розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду Київської області

(суддя - Черногуз А.Ф.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я.)

у справі № 911/420/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Державного підприємства "Макарівське лісове господарство"

про стягнення плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу, збору за маневрену роботу та телеграфного збору,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - Христофоров О.В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" (далі - ДП "Макарівське лісове господарство") про стягнення 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрову роботу, 146,40 грн телеграфного збору.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що ДП "Макарівське лісове господарство" як відправник вантажу, який переміщувався через митний кордон України, на підставі приписів статей 16, 28, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, статей 119, 120 Статуту залізниць України, Правил розрахунку за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000, Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України №113 від 25.02.1999, має відшкодувати перевізнику витрати, пов`язані із перевезенням вантажу, зокрема, у зв`язку із його затриманням, що зафіксовано в актах загальної форми №5к1 від 05.01.2017, №61к1 від 06.06.2017.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 29.05.2018 у справі №911/420/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2018 у справі №911/420/18 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- у грудні 2016 року зі станції Спартак Південно-Західної залізниці Державним підприємством "Макарівське лісове господарство" здійснено відправлення семи вагонів №54832092, №54832019, №54831920, №54832126, №54824008, №54821459, №54832597 з вантажем "деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в`язанок, хмизу або в аналогічних видах" на станцію Галац Ларга Румунської залізниці для вантажоотримувача - СЧ "Пролісок" С.Р.Л.; наведені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи накладними №455154, №454181, №455162, №455147, №454199, №454215, №454207;

- ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 05.01.2017 надано дозвіл на проведення обшуку залізничних вагонів, зокрема, №54832092, №54832019, №54831920, №54832126, №54824008, №54821459, №54832597 на залізничній станції Кучурган Одеської залізниці в рамках кримінального провадження №42016230000000238 від 15.09.2016 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статі 364, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України;

- на станції Кучурган Одеської залізниці 05.01.2017 затримано зазначені вагони до з`ясування обставин, пов`язаних із досудовим розслідуванням правоохоронними органами, про що складено акт загальної форми № 5к1;

- згідно протоколу обшуку від 05.01.2017, складеного слідчим СУ ГУНП в Одеській області Борисовим В.І., в ході проведення обшуку виявлено, що у вагонах №54832092, №54832019, №54831920, №54832126, №54824008, №54821459, №54832597 міститься від 0 до 30% ділової деревини хвойних порід об`ємом понад 66 куб.м довжиною по 3 м, експорт якої з 01.01.2017 заборонений. Деревина у вказаних вагонах була вилучена та передана на відповідальне зберігання начальнику залізничної станції Кучурган Одеської залізниці;

- ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 06.01.2017 накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку залізничних вагонів, зокрема, №54832092, №54832019, №54831920, №54832126, №54824008, №54821459, №54832597 на залізничній станції Кучурган Одеської залізниці;

- слідче управління Головного управління Національної поліції в Одеській області звернулось до Одеської залізниці ПАТ "Укрзалізниця" з листом вих. №4/6177 від 04.05.2017 про направлення вагонів №54832092, №54832019, №54831920, №54832126, №54824008, №54821459, №54832597 на відповідальне зберігання ТОВ "Віматекс" задля забезпечення виконання ухвали слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 06.01.2017 про накладення арешту;

- листом вих. №54-17 від 31.05.2017 ТОВ "Віматекс" повідомив Одеську залізницю ПАТ "Укрзалізниця" про готовність прийняття зазначених вагонів на відповідальне зберігання;

- на підставі наказу №411 від 06.06.2017 за згодою митних органів та на підставі листа Слідчого управління ГУ Національної поліції в Одеській області вих. №4/6177 від 04.05.2017 вказані вагони були переадресовані на станцію Одеса-Застава-1 Одеської залізниці ТОВ "Віматекс";

- ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" 06.06.2017 складено акт загальної форми № 61к1, в якому зафіксовано час затримки вагонів на станції Кучурган Одеської залізниці 3658 в/год та нарахована плата за користування вагонами, зберігання вантажу та інші додаткові збори;

- відсутність сплати заборгованості за користування вагонами, збору за зберігання вантажу, збору за маневрову роботу та телеграфного збору стало підставою для звернення ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" до суду з вимогою стягнути з ДП "Макарівське лісове господарство" зазначену заборгованість.

2.4. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з посиланням на приписи статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 46, 119, 129 Статуту залізниць України, статей 28, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, пункту 8 Правил зберігання вантажів, пунктів 2, 10, 12, 13, 15 Правил користування вагонами і контейнерами та встановлення обставин підтвердження факту затримки вагонів, оформленого загальними актами, дійшов висновку про обґрунтованість нарахування позивачем відповідачу 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрену роботу, 146,40 грн телеграфного збору.

Водночас, у зв`язку із пропуском позивачем шестимісячного строку позовної давності суд першої інстанції, у відповідності до статті 137 Статут залізниць України, частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України відмовив у задоволенні позову.

2.5. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що рішення місцевого суду є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний господарський суд констатував пропуск залізницею строку позовної давності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 та рішенням Господарського суду Київської області від 29.05.2018 у справі №911/420/18 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця":

- судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема, статті 926 Цивільного кодексу України, частину шосту статті 315 Господарського кодексу України, статтю 137 Статуту залізниць України, та судами неправомірно не застосовано положення 1 та 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток В до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 09.05.1980), яким встановлено однорічний строк позовної давності;

- не враховано судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.07.2018 у справі № 906/429/17.

3.3. ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" подано додаткові пояснення, в яких зазначив, що саме відмова ДП "Макарівське лісове господарство" від оплати нарахованих залізницею сум за затримку спірних вагонів, яка датована 11.09.2017 є подією, яка стала підставою для подання позову та яку слід враховувати при визначенні початку перебігу строку позовної давності.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Макарівське лісове господарство" просило відмовити в її задоволенні, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 та рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2018 у справі №911/420/18 залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Предметом спору у даній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" (вантажовідправник) про стягнення 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрову роботу, 146,40 грн телеграфного збору.

4.2. Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

4.3. Згідно з частиною другою статті 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

4.4. Перевезення вантажу залізничним транспортом регулюється Статутом залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) , який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Статуту залізниць України перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Враховуючи вимоги Закону України "Про приєднання України до Протоколу від 3 червня 1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 року" (3091-15) та те що, Україна приєдналась 05.06.1992 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 при вирішенні спорів, пов`язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, слід застосовувати приписи Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення.

4.5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини сторін виникли з перевезення вантажу у міжнародному сполученні, а тому у даному випадку підлягає застосуванню Угода про міжнародне вантажне сполучення.

4.6. Відповідно до параграфу 6 статті 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, дія якої поширюється на спірні правовідносини, якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникло з причин, що не залежали від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв`язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.

Перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов`язані з перевезенням вантажу, не передбачені тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника. Ці витрати встановлюються на дату їх виникнення окремо для кожного відправлення та підтверджуються відповідними документами. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в прядку, передбаченому статтею 31 Угоди (стаття 32 Угоди).

Згідно з параграфом 1 статті 31 Угоди якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, оплата провізних платежів є обов`язком 1) відправника, який бере участь в перевезенні вантажу перевізником, за виключенням перевізника, який видає вантаж, за перевезення, яке ним здійснюється; 2) отримувача - перевізнику, який видає вантаж за перевезення, яке ним здійснюється.

Провізні платежі та неустойки сплачуються перевізнику в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якій здійснюється оплата (параграф 5 статті 31 Угоди).

4.7. Положеннями статті 119 Статуту залізниць передбачено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням.

4.8. Відповідно до пунктів 2, 10, 13 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 (z0165-99) (далі - Правила користування вагонами і контейнерами) за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під`їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв`язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

4.9. Згідно з пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (z0861-00) (далі - Правила зберігання вантажів) збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

4.10. Зазначені норми чинного законодавства передбачають обов`язок вантажовідправників/вантажовласників вносити плату за користування вагонами (стаття 119 Статуту, пункти 2, 13 Правил користування вагонами і контейнерами), за зберігання вантажу (пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів). Також пункт 10 Правил користування вагонами і контейнерами передбачає обов`язок станції призначення повідомляти вантажовласника про затримку вагонів, а відправник відповідно до положень статей 28, 31, 32 Угоди зобов`язаний оплатити залізниці витрати, понесені у зв`язку із надісланням зазначеного повідомлення.

4.11. Пункт 16 Правил користування вагонами, який кореспондується зі статтею 121 Статуту залізниць України, передбачає випадки, коли вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами. До них віднесено 1) стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також стихійне лихо або аварія на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; 2) подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність; 3) затримка прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці.

4.12. Як встановлено судами попередніх інстанцій, затримка вагонів у зв`язку із проведенням досудових слідчих дій не є підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами.

4.13. Відповідно до статті 46 Статуту залізниць України вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

4.14. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 129 Статуту залізниць обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

4.15. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

4.16. Частиною першою статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

4.17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт затримки вагонів №54832092, №54832019, №54831920, №54832126, №54824008, №54821459, №54832597 на залізничній станції Кучурган Одеської залізниці документально підтверджено, зокрема, актом загальної форми про затримку вагонів №5к1 від 05.01.2017 та актом загальної форми №61к1 від 06.06.2017 про закінчення затримки даних вагонів.

Таким чином, встановивши, що вагони були затримані у зв`язку із здійсненням обшуку в рамках кримінального провадження, про що було складено протокол обшуку, та враховуючи, що зобов`язання з внесення плати за користування вагонами і контейнерами (у разі затримки не з вини залізниці) виникає у відповідача безпосередньо у зв`язку з наявністю факту затримки вагонів та не залежить від наявності чи відсутності вини відповідача у затримці вагонів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування позивачем 560750,40 грн плати за користування вагонами, 502182,24 грн збору за зберігання вантажу, 1616,64 грн збору за маневрену роботу, 146,40 грн телеграфного збору.

4.18. Предметом спору відповідно до вимог касаційної скарги ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" є правомірність застосування судами попередніх інстанцій положень національного законодавства в частині визначення строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом статті 926 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною шостою статті 315 Господарського кодексу України, унормовано, що позовна давність, порядок пред`явлення позовів у спорах, пов`язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України (частина 2 статті 10 Цивільного кодексу України).

Спірні правовідносини з перевезення вантажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні, що виникли між сторонами у цій справі, регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, учасником якої є Україна.

До Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення 06.06.2014 та 16.10.2015 були внесені зміни, угода була викладена в новій редакції. У редакції Угоди від 16.10.2015, чинній станом на момент виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин, строки давності встановлені у статті 48 Угоди.

Відповідно до параграфа 1 статті 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення позови до перевізника на підставі цієї Угоди подаються 1) про перевищення строку доставки - протягом двох місяців; 2) за іншими підставами - протягом дев`яти місяців.

Стаття 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення визначає строки давності лише за позовами, поданими до перевізника та не містить положень про строки давності щодо позовів, поданих перевізником (залізницею) до вантажовідправників. Інші положення щодо строків давності, ніж ті, що містяться у статті 48, в Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення відсутні.

Відповідно до положень статті 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення в чинній редакції при відсутності відповідних положень у даній Угоді застосовується національне законодавство тієї сторони, у якій правочинна особа реалізує свої права.

Враховуючи відсутність в Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення положень, які б встановлювали строки позовної давності щодо позовів, поданих перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів, до позовних вимог у справі підлягають застосуванню строки позовної давності встановлені національним законодавством України відповідно до правил статті 5 Угоди.

Згідно з частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

За змістом пункту 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шести місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Як встановлено судами попередніх інстанцій перебіг строку позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення збору за користування вагонами та зберігання вантажу, а також збору за маневрену роботу, телеграфного збору, починається з дати складання акту загальної форми № 61к1 від 06.06.2017 про закінчення затримки даних вагонів та нарахування відповідних сум.

Враховуючи встановлені судом строки спірних правовідносин із перевезення вантажу вагонами №54832092, №54832019, №54831920, №54832126, №54824008, №54821459, №54832597 та дату звернення залізниці з позовом до Господарського суду Київської області (26.02.2018 згідно відтиску поштового штемпелю на конверті, в якому надіслано позовну заяву), колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що строк позовної давності залізницею у даній справі пропущено, а відтак наявні підстави для застосування наслідків його пропуску згідно приписів частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України.

4.19. Посилання скаржника на незастосування судами до спірних правовідносин Конвенції про міжнародні залізничні перевезення до уваги не приймаються, оскільки сфера дії Конвенції та, зокрема Єдиних правил ЦІМ, до перевезень вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні між державами учасницями Конвенції за накладними ЦІМ, є обмеженою лініями залізниць України, включених у перелік залізничних ліній ЦІМ, та регулюється параграфом 6 статті 1 Єдиних правил ЦІМ. Відповідно сфера застосування Конвенції розповсюджується не на всю залізничну інфраструктуру України, а лише на чітко визначені межі ліній залізниці.

Дія Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення поширюється на більшу кількість ділянок української залізниці (майже на всі лінії залізниці України), а дія Конвенції з урахуванням міжнародних заяв - на меншу, лише на певні чітко визначені прикордонні ділянки залізниці на заході країни, переважно на ділянки, що мають вузьку ширину колії 1435 мм, а також на ділянки з шириною колії 1520 мм на державному кордоні з Румунією зі станцій Дякове та Вадул-Сірет в Україні та на державному кордоні зі Словаччиною зі станції Ужгород.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у спірних правовідносинах вагони із вантажем, які були оформлені як міжнародне перевезення та слідували з України в Румунію, прибули на станцію Кучурган Одеської області. При цьому, доказів того, що вагони з вантажем у спірному міжнародному перевезенні були затримані саме на ділянці залізниці з вузькою шириною колії, яка підпадає під сферу дії КОТІФ, матеріали справи не містять. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2019 у справі №924/320/17).

4.20. Суд не може взяти до уваги посилання на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 906/429/17, з тих мотивів, що правовідносини у зазначеній справі хоча і є подібними з правовідносинами у цій справі, однак певні обставини, які мають значення для справи та від яких залежить який міжнародний договір слід застосовувати до спірних правовідносин, є різними, зокрема щодо станцій залізниці України, на які прибували вантажі, ділянок залізниці, між яким здійснювалось переміщення цих вантажів. Отже, висновки у справі № 906/429/17 були зроблені виходячи з інших, ніж у цій справі обставин, у зв`язку з чим до уваги не беруться.

4.21. При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, колегія суддів, відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2019 у справі №924/320/17.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Керуючись статтями 236, 238, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 та рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2018 у справі №911/420/18 залишити без змін .