до відповідачів: 1. Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Етал"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансгарант"; 3. Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції"

про визнання недійсним договору від 11.03.2014 про встановлення солідарного обов`язку за кредитним договором № 169-12 від 30.05.2012

в межах справи № 912/2185/16

за заявою боржника Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Етал"

про банкрутство,-

1. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 29.06.2016 порушено провадження у справі № 912/2185/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Етал" (далі в тексті - ПрАТ "НВО "Етал"/ Боржник/Відповідач 1).

2. Ухвалою господарського суду від 06.10.2018 визнано грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ в сумі 189 621 446,41 грн та включено їх до реєстру вимог кредиторів.

3. ПАТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" у межах провадження у справі № 912/2185/16 про банкрутство ПрАТ "НВО "ЕТАЛ", звернулося до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним договору від 11.03.2014 про встановлення солідарного обов`язку за кредитним договором № 169-12 від 30.05.2012.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

4. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 10.01.2019 відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" № 1720/10-ІІІ від 18.10.2017 про визнання недійсним договору від 11.03.2014 про встановлення солідарного обов`язку за кредитним договором № 169-12 від 30.05.2012, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Науково-виробниче об`єднання "Етал" та Акціонерним товариством "Банк" Національні інвестиції".

5. Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду, Акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" оскаржило її в апеляційному порядку.

6. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у даній справі апеляційну скаргу залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Кіровоградській області на рішення від 10.01.2019 у справі № 912/2185/16 залишено без змін.

7. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

7.1 За змістом оспорюваного апелянтом договору (з урахуванням внесених до договору змін), який укладено між ПрАТ "НВО "Етал", іменованим в договорі "співпозичальник", та Акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції", іменованим в договорі "кредитор", співпозичальник прийняв на себе солідарний обов`язок по всім зобов`язанням позичальника за кредитним договором № 169-12 від 30.05.2012, укладеним між кредитором та ТОВ "Свісс Партнерз" (в кредитному договорі іменоване "позичальник"), з урахування додаткових угод до нього, за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути Кредитору кредит, наданий у вигляді кредитної лінії, що відновлюється з лімітом заборгованості 4 990 000,00 доларів США з процентної ставкою 15,1% річних, зі строком повернення кредиту до 22.12.2014 включно (том 1 а.с.31-32).

7.2 Договір підписано керівниками та скріплено печатками підприємств - сторін договору.

7.3 Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного погашення заборгованості за кредитним договором (пункт 3.1. договору).

7.4 В подальшому право вимоги за кредитним договором № 169-12 від 30.05.2012 відступлено банком Товариству з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" згідно договору № 169-12 від 17.09.2015 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансгарант" на підставі договору про відступлення права вимоги № 169-12-1 від 25.12.2015 (том 1 а.с.35-36).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

8. 20.06.2019 Акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою вих. № 3747/06-ІІІ від 19.06.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10.01.2019 у справі № 912/2185/16, підтвердженням чого є відтиск календарного штемпелю відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 912/2185/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 24.06.2019.

10. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.06.2019 № 29.3-02/905, у зв`язку з відпусткою судді Жукова С.В., відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 912/2185/16.

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 912/2185/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Васьковського О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.06.2019.

12. Ухвалою Верховного Суду від 26.06.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 912/2185/16 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" вих. № 3747/06-ІІІ від 19.06.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10.01.2019; розгляд касаційної скарги призначено на 13.08.2019 о 10 год. 15 хв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

13. Не погоджуючись з прийнятою постановою, АТ "Піреус Банк МКБ" подано касаційну скаргу, в якій останнє просить скасувати оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким позов задовольнити повністю.

14. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

14.1 Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки змісту оспорюваного договору який за своєю правовою природою є договором поруки.

14.2 Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини 5 статті 203, статті 234, частини 1 статті 553, частин 1,2 статті 554 Цивільного кодексу України, не надали належної правової оцінки факту відсутності дій, спрямованих на виконання оспорюваного правочину.

14.3 Оспорюваний договір укладений його сторонами з метою збільшення кредиторської заборгованості відповідача 1, а не з метою забезпечення зобов`язань.

15. Представник скаржника в судовому засіданні 13.08.2019 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених в ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

16. ТОВ "Фінансгарант" подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у даній справі залишити без змін.

17. Представники відповідачів в судовому засіданні 13.08.2019 заперечили проти касаційної скарги.

Розгляд клопотань Верховним Судом

18. 13.08.2019 від скаржника до суду надійшло клопотання про передачу справи № 912/2185/16 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

19. Вказане клопотання мотивоване тим, що вказана справа містить виключну правову проблему визнання недійсними договорів, укладених в процедурі банкрутства, які спрямовані не на реальне настання правових наслідків, обумовлених таким договором, а виключно на формування впливу на процедуру банкрутства, шляхом укладення таких договорів та збільшення кредиторської заборгованості.

20. Представник скаржника в судовому засіданні 13.08.2019 підтримав вказане клопотання.

21. Представники відповідачів в судовому засіданні 13.08.2019 заперечили проти вказаного клопотання.

22. Відповідно до положень частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

23. Підстава для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, визначена частиною 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, передбачає необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

24. Проте доводи, наведені скаржником у клопотанні, не містять належного обґрунтування необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як і не містять посилання на конкретні рішення Верховного Суду.

25. Також, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

26. З огляду на викладене, клопотання скаржника про передачу справи № 912/2185/16 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не підлягає задоволенню.

Позиція Верховного Суду

27. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

28. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

29. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

30. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

31. Частиною 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

32. Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

33. Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

34. Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

35. Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

36. Згідно статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

37. Відповідно до частин 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

38. За визначенням, наведеним в частині 1 статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

39. Порука, згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, є способом забезпечення виконання зобов`язання.

40. Отже, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що порука - це акцесорне зобов`язання, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором третьої особи (боржника) за виконання останнім його зобов`язання частково або в повному обсязі, а у разі його невиконання чи неналежного виконання - зобов`язується виконати зобов`язання боржника в натурі та/або нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником зобов`язання.

41. У правовідносинах поруки, вимога до поручителя може бути пред`явлена кредитором виключно за умови настання обставин, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України, а саме у випадку порушення зобов`язання боржником.

42. Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

43. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

43.1 Згідно пункту 4.1. договору співпозичальник несе солідарну відповідальність перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника за кредитним договором.

43.2 У відповідності до пункту 2.5. договору кредитор має право у випадку прострочення повернення кредиту, сплати процентів та/або порушення будь-яких інших обов`язків за кредитним договором пред`явити позов про стягнення заборгованості повністю або частково як солідарно до позичальника та співпозичальника, так і до будь-якого з них окремо.

43.3 В пункті 2.6. договору співпозичальник надав згоду на списання кредитором боргового зобов`язання з будь-якого рахунку співпозичальника у випадку наявності простроченої заборгованості за кредитним договором.

43.4 За пунктом 2.7. договору співпозичальник у разі неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором має право на зворотну вимогу (регрес) до позичальника в розмірі та порядку, встановлених окремим договором між позичальником та співпозичальником.

44. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що вказані вище умови договору відповідають змісту поруки.

45. Водночас, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що договір від 11.03.2014 містить й інші умови, які є відмінними від змісту поруки.

45.1 Згідно пункту 2.1. договору співпозичальник зобов`язується виконувати всі зобов`язання позичальника за кредитним договором нарівні з позичальником у передбачені кредитним договором строки та порядку.

45.2 Відповідно до пункту 2.2. договору кредитор має право пред`явити вимогу про виконання будь-якого зобов`язання, передбаченого кредитним договором, як повністю, так і частково, як до позичальника, так і до співпозичальника, за своїм вибором. При цьому, співпозичальник зобов`язаний виконати таку вимогу у визначений кредитним договором строк, незалежно від заперечень позичальника.

45.3 За пунктом 2.3. договору кредитор зобов`язаний приймати виконання будь-якого зобов`язання за кредитним договором як повністю, так і частково, як від позичальника, так і від співпозичальника.

46. З огляду на встановлені обставини судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що за наведеними умовами договору передбачено виконання ПрАТ "НВО "Етал" обов`язків позичальника за кредитним договором у передбачені кредитним договором строки і порядку та право кредитора вимагати від співпозичальника виконання кредитного договору у визначений кредитним договором строк.

47. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що зміст зобов`язання за спірним договором є ширшим від змісту зобов`язання поруки. Враховуючи наведене та умови оспорюваного договору, а також умови повернення кредиту згідно кредитного договору № 169-12 від 30.05.2012, з урахуванням внесених змін, ПрАТ "НВО "Етал" за спірним договором набув нарівні з ТОВ "Свісс Партнерз" зобов`язання повернути кредит в сумі 4 990 000,00 доларів США у строк до 22.12.2014 та сплачувати проценти за користування кредитом у відповідності до умов кредитного договору.

48. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 14.1. постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

49. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

50. За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

51. У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

52. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

53. У цій справі Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" оспорює договір від 11.03.2014 про встановлення солідарного обов`язку як заінтересована особа в розумінні частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, не будучи стороною цього договору.

54. Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

55. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

56. Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 по справі №909/330/16).

57. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення АТ "Банк "Національні інвестиції" та ПрАТ "НВО "Етал" дій по виконанню договору. Згідно рішення господарського суду м. Києва від 14.09.2015 у справі № 910/17805/15 банком заявлено позов до ТОВ "Свісс Партнерз" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 169-12 від 30.05.2012.

58. Разом з цим, сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Якщо сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції. Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

59. Окрім того, для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Як зазначено вище, визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Вказана позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/23633/17.

60. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що позивачем не доведено наявність вказаного у діях сторін оспорюваного договору - АТ "Банк "Національні інвестиції" та ПрАТ "НВО "Етал".

61. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що мотивуючи наявність умислу обох сторін оспорюваного договору на його фіктивність, ПАТ "Піреус Банк МКБ" посилається на ті обставини, що ПрАТ "НВО "Етал" з 2011 постійно мав багатомільйонні кредитні зобов`язання, а АТ "Банк "Національні інвестиції" не міг не знати про реальний фінансовий стан відповідача і його об`єктивну неможливість виконання взятих на себе зобов`язань.

62. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи не доводиться неможливість виконання ПрАТ "НВО "Етал" зобов`язання за оспорюваним договором саме на момент укладення договору, оскільки відповідний висновок позивачем зроблено без урахування конкретних строків та порядку виконання зобов`язань, а також без урахування та аналізу реального фінансового стану відповідача - 1 на момент укладання договору.

63. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що подальше невиконання ПрАТ "НВО "Етал" будь-якого зобов`язання не є беззаперечним свідченням наявності факту неможливості його виконання на момент укладання договору.

Між тим, обставини вчинення чи не вчинення дій по виконанню оспорюваного договору зі сторони ТОВ "Фінансгарант" не є визначальними при вирішенні даного спору, оскільки ТОВ "Фінансгарнат" не укладало оспорюваний договір.

64. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункти 14.2, 14.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

65. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

66. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

67. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

68. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

69. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

70. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

71. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

72. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.