1. У зв`язку з відпусткою судді Вронської Г.О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 08.07.2019, який наявний в матеріалах справи.

Короткий зміст позовних вимог і заперечень

2. В січні 2018 року Національний Банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Хвиля" (далі - ТОВ "Нова-Хвиля") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" (далі - ТОВ "Шевченківський Девелопмент") про визнання недійсними договору управління нерухомим майном, що був укладений 31.12.2014 між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Нова-Хвиля", за реєстровим № 1889 та договору оренди, що був укладений 31.12.2014 між ТОВ "Нова-Хвиля" та ТОВ "Шевченківський Девелопмент", за реєстровим № 1890.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є іпотекодержателем нерухомого майна, а саме комплексу будівель, що складається з адмінбудівлі - літ. "А", площею 1605,0 кв.м., адмінбудівлі - літ. "Б", площею 729,6 кв.м., щитової - літ. "В", складів: літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", прохідної - літ "З", огородження №1-3, мостіння "І", які розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а на земельній ділянці площею 4423 кв. м., за договором іпотеки від 07.10.2009, зареєстрованим за №3541 і укладеним між НБУ та ПАТ "Імексбанк", яке, всупереч положень пункту 4.1.5. договору іпотеки та вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) , ПАТ "Імексбанк" без згоди іпотекодержателя, передало в управління ТОВ "Нова-Хвиля" відповідно до договору управління нерухомим майном від 31.12.2014 року. В наступному, також без згоди НБУ, ТОВ "Нова-Хвиля" передало частину цього майна в оренду ТОВ "Шевченківський Девелопмент", у зв`язку з чим позивач вважає зазначені договори недійсними, з підстав передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 (головуючий суддя Погребна К.Ф., судді Цісельський О.В., Щавинська Ю.М.) позов Національного банку України задоволено частково, визнано недійсним договір оренди, укладений 31.12.2014 між ТОВ "Нова-Хвиля" та ТОВ "Шевченківський девелопмент", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. за реєстровим №1890. Стягнуто з відповідачів на користь позивача по 587,33 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.12.2014, суд першої інстанції, посилався на те, що договір оренди від 31.12.2014 порушує права іпотекодержателя НБУ на іпотечне майно, при цьому, враховуючи наявність в абз. 4 ч.3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" прямої вказівки про неможливість надання в оренду предмету іпотеки без згоди на це іпотекодержателя та зважаючи на фактичну відсутність такої згоди НБУ, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та визнав договір оренди нерухомого майна недійсним.

В частині позову про визнання недійсним договору на управління нерухомим майном від 31.12.2014, суд першої інстанції посилаючись на вимоги ст.ст. 1029, 1031, 1039 Цивільного кодексу України, вказував на можливість передання в управління майна, що є предметом іпотечного договору, зважаючи, що у договорі управління майном зазначено попередження управителя про те, що майно перебуває в іпотеці, а також, враховуючи відсутність законодавчо визначеного обов`язку іпотекодавця отримувати згоду іпотекодержателя на укладання договору управління майном, дійшов висновку, що позовні вимоги НБУ в цій частині є безпідставними.

4. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 (головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Колоколова С.І., Разюк Г.П.) рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 у справі №916/144/18 скасовано частково. Позов Національного банку України задоволено. Визнано недійсним договір управління нерухомим майном, укладений 31.12.2014 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. 31.12.2014 за реєстровим №1889. Визнано недійсним договір оренди укладений 31.12.2014, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. за реєстровим №1890. Стягнуто на користь НБУ судові витрати.

Приймаючи рішення про задоволення позову апеляційний суд посилався на те, що НБУ, як іпотекодержатель майна, переданого в оренду, не надавало згоди на укладення спірного договору оренди, що є порушенням ч.3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку", яка містить пряму заборону на передачу в оренду відповідного майна без отримання попередньої письмової згоди на це від Іпотекодержателя, тому наявні підстави з якими Закон України "Про іпотеку" (898-15) пов`язує недійсність даного спірного договору, зокрема ч.3 ст. 12 відповідного закону, при цьому, правовідносини оренди передбачають низку зобов`язань сторін, які можуть в подальшому перешкоджати реалізації права іпотекодержателем.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про визнання недійсним договору на управління нерухомим майном, укладеного 31.12.2014 посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим №1889 та приймаючи в цій частині нове рішення про задоволення позову суд апеляційної інстанції вказував на те, що цей договір також відноситься до договорів, на укладення яких ч.3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" передбачена згода іпотекодержателя, при укладанні договору управління нерухомим майном від 31.12.2014, згода НБУ не надавалась, у зв`язку з чим, ПАТ "Імексбанк" фактично розпорядився предметом іпотеки без згоди Іпотекодержателя, чим порушив норми абз. 4 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" та умови іпотечного договору, зокрема п. 4.1.5. яким передбачено: не відчужувати Предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньо письмової згоди на це від Іпотекодержателя, отже позов в цій частині також є обгрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

5. ТОВ "Шевченківський девелопмент" не погоджуючись із судовими рішеннями у даній справі, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю та рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Підставами для скасування рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 та постанови повністю ТОВ "Шевченківський девелопмент" вважає порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" у взаємозв`язку зі ст. ст. 203, 204, 207, 215, 1029, 1030, 1033, 1039 ЦК України.

Скаржник наголошує, що: 1) договір на управління нерухомим майном від 31.12.2014 було розірвано сторонами; 2) договір на управління майном є фактично договором на надання послуг і не направлений на передачу об`єкта у користування третій особі, управитель діяв в інтересах власника, при цьому, передача заставленого майна в управління не позбавляє заставодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки (відповідно до вимог ст.ст. 51, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); 3) у справі 916/23/18 є правовий висновок, що згідно з аналізом ст.ст. 1029, 1039 ЦК України, ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" чинне законодавство передбачає правову можливість передання в управління майна, що є предметом, в тому числі іпотеки, а в положеннях Закону України "Про іпотеку" (898-15) не визначено обов`язку іпотекодавця отримувати згоду іпотекодержателя на укладення такого різновиду цивільно - правових угод як договору управління майном; 4) судами не обґрунтовано, яким чином спірний договір оренди укладений 31.12.2014 порушує права НБУ, оскільки договір укладено між ТОВ "Нова-Хвиля" та ТОВ "Шевченківський девелопмент", тоді як іпотекодавцем є ПАТ "Імексбанк".

6. ТОВ "Нова-Хвиля" не погоджуючись із судовими рішеннями у даній справі, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю та рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Підставами для скасування рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 та постанови ТОВ "Нова-Хвиля" вважає порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 1029, 1037, 1038, 1039, 1040 ЦК України.

Скаргу обґрунтовано тим, що: 1) передача майна управителю за договором управління не тягне за собою перехід права власності на майно, а тому безпідставним є посилання суду апеляційної інстанції на ст. ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" та, що договір на управління майном укладено з порушенням законодавства; 2) договір на управління нерухомим майном є фактично договором на надання послуг і не направлений на передачу об`єкта у користування третій особі, управитель діяв в інтересах власника; 3) передача заставленого майна в управління не позбавляє заставодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. У відзивах на касаційні скарги Національний Банк України вважає доводи касаційних скарг ТОВ "Шевченківський девелопмент" та ТОВ "Нова-Хвиля" безпідставними, а судові рішення законними і обґрунтованими, а тому просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції

8. 06.11.2008 між Національним банком України (кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (позичальник) був укладений кредитний договір № 73, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит в сумі 100 000 000,00 грн на строк з 06.11.2008 по 26.08.2009 за ставкою 16 відсотків річних. Відповідно до пункту 4.2. кредитного договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

9. 07.10.2009 в забезпечення зобов`язань ПАТ "Імексбанк" за кредитним договором, між Національним банком України (іпотекодержатель) та ПАТ "Імексбанк" (іпотекодавець) був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 3540, відповідно до пунктів 1.3., 1.7. якого предметом іпотеки є нерухоме майно: комплекс будівель, що складається з адмінбудівлі - літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", прохідної - літ. "З", огородження, мостіння, що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а на земельній ділянці площею 4423 кв.м., яке знаходиться у фактичному користуванні іпотекодавця. На строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) іпотекодавця.

Відповідно до пункту 4.1.5. іпотечного договору іпотекодавець зобов`язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб, зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати його в наступну заставу тощо, не видавати довіреностей на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це відчуження від іпотекодержателя.

10. 26.11.2009 між Національним банком України (кредитор) і ПАТ "Імексбанк" (позичальник) був укладений кредитний договір про рефінансування № 29, за умовами якого сторони дійшли згоди про припинення своїх зобов`язань, зокрема за кредитним договором № 73 від 06.11.2008 з додатковими угодами до нього. Сторони погодили, що додаткові зобов`язання щодо забезпечення вимог, пов`язаних з первісними кредитними договорами, які зазначені зокрема в іпотечному договорі від 07.10.2009 є чинними, продовжують свою дію та є забезпеченням вимог кредитора за даним договором рефінансування.

11. 26.04.2014 між Національним банком України (кредитор) і Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (позичальник) був укладений договір № 4 про внесення змін до іпотечного договору від 07.10.2009, відповідно до умов якого пункт 1.1. іпотечного договору був викладений у новій редакції, а саме: визначено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором про рефінансування № 29 від 26.11.2009.

12. 31.12.2014 між ПАТ "Імексбанк" (установник управління) та ТОВ "Нова-хвиля" (управитель) був укладений договір управління нерухомим майном, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1889 (далі за текстом - договір управління нерухомим майном), відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління передає в управління об`єкт: комплекс будівель, що складається з адмінбудівлі - літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", прохідної - літ."З", огородження, мостіння, загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а, а управитель приймає об`єкт та зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління об`єктом виключно в інтересах Установника управління. Право управління майном було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію речового права № 31974482 від 31.12.2014.

Відповідно до п.1.7. договору управління майном, сторони погодили, що метою передачі Об`єкта установником управління управителю в управління є: організація ефективного управління Об`єктом; підтримання Об`єкту у належному технічному стані; забезпечення належної експлуатації Об`єкта та отримання вигоди від управління Об`єктом.

Згідно з п.1.8. договору управління майном, у відносинах із третіми особами повноваження Управителя укладати правочини спрямовані на реалізацію положень цього Договору, підтверджуються безпосередньо цим Договором, а також додатково можуть бути підтверджені виданим установником управління дорученням. При здійсненні Сторонами дій у рамках цього договору, щодо яких даним договором не встановлена необхідність додаткового узгодження із іншою Стороною, згодою Сторони вважається цей договір.

Пунктом 1.10. договору управління майном сторони погодили, що діяльність з управління Об`єктом за Договором здійснюється безпосередньо працівниками Управителя або залученими ним на підставі окремих цивільно-правових / господарських договорів особами (юридичними та/або фізичними). Посадова особа, що здійснює керівництво управлінням Об`єктом призначається управителем, зокрема, нею виступає - вища посадова особа Управителя.

Положеннями п. п. 3.1, 3.2 договору управління майном визначено, що цей Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення у відповідності до законодавства України. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент зазначений у п. 3.1 договору та діє 10 років. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Відповідно до п. 5.2. договору управління майном, на день підписання договору, Об`єкт який є предметом цього договору, перебуває під обтяженням іпотекою та забороною відчуження у Національного Банку України.

Відповідно до п.5.4. договору управління майном, його укладання відносно Об`єкту не припиняє права власності Установника управління. Установник управління вправі реалізувати свої повноваження щодо розпорядження Об`єктом у повному обсязі.

За умовами п.5.5. договору управління майном, з підписанням даного договору Установник управління повідомляє Управителя, що він не надає згоди на відчуження Об`єкта (його частини), переданого в управління, укладання щодо нього договорів застави (іпотеки). Вчинення даних юридичних дій Установник управління залишає виключно за собою.

Згідно з п. 6.3.1. договору управління майном, Управитель має право володіти та користуватись об`єктом у встановлених чинним законодавством та цим договором межах (зокрема п. 5.5 цього договору), зокрема, укладати будь-які контракти, угоди на договори із третіми особами, які направлені на досягнення мети цього договору, в тому числі самостійно без погодження з Установником управління та на власний розсуд визначати умови договорів, угод та контрактів, які укладаються.

13. 31.12.2014 між ТОВ "Нова-хвиля" (орендодавець, Управитель майна) та ТОВ "Шевченківський девелопмент" (орендар) був укладений договір оренди, відповідно до пунктів 1.1., 2.1., 3.1. якого орендодавець передає орендарю в тимчасове платне користування на умовах оренди наступне нерухоме майно: комплекс будівель, що складається з адмінбудівлі - літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", прохідної - літ. "З", огородження, мостіння, загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 8-а, та належить на праві власності Публічному акціонерному товариству "Імексбанк". Об`єкт оренди передається в оренду строком на 10 років. Право користування об`єктом оренди виникає у орендаря з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта в оренду. Право оренди було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію речового права 31975099 від 31.12.2014.

Згідно з п.1.5 договору оренди метою передачі об`єкту в оренду є: організація ефективного використання та експлуатації об`єкту оренди, підтримання об`єкту оренди в належному технічному стані, забезпечення належної експлуатації об`єкта оренди, відповідно до його призначення.

Згідно з п.1.6 договору об`єкт оренди надається орендарю для використання його у господарській діяльності орендаря.

На виконання умов договору оренди 12.01.2015 між ПАТ "Імексбанк" (власник), ТОВ "Нова-хвиля" (управитель) та ТОВ "Шевченківський девелопмент" (орендар) було підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди, на підставі якого орендарю було передано у користування визначене договором оренди майно, що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 8-а .

Предметом позову у справі є вимоги НБУ про визнання недійсними договору управління нерухомим майном, що був укладений 31.12.2014 між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Нова-Хвиля" та договору оренди, що був укладений 31.12.2014 між ТОВ "Нова-Хвиля" та ТОВ "Шевченківський Девелопмент", з посиланням на норми ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" та ст. 215 Цивільного Кодексу України.

Позиція Верховного Суду

14. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Національного банку України та ПАТ " Імексбанк", дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

15. Частина 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлює, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

16. Частина 1 статті 12 Цивільного кодексу України визначає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

17. Частини 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

18. Згідно частини 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

19. Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору управління нерухомим майном від 31.12.2014 Національний Банк України посилався на вчинення спірного правочину з порушенням законодавства, оскільки НБУ, як іпотекодержатель спірного майна, не надавало згоди на укладення вказаного правочину.

20. Водночас, частина 1 статті 316 Цивільного кодексу України передбачає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

21. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

22. Згідно статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

23. Частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

24. Частина 1 статті 1 Закону України "Про іпотеку" передбачає, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

25. Частина 1 статті 9 Закону України "Про іпотеку" встановлює, що - іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

26. Відповідно до абзацу 4 частини 3 статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

27. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

28. Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

29. Згідно з частиною 1 статті 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

30. Відповідно до частини 1 статті 1030 Цивільного кодексу України, предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.

31. Частиною 1 статті 1032 Цивільного кодексу України визначено, що установником управління є власник майна.

32. Згідно частини 1 статті 1037 Цивільного кодексу України - управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.

33. Статтею 1039 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління. Установник управління зобов`язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави. Якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.

Отже, на відміну від права власності як цивільного права власника щодо володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном (частина 1 статті 316 ЦК України), що здійснюється власником в межах закону на власний розсуд та незалежно від волі інших осіб, право довірчої власності (частина 2 статті 316 ЦК України) може обмежуватись (частина 2 статті 1029 ЦК України) в силу закону або відповідно до умов договору управління майном.

Законодавцем допускається передання власником-іпотекодавцем належного йому нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки, в управління третій особі на підставі договору управління майном в силу частини 1 статті 1039 ЦК України з обов`язком щодо попередження управителя про правовий режим майна, що передається в управління, як такого, що є предметом обтяження (частина 2 статті 1039 ЦК України). Отже, таке попередження має на меті інформувати управителя про існуюче обмеження у володінні та користуванні майном, що предметом договору управління.

В пунктах 5.2., 5.3. договору управління нерухомим майном від 31.12.2014 зазначено, що на день підписання договору об`єкт, який є предметом цього договору, перебуває в іпотеці та під забороною відчуження у Національного банку України. Факт попередження управителя про обтяження об`єкту іпотекою підтверджується підписанням управителем цього договору.

Отже, управитель майна, якого відповідно до пунктів 5.2., 5.3. договору управління нерухомим майном від 31.12.2014 було повідомлено про перебування предмету договору управління майном в іпотеці, в силу положень статті 68 Конституції України, якою встановлено презумпцію знання законів, вважається обізнаним про обмеження щодо розпорядження предметом договору управління майном, які встановлені Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Здійснивши аналіз наведених вище норм законодавства, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що чинним законодавством передбачено правову можливість передання в управління майна, що є предметом, в тому числі іпотеки, а в положеннях Закону України "Про іпотеку" (898-15) не визначено обов`язку іпотекодавця отримувати згоду іпотекодержателя на укладання такого різновиду цивільно-правових угод як договору управління майном.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що договір управління нерухомим майном від 31.12.2014 не може визнаватись недійсним, саме з підстав, передбачених частиною 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку".

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 916/23/18.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги ТОВ "Шевченківський Девелопмент" викладеними у абзаці 5 п.п. 1, 2, 3 та доводами касаційної скарги ТОВ "Нова-Хвиля" викладеними у абзаці 6 п.п. 1, 2, 3.

При цьому, суд касаційної інстанції констатує, що суд апеляційної інстанції не проаналізував вищезазначені норми матеріального права в їх сукупності та взаємозв`язку, та не надав належної правової оцінки договору на управління нерухомим майно, саме умовам, правам та обов`язкам сторін, що призвело до прийняття неправильного рішення про задоволення позову в частині визнання недійсним договору управління нерухомим майном.

Так, судом апеляційної інстанції не враховано вимоги статті 1039 Цивільного кодексу України, у взаємозв`язку з пунктами 5.2., 5.3. укладеного сторонами договору управління нерухомим майном.

З урахуванням повноважень касаційного суду, відповідно до статті 300, 308 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів ТОВ "Шевченківський девелопмент" та ТОВ "Нова-Хвиля" про неправильне застосування апеляційним судом положень статей 1029, 1039 ЦК України, статей 9, 12 Закону України "Про іпотеку" при прийнятті оскаржуваної постанови від 20.03.2019 та задоволення позову в частині вимог про визнання недійсним договору на управління нерухомим майном від 31.12.2014, а тому в цій частині постанова суду апеляційної підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду у відповідній частині залишенню без змін, відповідно до вимог ст. 312 ГПК України.

34. Щодо іншої частини вимог про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 за реєстровим № 1890, суди попередніх інстанцій встановивши, що НБУ, як іпотекодержатель майна, переданого в оренду, не надавав згоди на укладення спірного договору оренди, що є порушенням ч.3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку", яка містить пряму заборону на передачу в оренду відповідного майна без отримання попередньої письмової згоди на це від Іпотекодержателя, дійшли висновку про наявність підстави з якими Закон України "Про іпотеку" (898-15) пов`язує недійсність даного спірного договору, зокрема ч.3 ст. 12 Закон України "Про іпотеку".

35. При цьому, постановою Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 916/23/18 касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича задоволено. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 скасовано повністю. Рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2018 скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014, укладеного між ТОВ "Нова Хвиля" та ТОВ "Шевченківський девелопмент", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. від 31.12.2014 за реєстровим номером 1890. Прийнято в цій частині нове рішення. Визнано недійсним договір оренди від 31.12.2014, укладений між ТОВ "Нова Хвиля" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а, ідентифікаційний номер 36155133) та ТОВ "Шевченківський девелопмент" (65014, м. Одеса, вул. Маразлієвська, 1/20, офіс 515, ідентифікаційний код 35992924), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. від 31.12.2014 за реєстровим номером 1890. В частині задоволення позовної вимоги про виселення ТОВ "Шевченківський девелопмент" з адмінбудівлі літ. "А", "Б", щитової - літ. "В", складу - літ. "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", загальною площею 2 334,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, 8-а, рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2018 залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.

Постанова Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 916/23/18 набрала законної сили з моменту її прийняття.

У відповідності до статті 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України (1798-12) можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

В даному випадку, одним із предметів спору у справі, що розглядається є договір оренди від 31.12.2014 укладений між ТОВ "Нова-Хвиля" та ТОВ "Шевченківський Девелопмент", за реєстровим номером 1890, який фактично припинив існування в процесі розгляду справи, оскільки постановою Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 916/23/18 зазначений договір оренди визнано недійсним, вказане судове рішення набрало законної сили.

Згідно статті 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 за реєстровим № 1890, з урахуванням тієї обставини, що на момент розгляду апеляційним судом справи, постановою Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №916/23/18 визнано недійсним договір оренди від 31.12.2018 за реєстровим № 1890, зважаючи на вимоги ст.ст. 231, 278 ГПК України, апеляційному суду слід було скасувати судове рішення першої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2018 та закрити провадження у справі у цій частині, що не зробив суд апеляційної інстанції.

Враховуючи, що зазначений договір оренди визнано недійсним у судовому порядку, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в зазначеній частині позову відсутній предмету спору (договір оренди від 31.12.2018 за реєстровим № 1890), що є підставою для закриття провадження у справі в цій частині позову, згідно з пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

36. Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

37. Частиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

38. Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору управління майном від 31.12.2014 - залишенню в силі.

39. Згідно з ч. 1 ст. 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

40. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних рішень в частині задоволення позову про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 за реєстровим № 1890 та закриття провадження у справі в цій частині вимог.

Розподіл судових витрат

41. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

42. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що Касаційний господарський суд скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю, а рішення місцевого господарського суду частково: в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014, за реєстровим № 1890 та приймає рішення про закриття провадження у справі в цій частині вимог, то відповідно суд касаційної інстанції здійснює розподіл судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг.

Відповідно до частини 1 та підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір за ставкою, що складає 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Позовна заява була подана Національним банком України у січні 2018 року.

Згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2018" (2246-19) прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено в розмірі 1 762,00 грн.

Отже, загальний розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви з двома вимогами немайнового характеру, складав 3524,00 грн.

Зважаючи, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції скасуванню повністю, а рішення залишенню без змін в частині відмови у задоволенні позову, в іншій частині позову провадження у справі закрито, витрати відповідачів, понесених у зв`язку з поданням апеляційної скарги та касаційних скарг, зважаючи на основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема частину 3 п. 12 ст. 2 ГПК України та частину 4 п. 2 ст. 129 ГПК України, частково покладаються на позивача, з урахуванням відмови в задоволенні частини позову про визнання недійсним договору на управління нерухомим майном та закриття провадження в частині вимог про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014, за реєстровим № 1890.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 300, 301, 308, 313, 314, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Хвиля" задовольнити частково.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" задовольнити частково.

3. Постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 скасувати повністю, рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 скасувати в частині задоволення позову про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014 за реєстровим № 1890 та закрити провадження у справі № 916/144/18 в цій частині вимог.

4. В решті рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 залишити без змін.

5. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код ЄДРПОУ 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (65014, м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 1/20, офіс 515, код ЄДРПОУ 35992924) 2643,00 грн судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" апеляційної скарги та 3523,98 грн за подання касаційної скарги.