- визнати недійсним рішення відповідача, викладене у листі №15031 від 25.10.2016, про зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором від 31.01.2013 в частині погашення заборгованості позивача за простроченими процентами у сумі 168708,08 грн., у рахунок зустрічних вимог позивача, які виникли на підставі договору банківського поточного рахунку від 29.01.2013;

- визнати припиненими в повному обсязі, зобов`язання позивача перед відповідачем за кредитним договором від 31.01.2013, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 214949,32 грн. за кредитом та 3761,61 грн. за процентами, у рахунок зустрічних вимог позивача, які виникли на підставі договору банківського поточного рахунку від 29.01.2013;

- визнати припиненими права застави за договорами застави рухомого майна від 31.01.2013 та застави обладнання від 13.12.2013.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною відмовою відповідача в проведенні платіжних доручень №80 та №81 на загальну суму 218710,93 грн. в погашення кредиту за Кредитним договором під час тимчасової адміністрації, з посиланням на обмеження, встановлені п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1 Справа розглядалася судами неодноразово.

2.2 07.11.2018 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким позов задоволено частково, визнано припиненим зобов`язання позивача перед відповідачем на суму коштів в розмірі 218710,93 грн., шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за погашення кредиту за кредитним договором від 31.01.2013, у тому числі за простроченими відсотками в сумі - 172469,69 грн. та прострочена заборгованість за кредитом у сумі - 46241,24 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.3 В своєму рішенні місцевий господарський суд зазначив про те, що платіжні доручення позивача на перерахування грошових коштів, наявних на рахунку позивача у відповідача, в рахунок погашення кредиту та рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 у справі №908/503/15-г не були виконані відповідачем у зв`язку з обмеженням, встановленим ст. 1074 ЦК України та п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не є кредитором, який прострочив, у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому відсутні підстави для застосування, передбачених ст. 616 ЦК України правових наслідків порушення зобов`язання з вини кредитора.

2.4 Місцевим господарським судом встановлено, що на дату звернення позивача із заявою від 26.09.2016 щодо можливості проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за договором банківського рахунку №TF.92105.001 від 29.01.2013 та за кредитним договором №MKLVU2.92105.002 від 31.01.2013 на суму 218710,93 грн., відповідач перебував у процедурі ліквідації, розпочатої на підставі рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 22.12.2015 № 234. Зарахування зустрічних однорідних вимог на суму коштів у розмірі 218710,93 грн. на погашення кредиту за кредитним договором №MKLVU2.92105.002 від 31.01.2013 здійснено відповідачем станом на 20.10.2016, в тому числі: 172469,69 грн. - прострочені відсотки та 46241,24 грн. - прострочена заборгованість за кредитом.

2.5 За висновком суду першої інстанції, оскільки кредитний договір №MKLVU2.92105.002 від 31.01.2013 є чинним, не розірваним та не припиненим, і позивач, як позичальник та зобов`язана сторона, має виконувати взяті на себе зобов`язання за договором кредитування: повернути суму кредиту; сплачувати проценти за користування кредитними коштами до моменту повного розрахунку з банком; нести відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у вигляді неустойки (штраф, пеня). Суд погодився з діями відповідача щодо проведеного зарахування і визнав припиненим зобов`язання позивача перед відповідачем на суму 218710,93 грн., шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за погашення кредиту за кредитним договором №MKLVU2.92105.002 від 31.01.2013, у тому числі за простроченими відсотками в сумі 172469,69 грн. та за простроченою заборгованістю за кредитом у сумі 46241,24 грн.

2.6 27.03.2019 Північний апеляційний господарський суд своєю постановою скасував рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2018 та прийняв нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

2.7 Суд апеляційної інстанції виходив з того, що термін користування кредитом згідно з п.1.1.2 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди №1 до нього, встановлений до 12.01.2015, нарахування відсотків за користування кредитом після вказаної дати є неправомірним.

Загальна сума грошових коштів, які позивач мав сплатити відповідачу для повного погашення зобов`язань за Кредитним договором, станом на 15.12.2014 становила 218710,93 грн., що дорівнює загальній сумі платіжних доручень №80 та №81 від 15.12.2014, а тому місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що станом на 15.12.2014 поточна заборгованість позивача за відсотками становила 5266,26 грн. У випадку виконання відповідачем платіжних доручень від 15.12.2014 №80 та №81, зобов`язання за спірним Кредитним договором станом на 15.12.2014 були б повністю погашеними.

2.8 За висновком суду апеляційної інстанції, обов`язок з виконання платіжних доручень позивача виник у відповідача не з набранням законної сили рішенням суду у справі №908/503/15-г, а з моменту виставлення позивачем вказаних платіжних доручень, оскільки судове рішення у цьому випадку не є підставою для виникнення у відповідача обов`язку вчинити певні дії, - відповідач був зобов`язаний їх вчинити в силу укладеного між сторонами договору про обслуговування банківського рахунку, тому вказане судове рішення лише надає позивачу можливості зобов`язати відповідача виконати такий обов`язок в примусовому порядку.

2.9 Зарахування на підставі заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.09.2016 має бути здійснене станом на 15.12.2014 в розмірі 218710,93 грн., з них в рахунок погашення тіла кредиту має бути зараховано 214949,32 грн., а в рахунок відсотків - 3761,61 грн. Позивач на законних підставах звертався до відповідача з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій просив зарахувати зобов`язання позивача згідно Кредитного договору станом на 15.12.2014 в рахунок зустрічних однорідних вимог позивача, які виникли на підставі Договору обслуговування банківського рахунку на загальну суму 218710,93 грн. Незгода відповідача з проведеним позивачем зарахуванням не спростовує факту його законності.

2.10 Оскільки позивачем надано докази виконання ним своїх обов`язків за Кредитним договором у повному обсязі, вимоги про визнання припиненим права застави задоволені, з огляду на приписи ст. 28 Закону України "Про заставу" та ст. 593 ЦК України.

2.11 Позовні вимоги про визнання недійсним рішення відповідача, викладеного у листі №15031 від 25.10.2016, про зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором в частині погашення заборгованості позивача за простроченими відсотками у сумі 168708,08 грн. у рахунок зустрічних вимог позивача, які виникли на підставі договору банківського поточного рахунку задоволено судом апеляційної інстанції, з огляду на встановлену безпідставність проведення відповідачем зарахування вимог за Кредитним договором у вказаній пропорції.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1 28.05.2019 ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" Міхна Сергія Семеновича подано касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2018.

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1 Вимоги позивача про зобов`язання виконати платіжні доручення під час тимчасової адміністрації порушували порядок, встановлений для заявлення та задоволення вимог кредиторів, визначений ст. ст. 45, 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

4.2 Для отримання коштів позивач мав звернутися до банку відповідно до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

4.3 Неможливість використання позивачем коштів, які знаходилися на його поточному рахунку у ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку", не позбавляло позивача обов`язку здійснювати погашення кредиту.

4.4 Місцевим господарським судом було вірно встановлено розмір заборгованості за кредитним договором, який є чинним, а також те, що позивач, як позичальник та зобов`язана сторона, має виконувати взяті на себе зобов`язання за цим договором.

4.5 Оскільки кредитні зобов`язання позивачем не виконано, підстави визнавати припиненими зобов`язання застави відсутні.

5. Позиція, викладена ФГ "Сніжинка" у відзиві на касаційну скаргу

5.1 В касаційній скарзі скаржник посилається на власний розрахунок заборгованості за кредитним договором, який спростований судом апеляційної інстанції, що в свою чергу свідчить про те, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки наданих сторонами доказів та встановлених обставин.

5.2 Скаржник по суті вдається до переоцінки обставин, встановлених у судовому рішенні про справі №908/503/15-г;

5.3 Скаржник не врахував правову позицію, наведену у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, що вплинуло на правильність розрахунку заборгованості, здійсненого відповідачем.

6. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини

6.1 29.01.2013 між позивачем, як клієнтом, та відповідачем, як банком, було укладено договір банківського поточного рахунку №ТF.92105.001 (далі - Договір банківського рахунку), за умовами якого відповідач відкрив позивачу мультивалютний поточний рахунок № НОМЕР_9 для приймання та зарахування на рахунок позивача грошових коштів, виконання розпоряджень позивача про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком відповідно до цього договору та законодавства України.

6.2 31.01.2013 між позивачем, як позичальником, та відповідачем, як банком, було укладено кредитний договір №MKLVU2.92105.002 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого (п.п.1.1, 2.4) відповідач зобов`язався надати позивачу у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 215000,00 грн. з терміном користування кредитом до 30.01.2014 та процентною ставкою у розмірі 20% річних. Період сплати комісії та відсотків: з 1-го по 20-те число кожного поточного місяця, починаючи з підписання даного договору. Заборгованість за відсотками погашається в сумі залишку на 1-ше число поточного місяця за попередній місяць починаючи з дати підписання даного договору. При несплаті відсотків у зазначений строк вони вважаються простроченими. В п.2.9 Кредитного договору наведено черговість погашення заборгованості позичальника.

6.3 В додатковій угоді №1 від 13.12.2013 до Кредитного договору сторонами встановлено розмір процентної ставки за користування кредитом у розмірі 21% річних, термін користування кредитом до 12.01.2015, а також змінено графік зменшення ліміту кредитної лінії. Починаючи з 26.02.2014, розмір кредитних коштів становить 214949,32 грн.

6.4 З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором сторони уклали наступні договори:

- договір застави рухомого майна №ZXA019500.92105.003 від 31.01.2013, відповідно до якого позивач передав відповідачу у заставу колісний трактор Беларус 892, 2007 року випуску, заводський номер НОМЕР_7 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

- договір застави обладнання №ZXD029500.92105.004 від 13.12.2013, за яким позивач передав у заставу відповідачу: Оприскувач ОП-2000, 2012 року, інвентарний номер 10121, сівалку універсальну УПС-8, 2007 року, інвентарний номер 10123, культиватор паровий причіпний КПП-8, 2011 року, інвентарний номер 10124, сівалку пневматичну СПУ-6, 2007 року, інвентарний номер 10119, борону АГД-4,5, 2007 року, інвентарний номер 10125.

- договір застави рухомого майна №ZХА019500.88264.002 від 31.01.2013, відповідно до якого відповідачу передано у заставу автомобіль легковий універсал, марки АUDI, модель Q7, чорного кольору, 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_5 (в стан. ідн номерний знак " НОМЕР_8 ").

6.5 Сторонами не заперечується, що на виконання умов Кредитного договору відповідач здійснював кредитування позивача, який, в свою чергу, виконував свої договірні зобов`язання зі сплати процентів без порушень умов Кредитного договору.

6.6 15.12.2014, під час дії у відповідача тимчасової адміністрації, запровадженої рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №132 від 27.11.2014, позивач звернувся до відповідача з платіжними дорученнями на загальну суму 218710,93 грн., а саме:

- №80 на суму 3761,61 грн. з призначенням платежу: Сплата кредиту за 2014р згідно кредитного договору №MKLVU2.92105.002 від 31.01.2013р. без ПДВ;

- №81 на суму 214949,32 грн. з призначенням платежу: Сплата кредита за 2014р згідно кредитного договору №MKLVU2.92105.002 від 31.01.2013р. без ПДВ.

6.7 Платіжні доручення повернуті відповідачем без виконання на підставі ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та п.1.15 розділу III Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2.

6.8 Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 у справі № 908/503/15-г за позовом ФГ "Сніжинка" до ПАТ "ВБР" в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ "ВБР", яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2015, позовні вимоги задоволено повністю, відповідача зобов`язано перерахувати грошові кошти у розмірі 218710,93 грн. з поточного рахунку № НОМЕР_9 позивача в ПАТ "ВБР" на рахунок № НОМЕР_6 в ПАТ "ВБР", зазначивши призначення платежу - погашення кредиту за кредитним договором №MKLVU2.92105.002 від 31.01.2013.

6.9 26.09.2016, в період ліквідації відповідача, запровадженої рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.12.2015 №234, позивач звернувся до відповідача із заявою від 26.09.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

6.10 Відповідач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 218710,93 грн., про що повідомив позивача листом №15031 від 25.10.2016.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

7.1 Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

7.2 Відповідно до ч.1 п.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції станом на 15.12.2014 - дата платіжних доручень позивача), під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

В той же час, положення п.5 ч.6 названої статті передбачають, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.

7.3 Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 у справі №908/503/15-г встановлено наявність на дату запровадження у відповідача тимчасової адміністрації (28.11.2014) на поточному рахунку позивача № НОМЕР_9 коштів у розмірі 12890,76 грн., а станом на 15.12.2014 (дата платіжних доручень позивача) на рахунку обліковувалися кошти у загальній сумі 234609,39 грн. Тобто, після запровадження у відповідача процедури тимчасової адміністрації на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 221718,63 грн. (234609,39 - 12890,76), у зв`язку з чим встановлені в п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження не поширюються на вказані кошти і відповідач безпідставно відмовив позивачу в проведенні платіжних доручень №80 та №81 на загальну суму 218710,93 грн.

Наведене свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції щодо правомірності відмови відповідача позивачу в проведенні платіжних доручень №80 на суму 3762,61 грн. та №81 на суму 214949,32 грн. з підстав, зазначених у ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про що вірно вказав у своїй постанові суд апеляційної інстанції.

7.4 Судове рішення у справі №908/503/15-г під час тимчасової адміністрації відповідачем виконано не було.

7.5 Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.12.2015 №234 у відповідача розпочато процедуру ліквідації, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано їй всі повноваження ліквідатора ПАТ "ВБР" з 23.12.2015.

7.6 В період ліквідації відповідача до нього звернувся позивач із заявою від 26.09.2016, в якій просив зарахувати зобов`язання позивача за Кредитним договором станом на 15.12.2014 в рахунок зустрічних однорідних вимог позивача, які виникли за Договором банківського рахунку на загальну суму 218710,93 грн., та виключити з реєстру обтяжень рухомого майна записи про обтяження рухомого майна за укладеними між сторонами договорами застави №ZXA019500.92105.003 від 31.01.2013, №ZXD029500.92105.004 від 13.12.2013 та №ZХА019500.88264.002 від 31.01.2013.

7.7 Відповідно до п.8 ч.2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції станом на дату подання позивачем заяви від 26.09.2016), яка визначає наслідки запровадження процедури ліквідації банку, з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Проте, як вірно зазначив у своїй постанові суд апеляційної інстанції, обмеження, встановлені ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку, тобто зарахування може відбуватися з дня початку процедури ліквідації банку.

7.8 Згідно з листом №15031 від 25.10.2016 відповідач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог станом на 20.10.2016 на загальну суму 218710,93 грн., з яких відніс в рахунок простроченої заборгованості за відсотками по кредиту - 172469,69 грн. та в рахунок простроченої заборгованості за кредитом - 46241,24 грн. Окрім того, відповідач повідомив позивача про те, що після проведеного зарахування, тобто станом на 21.10.2016, загальна заборгованість за Кредитним договором (з урахуванням поточних нарахувань) становить 251218,30 грн., з яких: 168708,08 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 196,82 грн. - прострочена заборгованість за процентами; 82 313,40 грн. - штраф/пеня. Кошти в сумі 15898,46 грн., які становлять різницю між сумою 234609,39 грн., що знаходилась на поточному рахунку позивача станом на 15.12.2014 та зарахованою відповідачем сумою у розмірі 218710,46 грн., включені до сьомої черги задоволення вимог кредиторів відповідача та відповідно до вимоги кредитора будуть виплачені в порядку встановленої законом черговості.

З наведеного слідує, що відповідач здійснив зарахування на виконання судового рішення у справі №908/503/15-г відповідно до черговості, встановленої у п.2.9 Кредитного договору, з урахуванням того, що з прийняттям рішення у справі №908/503/15-г дія Кредитного договору і зобов`язання позивача з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за ними не припинились, а тому, внаслідок невиконання вказаних зобов`язань за позивачем рахується прострочена заборгованість з повернення кредиту та сплати відсотків, які відповідач продовжував нараховувати за умовами Кредитного договору, відносячи їх до прострочених.

7.9 Місцевий господарський суд погодився з правильністю проведеного відповідачем зарахування та з правомірністю здійснення нарахування відсотків за Кредитним договором по 20.10.2016.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

Таким чином, оскільки за умовами укладеного між сторонами Кредитного договору, а саме п.п.1.1.2 (в редакції додаткової угоди №1 від 13.12.2013), термін користування кредитом встановлений до 12.01.2015, то нарахування відсотків за користування кредитом після вказаної дати є неправомірним.

7.10 За твердженням скаржника, станом на 15.12.2014 загальна сума заборгованості позивача за Кредитним договором становила 220 215,58 грн., з яких 214949,32 грн. - поточна заборгованість за кредитом та 5266,26 грн. - поточна заборгованість за процентами, на підтвердження чого до матеріалів справи відповідачем надано відповідний розрахунок заборгованості.

Однак колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вказаний розрахунок є арифметично невірним, з огляду на наступне.

Як вірно встановив суд апеляційної інстанції, згідно з наданим відповідачем розрахунком заборгованості станом на 15.12.2014 вбачається здійснення позивачем наступних платежів за Кредитним договором:

- 17.11.2014 в погашення відсотків позивачем сплачено 3887,00 грн., що дорівнює відсоткам від суми кредиту 214949,32 грн., нарахованим за період з 15.10.2014 по 14.11.2014 з розрахунку 21%;

- 17.10.2014 в погашення відсотків позивачем сплачено 3761,61 грн., що дорівнює відсоткам від суми кредиту 214949,32 грн., нарахованим за період з 15.09.2014 по 14.10.2014 з розрахунку 21%;

- 16.09.2014 в погашення відсотків позивачем сплачено 3887,00 грн., що дорівнює відсоткам від суми кредиту 214949,32 грн., нарахованим за період з 15.08.2014 по 14.09.2014 з розрахунку 21%.

За аналогічним принципом відповідач здійснював нарахування, а позивач оплачував відсотки і за попередні періоди з дати підписання сторонами Додаткової угоди № 1 від 13.12.2013 до Кредитного договору.

7.11 В даному випадку підлягали нарахуванню відсотки по Кредитному договору за листопад 2014 року, виходячи з розрахункового періоду з 15 листопада по 15 грудня 2014 року, розмір яких становить 3761,61 грн.

В той же час, за умовами п.2.8 Кредитного договору день повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається, а відтак виконання відповідачем платіжних доручень позивача від 15.12.2014 №80 та №81 мало б наслідком повне погашення поточної заборгованості як за тілом кредиту у сумі 214949,32 грн., так і за відсотками у сумі 3761,61 грн., нарахованими за період з 15.11.2014 по 14.12.2015, незалежно від черговості їх зарахування. Додаткове нарахування відповідачем 1755,42 грн. (5266,26-3761,61) відсотків за користування кредитом в період з 01.12.2014 по 14.12.2014 включно, які згідно з розрахунком відповідача станом на 15.12.2014 нараховані на поточну і прострочену заборгованість є помилковим, оскільки загальна сума грошових коштів, які позивач мав сплатити відповідачу для повного погашення зобов`язань за Кредитним договором станом на 15.12.2014 становила 218 710,93 грн. (214 949,32 грн. поточний борг по кредиту та 3761,61 грн. поточний борг по відсоткам), що дорівнює загальній сумі платіжних доручень №80 та №81 від 15.12.2014. До того ж, саме неправомірна відмова відповідача від виконання платіжних доручень позивача від 15.12.2014 та невиконання судового рішення у справі №908/503/15-г мало наслідком прострочення виконання зобов`язань позивача за Кредитним договором та безпідставне продовження нарахування відповідачем після 15.12.2014 відсотків та штрафних санкцій до 20.10.2016.

7.12 Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що обов`язок виконати виставлені позивачем платіжні доручення №80 та №81 від 15.12.2014 на загальну суму 218710,93 грн. виник у відповідача не з набранням законної сили рішенням суду у справі №908/503/15-г, а саме з моменту виставлення позивачем вказаних платіжних доручень, оскільки судове рішення у цьому випадку не є підставою для виникнення у відповідача обов`язку вчинити певні дії. Відповідач був зобов`язаний вчинити ці в силу укладеного між сторонами Договору банківського рахунку, а назване судове рішення лише надає позивачу можливості зобов`язати відповідача виконати такий обов`язок в примусовому порядку.

7.13 Відносно проведеного відповідачем зарахування зустрічних вимог за заявою позивача від 26.09.2016, колегія суддів зазначає про те, що припинення зобов`язання зарахуванням є однією з підстав припинення зобов`язання. Загальні підстави припинення зобов`язань визначені у ст. 598 ЦК України, згідно з якою зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень ст. 601 ЦК України та не пов`язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. Зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов`язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов`язанні.

Зарахування, передбачене ст. 601 ЦК України, здійснюється за наявності наступних умов: 1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов`язань, між двома особами, де кредитор одного зобов`язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником; 2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов`язаннях повинні бути речі одного роду; 3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред`явити до зарахування вимоги за таким зобов`язанням, яке не підлягає виконанню. Основною умовою для можливості припинення зобов`язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 601 ЦК України висловлена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №910/4312/17 та від 15.05.2019 у справі №910/7789/19.

7.14 Суд апеляційної інстанції вірно встановив, що в даному випадку зарахування на підставі заяви позивача від 26.09.2016 має бути здійснене станом на 15.12.2014 в розмірі 218710,93 грн., що дорівнює сумі платіжних доручень №80 та №81 від 15.12.2014, з віднесенням в рахунок погашення тіла кредиту 214949,32 грн. та в рахунок погашення відсотків - 3761,61 грн., а зобов`язання за Кредитним договором припинені, у зв`язку з чим позов в цій частині вимог є обґрунтованим, а рішення місцевого господарського суду відносно вказаних вимог - прийнятим з неповним з`ясуванням обставин справи та невірним застосуванням норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

7.15 Відносно вимоги позивача про визнання недійсним рішення відповідача, викладеного у листі №15031 від 25.10.2016, про зарахування зустрічних однорідних вимог за Кредитним договором в частині погашення заборгованості позивача за простроченими процентами у сумі 168708,08 грн., у рахунок зустрічних вимог позивача, які виникли на підставі Договору банківського рахунку, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідачем станом на 20.10.2016 здійснено зарахування на загальну суму 218710,93 грн., що включає в себе погашення заборгованості позивача за простроченими процентами в сумі 172469,69 грн. та за кредитом у сумі 46241,24 грн. Однак проведення відповідачем зарахування вимог за Кредитним договором в такій пропорції є безпідставним з підстав, наведених вище і сума неправомірно нарахованих та проведених зустрічним зарахуванням процентів становить 168708,08 грн. (172469,69 - 3761,61).

До того ж, станом на 25.10.2016 вимоги за Кредитним договором на загальну суму 218710,93 грн. вже були зараховані позивачем за заявою від 26.09.2016, у зв`язку з чим вимога позивача про визнання недійсним рішення відповідача, викладеного у листі №15031 від 25.10.2016, про зарахування зустрічних однорідних вимог за Кредитним договором в частині погашення заборгованості позивача за простроченими відсотками у сумі 168708,08 грн., у рахунок зустрічних вимог позивача, які виникли на підставі Договору банківського рахунку є обґрунтованими.

7.16 Оскільки позивачем виконано свої обов`язки за Кредитним договором у повному обсязі, що свідчить про припинення зобов`язань за Кредитним договором, то відповідно до норм ст. 28 Закону України "Про заставу" та ст. 593 ЦК України припинились і зобов`язання за договорами застави, укладеними сторонами з метою забезпечення виконання позивачем своїх зобов`язань за Кредитним договором. Висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вказаних вимог є неправомірним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і положенням названих правових норм, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, про що вірно вказав у своїй постанові суд апеляційної інстанції.

7.17 Скаржником не доведено необґрунтованості вимог позивача, не спростовано висновки суду апеляційної інстанції. При цьому аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

7.18 З огляду на викладене та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі №911/90/18 підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована з мотивів, наведених в цій постанові.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" Міхна Сергія Семеновича залишити без задоволення.