1.1 11.10.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Естетик-1" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом про спонукання Миколаївської міської ради (далі - відповідач) укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста у 15-денний строк з дня набрання чинності рішенням суду.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною відмовою відповідача від укладення договору з позивачем, тоді як його укладення є обов`язковим для відповідача в силу закону. Відмова відповідача від укладення договору порушує права та інтереси позивача, оскільки він позбавлений можливості розпочати будівництво та в подальшому продовжувати користуватися орендованою земельною ділянкою, що й зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1 21.02.2019 Господарським судом Миколаївської області ухвалено рішення, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2019, про відмову у позові.

2.2 Судові рішення мотивовані тим, що за умовами укладеного між сторонами договору оренди земельна ділянка надана позивачу для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників за умови збереження зелених насаджень без права забудови та оформлення права власності на нерухоме майно, що за відсутності відповідної письмової згоди органу місцевого самоврядування виключає можливість здійснення позивачем нового будівництва на вказаній земельній ділянці та свідчить про відсутність підстав для укладення між сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1 08.05.2019 ТОВ "Естетик-1" подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2019 та постанову та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2019, прийняти нове рішення про задоволення позову.

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1 Виходячи з аналізу ч.6 ст. 20, п. "б" ч.2 ст. 71 Земельного кодексу України, позивач мав право здійснювати будівництво на орендованій земельній ділянці будівлі логістичного центру в порядку, встановленому Законом України "Про містобудівну діяльність".

4.2 Умовами укладеного між сторонами договору в частині визначення цільового призначення земельної ділянки передбачено можливість будівництва нових будівель і споруд.

4.3 Договір оренди та рішення Миколаївської міськради №46/46 від 18.03.2016 свідчать про надання згоди позивачу на будівництво нових об`єктів.

4.4 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міськради зареєстровано Повідомлення про початок виконання будівельних робіт на спірній земельній ділянці, що у розумінні ч.7 ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" свідчить про відповідність містобудівній документації на місцевому рівні намірів позивача щодо забудови вказаної ділянки.

4.5 Відповідно до ч.3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язковим для сторін у даній справі. Навіть у випадку здійснення забудови земельної ділянки без згоди її власника, орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями відмовити в укладенні договору про пайову участь у будівництві інфраструктури населеного пункту.

5. Позиція, викладена Миколаївською міською радою у відзиві на касаційну скаргу

5.1 Миколаївська міська рада, як власник земельної ділянки, у своєму рішенні від 18.03.2015 №46/46 та за умовами укладеного між сторонами договору оренди не надавала позивачу дозволу на будівництво об`єктів нерухомості.

Жодних інших рішень з цього питання не приймалося, у зв`язку з чим здійснення позивачем нового будівництва розцінюється відповідачем як нецільове використання земельної ділянки.

5.2 Відповідачем не надавалося жодних погоджень щодо здійснення будівництва позивачем на орендованій земельній ділянці.

5.3 Скаржник посилається на зобов`язальну частину розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 18.03.2015 №46/46, яка на нього не розповсюджується, оскільки вона стосується інших орендарів.

5.4 В наданому скаржником повідомленні про початок виконання будівельних робіт №МК 061180181480 від 18.01.2018 вказано про те, що земельна ділянка використовується замовником для будівництва та підставі договору оренди землі від 10.10.2016 №11202. Проте договір оренди не передбачає будівництва об`єкта.

5.5 Оскільки позивач не має права на будівництво об`єкта на орендованій ним земельній ділянці, то відповідно право позивача і обов`язок відповідача щодо укладення спірного договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва також не виникло.

6. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини

6.1 Рішенням Миколаївської міської ради №42/28 від 24.07.2014 Про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним особам, громадянам та внесення змін до рішень Міської ради по Ленінському району м. Миколаєва", серед іншого, Вирішено надати позивачу дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1000 кв.м за рахунок земель комунальної власності з метою передачі в оренду для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по вул . Херсонське шосе ріг вул . Будівельників; площу земельної ділянки уточнити проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

6.2 Рішенням Миколаївської міської ради №46/46 від 18.03.2015 Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Ленінському району м. Миколаєва" вирішено:

- затвердити документацію із землеустрою юридичний особам з метою вилучення, припинення права користування, передачі в короткострокову оренду земельних ділянок для тимчасового розміщення споруд та малих архітектурних форм без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно, продовжити строк оренди землі, внести зміни до рішень міської ради та виконкому міської ради (розділ 4 названого рішення);

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 4810136900:02:002:0095 ) загальною площею 1170 кв.м за рахунок земель комунальної власності, зарахувавши її до земель транспорту, для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників (п.12 розділу 4);

- передати вказану земельну ділянку позивачу в оренду на 3 роки для обслуговування логістичного центру з автостоянкою (п.12.1 розділу 4).

6.3 10.10.2016 між позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем, укладено договір оренди землі №11202 (далі - Договір оренди), за умовами якого (п.п.1.1, 2.1-2.3) відповідач на підставі рішення №46/46 від 18.03.2015 передає, а позивач приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників за умови збереження зелених насаджень /Інгульський район/ без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. В оренду передається земельна ділянка площею 1170 кв.м (за функціональним призначенням- землі транспорту) без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810136900:02:002:0095 ). Земельна ділянка вільна від забудови. Об`єктом оренди є тільки земельна ділянка.

6.4 Строк дії Договору оренди погоджений сторонами у розділі 3 договору, згідно з яким договір діє протягом 3 років з дати його укладання (до 10.10.2019). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це Орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.

6.5 Умови використання земельної ділянки визначені у розділі 5 Договору оренди, відповідно до якого земельна ділянка передається в оренду для обслуговування логістичного центру з автостоянкою. Цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій. На земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує Орендар.

6.6 Об`єкт за цим договором вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту його укладення за збереження зелених насаджень (п.6.1 Договору оренди).

6.7 У разі закінчення строку оренди, припинення або розірвання договору, Орендар зобов`язаний повернути Орендодавцеві земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі без відшкодування Орендодавцем витрат Орендаря, у тому числі вартості майна, з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для подальшого використання (п.7.1 Договору оренди).

6.8 В розділі 9 Договору оренди визначені права та обов`язки сторін, згідно з п.п.9.1, 9.4 якого орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим та функціональним призначенням згідно з цим договором. Орендар зобов`язаний, серед іншого, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового та функціонального призначення; додержуватися вимог, встановлених статтею 25 Закону України Про оренду землі" та виконувати обов`язки, встановлені цим договором та Земельним кодексом України (2768-14) ; у разі дострокового розірвання договору привести земельну ділянку у стан, придатний для її використання за призначенням; у разі відмови в продовженні строку оренди землі привести земельну ділянку у стан, придатний для її використання за призначенням.

6.9 Право оренди позивача на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухома майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №31832443 від 12.10.2016, прийнятого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А.

6.10 Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради 18.01.2018 зареєстровано за №061180181480 подане позивачем повідомлення про початок виконання будівельних робіт з будівництва логістичного центру з автостоянкою за адресою: Херсонське шосе ріг вул. Будівельників, відповідно до якого земельна ділянка використовується для будівництва на підставі договору №11202 від 10.10.2016.

6.11 У зв`язку зі зміною особи, відповідальної за здійснення технічного нагляду за будівництвом, ТОВ Естетик-1" звернулося до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради з повідомленням про зміну даних у зареєстрованій декларації про початок виконання будівельних робіт, яке було отримано Управлінням 13.06.2018.

6.12 Позивач звернувся до відповідача із заявою б/н від 02.05.2018, у якій зазначило про намір будівництва логістичного центру з автостоянкою за адресою: м. Миколаїв, Херсонське шосе ріг вул. Будівельників та повідомив про бажання укласти з відповідачем договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва. Однак відповідач залишив заяву позивача без задоволення.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права.

7.1 Спір у даній справі стосується права позивача вимагати від відповідача укласти договір про пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури міста Миколаєва у зв`язку з наміром здійснити позивачем, як замовником, будівництва на земельній ділянці, загальною площею 1170 кв. м, наданій в оренду для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників.

7.2 Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

7.3 Нормами ЦК України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ) визначені загальні умови та порядок укладення договору.

Пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначає серед загальних засад цивільного законодавства свободу договору. Поряд з цим, частиною 3 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 3 статті 178 ГК України передбачено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 187 ГК України передбачено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

7.4 За змісту наведених норм слідує, що обов`язок укласти договір виникає у особи, зокрема в силу прямої вказівки закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування, а спонукання до укладення договору в судовому порядку можливе, відповідно, за наявності прямої вказівки закону про обов`язковість укладення такого договору.

7.5 Правовідносини щодо підстав та порядку для пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, у тому числі щодо підстав для укладення відповідного договору, щодо його умов та щодо обов`язку сторін укласти цей договір врегульовані, зокрема нормами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон).

7.6 Статтею 40 Закону, зокрема передбачено:

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (частина 2).

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина 3).

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (абзац 1 частини 5).

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;

2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків (абзац 2 частини 6).

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (абзац 1 частини 9).

Істотними умовами договору є:

1) розмір пайової участі;

2) строк (графік) сплати пайової участі;

3) відповідальність сторін (абзац 2 частини 9).

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту (абзац 3 частини 9).

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (абзац 4 частини 9).

7.7 Зі змісту наведених норм статті 40 Закону слідує, що при зверненні замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури цього населеного пункту, у органу місцевого самоврядування виникає обов`язок укласти цей договір не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення (абзац 1 частини 9).

При цьому Закон обмежує замовника у праві у будь-який час укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту шляхом встановлення обов`язку для замовника укласти цей договір до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (абзац 1 частини 9), закріплюючи цей обов`язок також обов`язком замовника сплатити кошти пайової участі (розмір якої визначається саме в договорі про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту) в повному обсязі (єдиним платежем або частинами за графіком) до прийняття об`єкта будівництва (абзац 4 частини 9).

Вказаному обов`язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі за змістом статті 40 Закону та виходячи з наведених приписів частини 3 статті 178 ГК України кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури цього населеного пункту та вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №911/169/18.

7.8 Однак в даному випадку позивач не набув права на здійснення забудови орендованої ним земельної ділянки, а відтак у нього не виникло право вимагати укладення спірного договору, що підтверджується наступним.

За твердженням скаржника, він мав право здійснювати будівництво на орендованій земельній ділянці будівлі логістичного центру в порядку, встановленому Законом України "Про містобудівну діяльність", оскільки умовами укладеного між сторонами Договору оренди в частині визначення цільового призначення земельної ділянки передбачено можливість будівництва нових будівель і споруд.

Колегія суддів вважає помилковим дане твердження скаржника, оскільки в п."а" ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України встановлено обов`язок землекористувачів забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. При цьому правовий титул, на підставі якого використовується земельна ділянка та її цільове призначення визначають обсяг і характер прав та обов`язків землекористувача щодо використання земельної ділянки.

Виходячи з умов укладеного між сторонами Договору оренди, земельна ділянка була надана позивачу виключно для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників за умови збереження зелених насаджень без права забудови та оформлення права власності на нерухоме майно. Зокрема, п.5.3 Договору оренди передбачено, що на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з її цільовим призначенням. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує орендар.

Відповідно до п.п.2.2, 7.1 Договору оренди земельна ділянка вільна від забудови. У разі закінчення строку оренди, припинення або розірвання договору, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, вільну від споруд за актом приймання-передачі без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна, з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для подальшого використання.

В п.8.2 Договору оренди встановлено обмеження у використанні земельної діяльності: типу 01.04. - "охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта зв`язку" площею 314 кв. м.; типу 01.08 - "охоронна зона навколо інженерних комунікацій" площею 222 кв. м. (водопровід); типу 01.08 "охоронна зона навколо інженерних комунікацій" площею 104 кв. м. (каналізація).

З наведеного вбачається, що надана в оренду земельна ділянка має низку обмежень у її використанні, передавалася вільною від забудови та за умови збереження зелених насаджень, і мала повертатися з оренди також вільною від будь-яких споруд. У переліку прав орендаря, наведених в розділі 9 Договору оренди, відсутні положення, які б передбачали можливість здійснення будівництва нових об`єктів на земельній ділянці. Докази внесення змін до Договору оренди чи зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки скаржником не надавалися.

7.9 Посилання скаржника на розділ 4 рішення Миколаївської міської ради №46/46 від 18.03.2015, а також на видачу та проведення реєстрації поданого позивачем повідомлення про початок виконання будівельних робіт з будівництва логістичного центру з автостоянкою за адресою: Херсонське шосе ріг вул. Будівельників, як на підтвердження факту надання йому згоди на здійснення забудови, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

В ст. 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендаря, згідно з якою орендар земельної ділянки має право, зокрема, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Тобто, отримання письмової згоди орендодавця на забудову земельної ділянки передує початку будівництва.

В розділі 4 рішення Миколаївської міської ради №46/46 від 18.03.2015 зобов`язано землекористувачів у разі необхідності проведення реконструкції чи встановлення нового об`єкта, який відповідає цільовому використанню земельної ділянки, питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному законом, а після завершення реконструкції або монтажних робіт, введення об`єкта до експлуатації виготовити та здати до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради технічну документацію по земельно-кадастровій інвентаризації земельної ділянки.

Зі змісту наведеної частини рішення відповідача №46/46 від 18.03.2015 слідує, що вона стосується не безпосередньо позивача, а низки інших зазначених у вказаному рішенні землекористувачів, яким земельні ділянки надавались спеціально під реконструкцію існуючої на них забудови і саме цим особам надано право проводити будівельні роботи на орендованих ними земельних ділянках.

Що ж до видачі Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та проведення Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради реєстрації поданого позивачем повідомлення про початок виконання будівельних робіт з будівництва логістичного центру з автостоянкою за адресою: Херсонське шосе ріг вул. Будівельників, то названі дії не можуть вважатися отриманою письмовою згодою саме орендодавця, як того вимагає закон, оскільки зазначені виконавчі органи є окремими юридичними особами, про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і ці особи не є сторонами Договору оренди.

В даному випадку у повідомленні № МК 061180181480 від 18.01.2018 вказано про те, що земельна ділянка використовується замовником для будівництва на підставі Договору оренди, тоді як названий договір не передбачає такого будівництва.

7.10 Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина перша статі 16 ЦК України (435-15) встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів за визначеною законом юрисдикцією господарського суду передбачено нормами статей 2, 4 ГПК України.

Отже передумовами та матеріальними підставами для захисту права у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи, за захистом якого вона звернулась до суду, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

Проте в даному випадку у позивача відсутнє порушене право, з огляду на те, що за умовами Договору оренди земельна ділянка передана позивачу з низкою обмежень щодо її використання, за умови збереження зелених насаджень та без права забудови, що у сукупності з відсутністю письмової згоди відповідача, як орендодавця та органу місцевого самоврядування, на проведення забудови виключає можливість здійснення позивачем нового будівництва на вказаній земельній ділянці та свідчить про те, що у позивача не виникло право, а у відповідача обов`язку укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.

7.11 Скаржником не спростовано висновків судів попередніх апеляційної інстанції. При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

7.12 З огляду на викладене та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2019 у справі №915/1122/18 підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані з мотивів, наведених в цій постанові.