на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду у складі Грязнов В.В. - головуючий, Мельник О.В., Розізнана І.В. від 17 квітня 2019 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп"

про стягнення 460 026 710, 66 грн

ХРОНОЛОГІЯ ТА СУТЬ СПОРУ

1. У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" про стягнення 460 026 710, 66 грн заборгованості за договором позики від 01 грудня 2016 року № 01/12/16-П.

2. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2018 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову, накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп", згідно з переліком, наведеним у резолютивній частині ухвали (будівлі та обладнання автозаправних комплексів).

2.1. Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо такого майна, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію права власності на зазначене майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо зазначених об`єктів майна до вирішення справи по суті.

3. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Акціонерне товариство "Альфа-Банк", як особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що така ухвала стосується її законних прав та інтересів, звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило її скасувати, а в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.

4. Обґрунтовуючи наявність процесуального права на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі, скаржник зазначив про те, що на підставі укладених з відповідачем ще в 2013 році договорів застави та іпотеки він є заставодержателем усього майна відповідача, на яке накладено арешт за спірною ухвалою. У зв`язку з чим накладення арешту та заборона вчинення реєстраційних дій щодо цього майна перешкоджає реалізації іпотекодержателем свого переважного права на звернення стягнення на заставлене майно у позасудовій процедурі та, як наслідок, унеможливлює задоволення останнім своїх майнових вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" за рахунок заставленого майна.

5. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2018 року на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

6. Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року скасовано, а справу № 903/825/18 направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду

7. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2018 року знову закрито з посиланням на пункт 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

7.1. Апеляційний господарський суд виходив із того, що спір у даній справі виник між позивачем та відповідачем з приводу невиконання останнім своїх зобов`язань за договором позики від 01 грудня 2016 року № 01/12/16-П, проте скаржник не є стороною вказаного договору та учасником спірних правовідносин. При цьому ні мотивувальна, ні резолютивна частини ухвали суду першої інстанції від 12 листопада 2018 року не містять висновків щодо прав, інтересів й обов`язків Акціонерного товариства "Альфа-Банк", такі відомості не містяться і в матеріалах справи. Таким чином, оскаржувана ухвала не стосується прав та інтересів скаржника, що унеможливлює апеляційний перегляд судового рішення за апеляційною скаргою такої особи.

7.2. Крім цього, апеляційним судом зазначено, що Акціонерне товариство "Альфа-Банк" до суду першої інстанції з клопотанням про вступ у справу в якості третьої особи та про скасування заходів забезпечення позову не зверталося, як не зверталося воно і за стягненням на майно в позасудовому порядку, а тому і відсутні підстави вважати, що існують об`єктивні перешкоди в реалізації скаржником своїх прав іпотеко - і заставодержателя.

7.3. При цьому доводи скаржника про перебування майна відповідача у нього в заставі судом апеляційної інстанції відхилені з посиланням на відсутність законодавчої заборони на накладення судом арешту на майно, яке вже перебуває в заставі у третіх осіб.

7.4. Щодо вказівок наданих Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року апеляційним судом зазначено, що предметом та підставою позову у даній справі є правовідносини сторін за двостороннім договором № 01/12/16-п у зв`язку із неповерненням відповідачем суми безпроцентної фінансової допомоги на зворотній основі на користь позивача, а об`єктом захисту прав скаржника (конкретним легітимним інтересом) є його право на отримання грошових коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" за договором про відкриття кредитної лінії № 12-В/13 та відповідно на забезпечення виконання зобов`язань за яким і було укладено відповідні договори застави нерухомого та рухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року, Акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить вказану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги (узагальнено)

9. Скаржник є заставодержателем усього майна відповідача, на яке накладено арешт та заборону вчинення реєстраційних дій за ухвалою місцевого господарського суду від 12 листопада 2018 року. Проте, вжиття судом першої інстанції відповідних заходів забезпечення позову перешкоджає реалізації скаржником пріоритетного перед будь-якими іншими особами права на звернення стягнення на це майно та унеможливлює задоволення заставодержателем своїх грошових вимог до відповідача - заставодавця та боржника за кредитними зобов`язаннями в позасудовому порядку.

10. Таким чином, внаслідок винесення ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову скаржник позбавлений можливості захистити свої права та законні інтереси способом, який передбачений укладеними з відповідачем договорами застави та іпотеки, що безумовно свідчить про те, що таке судове рішення ухвалено щодо прав та інтересів Акціонерного товариства "Альфа-Банк".

11. При повторному перегляді матеріалів апеляційної скарги апеляційним господарським судом не враховано вказівки Верховного Суду, які є обов`язковими для судів нижчих інстанцій, внаслідок чого порушено приписи статей 4, 20, 264, 316 Господарського процесуального кодексу України, а також обмежено право скаржника на судовий захист, яке гарантовано Конституцією України (254к/96-ВР) .

Інші учасники даного провадження своїм правом на подання відзивів не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

12. Верховний Суд, приймаючи до уваги межі перегляду справи та повноваження касаційного суду, а також доводи касаційної скарги, що описані в пунктах 9 - 11 цієї постанови, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

13. За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

13.1. Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

13.2. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

14. За приписами статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

15. Відповідно до частини 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

15.1. Тобто частиною 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

15.2. Одночасно вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

15.3. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

16. У вказаному висновку Суд звертається до відповідної правової позиції Верховного Суду, що викладена, зокрема, у постановах від 21 вересня 2018 у справі № 909/68/18, від 18 грудня 2018 року у справі № 911/1316/17.

17. У справі, яка переглядається, предметом переданого на вирішення суду спору є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс" грошових коштів на значну суму, які становлять заборгованість за договором позики від 01 грудня 2016 року № 01/12/16-П.

18. Ухвала суду першої інстанції від 12 листопада 2018 року про вжиття заходів забезпечення такого позову обґрунтована тим, що більшість належного відповідачу майна перебуває в заставі та іпотеці для забезпечення виконання зобов`язань останнього перед третіми особами, що за припущенням суду може ускладнити виконання судового рішення у даній справі, оскільки необхідність виконання забезпечених заставою майна зобов`язань відповідача може спричинити звернення стягнення на це майно, а також на інше майно, яке не є обтяженим.

19. В апеляційній скарзі на вказану ухвалу суду першої інстанції скаржник, який не був залучений до участі у справі, стверджував про порушення оскаржуваною ухвалою його законного майнового інтересу, як заставодержателя всього арештованого за згаданим судовим рішенням майна, яке полягає в неможливості реалізації позасудової процедури звернення стягнення на заставлене майно та, відповідно, отриманні гарантованого умовами договорів застави та іпотеки та чинним законодавством задоволення своїх майнових вимог до відповідача переважно перед іншими кредиторами.

20. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

21. Верховний Суд зазначає, що метою забезпечувального зобов`язання, такого як застава (іпотека), є набуття кредитором (заставодержателем) переважного перед іншими кредиторами боржника (заставодавця) права задоволення своїх вимог за рахунок переданого в забезпечення зобов`язання майна боржника (предмета застави (іпотеки), що прямо випливає зі змісту статті 1 Закону України "Про заставу", статей 1, 3 Закону України "Про іпотеку".

22. Особливістю таких правовідносин є те, що заставодавець хоча і залишається власником переданого в заставу майна, проте на період забезпечення позбавлений правомочності розпорядження цим майном, а заставодержатель у свою чергу у випадку порушення боржником забезпеченого зобов`язання має право у будь-який момент переважно перед іншими кредиторами такого боржника задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно. У зв`язку з чим заставодержатель має власний пріоритетний майновий інтерес до отриманого в заставу майна боржника, який може бути реалізований ним у будь-який момент у разі порушення забезпеченого зобов`язання.

23. За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції, що описані у пункті 7.1. цієї постанови є помилковими, оскільки не зважаючи на те, що скаржник формально не є учасником спірних правовідносин, які випливають з договору позики від 01 грудня 2016 року № 01/12/16-П, проте винесена з метою забезпечення даного позову ухвала суду про накладення арешту на заставлене майно боржника очевидно та безпосередньо впливає на майновий інтерес заставодержателя цього майна, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договорами застави та іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку.

23.1. Суд не може не зазначити про те, що вказані вище висновки вже викладались Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року у даній справі, однак вони були повністю проігноровані судом апеляційної інстанції, що є грубим порушенням приписів Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

24. Зазначене свідчить про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження у справі з посиланням на пункт 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

25. Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, які призвели до винесення незаконної ухвали про закриття провадження у справі, є підставою для скасування судового рішення в силу приписів частини 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

26. Одночасно Верховний Суд зазначає, що вимога касаційної скарги про прийняття судом касаційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову виходить за межі даного касаційного перегляду, який стосується виключно правомірності закриття апеляційного провадження у справі, а отже не може бути розглянута в силу меж процесуальних повноважень суду касаційної інстанції.

27. Щодо клопотання скаржника про винесення окремої ухвали в порядку частини 10 статті 246 Господарського процесуального кодексу України Суд зазначає, що вирішення питання про прийняття такого рішення лежить у межах дискреційних повноважень Суду, однак наразі підстав для постановлення окремої ухвали Суд не вбачає.

Щодо судових витрат

28. Оскільки у даному касаційному провадженні спір по суті не вирішується, а справа підлягає передачі до апеляційного суду для продовження розгляду, то відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.