5.2 Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору (у редакції Додаткового договору № 1 від 15.04.2014 та Додаткового договору № 3 від 02.03.2015 до Кредитного договору; а.с. 166-168 том І) кредитор надав позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 1 729 674 960,88 грн. на строк з 03.04.2014 до 10.06.2015 включно. Розмір процентної ставки з 15.04.2014 встановлюється на рівні 19,5% річних.

5.3 Пунктом 1.8 Кредитного договору встановлено, що забезпеченням за цим договором виступають майнові права за укладеними позичальником кредитними договорами з юридичними та фізичними особами на загальну суму 9 033 321 119,26 грн згідно з реєстром, який є додатком до Договору застави майнових прав від 04.03.2014 №08/ЗМП.

5.4 04.03.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавець за договором, відповідач-2 у справі) та Національним банком України (заставодержатель за договором, відповідач-1 у справі) укладено Договір застави майнових прав №08/ЗМП (далі - Договір застави) (а.с. 169-173 том І).

5.5 Відповідно до п. 1.1 Договору застави предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких визначений у Додатку №1 до цього Договору (далі - боржники), що є його невід`ємною частиною (далі всі вищезазначені кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування, чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - Кредитні договори). Станом на 04.03.2014 заборгованість за кредитними договорами становить 9 033 321 119,96 грн. (абз. 1 п. 1.1 Договору застави).

5.6 Зобов`язання, що випливають з укладених кредитних договорів, забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки тощо (абз. 2 п. 1.1 Договору застави).

5.7 Відповідно до п. 1.3 Договору застави майнових прав у редакції Додаткового договору №1 від 15.04.2014 та Додаткового договору №2 від 02.03.2015 до Договору застави (а.с. 174-175 том І), надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору від 04.03.2014 №08, укладеного між заставодавцем та заставодержателем, а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі, щодо: повернення заставодавцем заставодержателю заборгованості за кредитом у сумі, на умовах та в строки, визначені кредитним договором; сплати заставодавцем процентів за користування кредитом у розмірі 19,5% річних в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання заставодавцем інших зобов`язань, передбачених кредитним договором, в повному обсязі, на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов`язань), у тому числі зобов`язань щодо сплати неустойок (пені та штрафів) та відшкодування збитків.

5.8 Перелік кредитних договорів, майнові права за якими передані в забезпечення Національному банку України, викладено Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" в реєстрі укладених банком-позичальником кредитних договорів з юридичними та фізичними особами, що пропонуються в забезпечення Національному банку України (а.с.176-181 том І).

5.9 У відповідності до постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк". З 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

5.10 Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" до 02.10.2015 включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" до 02.10.2015 включно.

5.11 На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017.

5.12 11.01.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення про затвердження Реєстру кредиторських вимог АТ "Дельта Банк" (протокол № 005/16), згідно якого задоволення вимог кредиторів здійснюватиметься за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку у черговості, визначеній статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (відповідна інформація розміщена на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб).

5.13 20.02.2017 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 619, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" на два роки до 04.10.2019. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04.10.2019.

5.14 У відповідності до Довідки АТ "Дельта Банк" № 05-383792 від 08.12.2017 (а.с. 25, 57 том І) та витягу Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк" (а.с. 58 том І) Фізична особа-підприємець Селезньова Катерина Василівна є кредитором АТ "Дельта Банк", кредиторські вимоги позивача включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк" 4 та 7 черг, загальна акцептована сума кредиторських вимог позивача становить 325 015,96 грн.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

6. 27.03.2019 Фізична особа-підприємець Селезньова Катерина Василівна через Північний апеляційний господарський суд звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою від 27.03.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 у справі № 910/2541/18, підтвердженням чого є відтиск календарного штемпелю відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга. 03.04.2019, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України (1798-12) , касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни від 27.03.2019 разом зі справою № 910/2541/18 надіслано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 910/2541/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Погребняка В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.04.2019.

8. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 910/2541/18 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни від 27.03.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018, розгляд касаційної скарги призначено на 12.06.2019 о 15 год. 00 хв.

9. 26.04.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни надійшла заява про відвід суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду - Білоуса В.В. (головуючого) та Ткаченко Н.Г на підставі пункту 5 частини 1 статей 35, 38 Господарського процесуального кодексу України.

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 910/2541/18 заяву Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни про відвід суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Білоуса В.В. (головуючого) та Ткаченко Н.Г визнано необґрунтованою. Зупинено провадження у справі № 910/2541/18 до вирішення питання про відвід суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Білоуса В.В. (головуючого) та Ткаченко Н.Г. суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому статтею 39 та частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

11. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 13.06.2019 заяву Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни про відвід суддів передано на розгляд судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Кролевець О.А.

12. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2019 (суддя - Кролевець О.А.) у зв`язку з тим, що суд не вбачає обставин, які б підтверджували порушення порядку визначення колегії суддів для розгляду справи або які викликали б сумнів у неупередженості, об`єктивності суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Білоуса В.В. та Ткаченко Н. Г. у справі № 910/2541/18, та з огляду на те, що не встановлено і обставин, які б свідчили про неможливості розгляду справи, що стосується кредитних правовідносин та застосування спеціального банківського законодавства суддями Верховного Суду Білоусом В.В. і Ткаченко Н. Г., у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни про відвід суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду - Білоуса В.В. (головуючого) та Ткаченко Н.Г у справі № 910/2541/18 відмовлено.

13. Ухвалою Верховного Суду від 19.06.2019 поновлено провадження у справі № 910/2541/18 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни від 27.03.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018; призначено розгляд касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни на 17.07.2019 о 16:15 год.

14. Ухвалою Верховного Суду від 17.07.2019 справу № 910/2541/18 передано на автоматизований розподіл для визначення колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни від 27.03.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 у складі семи суддів.

15. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/2541/18 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Білоус В.В. - головуючий, судді: Банасько О.О., Васьковський О.В., Жуков С.В., Огороднік К.М., Погребняк В.Я., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.07.2019.

16. Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2019 прийнято справу № 910/2541/18 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни від 27.03.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 до провадження колегією суддів Верховного Суду у складі: Білоус В.В. - головуючий, судді: Банасько О.О., Васьковський О.В., Жуков С.В., Огороднік К.М., Погребняк В.Я., Ткаченко Н.Г.; призначено розгляд касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни на 06.08.2019 об 11:15 год.

17. Відповідно до наказу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2019 № 44-к суддя - Погребняк В.Я. з 30.07.2019 по 22.08.2019 перебуватиме у відпустці.

18. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 05.08.2019 № 29.3-02/1694, у зв`язку з перебуванням судді Погребняка В.Я. у відпустці, відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами та доповненнями), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/2541/18.

19. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.08.2019 справу № 910/2541/18 розподілено колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Банаська О.О., Васьковського О.В., Жукова С.В., Огородніка К.М., Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г.

20. Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2019 прийнято справу № 910/2541/18 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни від 27.03.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 до провадження колегією суддів Верховного Суду у складі: Білоус В.В. - головуючий, судді: Банасько О.О., Васьковський О.В., Жуков С.В., Огороднік К.М., Пєсков В.Г., Ткаченко Н.Г.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

21. Не погоджуючись з прийнятою постановою, Фізичною особою-підприємцем Селезньовою Катериною Василівною подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги; визнати відсутнім у Національного банку України права забезпеченого кредитора за кредитним договором від 04.03.2014, укладеним між НБУ та ПАТ "Дельта Банк".

22. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

22.1 Судами попередніх інстанцій порушено статтю 55 Конституції України, статті 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 2, 4 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заперечується право позивача на судовий захист прав та інтересів, порушених на час звернення до господарського суду.

22.2 Судами необґрунтовано відмовлено у задоволенні позову про недійсність договору застави майнових прав з підстави укладення правочину у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення.

22.3 Судами необґрунтовано відмовлено у задоволенні позову про недійсність договору застави майнових прав з підстави непогодження істотних умов договору застави.

22.4 Судами необґрунтовано відмовлено у задоволенні позову про недійсність договору застави майнових прав з підстави відсутності волевиявлення сторін та повноважень у осіб, які підписали договір.

22.5 Судами не досліджено докази невідповідності предмету застави окремим вимогам законодавства.

22.6 Судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що матеріалами справи підтверджено порушення п.7 Положення № 91 про що зазначено у позові.

23. Представник скаржника в судовому засіданні 06.08.2019 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених в ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

24. Національним Банком України подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі.

25. Представник відповідача 1 в судовому засіданні 06.08.2019 заперечив проти касаційної скарги, представник відповідача 2 в судовому засіданні 06.08.2019 не заперечив проти касаційної скарги.

Розгляд клопотань Верховним Судом

26. 17.07.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни надійшла заява про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

27. Вказана заява мотивована тим, що на даний час відсутня єдина правозастосовча практика суду касаційної інстанції щодо визнання недійсним правочину у зв`язку з його невідповідністю приписам Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для забезпечення їх ліквідності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.02.2014 № 91 (z0323-14) .

27.1 У справі № 910/3117/17 (постанова Вищого господарського суду України від 12.12.2017) суд визнав, що договір застави майнових прав, який було укладено з порушенням вимог Положення НБУ № 91, підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених частиною 1 статті 203 та частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

27.2 У справах № 910/7009/18 та № 910/2540/18 (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2019 та 16.07.2019 відповідно) суд фактично відмовився розглядати недійсність договору застави майнових прав, як такого, що укладений в порушення вимог Положення НБУ № 91.

27.3 Представники позивача та відповідача 2 в судовому засіданні 06.08.2019 підтримали вказану заяву, представник відповідача 1 в судовому засіданні 06.08.2019 проти вказаної заяви заперечив.

28. Розглянувши заяву про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, заслухавши пояснення представників сторін щодо вказаної заяви, вказані доводи відхиляються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на те, що у справі № 910/3117/17 визнано недійсним договір застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014 в частині передання в заставу майнових прав за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ДП "Укрспирт" з підстав невідповідності майнових прав за вказаним кредитним договором пункту 7 Положення №91, що не свідчить про не відповідність вказаному положенню всіх майнових прав за укладеними банком-позичальником кредитними договорами з юридичними (крім банків) та фізичними особами, які передані в заставу за спірним договором застави, а відтак питання щодо недійсності спірного договору застави в цілому повинно вирішуватись у кожній конкретній справі окремо з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів.

28.1 Разом з тим, у справах № 910/7009/18 та № 910/2540/18 судами не встановлено обставин з якими закон пов`язує визнання недійсними договорів застави майнових прав з підстав невідповідності майнових прав за кредитними договорами Положенню №91.

28.2 З наведеного вбачається, що у вказаних справах встановлені різні фактичні обставини.

29. Окрім того, вказана заява мотивована тим, що на даний час відсутня єдина правозастосовча практика щодо застосування статей 209, 513, 514, 577 Цивільного кодексу України, статей 18, 24 Закону України ''Про іпотеку'', статті 13 Закону України ''Про заставу'' щодо нотаріального посвідчення договору застави, за яким в заставу передані права вимоги об`єктів нерухомого майна та транспортних засобів у випадку невиконання боржниками і третіми особами основних зобов`язань.

29.1 Київським апеляційним господарським судом у постанові від 05.09.2017 по справі № 910/4410/17 викладена позиція про необхідність нотаріального посвідчення такого договору застави. Натомість у справах № 910/7009/18 та № 910/2540/18 суд зазначив що до договору застави не може застосовуватися законодавство, що регулює правовідносини іпотеки та відступлення прав вимоги.

30. Вказані доводи відхиляються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на те, що у вказаній постанові апеляційного суду від 05.09.2017 по справі № 910/4410/17 встановлено, що наданий АТ "Дельта Банк" примірник договору застави, підтверджує, що договір укладений в простій письмовій формі. А тому судом зазначено, що доводи позивача в частині того, що спірний договір не посвідчений нотаріально та відсутня державна реєстрація такого договору, підтверджуються наявними матеріалами справи.

30.1 Разом з тим, у вказаній постанові відсутній правовий висновок суду саме щодо необхідності нотаріального посвідчення такого договору застави.

30.2 Окрім того, вказаною постановою суду апеляційної інстанції залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2017 у справі № 910/4410/17 яким було відмовлено в задоволенні позову Громадської організації "Спілка вкладників АТ "Дельта Банк" (надалі - позивач) до Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання договору недійсним.

31. Згідно частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

32. З наведеної норми процесуального закону вбачається, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є правом а не обов`язком суду.

33. З огляду на вищевикладене, Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

34. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

35. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

36. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

37. У відповідності до статті 1 Закону України "Про заставу", яка кореспондується зі статтею 572 Цивільного кодексу України, застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

38. Згідно статті 574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору.

39. Частиною 1 статті 3 Закону України "Про заставу" унормовано, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

40. Згідно вимог статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

41. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

42. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

43. При вирішенні спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

44. Відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

45. Тобто, в силу приписів зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

46. Відповідно до частини 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

47. За змістом статті 220 Цивільного кодексу України у разі недотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемний.

48. Статтею 4 Закону України "Про заставу" визначено, що предметом договору застави можуть бути майно та майнові права.

49. Згідно частин 1, 2 статті 577 Цивільного кодексу України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

50. Відповідно до статті 13 Закону України "Про заставу" (в редакції на час укладення оспорюваного правочину) договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об`єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

51. Беручи до уваги те, що предметом оспорюваного договору застави є майнові права за кредитними договорами, укладеними позичальниками з банком (відповідачем-2 у справі), судова колегія вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що нотаріальна форма такого правочину чинним законодавством не передбачена.

52. З урахуванням вищенаведеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про недоведеність позивачем наявності підстав для визнання недійсним договору застави майнових прав у зв`язку із недотриманням нотаріальної форми правочину. Доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими та відхиляються судом апеляційної інстанції.

53. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 22.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

54. Доводи скаржника (пункт 22.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

54.1 Відповідно до статті 12 Закону України "Про заставу", яка кореспондується зі статтею 584 Цивільного кодексу України, у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

54.2 Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідності до п. 1.1 договору застави предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем (відповідачем-2 у справі) і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку № 1 до цього Договору, що є його невід`ємною частиною. Додаток № 1 до договору застави між сторонами не укладався. Разом з цим, вказаний правочин укладено сторонами в забезпечення виконання зобов`язань відповідача-2 за кредитним договором № 08 від 04.03.2014, згідно умов якого кредит наданий банку (відповідачу-2 у справі) задля збереження ліквідності АТ "Дельта Банк".

54.3 Порядок надання Національним банком України кредитів банкам для збереження їх ліквідності, на час укладення спірного договору та кредитного договору, визначався Положенням про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, затвердженим постановою Правління НБУ від 24.02.2014 № 91 (z0323-14) (далі - Положення № 91).

54.4 Відповідно до п. 16 Положення № 91 банк для отримання кредиту для збереження ліквідності банку має подати до Національного банку України, зокрема, реєстр укладених банком-позичальником кредитних договорів з юридичними та фізичними особами, що пропонуються в забезпечення Національному банку України (пул кредитів), форма якого наведена в додатку до цього Положення. Реєстр укладених банком-позичальником кредитних договорів має бути підписаний головою правління (ради директорів) банку, засвідчений відбитком печатки банку та зареєстрований в банку.

54.5 Пунктом 8 Положення № 91 визначено, що Національний банк України приймає в забезпечення за кредитом для збереження ліквідності банку кредити відповідно до реєстру укладених банком-позичальником кредитних договорів.

54.6 Голова правління (ради директорів) та голова спостережної (наглядової) ради банку протягом усього строку користування кредитом несуть персональну відповідальність за відповідність та достатність забезпечення, наданого банком Національному банку за кредитом для збереження ліквідності банку, включаючи достовірність даних, що містяться в реєстрі укладених банком-позичальником кредитних договорів з юридичними та фізичними особами, що надаються в забезпечення Національному банку України (пул кредитів), форма якого наведена в додатку до цього Положення (п. 18 Положення № 91).

54.7 Отже, за змістом вищенаведеного положення, передумовою надання Національним банком України кредиту банку для збереження ліквідності банку є подання таким банком Реєстру укладених банком-позичальником кредитних договорів з юридичними та фізичними особами, що пропонується в забезпечення Національному банку України. В свою чергу, дії Національного банку України з надання кредиту, на переконання суду апеляційної інстанції, можуть свідчити про узгодження останнім переліку майнових прав, запропонованих банком-позичальником в Реєстрі.

54.8 Судами попередніх інстанцій встановлено, що в п. 1.8 Кредитного договору відповідач-1 та відповідач-2 узгодили, що забезпеченням за цим договором виступають майнові права за укладеними позичальником кредитними договорами з юридичними та фізичними особами на загальну суму 9 033 321 119,26 грн згідно з реєстром, який є додатком до Договору застави майнових прав від 04.03.2014 №08/ЗМП. Так, до матеріалів справи було представлено копії витягів з "Реєстру укладених АТ "Дельта Банк" кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національному банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за І категорією якості (04.03.2014)" та "Реєстру укладених АТ "Дельта Банк" кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національному банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за ІІ категорією якості (04.03.2014)" (а.с. 176-181 том І, а.с. 31-36 том V). Вказані реєстри підписані Головою Ради директорів АТ "Дельта Банк" ОСОБА_7 та скріплені печаткою банку. Згідно витягу з протоколу Спостережної Ради АТ "Дельта Банк" № 459 від 28.02.2014 (а.с. 77 том І) спостережною радою банку було уповноважено Голову Ради директорів АТ "Дельта Банк" ОСОБА_7 на укладення, зокрема, договору застави майнових прав за укладеними банком кредитними договорами з юридичними та фізичними особами на суму 9 033 32 млн. грн. Тобто, підписуючи Реєстр ОСОБА_7 діяла як уповноважена особа банку згідно Статуту АТ "Дельта Банк" та рішення Спостережної Ради АТ "Дельта Банк", оформленого протоколом № 459 від 28.02.2014.

54.9 Беручи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, а також з огляду на те, що факт отримання АТ "Дельта Банк" кредиту задля забезпечення ліквідності банку згідно кредитного договору не заперечується, суди попередніх інстанції дійшли вірного висновку про узгодження відповідачами переліку майнових прав, які були передані в забезпечення виконання кредитного зобов`язання, згідно Реєстру укладених банком-позичальником кредитних договорів з юридичними і фізичними особами. Подання такого переліку Національному банку України для отримання кредитних коштів відповідачем-2 не заперечувалось. Разом з цим, вірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Така правова позиції, висловлена Верховний Судом у постанові від 29.08.2018 у справі № 915/839/17; від 22.10.2018 у справі № 910/8943/17.

54.10 Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем, в порядку приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не було доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсним договору згідно частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.

54.11 Також обґрунтовуючи підставу для визнання недійсним договору застави майнових прав згідно з частин 2, 3 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України позивач посилається на відсутність волевиявлення сторін та повноважень осіб, які підписали оспорюваний договір.

55. Доводи скаржника (пункт 22.4 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

55.1 Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний договір застави підписаний Головою Ради Директорів АТ "Дельта Банк" ОСОБА_7 та заступником начальника Головного управління Національного банку України по місту Києву й Київській області Мєзєнцевою Іриною Степанівною. Голова Ради Директорів АТ "Дельта Банк" ОСОБА_7 підписала договір застави на підставі статуту АТ "Дельта Банк". Станом на дату укладання договору застави діяв Статут AT "Дельта Банк", затверджений Рішенням позачергових Загальних зборів акціонерів AT "Дельта Банк" № 5 від 25.07.2013, погоджений Національним банком України 16.08.2013, державна реєстрація змін до установчих документів проведена 21.08.2013 (далі - Статут). Згідно з пунктом 6.1 Статуту органами управління AT "Дельта Банк" є Загальні збори акціонерів; Спостережна рада; Рада Директорів. Загальні збори акціонерів є вищим органам управління Банку і можуть вирішувати будь-які питання діяльності Банку (підпункт 6.3.1. Статуту). Підпунктом 6.3.2 Статуту визначено, що до виключної компетенції Загальних зборів акціонерів належить, зокрема, прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Банку. До виключної компетенції Спостережної ради AT "Дельта Банк" належить, зокрема, прийняття рішення про вчинення значних правочинів та правочинів, щодо яких є заінтересованість, у випадках, передбачених законодавством, а також надання згоди на укладання Банком правочинів з одним контрагентом на суму, що перевищує 25% регулятивного капіталу Банку (пункт 6.4.2.6 та 6.4.2.32 Статуту).

55.2 Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, спостережною радою Банку була надана згода на укладання Головою Ради Директорів ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_7 правочинів з Національним банком України. Копія витягу з Протоколу № 459 від 28.02.2014 Спостережної Ради ПАТ "Дельта Банк" наявна в матеріалах справи (а.с. 77 том І). Відповідно до Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України (далі - Положення), що затверджене Постановою Правління Національного банку України від 01.02.2010 № 36 (в редакції, що діяла на момент укладання спірного договору), територіальні управління в сфері грошово-кредитного регулювання, у межах повноважень, укладають з банками регіону від імені Національного банку, залежно від інструментів регулювання ліквідності банків, усі види договорів та додаткові договори до них, контролюють виконання банками регіону умов цих договорів (підпункт г пункту 3.1 Положення).

55.3 Судами попередніх інстанцій також встановлено, що заступник начальника Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області Мєзєнцева Ірина Степанівна при підписанні договору застави діяла на підставі Положення та Довіреності від 28.02.2014, що видана в порядку передоручення від ОСОБА_12 (начальник Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області) та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. 28.02.2014 за № 195. Копія вказаної довіреності наявна в матеріалах справи (а.с. 78 том І). Строк дії довіреності до 11.02.2024, вона містить повноваження укладати від імені Національного банку всіх видів договорів, крім зовнішньоекономічних, вносити до укладених договорів зміни та доповнення, розривати договори, підписувати та виконувати всі інші дії, пов`язані з виконання вказаного повноваження. При цьому довіреність, яка видана на ім`я ОСОБА_12 від 11.02.2014 (а.с. 79 том І) та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. 11.02.2014 за № 276, діяла до 11.02.2024 та містить умову, що повноваження за довіреністю можуть бути передані іншим особам. При цьому вона містить повноваження на укладання від імені Національного банку всіх видів договорів, крім зовнішньоекономічних, вносити до укладених договорів зміни та доповнення, розривати договори, підписувати та виконувати всі інші дії, пов`язані з виконання вказаного повноваження.

55.4 Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що вказане свідчить про наявність у підписантів спірного правочину належного обсягу повноважень на його укладання, а тому відсутні підстави вважати договір застави майнових прав недійсним на підставі частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

55.5 Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

55.6 Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

55.7 На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

55.8 Таким чином, частина 3 статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Однак, закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/24073/16, від 26.04.2018 у справі № 910/22839/16).

55.9 Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять жодного доказу та/або обґрунтування того, що відповідач-1 укладаючи спірний правочин діяв недобросовісно та знав про будь-які обмеження повноважень Голови Ради директорів ОСОБА_7, які підписували договір зі сторони відповідача-2. Натомість, у абз. 8 п. 2.1 Договору застави сторонами узгоджено, що усі органи заставодавця, згода яких відповідно до установивчих документів заставодавця та чинного законодавства України необхідна для надання в заставу Предмета застави, ознайомлені з усіма положеннями Основного зобов`язання і дали згоду на укладення цього Договору. Представник заставодавця, який підписує цей Договір від імені заставодавця, належним чином обраний, наділений достатніми повноваженнями, що не скасовані, не обмежені, не оспорюються третіми особами, всі внутрішні процедури заставодавця, необхідні для реалізації цих повноважень, виконані у повному обсязі і належним чином, а реалізація зазначених повноважень не потребує наступного схвалення будь-якими органами заставодавця та будь-якими іншими органами чи особами.

55.10 Разом з цим, у відповідності до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Зі змісту норми частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14.

55.11 Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою отримання кредиту задля збереження ліквідності банку відповідачем-2, у відповідності до Положення № 91, подано до Національного банку України "Реєстр укладених АТ "Дельта Банк" кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національному банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за І категорією якості (04.03.2014)" та "Реєстру укладених АТ "Дельта Банк" кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національному банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за ІІ категорією якості (04.03.2014)". Як вже зазначалось, факт отримання АТ "Дельта Банк" кредитних коштів, забезпечення яких здійснено згідно оспорюваного договору застави, відповідачем-2 ні в суді першої інстанції, ані під час вирішення справи апеляційним господарським судом, не заперечувався. Також, з представлених до матеріалів справи листів (а.с. 31-35 том ІV) вбачається, що АТ "Дельта Банк" зверталось до Національного банку України з проханням надати банку дозвіл на продаж активів, які перебувають в заставі згідно договору № 08/ЗМП від 04.03.2014.

55.12 Отже, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що встановлені вище обставини дають підстави для висновку, що відповідачем-2 на виконання умов оспорюваного договору застави вчинялись дії із схвалення вказаного правочину, а відтак, твердження апелянта в частині неналежного встановлення наявності у Спостережної Ради компетенції на прийняття відповідного рішення, відхиляються судовою колегією як необґрунтовані. Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що обома сторонами були вчинені юридично значимі дії, спрямовані на схвалення оспорюваного правочину, а відтак сторони бажали настання правових наслідків, які обумовлені договором застави, що виключає можливість визнання такого правочину недійсним на підставі приписів частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України.

56. Доводи скаржника (пункт 22.1 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

56.1 За змістом статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, за захистом яких може бути пред`явлений позов до суду.

56.2 Відповідно до приписів частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

56.3 Цивільний кодекс України (435-15) не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

56.4 За змістом статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

56.5 При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).

56.6 В силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

56.7 Водночас, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами права.

56.8 Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

56.9 Як роз`яснив Конституційний Суд України у своїм рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

56.10 У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

56.11 Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

56.12 Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що виходячи із наведених вище приписів чинного законодавства, Фізична особа-підприємець Селезньова Катерина Василівна, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір застави, не будучи його стороною, повинна, в порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України, довести, яким чином порушуються (зачіпаються) її права та законні інтереси.

56.13 Також судами попередніх інстанцій встановлено, що обґрунтовуючи порушене право, на захист якого було подано даний позов, позивач посилається на те, що у зв`язку з укладенням Договору застави відповідач-1 вправі позачергово задовольнити свої кредиторські вимоги, що має наслідком порушення прав та інтересів позивача як кредитора АТ "Дельта Банк" 4 та 7 черги відповідно до положень статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки розмір коштів, що будуть відшкодовані вкладникам, змінюється.

56.14 Згідно з статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними особами банку.

56.15 Відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

56.16 Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів (частини третя і шоста статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

56.17 Частиною 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов`язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.

56.18 Таким чином, спеціальним законом унормовано імперативний припис щодо заборони погашення інших кредиторських вимог за рахунок заставного майна, що відповідає основному змісту інституту забезпечення договірного зобов`язання. А відтак, кошти отримані від реалізації предмета застави в силу норм закону спрямовуються виключно на погашення вимог заставодавця. При цьому, інші кредитори вправі розраховувати на погашення своїх вимог за рахунок заставного майна лише у випадку коли вимоги заставодавця погашені та має місце наявність залишку коштів.

56.19 Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем жодними доказами, в порядку приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не було доведено того, що оспорюваний правочин позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на отримання задоволення кредиторських вимог, що були включені до четвертої черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк". При цьому, як вірно зауважили суди попередніх інстанцій, наявність у Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни охоронюваного законом інтересу щодо задоволення її акцептованих кредиторських вимог не може бути підставою для визнання недійсним спірного договору застави, укладеного між Національним банком України та АТ "Дельта Банк".

56.20 З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що звертаючись до суду із даним позовом, позивачем не доведено, в чому полягає порушення його прав укладенням між відповідачами оспорюваного договору застави, а відтак висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є таким, що зроблений на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи з вірним застосування норм матеріального і процесуального права.

57. З огляду на імперативні приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

58. При цьому, доводи, викладені у касаційній скарзі (пункти 22.5, 22.6 постанови), зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та наданою оцінкою доказів, наявних у матеріалах справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

59. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

60. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

61. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

62. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

63. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.