розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 (судді: Сотніков С. В., Грек Б. М., Агрикова О. В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 (суддя Шкурдова Л. М.) у справі

за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

до Приватного підприємства "Дубекспо",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві,

про визнання недостовірною і такою, що не відповідає дійсності інформації, яка принижує ділову репутацію та зобов`язання її спростувати,

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У жовтні 2016 року Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Дубекспо" (далі - ПП "Дубекспо") про визнання недостовірною і такою, що не відповідає дійсності інформації, яка принижує ділову репутацію та зобов`язання її спростувати.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що викладена у листі ПП "Дубекспо" від 18.08.2016 №19 інформація є недостовірною і такою, що не відповідає дійсності, тому принижує ділову репутацію ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, оскільки недостовірна інформація поширювалася через Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у зв`язку з чим стала відомою значному колу осіб.

1.3. У відзиві на позов ПП "Дубекспо" зазначило, про вжиття у листі висловлювань, які не можуть вважатися такими, що містять фактичні дані, оскільки йдеться про застосування мовностилістичних засобів, тому такі оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.

2.2. Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019, у задоволенні позову відмовлено.

2.3. Рішення місцевого господарського суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано тим, що зі змісту листа від 18.08.2016 № 19 убачається, що ПП "Дубекспо" фактично подало скаргу, в якій просило провести службове розслідування стосовно певного кола осіб, які є працівниками ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Суди дійшли висновку про недоведеність позивачем факту поширення ПП "Дубекспо" завідомо неправдивих відомостей за відсутності підстав для звернення особи до податкового органу та без наміру виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що поширена відповідачем у листі від 18.08.2016 №19 інформація не є фактичними даними про відповідні події, а містить лише оціночні судження і критику діяльності податкового органу, що не вважалися фактичними даними, з огляду на характер вжитих відповідачем мовностилістичних засобів.

3. Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі

3.1. ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

3.2. На думку скаржника, суди порушили норми матеріального (статті 277, 299 Цивільного кодексу України) та процесуального (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України) права.

3.3. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач завдає шкоди діловій репутації позивача і стверджує про наявність фактичних даних, які не відповідають дійсності та не підтверджені будь-якими доказами. Зазначає, що відповідач по суті здійснив маніпуляції із поштовими конвертами, оскільки згідно з висновком наданим за результатами камеральної перевірки, посадові особи ДПІ належно виконували службові обов`язки, що виключає необхідність проведення службового розслідування.

3.4. На думку скаржника, його дії не давали підстав для образливих і грубих висловів, тому суди неправильно застосували положення статей 277, 299 Цивільного кодексу України та неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представника відповідача та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що ПП "Дубекспо" звернулося до Державної фіскальної служби у м. Києві зі скаргою від 18.08.2016 №19, в якій була наведена інформація стосовно позивача, яка є оціночним судженням і не містить фактичних даних про відповідні події, становить форму реалізації відповідачем права на письмове звернення до позивача, як до компетентного органу.

4.3. Цю скаргу директор ПП "Дубекспо" ОСОБА_2 виконав на бланку юридичної особи та надіслав до Державної фіскальної служби у м. Києві.

4.4. Суди встановили, що доказів на підтвердження того, що працівників Державної податкової інспекції було притягнуто до кримінальної відповідальності, а також того, що стосовно них було винесено вирок за звинуваченням у скоєнні злочинів, які полягали би у службовій недбалості та внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, до матеріалів справи не додано.

4.5. За результатами розгляду відповідної скарги третя особа встановила, що акт про результати камеральної перевірки від 15.06.2016 №336/10/26-50-12-01-10/36203336 було надіслано 17.06.2016, представник ПП "Дубекспо" отримав цей акт 13.07.2016, у зв`язку з чим установлено, що під час листування з ПП "Дубекспо" посадові особи податкової інспекції належно виконували службові обов`язки, а отже немає необхідності проводити службове розслідування.

4.6. За висновками судів попередніх інстанцій, позивач не довів, що відповідач поширив завідомо неправдиві відомості за відсутності підстав для звернення особи до податкового органу та без наміру виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси.

4.7. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

4.8. Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

4.9. За змістом статті 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

4.10. Особистим немайновим благом, яке охороняється цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація (частина 1 статті 201 Цивільного кодексу України).

4.11. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

4.12. За змістом статей 94, 277 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації належить юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

4.13. Юридична особа має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до частини 1 статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до частини 1 статті 299 Цивільного кодексу України.

4.14. Згідно з частиною першою статті 200 Цивільного кодексу України, інформацією є документованні або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

4.15. Підставою для задоволення позову у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. За відсутності хоча б однієї із наведених обставин підстав для задоволення позовних вимог немає.

4.16. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

4.17. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

4.18. Згідно з частинами 1 та 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

4.19. Норма частини 1 статті 30 Закону України "Про інформацію", яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема статті 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

4.20. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

4.21. Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

4.22. У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

4.23. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" зазначено, що для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень в тому сенсі, що твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, можуть, на цій основі, представляти є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

Сатира є однією із форм художнього вираження і соціальних коментарів і, з притаманними їй особливостями перебільшення і спотворення реальності, природно, прагне спровокувати і загітувати. Отже, будь-яке втручання у право художника або соціального коментатора на такий вислів має бути розглянуто з особливою ретельністю, навіть якщо використання цієї форми вираження не виключає будь-яку можливість обмеження відповідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

4.24. Ураховуючи викладене, господарські суди дійшли правильного висновку, що поширена відповідачем інформація у листі від 18.08.2016 №19 не містить фактичних даних про відповідні події, а є лише відтворенням власного суб`єктивного уявлення відповідача про дії окремих посадових осіб позивача, з якими він не погодився і просив провести службове розслідування, та його суб`єктивне оціночне ставлення до цього.

4.25. Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

4.26. Зі змісту зазначеної статті вбачається, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте під час перевірки інформація не отримала підтвердження, сама лише така обставина не може сама бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку відбулася реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

4.27. За схожих обставин, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу (435-15) 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до "нового" Цивільного кодексу (435-15) 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (v_001700-09) (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).

4.28. Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що надсилання ПП "Дубекспо" листа від 18.08.2016 № 19 до ДПІ у м. Києві є реалізацією особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширенням недостовірної інформації. За висновком господарських судів, позивач не довів, що відповідач поширив завідомо неправдиві відомості за відсутності підстав для звернення до податкового органу та без наміру виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси.

4.29. Крім того, суди попередніх інстанцій установили, що докази притягнення працівників ДПІ до кримінальної відповідальності та винесення щодо них вироку за звинуваченням у скоєнні злочинів, що полягають у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей і за фактом службової недбалості матеріали справи не містять, тому наведена відповідачем у листі інформація також не може вважатися фактичними даними, що підлягають спростуванню, а також викладена із вжиттям слів, що виражають припущення - "можливі ознаки злочину".

4.30. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

4.31. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

4.32. Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

4.33. У розумінні зазначених правових положень суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

4.34. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували би наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

4.35. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (v018p710-04) поняття "охоронюваний законом інтерес", вжите у законах України у логічно-смисловому зв`язку із поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

4.36. Суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем і порушення внаслідок цього його особистих немайнових прав. Проте позивач не зазначив, а суди попередніх інстанцій не встановили наявності доказів, яким саме чином інформація із листа зашкодила інтересам ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, чи дійсно вона зіпсувала її репутацію, та як саме перешкодила у здійсненні свого особистого немайнового права.

4.37. З огляду на викладене, оскільки наведена відповідачем у листі від 18.08.2016 № 19 інформація є оціночним судженням і не містить фактичних даних про відповідні події, становить форму реалізації відповідачем права на письмове звернення до позивача, як до компетентного органу, за наслідками якого цим органом проведено камеральну перевірку, а також ураховуючи відсутність доказів порушення особистих немайнових прав позивача такою інформацією, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

4.38. Твердження скаржника про ненадання апеляційним судом оцінки факту призначення судової експертизи у справі є необґрунтованими, оскільки судову експертизу у справі №910/19082/16 не проведено у зв`язку з її неоплатою замовником - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

5.3. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.4. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.5. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.7. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних у справі рішень не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування рішення і постанови та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 та у справі № 910/19082/16 залишити без змін.