1. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 29.06.2016 порушено провадження у справі № 912/2185/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Етал" (далі в тексті - ПрАТ "НВО "Етал"/ Боржник/Відповідач 1).

2. ПАТ "Піреус Банк МКБ" у межах провадження справи № 912/2185/16 про банкрутство ПрАТ "Науково-виробниче об`єднання "Етал" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до ПрАТ "Науково-виробниче об`єднання "Етал" та ТОВ "Фінансгарант" про визнання зобов`язання за договором від 11.03.2014 про встановлення солідарного обов`язку за кредитним договором № 431-11 від 21.12.2011, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Науково-виробниче об`єднання "Етал" та Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції", припиненим.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

3. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2018 в задоволенні даного позову відмовлено.

4. Не погодившись з ухвалою, ПАТ "Піреус Банк МКБ" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2019 у даній справі апеляційну скаргу залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2018 у справі № 912/2185/16 залишено без змін.

6. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

6.1 Відповідно до спірного договору від 11.03.2014 про встановлення солідарного обов`язку (надалі - Договір), який укладено між ПрАТ "НВО "Етал" ("Співпозичальник"), та Акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" ( "Кредитор") сторонами договору погоджено наступне:

- пункт 1.1. - Співпозичальник приймає на себе солідарний обов`язок по всім зобов`язанням Позичальника за Кредитним договором № 431-11 від 21.12.2011 (далі -Кредитний договір), укладеним між Кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контакт-Центр" (в Кредитному договорі іменоване "Позичальник"), з урахуванням додаткових угод до нього, за умовами якого Позичальник зобов`язаний повернути Кредитору кредит, наданий у вигляді кредитної лінії, що відновлюється з лімітом заборгованості 5 000 000,00 доларів США з процентної ставкою 12,1% річних, зі строком повернення кредиту до 22.12.2014 включно;

- пункт 1.2. - Співпозичальник підтверджує, що він обізнаний з усіма умовами Кредитного договору (з урахуванням додаткових угод до нього) та вважає їх прийнятними для себе;

- пункт 1.3. - з моменту укладання цього Договору Співпозичальник та Позичальник стають солідарними боржниками за Кредитним договором та несуть солідарний обов`язок перед Кредитором за виконання зобов`язань з повернення кредиту та інших зобов`язань Позичальника, передбачених Кредитним договором (том 1 а.с.55-57).

6.2 Відповідно до п.4.3 договору Співпозичальник залишається зобов`язаним перед Кредитором до того моменту, поки всі зобов`язання за Кредитним договором не будуть виконані повністю.

6.3 В подальшому право вимоги за Кредитним договором № 431-11 від 21.12.2011 відступлене банком Товариству з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" згідно договору № 431-11 від 17.09.2015 (том 1 а.с.58-61).

6.4 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" відступило своє право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансгарант" на підставі договору про відступлення права вимоги № 431-11-1 від 25.12.2015 (том 1 а.с.62-64).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

7. 26.04.2019 Акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" звернулось через Центральний апеляційний господарський суд до Верховного Суду із касаційною скаргою від 25.04.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2018 у справі № 912/2185/16, підтвердженням чого є відтиск календарного штемпелю відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

8. 11.05.2019, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України (1798-12) , касаційну скаргу Акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" від 25.04.2019 разом з матеріалами оскарження ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2018 у справі № 912/2185/16 надіслано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 912/2185/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 24.05.2019.

10. Ухвалою Верховного Суду від 30.05.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 912/2185/16 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" від 25.04.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2018; розгляд касаційної скарги призначено на 31.07.2019 об 11 год. 15 хв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

11. Не погоджуючись з прийнятою постановою, АТ "Піреус Банк МКБ" подано касаційну скаргу, в якій останнє просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції і прийняти нове рішення яким позов задовольнити повністю.

12. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

12.1 Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що договір про встановлення солідарного обов`язку за своєю правовою природою не є договором поруки.

12.2 Обов`язок відповідача 1 зі сплати (повернення) коштів кредиту виникає лише у разі порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором.

12.3 Суди попередніх інстанцій помилково не застосували частину 4 статті 559 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

12.4 Оскільки договір про встановлення солідарного обов`язку порушує права та законні інтереси позивача як конкурсного кредитора у справі про банкрутство, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позовна вимога не може бути задоволена з тієї підстави, що позивачем заявлена вимога про визнання припиненим зобов`язання, стороною якого він не є.

13. Представники скаржника в судовому засіданні 31.07.2019 підтримали касаційну скаргу з підстав викладених в ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

14. ТОВ "Фінансгарант" подано відзив на касаційну скаргу в якому останнє просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

15. ПрАТ "НВО "ЕТАЛ" подано відзив на касаційну скаргу в якому останнє просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

16. Представники відповідачів в судовому засіданні 31.07.2019 заперечили проти касаційної скарги з підстав викладених у відзивах.

Позиція Верховного Суду

17. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

18. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

19. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

20. Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

21. Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

22. Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

23. Згідно статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

24. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що виходячи зі змісту спірного договору, він прямо не передбачений актами цивільного законодавства. В ньому сторони врегулювали взаємовідносини на власний розсуд, відмінний від правових норм, які регулюють поруку. Найменування сторонами спірного договору саме як договору про встановлення солідарного обов`язку (а не договору поруки) свідчить, що волевиявлення сторін не було направлено на укладання договору поруки і вони мали намір врегулювати свої відносини по іншому, ніж це передбачено законодавчими нормами, що регулюють поруку.

25. Правова природа договору визначається виходячи з його змісту, а не на підставі назви договору а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неможливість оцінки спірного договору як договору поруки.

26. Проаналізувавши зміст договору судами попередніх інстанцій встановлено, що в договір про встановлення солідарного обов`язку сторони внесли ряд положень, які є відмінними від правових норм, що регулюють поруку.

26.1 На відміну від положень частини 2 статті 556 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні (без будь-яких застережень), у п. 2.7 договору про встановлення солідарного обов`язку зазначено, що Співпозичальник у разі, належного виконання зобов`язань за Кредитним договором має право на зворотну вимогу (регрес) до позичальника в розмірі та порядку, які встановлюються окремим договором між позичальником та Співпозичальником.

26.2 Також, на відміну від положень частини 1 статті 555 Цивільного кодексу України, яка передбачає одержання поручителем вимоги кредитора про виконання зобов`язання, пунктом 2.6. договору про встановлення солідарного обов`язку прямо передбачено право Кредитора у випадку наявності простроченої заборгованості за Кредитним договором на здійснення списання боргового зобов`язання, в тому числі заборгованості за кредитом, процентами за користування ним та комісіями, з будь-якого рахунку Співпозичальника без додаткового розпорядження Співпозичальника на час списання та без надання Співпозичальником будь- яких документів.

27. У правовідносинах поруки, вимога до поручителя може бути пред`явлена кредитором виключно за умови настання обставин, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України, а саме у випадку порушення зобов`язання боржником.

28. Натомість судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 2.1. договору про встановлення солідарного обов`язку, Співпозичальник зобов`язується виконувати всі зобов`язання Позичальника за Кредитним договором нарівні з Позичальником у передбачені Кредитним договором строки та порядку, а не у випадку порушення зобов`язання боржником.

29. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 12.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

30. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 2.2. договору Кредитор має право пред`явити вимогу про виконання будь-якого зобов`язання, передбаченого Кредитним договором, як повністю, так і частково, як до Позичальника, так і до Співпозичальника, за своїм вибором. При цьому, Співпозичальник зобов`язаний виконати таку вимогу у визначений Кредитним договором строк, незалежно від заперечень Позичальника. За пунктом 2.3. договору Кредитор зобов`язаний приймати виконання будь-якого зобов`язання за Кредитним договором як повністю, так і частково, як від Позичальника, так і від Співпозичальника.

31. Отже, Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що за наведеними умовами Договору про встановлення солідарного обов`язку передбачено виконання ПАТ "Науково-виробниче об`єднання "ЕТАЛ" обов`язків Позичальника за Кредитним договором у передбачені Кредитним договором строки і порядку та право Кредитора вимагати від Співпозичальника виконання Кредитного договору у визначений Кредитним договором строк.

32. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що зміст зобов`язань сторін за договором про встановлення солідарного обов`язку є ширшим від змісту зобов`язання поруки, а тому обмеження правовідносин сторін за Договором нормами, якими врегульовано поруку, не відповідає фактичним умовам такого Договору.

33. Також судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що в договорі про встановлення солідарного обов`язку сторони по іншому, ніж це передбачено в статті 559 Цивільного кодексу України, якою встановлені підстави припинення поруки, врегулювали підстави припинення зобов`язань Співпозичальника. Так, в п. 3.2 Договору про встановлення солідарного обов`язку зазначено, що дія цього Договору не припиняється в разі припинення зобов`язань позичальника за кредитним договором в зв`язку з ліквідацією позичальника та з інших підстав, передбачених законодавством, крім виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі.

34. Тобто, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що зобов`язання сторони Співпозичальника за Договором про встановлення солідарного обов`язку не можуть припинитися з підстав, зазначених в частині 4 статті 559 Цивільного кодексу України, оскільки в п. 3.2 Договору прямо зазначено, що його дія не припиняється з будь-яких підстав, передбачених законодавством, крім виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі.

35. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в п. 3.1. Договору про встановлення солідарного обов`язку окремо підкреслено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного погашення заборгованості за кредитним договором.

36. Відповідно до частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України, на яку посилається апелянт, до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. В даному випадку сторони Договору про встановлення солідарного обов`язку окремо спеціально обумовили неможливість припинення його дії з будь-яких підстав, крім виконання зобов`язань за кредитним договором.

37. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ПАТ "Науково- виробниче об`єднання "Етал" укладено не договір поруки, а інший вид договору, який регулюється статтями 541, 543, 544 Цивільного кодексу України. Відтак, правовідносини за ним не припинилися і не могли припинитися на підставі статті 559 Цивільного кодексу України, оскільки положення даної норми права не можуть бути до них застосовані.

38. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункти 12.1, 12.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

39. Доводи скаржника (пункт 12.4 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

39.1 Згідно частини 4 статті 20 Закону України ''Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом'' за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу.

39.2 Разом з тим, предметом даного позову є визнання зобов`язання за договором припиненим, а не визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника, та позовні вимоги заявлені на підставі норм Цивільного кодексу України (435-15) а не статті 20 Закону України ''Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом''.

39.3 Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи.

39.4 З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що заявлена позивачем вимога про визнання припиненими зобов`язання, стороною якого він не є, суперечить основним принципам, на яких засновані цивільні правовідносини, таких як вільне волевиявлення їх учасників, майнова самостійність, свобода договору і враховуючи положення частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України така позовна вимога не може бути задоволена.

40. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

41. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

42. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

43. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

44. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

45. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

46. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

47. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

48. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних ухвали та постанови були дотримані.

49. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" від 25.04.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2018 у справі № 912/2185/16 залишити без задоволення.