1.1. У листопаді 2017 року Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району (далі - Яворівська КЕЧ району) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Підприємства об`єднання громадян "Мисливсько-рибальське господарство "Старичі" (далі - ПОГ "МРГ "Старичі") про визнання недійним договору, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні водними об`єктами.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що між сторонами у справі укладено договір від 23.03.2016 № 5 "Про організацію рибогосподарської діяльності" (далі - договір від 23.03.2016 № 5), на підставі якого Яворівською КЕЧ району фактично передано у користування ПОГ "МРГ "Старичі" 120,97 га водних об`єктів. Оскільки зазначені водні об`єкти розташовані на земельних ділянках, що за цільовим призначенням належать до земель оборони, проте Міністерство оборони України не надавало згоди на укладення такого договору, Яворівська КЕЧ району просила визнати вказаний договір від 23.03.2016 № 5 недійсним та зобов`язати ПОГ "МРГ "Старичі" усунути перешкоди у користуванні водними об`єктами загальною площею 120,97 га.

1.3. У відзиві на позов ПОГ "МРГ "Старичі" посилалося на те, що питання правомірності надання останньому у користування мисливських угідь у Львівській області було предметом дослідження у справі № 910/18835/17, за наслідками розгляду якої судами відмовлено у задоволенні позову Яворівської КЕЧ району до Львівської обласної ради, ПОГ "МРГ "Старичі" та Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства про скасування рішення та визнання недійсним договору від 29.09.2015 № 78.

1.4. Крім того, на момент прийняття Львівською обласною радою рішення від 15.09.2015 № 1439 "Про надання у користування мисливських угідь у Львівській області Підприємству об`єднання громадян "Мисливсько-рибальське господарство "Старичі" отримано погодження у Яворівської КЕЧ району, яка є землекористувачем, на надання в користування мисливських угідь, у зв`язку з чим відсутні порушення спеціального закону, яким регламентовано Порядок надання у користування мисливських угідь.

1.5. З огляду на врегулювання відносин між Яворівською КЕЧ району та ПОГ "МРГ "Старичі" шляхом укладення договору від 19.02.2016 № 4 про співпрацю та організацію взаємовідносин і наданням погодження Яворівською КЕЧ району на користування мисливськими угіддями, листом від 23.04.2015 № 1192, ПОГ "МРГ "Старичі" вважає, що права Яворівської КЕЧ району у зазначеній справі не порушені.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.09.2018 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент прийняття Львівською обласною радою рішення від 15.09.2015 № 1439 Яворівською КЕЧ району надано відповідне погодження щодо надання у користування мисливських угідь, у зв`язку з чим відсутнє порушення статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

2.3. За висновками місцевого господарського суду доводи Яворівської КЕЧ району щодо необхідності отримання згоди власника земельної ділянки - Міністерства оборони України, на передачу у користування мисливських угідь не спростовують факту погодження вказаного питання землекористувачем.

2.4. Суд першої інстанції також зазначив, що судовими рішеннями у справі №910/18835/17 встановлено факт погодження питання землекористування, що підтверджує прийняття органом місцевого самоврядування Львівською обласною радою рішення від 15.09.2015 № 1439 відповідно до вимог статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", внаслідок чого відсутні підстави для визнання недійсним договору від 23.03.2016 №5 та для задоволення позовної вимоги про зобов`язання ПОГ "МРГ "Старичі" усунути перешкоди в користуванні водними об`єктами загальною площею 120,97 га.

2.5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 рішення Господарського суду Львівської області від 18.09.2018 скасовано в частині відмови у визнанні недійсним договору від 23.03.2016 № 5 "Про організацію рибогосподарської діяльності", укладеного між Яворівською КЕЧ району та ПОГ "МРГ "Старичі", та в цій частині ухвалено нове рішення, яким вказаний договір визнано недійсним. У іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

2.6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що прийняття рішення про надання обласними радами мисливських угідь у користування, що розташовані на землях оборони, можливе після погодження з Міністерством оборони України, військовими частинами, військово-навчальними закладами, установами, підприємствами та організаціями Збройних Сил України, яким відповідні земельні ділянки надані у користування без зміни їх цільового призначення.

2.7. Оскільки Яворівська КЕЧ району веде оперативне управління земельною ділянкою, первинним, фактичним користувачем земельної ділянки є Міністерство оборони України, з яким необхідно було погоджувати надання права користування водними об`єктами 120,97 га, що розташовані на землях, які належать до земель оборони, однак такого погодження проведено не було.

2.8. За висновком суду апеляційної інстанції порядок та підстави надання в користування водних об`єктів мають визначатись з урахуванням положень законодавства України, що регулюють земельні відносини, а відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із законом України "Про використання земель оборони" (1345-15) .

2.9. Апеляційний господарський суд також послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 06.09.2018 № 906/723/17.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ПОГ "МРГ "Старичі" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 18.09.2018 у скасованій апеляційним судом частині.

3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судом апеляційної інстанції не зазначено з яких саме підстав оспорюваний правочин визнано недійсним, а положення статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" на спірні правовідносини не поширюється.

3.3. На думку скаржника, дотримання визначеної законом процедури та правомірність отримання ПОГ "МРГ "Старичі" мисливських угідь у користування встановлена судовими рішеннями у справі № 910/18835/17, якими також підтверджено, що спірна земельна ділянка залишилася у користуванні Яворівської КЕЧ району та її цільове призначення не змінилося. Водночас, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про необхідність погодження рішення про надання у користування водними об`єктами для здійснення рибогосподарської діяльності з Міністерством оборони України.

3.4. Посилання апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 06.09.2018 №906/723/17 скаржник вважає необґрунтованим, оскільки висновки судом у цій справі зроблені на підставі інших фактичних обставин.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача та третьої особи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що землі загальною площею 39163,82 га в межах згідно з планом землекористування Державним актом на право користування землею серії Б № 040634 від 24.01.1980 закріплено в безстрокове і безплатне користування за Янівською квартирно-експлуатаційною частиною району Яворівського району Львівської області Української республіки та за цільовим призначенням належить до земель оборони Міністерства оборони України.

4.3. Архівною довідкою галузевого Державного архіву Міністерства оборони України від 23.03.2017 № 562 підтверджено, що Янівська квартирно-експлуатаційна частина району розформована 04.09.1998 відповідно до Директиви МОУ від 05.03.1998 №Д/115/1/911; інформація щодо правонаступника не відображена. Згідно ліквідаційного акта казармено-житловий фонд, комунальні об`єкти і споруди, земельні ділянки, матеріальні засоби Старицького гарнізону передані Яворівській квартирно-експлуатаційній частині району.

4.4. Рішенням Львівської обласної ради від 15.09.2015 № 1439 надано у користування ПОГ "МРГ "Старичі" мисливські угіддя терміном на 15 років у визначених межах, згідно з додатком до цього рішення; доручено Львівському обласному управлінню лісового та мисливського господарства в місячний термін укласти договір про умови ведення мисливського господарства з користувачем мисливських угідь, відповідно до пункту 1 цього рішення.

4.5. 23.03.2016 між Яворівською КЕЧ району та ПОГ "МРГ "Старичі" укладено оспорюваний договір № 5 "Про організацію рибогосподарської діяльності", відповідно до пункту 1 якого Яворівська КЕЧ доручає, а ПОГ "МРГ "Старичі" зобов`язується здійснити від свого імені в інтересах Яворівської КЕЧ району вичерпний комплекс дій (правочинів), спрямованих на організацію та подальше здійснення останнього рибогосподарської діяльності за винагороду, яка не передбачає здійснення будь-яких виплат Яворівською КЕЧ району, а засновується на визначеній цим договором частці прибутку від рибогосподарської діяльності.

4.6. Сторони також уклали додаток від 25.04.2016 № 1 до договору № 5, додаткову угоду до договору від 25.04.2016 № 5 та додаткову угоду від 01.11.2016 № 2.

4.7. Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

4.8. Відповідно до вимог частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

4.9. Статтею 77 Земельного кодексу України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

4.9. Згідно абзацу 3 частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони" (1345-15) .

4.10. Відповідно до статті 1 цього Закону землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

4.11. Статтею 4 зазначеного Закону врегульовано питання використання земель оборони в господарських цілях. Відповідно до частин першої та другої цієї статті Закону військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

4.12. Отже, використання земель оборони в інших цілях, ніж ті, що визначені вищевказаною нормою, взагалі не передбачено законодавством. Тому рибогосподарська діяльність на землях оборони не допускається.

4.13. Спірна земельна ділянка надана Яворівській КЕЧ району на праві постійного користування, має статус земель оборони, а отже за змістом статті 77 Земельного кодексу України перебуває у державній власності.

4.14. Таким чином, установивши, що оспорюваним договором передано у користування юридичній особі землі оборони для проведення рибогосподарської діяльності, що є порушенням вимог частин першої та другої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність вказаного договору вимогам Закону, що згідно частини першої статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання спірного договору недійсним.

4.15. Разом з тим, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (1478-14) , оскільки водні об`єкти, розташовані на землях оборони не є мисливськими угіддями й не можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Крім того, відповідно до абзацу 3 частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони" (1345-15) .

4.15. Відповідно до частин 1 та 2 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

4.16. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про визнання спірного договору недійсним з підстав його невідповідності вимогам частин першої та другої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", тому колегія суддів не вбачає підстав для зміни оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, так як помилкове застосування апеляційним судом положень Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (1478-14) не призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

4.16. Водночас, щодо посилань скаржника на встановлені у судових рішеннях у справі № 910/18835/17 обставини, суд касаційної інстанції зазначає, що предметом дослідження у вказаній справі були пункти 1, 2 рішення Львівської обласної ради від 15.09.2015 № 1439 та похідна від цього вимога - визнання недійсним договору від 29.09.2015 № 78 про умови ведення мисливського господарства, укладений на виконання пункту 1 вказаного рішення. Разом із цим, предметом даного позову є, зокрема, визнання недійсним договору від 23.03.2016 № 5 "Про організацію рибогосподарської діяльності", який не укладався на виконання рішення Львівської обласної ради від 15.09.2015 № 439, оцінку якому надано судами у справі №910/18835/17.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. Згідно з статтею 311 Господарського процесуального кодексу України Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

5.5. Щодо посилань скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при викладенні мотивувальної частини постанови, суд касаційної інстанції зазначає, що наведене не призвело до ухвалення апеляційним судом незаконного судового рішення, а тому за замістом частини 2 статті 311 Господарського процесуального кодексу України не може бути підставою для його скасування або зміни.

5.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної постанови не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд як на підставу для задоволення позову в частині вимог про визнання спірного договору недійсним, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскарженої у справі постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).