

4.14. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.15. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

4.16. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.

4.17. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

4.18. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм чинного законодавства, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

5.3. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень.

5.4. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

5.5. Наведеним у сукупності спростовується позиція відповідача щодо неправомірності прийнятих у справі судових рішень.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру Полтавської області залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 у справі Господарського суду Полтавської області № 917/137/19, залишити без змін.