У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РА АРГО" (далі - ТОВ "РА АРГО") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛ-ГРУП" (далі - ТОВ "ВЛ-ГРУП") та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕГО" (далі - ТОВ "АЛЕГО") про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 0107/1 від 01.07.2015, укладеного між позивачем та відповідачем-1, а також про витребування з чужого незаконного володіння відповідача-2 та передання на користь позивача рекламних засобів та дублікатів дозволів на них, розміщених у місті Києві за адресами: Столичне шосе, перехрестя з вул. Заболотного (на розподільчому трикутнику), розміром 3х6м, дозвіл №10576-05; пр. Повітрофлотський, 70/вул. Запорізька, розміром 3х6м, дозвіл № 12738-06; вул. Фрунзе, 118, розміром 3х6м, дозвіл № 12479-06; Кудрявський узвіз, 2, навпроти, розміром 2х4м, дозвіл № 12737-06; вул. Касіяна Василя, виїзд з проспекту Академіка Глушкова, розміром 3х6м, дозвіл № 12736-06.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оспорюваний договір від імені позивача укладено його директором з перевищенням наданих повноважень, за відсутності рішення Загальних зборів товариства, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та витребування відчужених за цим правочином рекламних засобів з чужого незаконного володіння відповідача-2.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з рішенням Загальних зборів засновників (учасників) від 24.06.2004, оформлених Протоколом № 1, створено ТОВ "РА АРГО", учасниками якого були: ОСОБА_2 (з часткою у статутному капіталі 30%), ОСОБА_3 (з часткою у статутному капіталі 40%), а також ОСОБА_4 (з часткою у статутному капіталі 30%).

Між ТОВ "РА АРГО", в особі директора ОСОБА_4 (продавцем), та ТОВ "ВЛ-ГРУП", в особі директора ОСОБА_5 (покупцем), 01.07.2015 укладено договір купівлі-продажу № 0107/1, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця товар - об`єкти основних засобів - "рекламні засоби" продавця у кількості 5 одиниць з відповідними дозволами на їх розміщення, що розташовані у м. Києві, і перелічені у додатку № 1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити отриманий товар в порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі.

За умовами п. 2.1. договору загальна сума договору (тобто загальна вартість (ціна) усього товару, поставленого за цим договором) визначається на підставі фактично поставленого (переданого у власність) товару та узгодженої на нього ціни, відповідно до актів приймання-передачі і складає 19 200 грн.

Відповідно до п. 2.2. договору оплата ціни (вартості) товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця протягом трьох днів з дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі.

Згідно з п. 3.1. договору продавець зобов`язується передати товар покупцеві за актом приймання-передачі в розмірі, визначеному у п. 1.1. цього договору.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Згідно з додатком № 1 до договору позивач зобов`язався передати відповідачу-1 рекламні засоби, розміщені у місті Києві за адресами: Столичне шосе, перехрестя з вул. Заболотного (на розподільчому трикутнику), розміром 3х6м, дозвіл № 10576-05; пр. Повітрофлотський, 70/вул. Запорізька, розміром 3х6м, дозвіл № 12738-06; вул. Фрунзе, 118, розміром 3х6м, дозвіл № 12479-06; Кудрявський узвіз, 2, навпроти, розміром 2х4м, дозвіл № 12737-06; вул. Касіяна Василя, виїзд з проспекту Академіка Глушкова, розміром 3х6м, дозвіл № 12736-06.

За актом приймання-передачі від 01.07.2015 ТОВ "РА АРГО" передало ТОВ "ВЛ-ГРУП" вищевказані рекламні засоби.

В подальшому, 31.08.2015 між ТОВ "ВЛ-ГРУП", в особі директора ОСОБА_5 (продавцем), та ТОВ "АЛЕГО", в особі директора ОСОБА_4 (покупцем), укладено договір купівлі-продажу № 3108/1, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця товар - об`єкти основних засобів - "рекламні засоби" продавця у кількості 5 одиниць з відповідними дозволами на їх розміщення, що розташовані у м. Києві, і перелічені у додатку № 1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити отриманий товар в порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі.

Пунктом 2.1. договору № 3108/1 визначено, що його загальна сума (тобто загальна вартість (ціна) усього товару, поставленого за цим договором) визначається на підставі фактично поставленого (переданого у власність) товару та узгодженої на нього ціни, відповідно до актів приймання-передачі і складає 19 200 грн.

Згідно з додатком № 1 до договору відповідач-1 зобов`язався передати відповідачеві рекламні засоби, розміщені у м. Києві за адресами: Столичне шосе, перехрестя з вул. Заболотного (на розподільчому трикутнику), розміром 3х6м, дозвіл № 10576-05; пр. Повітрофлотський, 70/вул. Запорізька, розміром 3х6м, дозвіл № 12738-06; вул. Фрунзе, 118, розміром 3х6м, дозвіл № 12479-06; Кудрявський узвіз, 2, навпроти, розміром 2х4м, дозвіл № 12737-06; вул. Касіяна Василя, виїзд з проспекту Академіка Глушкова, розміром 3х6м, дозвіл № 12736-06.

На підставі акта приймання-передачі від 31.08.2015 ТОВ "ВЛ-ГРУП" передало ТОВ "АЛЕГО" вищевказані рекламні засоби.

За твердженням позивача, після призначення на посаду нового директора ТОВ "РА АРГО" Загальним зборам учасників товариства стало відомо про протиправне заволодіння відповідачем-2, єдиним учасником та директором якого був директор позивача ОСОБА_4, всіма об`єктами основних засобів позивача - "рекламними засобами". Вказане заволодіння відбулось із залученням відповідача-1 до участі в укладенні договорів купівлі-продажу об`єктів основних засобів, яке було формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета цих договорів відповідачем-1 з метою протиправного позбавлення позивача права власності на вказане майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався, зокрема, на те, що директор ТОВ "РА АРГО" ОСОБА_4, укладаючи оспорюваний правочин, не мав на це відповідних повноважень, оскільки п. 9.3.8. Статуту позивача встановлені обмеження повноважень виконавчого органу товариства, а покупець - ТОВ "ВЛ-ГРУП", від імені якого діяв директор ОСОБА_5, за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження. На думку позивача, відповідно до норм законодавства та Статуту ТОВ "РА АРГО" прийняття рішень про укладення правочинів щодо відчуження засобів виробництва та/або інших перелічених у Статуті об`єктів права власності товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків цих перелічених у Статуті об`єктів права власності товариства, належить до компетенції Загальних зборів учасників товариства. Директор не вправі вирішувати питання діяльності товариства, що належать до виключної компетенції Загальних зборів учасників та укладати правочини на суму, що перевищує 50% вартості перелічених у Статуті об`єктів права власності, оскільки будь-яких рішень про відчуження майна - основних засобів Загальні збори учасників товариства не приймали.

Посилаючись на ту обставину, що відповідач-2 на підставі укладеного з відповідачем-1 договору купівлі-продажу № 3108/1 від 31.08.2015 придбав рекламні засоби в особи, яка не мала права його відчужувати, про що йому було відомо, а відтак, відбулося протиправне відчуження шляхом укладання договорів купівлі-продажу вказаного майна від імені позивача з перевищенням своїх повноважень, і поза волею позивача, з огляду на те, що придбання зазначеного майна за відплатним договором, укладеним з ТОВ "ВЛ-ГРУП" від імені ТОВ "АЛЕГО", здійснено однією і тією ж особою, ОСОБА_4, який був єдиним учасником відповідача-2, позивач стверджує, що останній є недобросовісним набувачем майна належного його власнику - ТОВ "РА АРГО", у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки Статутом позивача чітко не визначено, відносно чого на суму 50 і більше відсотків до виключної компетенції зборів учасників належить прийняття рішення про продаж юридичним і фізичним особам належних товариству на праві власності засобів виробництва, а відтак, обов`язкова необхідність рішення Загальних зборів учасників позивача для укладення договору є недоведеною, оскільки відсутній грошовий показник, з яким можна було б порівняти ціну договору на предмет перевищення 50 відсотків розміру такого показника. При цьому наявні у матеріалах справи фінансові звіти (баланси) та довідка ТОВ "РА АРГО" щодо залишкової вартості основних засобів не дають можливості достеменно визначити вартість матеріальних активів позивача, перелік яких зазначено у п. 9.3.8. Статуту, станом на дату укладання оспорюваного договору, та дійти беззаперечного висновку про необхідність прийняття Загальними зборами ТОВ "РА АРГО" рішення про відчуження рекламних засобів. Відповідач-1 придбав рекламні засоби позивача на правовій підставі, а тому вправі був здійснити його подальше відчуження іншим особам, в даному випадку відповідачеві-2, який є законним кінцевим набувачем майна. Враховуючи, що спірні рекламні засоби відповідачем-2 придбані на підставі договору, у визнанні недійсним якого судом відмовлено, а інших доказів на підтвердження того, що відповідач-2 володіє рекламними засобами без належної правової підстави позивачем не надано та судом не встановлено, останній дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача-2.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.

Так скаржник зазначає, що:

- місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини справи та зроблено передчасний висновок про недоведеність позивачем обов`язкової необхідності рішення загальних зборів учасників позивача для укладення оспорюваного договору;

- оскаржуване рішення суду першої інстанцій містить суперечливі висновки щодо однієї і тієї ж обставини, а саме судом надається різна правова оцінка п. 9.3.8. Статуту щодо грошового показника вартості матеріальних активів на 50 і більше відсотків;

- апеляційний господарський суд вважаючи "припущенням" висновок суду першої інстанції про те, що грошовий показник з яким можна було б порівнювати ціну договору на предмет перевищення 50% такого показника підлягає визначенню шляхом складання сум вартості матеріальних активів позивача, перелік яких визначено в п. 9.3.8. Статуту ТОВ "РА АРГО", порушив норми процесуального закону, а сама постанова є необґрунтованою та не відповідає правильно встановленій судами фактичній обставині щодо змісту п. 9.3.8 Статуту;

- позивачем доведено обов`язкову необхідність прийняття рішення Загальними зборами учасників товариства позивача для укладення оспорюваного договору, оскільки дійсні матеріали справи вказують на продаж за таким договором рекламних засобів на суму 50 і більше відсотків саме сукупної вартості наявних у позивача на час укладення договору матеріальних активів;

- суди дійшли помилкового висновку про неможливість визначення вартості матеріальних активів позивача, перелік яких зазначено у п. 9.3.8. Статуту станом на дату укладення оспорюваного договору;

- за наслідками укладення оспорюваного договору у позивача не залишилось об`єктів основних засобів (рекламні засоби), що підтверджується даними, наданими на адвокатський запит Комунальним підприємством виконавчого органу Київради "Київреклама" від 13.11.2017 №196, відповідно до яких станом на 01.09.2015 ТОВ "РА АРГО" рекламні засоби згідно з діючими дозволами не розміщувало;

- судами не надано оцінки подальшій поведінці відповідачів після укладення оспорюваного договору та тому факту, що від вчинення такого правочину позивач не отримав жодної вигоди, оскільки втратив об`єкти основних засобів, що позбавило його можливості в подальшому отримувати прибуток внаслідок комерційного використання такого майна;

- судами правильно враховано висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи про те, що підписи від імені позивача на документах, які надані відповідачем-1 на підтвердження факту повного розрахунку за оспорюваним договором, підписані не генеральним директором, проте не надано жодної правової оцінки тому, що відповідачем-1 надані сфальсифіковані документи;

- суд першої інстанції не врахував, а апеляційний господарський суд неправильно застосував норми Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність".

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.08.2019 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 26.07.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідачів надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких вони просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій та помилковість доводів скаржника.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно виступає від імені юридичної особи не може перевищувати своїх повноважень.

Водночас, саме лише порушення цього обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв`язку з викладеним слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абз. 2 ч. 2 ст. 98 ЦК України), про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті ЄДРПОУ (ЄДРЮОФОПГФ).

Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Юридична особа також вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до п. 9.1. Статуту ТОВ "РА АРГО", затвердженого рішенням Загальних зборів учасників товариства від 24.11.2006, управління товариством здійснюють: вищий орган товариства - збори учасників товариства; виконавчий орган товариства - Дирекція товариства; контролюючий орган - Ревізійна комісія товариства.

Оспорюваний договір зі сторони ТОВ "РА АРГО" було підписано директором ОСОБА_4, який діяв на підставі Статуту.

В свою чергу, ОСОБА_4 було призначено на посаду директора ТОВ "РА АРГО" рішенням Загальних зборів учасників товариства, оформленим Протоколом № 2 від 09.08.2004, а згідно з Протоколом Загальних зборів учасників товариства № 10 від 04.11.2015 було припинено повноваження (відкликано з посади) генерального директора ТОВ "РА АРГО" ОСОБА_4 та призначено на посаду генерального директора товариства Суворова Максима Олександровича .

У Розділі 9.5. Статуту ТОВ "РА АРГО" передбачено, що керівництво поточною діяльністю товариства здійснює виконавчий орган товариства - дирекція. Роботою виконавчого органу товариства керує генеральний директор, який призначається зборами учасників.

Пунктом 9.5.5 Статуту визначено, що дирекція вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції зборів учасників. Дирекція не вправі приймати рішення обов`язкові для учасників товариства. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції.

За положеннями п.п. 9.5.8-9.5.9 Статуту дирекція діє від імені товариства в межах, встановлених чинним законодавством та цим Статутом. Генеральний директор має право без довіреності виконувати всі дії від імені товариства, крім тих, що віднесені до компетенції Загальних зборів.

Відповідно до пп. "х" п. 9.3.8. Статуту до виключної компетенції Загальних зборів учасників належить прийняття рішення про продаж, передачу безоплатно, обмін, передачу в оренду й у заставу юридичним і фізичним особам належних товариству на праві власності засобів виробництва, будинків, споруд продукції власного виробництва, включаючи житло, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, використання і відчуження їх іншими способами, списання їх з балансу згідно з чинним законодавством України, на суму 50 і більше відсотків.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що надаючи оцінку вказаному положенню Статуту, суди дійшли правильного висновку, що ним чітко не визначено, відносно чого на суму 50 і більше відсотків до виключної компетенції зборів учасників належить прийняття рішення про продаж юридичним і фізичним особам належних товариству на праві власності засобів виробництва, а відтак, обов`язкова необхідність рішення Загальних зборів учасників позивача для укладення оспорюваного договору є недоведеною, оскільки відсутній грошовий показник, з яким можна було б порівняти ціну договору на предмет перевищення 50 відсотків розміру такого показника.

Таких же висновків за результатами аналізу наведеного пункту положення Статуту ТОВ "РА АРГО" (щодо відсутності в Статуті чіткого визначення грошового показника, згідно з яким було б можливо порівняти ціну договору на предмет перевищення 50 відсотків розміру такого показника) дійшли суди у справах № 910/9432/16 та № 5011-14/16145-2012.

Враховуючи вже один зазначений висновок як у місцевого, так і у апеляційного господарських судів були законні підстави для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим суд апеляційної інстанції, на виконання вимог ст.ст. 2, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) не обмежився лише оцінкою доводів позивача одним згаданим висновком про неможливість чіткого визначення показника, від якого було б можливо порівняти ціну договору на предмет перевищення 50 відсотків його розміру, але й з метою постановлення дійсно обґрунтованого та законного судового рішення здійснив оцінку доведеності позовних вимог щодо перевищення розміру такого показника виходячи з прирівняння показника до майна товариства, до його статутного капіталу, а також до самих "рекламних засобів".

Однак, за оцінкою апеляційного господарського суду наявних у матеріалах справи доказів:

- фінансові звіти (баланси) та довідка щодо залишкової вартості основних засобів станом на 01.12.2011 не дають можливості достеменно визначити вартість матеріальних активів позивача, перелік яких зазначено у п. 9.3.8. Статуту, станом на дату укладання спірного договору, та дійти висновку про необхідність прийняття Загальними зборами учасників ТОВ "РА АРГО" рішення про відчуження рекламних засобів;

- з долучених до матеріалів справи фінансових звітів вбачається, що як станом на 31.03.2013 (до дати укладення оспорюваного договору), так і станом на 30.09.2015 (після дати укладення оспорюваного договору) основні засоби у ТОВ "РА АРГО" були відсутні. Водночас, з огляду на те, що позивачем суду першої інстанції не було надано проміжної звітності, зокрема, за другий, третій квартали 2015 року, суд був позбавлений можливості дійти висновку про наявність у товариства основних засобів станом на дату укладення оспорюваного договору;

- враховуючи недоведеність позивачем поважності причин неподання до суду першої інстанції копії фінансового звіту (балансу) позивача станом на 30.06.2015, як додаткового доказу у справі, відсутні підстави для прийняття вищевказаної копії в силу положень ч. 3 ст. 269 ГПК України;

- з фінансового звіту (балансу) позивача станом на 30.06.2015 також вбачається, що станом на 01.07.2015 (дата укладення оспорюваного правочину), основні засоби у товариства були відсутні;

- відсутність в складі необоротних активів - основних засобів, у фінансовому звіті позивача станом на кінець того чи іншого кварталу 2015 року не вказує на те, що основні засоби були відчужені позивачем до дати укладення спірного договору, оскільки в разі визнання їх раніше утримуваними для продажу, саме з цього періоду вони припиняють визнаватися у складі необоротних активів;

- п.п. "х" п. 9.3.8 Статуту не містить формулювання, що вартісне значення відчуження основних засобів на суму 50 і більше відсотків має бути визначене саме від вартості матеріальних активів товариства, яка вказана у фінансових звітах у графі "Необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття" за кодом рядку 1200;

- доводи позивача про те, що відчужене майно станом на час укладення оспорюваного договору було основними засобами товариства, і становило 50 і більше відсотків від вартості перелічених у статуті об`єктів права власності товариства та його відчуження безумовно пов`язане із наявністю рішення загальних зборів учасників товариства відповідно до п. 9.3.8 Статуту, не підтверджені належними засобами доказування;

- суд критично ставиться до обставин визначення повноважень директора товариства позивача станом на час укладення оспорюваного договору, при оцінці передбаченого у п. 9.3.8 Статуту формулювання "на суму 50 і більше відсотків", як з вартості рекламних засобів у розмірі 19 200,00 грн, так і виходячи з суми статутного капіталу товариства.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду як про непідтвердженість доводів позивача про те, що відчужене майно станом на час укладення оспорюваного договору було основними засобами товариства, і становило 50 і більше відсотків від вартості перелічених у статуті об`єктів права власності товариства та його відчуження безумовно пов`язане із наявністю рішення загальних зборів учасників товариства відповідно до п. 9.3.8 Статуту, так і про необґрунтованість та недоведеність доводів позивача про те, що оспорюваний договір було укладено директором товариства з перевищенням повноважень, за відсутності рішення Загальних зборів позивача на відчуження майна.

Крім того, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог в частині витребування з чужого незаконного володіння відповідача-2 та передання на користь позивача "рекламних засобів" та дублікатів дозволів на них, оскільки рекламні засоби відповідачем-2 придбані на підставі договору купівлі-продажу, вчиненого продавцем, в свою чергу, на підставі оспорюваного договору, яким у визнанні недійсним відмовлено, тобто відсутня підстава вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею іншим шляхом.

Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність" відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 1 розділу І вказаного Положення, останнє визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про необоротні активи, утримувані для продажу, та групу активів, що належить до вибуття в результаті операції продажу, а також припинену діяльність та розкриття такої інформації у фінансовій звітності.

Відповідно до п. 4. розділу І Положення група вибуття - сукупність активів, які плануються до продажу або відчуження в інший спосіб однією операцією, та зобов`язання, які прямо пов`язані з такими активами, що будуть передані (погашені) в результаті такої операції.

Згідно з п. 6. розділу ІІ Положення необоротні активи, група вибуття, які визнані утримуваними для продажу, припиняють визнаватися у складі необоротних активів. На необоротні активи, утримувані для продажу, у т.ч. необоротні активи, що входять до групи вибуття, амортизація не нараховується.

Відповідно до п. 1. розділу ІІ Положення необоротний актив та група вибуття визнаються утримуваними для продажу у разі, якщо: економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від їх використання за призначенням; вони готові до продажу у їх теперішньому стані; їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати визнання їх такими, що утримуються для продажу; умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів; здійснення їх продажу має високу ймовірність, зокрема, якщо керівництвом підприємства підготовлено відповідний план або укладено твердий контракт про продаж, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості. Період завершення продажу може бути продовжено на строк більше одного року в разі, якщо це обумовлено обставинами, які перебувають поза контролем підприємства, яке продовжує тонувати план продажу.

За п. 1 розділу ІV Положення необоротні активи та група вибуття, утримувані для продажу, та пов`язані з ними зобов`язання, а також результати їх продажу (вибуття) відображаються у фінансовій звітності окремо від інших активів, зобов`язань та результатів інших видів діяльності.

Таким чином, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, відповідно до норм Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність" відсутність в складі необоротних активів - основних засобів, у фінансовому звіті позивача станом на кінець того чи іншого кварталу 2015 року не вказує на те, що основні засоби були відчужені позивачем до дати укладення спірного договору, оскільки в разі визнання їх раніше утримуваними для продажу, саме з цього періоду вони припиняють визнаватися у складі необоротних активів.

Доводи скаржника про те, що в разі, якщо на підприємстві прийнято рішення здійснити відчуження основних засобів, то такі основні засоби починають обліковуватись не в графі "Основні засоби" фінансового звіту (рядок 030 балансу станом на 2013 рік та рядок 1005 станом на 2015 рік), а в графі "Необоротні активи та групи вибуття" розділу IV активу балансу (рядок 275 балансу станом на 2013 рік та рядок 1200 станом на 2015 рік), не спростовують висновків апеляційного господарського суду, оскільки, по-перше, оспорюваний договір укладено 01.07.2015, а по-друге, за відсутності проміжної звітності, зокрема, за другий, третій квартали 2015 року, суд був позбавлений можливості дійти висновку про наявність у товариства основних засобів станом на дату укладення оспорюваного договору. При цьому апеляційним господарським судом не встановлено факту подання позивачем доказів, які б підтверджували, що саме у зв`язку з продажем "рекламних засобів" за оспорюваним договором сума відповідних необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття зменшилася до 12,8 тис.грн.

Інші доводи скаржника висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та в більшій мірі дублюють доводи апеляційної скарги, яким надана повна, обґрунтована та правильна оцінка судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного та місцевого господарських судів про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.