до відповідачів: 1. Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Етал"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансгарант"; 3. АТ "Банк "Національні Інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ліквідацію АТ "Банк "Національні Інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича

про визнання недійсним договору від 11.03.2014 про встановлення солідарного обов`язку за Кредитним договором № 431-11 від 21.12.2011

в межах справи № 912/2185/16

за заявою боржника Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Етал"

про банкрутство,-

1. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 29.09.2016 порушено провадження у справі № 912/2185/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Етал", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майна боржника, призначено розпорядника майна.

2. Ухвалою господарського суду від 06.10.2018 визнано грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ в сумі 189 621 446,41 грн та включено їх до реєстру вимог кредиторів.

3. ПАТ "Піреус Банк МКБ", у межах провадження у справі № 912/2185/16 про банкрутство ПрАТ "НВО "Етал", звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним договору від 11.03.2014 року про встановлення солідарного обов`язку за Кредитним договором № 431-11 від 21.12.2011 року.

4. Ухвалою господарського суду від 29.05.2017, залишеною без змін Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2017, в задоволені позову ПАТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" про визнання недійсним договору від 11.03.2014 про встановлення солідарного обов`язку за Кредитним договором № 431-11 від 21.12.2011 відмовив.

5. Постановою Верховного Суду від 04.04.2018 касаційну скаргу ПАТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" задоволено частково, ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 29.05.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 у справі № 912/2185/16 скасовано, справу № 912/2185/16 у скасованій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

6. За результатами нового розгляду ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16.11.2018 у даній справі в задоволенні позову відмовлено.

7. Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, ПАТ "Піреус Банк МКБ" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

8. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2019 у даній справі апеляційну скаргу ПАТ "Піреус Банк МКБ" залишено без задоволення, оскаржувану ухвалу від 23.11.2018 залишено без змін.

9. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

9.1. Відповідно до спірного договору від 11.03.2014 про встановлення солідарного обов`язку (надалі - Договір), який укладено між ПрАТ "НВО "Етал" ("Співпозичальник"), та Акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" ("Кредитор") сторонами договору погоджено наступне:

- пункт 1.1. - Співпозичальник приймає на себе солідарний обов`язок по всім зобов`язанням Позичальника за Кредитним договором № 431-11 від 21.12.2011 (далі -Кредитний договір), укладеним між Кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контакт-Центр" (в Кредитному договорі іменоване "Позичальник"), з урахуванням додаткових угод до нього, за умовами якого Позичальник зобов`язаний повернути Кредитору кредит, наданий у вигляді кредитної лінії, що відновлюється з лімітом заборгованості 5 000 000,00 доларів США з процентної ставкою 12,1% річних, зі строком повернення кредиту до 22.12.2014 включно;

- пункт 1.2. - Співпозичальник підтверджує, що він обізнаний з усіма умовами Кредитного договору (з урахуванням додаткових угод до нього) та вважає їх прийнятними для себе;

- пункт 1.3. - з моменту укладання цього Договору Співпозичальник та Позичальник стають солідарними боржниками за Кредитним договором та несуть солідарний обов`язок перед Кредитором за виконання зобов`язань з повернення кредиту та інших зобов`язань Позичальника, передбачених Кредитним договором.

9.2. В подальшому право вимоги за Кредитним договором № 431-11 від 21.12.2011 відступлене банком Товариству з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" згідно договору № 431-11 від 17.09.2015 (том 1 а.с.58-61).

9.3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" відступило своє право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансгарант" на підставі договору про відступлення права вимоги № 431-11-1 від 25.12.2015 (том 1 а.с.62-64).

9.4. За умовами Кредитного договору № 431-11 від 21.12.2011 року (з урахуванням додаткових угод до нього, (а.с. 7-22 том 3) ТОВ "Контакт-Центр Україна" зобов`язувалося повернути Банку кредит, наданий у вигляді відновлювальної кредитної лінії, з лімітом заборгованості 5 000 000,00 (п`ять мільйонів доларів США 00 центів) з процентною ставкою 12,1% річних, з строком повернення кредиту до 22.12.2014 року включно.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

10. 24.04.2019 Акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" звернулось через Центральний апеляційний господарський суд до Верховного Суду із касаційною скаргою від 24.04.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.11.2018 у справі № 912/2185/16.

11. 11.05.2019, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України (1798-12) , касаційну скаргу Акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" від 24.04.2019 разом зі справою № 912/2185/16 надіслано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

12. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 912/2185/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 24.05.2019.

13. Ухвалою Верховного Суду від 29.05.2019 касаційну скаргу АТ "Піреус Банк МКБ" від 24.04.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.11.2018 у справі № 912/2185/16 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 292 Господарського процесуального кодексу України. Надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги до 14 червня 2019 року шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує доплату судового збору в розмірі 2 756,00 грн за подання касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.11.2018 у справі № 912/2185/16.

14. АТ "Піреус Банк МКБ" усунено недоліки касаційної скарги у встановлений ухвалою Верховного Суду термін.

15. Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 912/2185/16 за касаційною скаргою АТ "Піреус Банк МКБ" від 24.04.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.11.2018; призначено розгляд касаційної скарги на 31.07.2019 об 11:30.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

16. Не погоджуючись з прийнятою постановою, АТ "Піреус Банк МКБ" подано касаційну скаргу, в якій останнє просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції і прийняти нове рішення яким позов задовольнити повністю.

17. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

17.1 Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що договір про встановлення солідарного обов`язку за своєю правовою природою не є договором поруки.

17.2 Обов`язок відповідача 1 зі сплати (повернення) коштів за кредитом виникає лише у разі порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором.

17.3 Суди попередніх інстанцій не здійснили вказівок Верховного Суду щодо встановлення обставин здійснення дій на виконання сторонами спірного договору.

17.4 Вчинення дій на виконання іншого аналогічного за змістом договору про встановлення солідарного обов`язку не може вважатися доказом дійсності спірного договору.

18. Представники скаржника в судовому засіданні 31.07.2019 підтримали касаційну скаргу з підстав викладених в ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

19. ТОВ "Фінансгарант" подано відзив на касаційну скаргу в якому останнє просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

20. ПрАТ "НВО "ЕТАЛ" подано відзив на касаційну скаргу в якому останнє просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

21. Представники відповідачів в судовому засіданні 31.07.2019 заперечили проти касаційної скарги з підстав викладених у відзивах.

Позиція Верховного Суду

22. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

23. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

24. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

25. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

26. Частиною 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

27. Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

28. Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

29. Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

30. Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

31. Згідно статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

32. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що виходячи зі змісту спірного договору, він прямо не передбачений актами цивільного законодавства. В ньому сторони врегулювали взаємовідносини на власний розсуд, відмінний від правових норм, які регулюють поруку. Найменування сторонами спірного договору саме як договору про встановлення солідарного обов`язку (а не договору поруки) свідчить, що волевиявлення сторін не було направлено на укладання договору поруки і вони мали намір врегулювати свої відносини по іншому, ніж це передбачено законодавчими нормами, що регулюють поруку.

33. Правова природа договору визначається виходячи з його змісту, а не на підставі назви договору а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неможливість оцінки спірного договору як договору поруки.

34. Проаналізувавши зміст договору судами попередніх інстанцій встановлено, що в договір про встановлення солідарного обов`язку сторони внесли ряд положень, які є відмінними від правових норм, що регулюють поруку.

34.1. На відміну від положень частини 2 статті 556 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні (без будь-яких застережень), у п. 2.7 договору про встановлення солідарного обов`язку зазначено, що Співпозичальник у разі, належного виконання зобов`язань за Кредитним договором має право на зворотну вимогу (регрес) до позичальника в розмірі та порядку, які встановлюються окремим договором між позичальником та Співпозичальником.

34.2. Також, на відміну від положень частини 1 статті 555 Цивільного кодексу України, яка передбачає одержання поручителем вимоги кредитора про виконання зобов`язання, пунктом 2.6. договору про встановлення солідарного обов`язку прямо передбачено право Кредитора у випадку наявності простроченої заборгованості за Кредитним договором на здійснення списання боргового зобов`язання, в тому числі заборгованості за кредитом, процентами за користування ним та комісіями, з будь-якого рахунку Співпозичальника без додаткового розпорядження Співпозичальника на час списання та без надання Співпозичальником будь- яких документів.

35. У правовідносинах поруки, вимога до поручителя може бути пред`явлена кредитором виключно за умови настання обставин, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України, а саме у випадку порушення зобов`язання боржником.

36. Натомість судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 2.1. договору про встановлення солідарного обов`язку, Співпозичальник зобов`язується виконувати всі зобов`язання Позичальника за Кредитним договором нарівні з Позичальником у передбачені Кредитним договором строки та порядку, а не у випадку порушення зобов`язання боржником.

37. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 17.1. постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

38. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 2.2. договору Кредитор має право пред`явити вимогу про виконання будь-якого зобов`язання, передбаченого Кредитним договором, як повністю, так і частково, як до Позичальника, так і до Співпозичальника, за своїм вибором. При цьому, Співпозичальник зобов`язаний виконати таку вимогу у визначений Кредитним договором строк, незалежно від заперечень Позичальника. За пунктом 2.3. договору Кредитор зобов`язаний приймати виконання будь-якого зобов`язання за Кредитним договором як повністю, так і частково, як від Позичальника, так і від Співпозичальника.

39. Отже, Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що за наведеними умовами Договору про встановлення солідарного обов`язку передбачено виконання ПАТ "Науково-виробниче об`єднання "ЕТАЛ" обов`язків Позичальника за Кредитним договором у передбачені Кредитним договором строки і порядку та право Кредитора вимагати від Співпозичальника виконання Кредитного договору у визначений Кредитним договором строк.

40. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що зміст зобов`язань сторін за договором про встановлення солідарного обов`язку є ширшим від змісту зобов`язання поруки, а тому обмеження правовідносин сторін за Договором нормами, якими врегульовано поруку, не відповідає фактичним умовам такого Договору.

41. Правова природа договору визначається виходячи з його змісту, а не на підставі назви договору а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неможливість оцінки спірного договору як договору поруки.

42. Проаналізувавши зміст договору судами попередніх інстанцій встановлено, що в договір про встановлення солідарного обов`язку сторони внесли ряд положень, які є відмінними від правових норм, що регулюють поруку.

42.1. На відміну від положень частини 2 статті 556 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні (без будь-яких застережень), у п. 2.7 договору про встановлення солідарного обов`язку зазначено, що Співпозичальник у разі, належного виконання зобов`язань за Кредитним договором має право на зворотну вимогу (регрес) до позичальника в розмірі та порядку, які встановлюються окремим договором між позичальником та Співпозичальником.

42.2. Також, на відміну від положень частини 1 статті 555 Цивільного кодексу України, яка передбачає одержання поручителем вимоги кредитора про виконання зобов`язання, пунктом 2.6. договору про встановлення солідарного обов`язку прямо передбачено право Кредитора у випадку наявності простроченої заборгованості за Кредитним договором на здійснення списання боргового зобов`язання, в тому числі заборгованості за кредитом, процентами за користування ним та комісіями, з будь-якого рахунку Співпозичальника без додаткового розпорядження Співпозичальника на час списання та без надання Співпозичальником будь- яких документів.

43. У правовідносинах поруки, вимога до поручителя може бути пред`явлена кредитором виключно за умови настання обставин, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України, а саме у випадку порушення зобов`язання боржником.

44. Натомість судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 2.1. договору про встановлення солідарного обов`язку, Співпозичальник зобов`язується виконувати всі зобов`язання Позичальника за Кредитним договором нарівні з Позичальником у передбачені Кредитним договором строки та порядку, а не у випадку порушення зобов`язання боржником.

45. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 17.2. постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

46. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 2.2. договору Кредитор має право пред`явити вимогу про виконання будь-якого зобов`язання, передбаченого Кредитним договором, як повністю, так і частково, як до Позичальника, так і до Співпозичальника, за своїм вибором. При цьому, Співпозичальник зобов`язаний виконати таку вимогу у визначений Кредитним договором строк, незалежно від заперечень Позичальника. За пунктом 2.3. договору Кредитор зобов`язаний приймати виконання будь-якого зобов`язання за Кредитним договором як повністю, так і частково, як від Позичальника, так і від Співпозичальника.

47. Отже, Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що за наведеними умовами Договору про встановлення солідарного обов`язку передбачено виконання ПАТ "Науково-виробниче об`єднання "ЕТАЛ" обов`язків Позичальника за Кредитним договором у передбачені Кредитним договором строки і порядку та право Кредитора вимагати від Співпозичальника виконання Кредитного договору у визначений Кредитним договором строк.

48. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що зміст зобов`язань сторін за договором про встановлення солідарного обов`язку є ширшим від змісту зобов`язання поруки, а тому обмеження правовідносин сторін за Договором нормами, якими врегульовано поруку, не відповідає фактичним умовам такого Договору.

49. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

50. За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

51. У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

52. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

53. У цій справі Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" оспорює договір від 11.03.2014 про встановлення солідарного обов`язку як заінтересована особа в розумінні частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, не будучи стороною цього договору, з тих мотивів, що цей правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків (частина 5 статті 203 та стаття 234 Цивільного кодексу України), обумовлених ним.

54. Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

55. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

56. Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 по справі №909/330/16).

57. Натомість судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 2.1. договору про встановлення солідарного обов`язку, Співпозичальник зобов`язується виконувати всі зобов`язання Позичальника за Кредитним договором нарівні з Позичальником у передбачені Кредитним договором строки та порядку, а не у випадку порушення зобов`язання боржником.

58. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, основний боржник за кредитним договором - ТОВ "Контакт-Центр Україна" - належним чином обслуговувало кредит за рахунок власних коштів, що підтверджується заявою ТОВ"Фінансгарант" з грошовими вимогами до боржника в даній справі, з якої видно, що заборгованість за відсотками за Кредитним договором № 431-11 за період з березня по грудень 2014 року відсутня.

59. Також встановлено, що вперше про необхідність здійснення платежів за Договором про встановлення солідарного обов`язку до відповідача-1 у даній справі ПАТ "Банк "Національні інвестиції" звернулося у квітні 2015 року, що підтверджено вимогою № 1142/8 від 08.04.2015 року, яка досліджена судом.

60. У відповідь на вимогу ПАТ "Науково-виробниче об`єднання "ЕТАЛ" повідомило про неможливість сплатити відразу всю заборгованість і звернулося з пропозицією провести реструктуризацію.

61. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при укладенні Договору про встановлення солідарного обов`язку сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір підписаний уповноваженими представниками обох сторін, що підтверджує відповідність договору внутрішній волі сторін. Водночас, позивачем не доведено відсутність у сторін при укладенні договору наміру на створення юридичних наслідків, обумовлених цим договором.

62. З огляду на встановлені вище обставини, доводи касаційної скарги, зазначені в

п. 17.3. постанови є безпідставними та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.

63. Проте, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги (п. 17.4. постанови) пре те, що встановлення обставин щодо вчинення дій на виконання іншого аналогічного за змістом договору про встановлення солідарного обов`язку у справі № 912/1948/15 не стосується оспорюваного договору у даній справі та не може вважатися доказом дійсності спірного договору.

64. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, а доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

65. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

66. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

67. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

68. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

69. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

70. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

71. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

72. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.