Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.01.2012 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) і комунальним комерційним підприємством Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" (покупець) було укладено договір про закупівлю природного газу № 16-12-БО. На виконання цього договору, позивач передав відповідачу природний газ, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу. Однак, відповідач отриманий газ своєчасно не оплатив, чим порушив умови договору № 16-12-БО від 19.01.2012. З урахуванням вказаного, на підставі ст. ст. 509, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.10.2018 позов задоволено частково.

Стягнуто з ККП Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 121 233 451, 56 грн, з яких 106 383 460, 94 грн - інфляційні втрати, 14 849 990, 62 грн - 3 % річних та судові витрати.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 скасовано рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення 16 952 092,03 грн інфляційних втрат та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2018 в частині стягнення з ККП Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" судового збору в сумі 67 310,71 грн.

Викладено резолютивну частину рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2018 у справі № 905/1302/18 в новій редакції: "позовні вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у загальному розмірі 155 503 529 грн 04 копійки задовольнити частково. Стягнути з Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованість в загальному розмірі 104 281 359, 53 грн, яких: 89 431 368,91 грн втрати від інфляції; 14 849 990,62 грн - 3 % річних. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 413 480,11 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.".

11.01.2019 ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подала касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2018, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати в частині відмови у стягненні 51 222 169,51 грн інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задовольнити.

Підставами для скасування постанови апеляційного суду в частині відмови у стягненні 51 222 169,51 грн інфляційних втрат зазначає те, що постанова суду апеляційної інстанції (в оскаржуваній частині) прийнята з порушенням норм матеріального права і неправильним застосуванням норм процесуального права - ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України та підлягає скасуванню згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України. Зазначає про те, що ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відповідно до положень листа Верховного Суду України № 62-97-р від 03.04.1997 при здійсненні розрахунку інфляційних втрат використовує методику розрахунку, за якою збільшення суми боргу на індекс інфляції здійснюється за кожний місяць. При цьому для розрахунку кожного наступного періоду використовується сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця. Вважає, що використання для розрахунку інфляційних втрат суми боргу без урахування збільшення на індекс інфляції призводить до зовсім інших математичних результатів, які суперечать підходу, встановленому Верховним Судом України та Державною службою статистики України. Отже, на думку позивача, перерахунку згідно з інфляційними процесами підлягають не тільки основна сума боргу а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів (такий порядок розрахунку відповідає і висновкам, викладеним у розділі 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 (v0014600-13) ). Стверджує, що судом було здійснено неправильний перерахунок інфляційних втрат. Посилається на постанову Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 19.01.2012 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) і комунальним комерційним підприємством Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" (покупець) було укладено договір про закупівлю природного газу № 16-12-БО, за умовами якого продавець зобов`язувався поставити покупцеві імпортований природній газ, а покупець - прийняти і оплатити цей природній газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.09.2012 у справі № 5006/8/47/2012 стягнуто з ККП Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 95 306 555,66 грн основного боргу за договором № 16-12-БО від 19.01.2012 у вказаний судом період.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.06.2015 у справі № 908/2111/15-г стягнуто з ККП Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" на користь позивача 3 578 339, 86 грн заборгованості, 10 894 529, 32 грн штрафу, 11 358 791,67 грн пені, 10 724 074, 29 грн 3% річних, 9 946 988,64 грн інфляційних втрат за відповідний період.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.12.2015 у справі № 905/2657/15 стягнуто з КПП Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" на користь позивача 65 613 976,90 грн інфляційних втрат, 4 050 071,55 грн 3 % річних.

Задовольняючи частково позовні вимоги у цій справі № 905/1302/18, місцевий господарський суд виходив з того, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Зазначив, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з прийняттям судового рішення, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Врахувавши вказані вище судові рішення, а також те, що станом на 23.05.2018 у відповідача існує заборгованість у сумі 155 503 529,04 грн (що складається з зобов`язань з січня по липень 2012 року), здійснивши власний перерахунок інфляційних витрат та 3% річних, місцевий суд дійшов висновку про їх часткове задоволення та стягнення з відповідача на користь позивача 106 383 460,94 грн інфляційних втрат, 14 849 990,62 грн 3 % річних.

Скасовуючи рішення місцевого суду та викладаючи його резолютивну частину в новій редакції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевим судом було допущено помилку при перерахунку інфляційних втрат, зокрема, за період з 01.04.2017 до 30.04.2018, що призвело до визначення неправильної суми інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Здійснивши свій перерахунок інфляційний втрат, суд апеляційної інстанції стягнув їх з відповідача на користь позивача у сумі 89 431 368,91 грн. Вказав на обґрунтованість нарахування інфляційних втрат лише на суму основного боргу.

Також, судом апеляційної інстанції було стягнуто з відповідача на користь позивача 14 849 990,62 грн 3 % річних.

Верховний Суд вважає, що як висновок місцевого, так і апеляційного судів щодо вирішення позову про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат є передчасним з огляду на таке.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ця норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 ГК України.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

В разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

За ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Однак, ні місцевим, ні апеляційним судом не було належним чином визначено розмір заборгованості відповідача, на який мають бути нараховані заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати за спірний період. Визначаючи розмір заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості та інфляційних втрат), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (аналогічна правова позиція викладена у п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).

Однак, суди попередніх інстанцій не дослідили та не дали належної правової оцінки як наявної у відповідача перед позивачем заборгованості, так і періоду, потягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов`язання з урахуванням вказаних судових рішень, на які посилались суди у оскаржуваних рішеннях, не здійснили перерахунку інфляційних втрат з урахуванням того, що нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням саме збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням вказаного Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведені позивачем нарахування інфляційних втрат відповідача та встановити їх обґрунтованість, чого належним чином не зробили суди попередніх інстанцій.

За таких обставин судові рішення в частині вирішення позову ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до КПП Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" про стягнення інфляційних втрат і розподілу судового збору підлягають скасуванню, а справа в цій частині передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно взяти до уваги вказане, належним чином дослідити всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, встановити розмір заборгованості, на яку необхідно нарахувати інфляційні втрати за спірний період, зробити належний перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат за спірний період, враховуючи правову позицію, що викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, навівши в рішенні арифметичний розрахунок інфляційних втрат, та на підставі належного дослідження всіх наявних у матеріалах справи доказів, в залежності від встановленого, відповідно до вимог закону прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних правильність висновків господарських судів не оскаржується.

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 05 жовтня 2018 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 грудня 2018 року у справі за № 905/1302/18 в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа" про стягнення інфляційних втрат і розподілу судового збору скасувати. Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.