Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.07.2019 № 29.3-02/1229 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи №910/10553/18 у зв`язку із відпусткою судді Вронської Г.О.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 11.07.2019 для розгляду справи № 910/10553/18 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кролевець О.А., Студенець В.І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Державна іпотечна установа звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання припиненими з 25.01.2016 відносин позики, що склались між позивачем та відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів: № ДД-205/2014 від 24.03.2014, № ДД-230/2014 від 27.03.2014, № ДД-750/2014 від 05.09.2014, № ДД-751/2014 від 08.09.2014, № ДД-758/2014 від 09.09.2014, № ДД-759/2014 від 09.09.2014 та "Проспекту емісії облігацій серії "Z2", "А3", "В3", "С3", "D3" Державної іпотечної установи від 2013".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" виникли відносини позики у розумінні статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України, доказом існування яких є цінні папери - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням облігацій, емітовані Державною іпотечною установою, що належать відповідачу на праві власності.

Державною іпотечною установою отримано від відповідача позику на загальну суму 1 726 500 000,00 грн, що є вартістю облігацій. Зазначені грошові кошти знаходились на рахунку позивача № НОМЕР_1, відкритому у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк". У подальшому, вказані грошові кошти були перенесені з рахунку позивача № НОМЕР_1 на рахунок відповідача № НОМЕР_2 .

Дані обставини, з урахуванням частини 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, на думку позивача, підтверджують фактичне погашення облігацій, емітованих позивачем, грошовими коштами, що належали позивачу, але в іншому порядку, ніж встановлено "Проспекту емісії облігацій серії "Z2", "А3", "В3", "С3", "D3" Державної іпотечної установи від 2013".

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

27 лютого 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - Банк) та Державною іпотечною установою (далі - Клієнт) укладено договір банківського рахунку № 26/995-070 (далі - Договір банківського рахунку).

Відповідно до пункту 1.1 Договору банківського рахунку Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 та отримує плату за обслуговування рахунку згідно з тарифами Банку на банківські послуги, які доведені Клієнту в момент підписання цього договору. Підписання цього договору Клієнтом підтверджує, що ознайомлений з тарифами та немає жодних заперечень щодо них.

Згідно з пунктом 1.2 Договору банківського рахунку Банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавства України.

Відповідно до пункту 4.2.1 проспекту емісії облігацій серії "Z2", "АЗ", "ВЗ", "СЗ", "DЗ" Державної іпотечної установи від 2013 (далі - Проспект емісії) характеристика облігацій серії "Z2", "АЗ", "ВЗ", "СЗ", "DЗ" - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням.

Згідно з пунктом 4.5 Проспекту емісії власники облігацій мають права, передбачені чинним законодавством, зокрема: отримати номінальну вартість облігацій при настанні строку їх погашення та отримувати відсотковий дохід у вигляді нарахованих відсотків на номінальну вартість облігацій, що йому належать, після закінчення кожного відсоткового періоду.

Відповідно до пункту 4.9 Проспекту емісії погашення облігацій здійснюється протягом одного банківського дня: серія "Z2" - 21 листопада 2018 року; серія "АЗ" - 12 грудня 2018 року; серія "ВЗ" - 18 листопада 2020 року; серія "СЗ" - 15 грудня 2020 року; серія "DЗ" - 14 грудня 2023 року.

Згідно з пунктом 4.9.1 Проспекту емісії дострокове погашення облігацій відповідної серії може бути здійснене за рішенням емітента у разі дострокового викупу 100% облігацій цієї серії. Рішення про дострокове погашення облігацій приймається Правлінням Державної іпотечної установи.

24 березня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - Покупець) та Державною іпотечною установою (далі Емітент) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-205/2014 (далі - Договір № ДД-205/2014), відповідно до пункту 1.1 якого Емітент зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступні цінні папери: 2 000 шт. облігацій підприємств ISIN UA 4000178438, з датою погашення 12.12.2018, серії "АЗ", на загальну вартість 204 142 460,00 грн.

27 березня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - Покупець) та Державною іпотечною установою (далі Емітент) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-230/2014 (далі - Договір № ДД-230/2014), відповідно до пункту 1.1 якого Емітент зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступні цінні папери: 2 998 шт. облігацій підприємств ISIN UA 4000178438, з датою погашення 12.12.2018, серії "АЗ", на загальну вартість 306 231 339,58 грн.

05 вересня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - Покупець) та Державною іпотечною установою (далі Емітент) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-750/2014 (далі - Договір № ДД-750/2014), відповідно до пункту 1.1 якого Емітент зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступні цінні папери: 4 500 шт. облігацій підприємств ISIN UA 4000178446, з датою погашення 18.11.2020, серії "ВЗ", на загальну вартість 457 847 280,00 грн.

08 вересня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - Покупець) та Державною іпотечною установою (далі Емітент) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-751/2014 (далі - Договір № ДД-751/2014), відповідно до пункту 1.1 якого Емітент зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступні цінні папери: 4 500 шт. облігацій підприємств ISIN UA 4000178446, з датою погашення 18.11.2020, серії "ВЗ", на загальну вартість 458 198 640,00 грн.

09 вересня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - Покупець) та Державною іпотечною установою (далі Емітент) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-758/2014 (далі - Договір № ДД-758/2014), відповідно до пункту 1.1 якого Емітент зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступні цінні папери: 1 000 шт. облігацій підприємств ISIN UA 4000178446, з датою погашення 18.11.2020, серії "ВЗ", на загальну вартість 101 847 950,00 грн.

09 вересня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - Покупець) та Державною іпотечною установою (далі Емітент) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-759/2014 (далі - Договір № ДД-759/2014), відповідно до пункту 1.1 якого Емітент зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступні цінні папери: 2 700 шт. облігацій підприємств ISIN UA 4000178438, з датою погашення 15.12.2020, серії "СЗ", на загальну вартість 274 989 465,00 грн.

Грошові кошти, отримані Державною іпотечною установою від продажу облігацій за Договорами № ДД-205/2014, № ДД-230/2014, № ДД-750/2014, №ДД-751/2014, № ДД-758/2014, № ДД-759/2014, зберігались на поточному рахунку № НОМЕР_1, відкритому у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", відповідно до умов Договору банківського рахунку.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015, строк здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" було продовжено до 02.10.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181, яким розпочато процедуру ліквідації банку з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирову В.В.

20 лютого 2017 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 619, яким продовжено строк ліквідаційної процедури до 04 жовтня 2019 року.

У зв`язку із відкликанням банківської ліцензії за заявою Державної іпотечної установи кредиторські вимоги в розмірі 3 332 921 190,01 грн були акцептовані та включені до сьомої черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що:

- договір позики між позивачем і відповідачем не укладався, також умовами укладених між сторонами у справі договорів купівлі-продажу не передбачена наявність правовідносин позики, оскільки відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу придбано цінні папери позивача, а не надано грошові кошти або інші речі під зобов`язання їх повернення, тому у даному випадку відсутні правові підстави для твердження про виникнення між сторонами у справі правовідносин позики, які врегульовані параграфом першим Глави 71 Цивільного кодексу України (435-15) .

- на час розгляду даної справи погашення емітованих позивачем облігацій не відбулось, оскільки Державна іпотечна установа, у порядку визначеному Проспектом емісії жодних рішень про дострокове погашення облігацій не приймала, відмову від розміщення не заявляла, анулювання випуску облігацій не відбувалось та конвертація облігацій не відбувалась. Тому зобов`язання, які встановлені Проспектом емісії, продовжують існувати та повинні виконуватись відповідно до його умов.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 у даній справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

- оскаржувані судові рішення прийнято при неповному дослідженні зібраних у справі доказів, оскільки суди не досліджували факт знаходження у власності цінних паперів, емітованих позивачем,

- висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають суті заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не заявлялись вимоги про поновлення права вільно розпоряджатись належними йому коштами, внаслідок неплатоспроможності відповідача. Однак суди попередніх інстанцій встановлювали дані обставини.

- судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, приписи статей 195, 1047 Цивільного кодексу України, статей 3, 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок". Внаслідок неправильного застосування зазначених норм, суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про відсутність правовідносин позики між позивачем та відповідачем.

- судами першої та апеляційної інстанцій порушено приписи частини 10 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди роблячи висновок про те, що правовідносини сторін знаходяться у площині розміщення, обігу та обліку цінних паперів, не вказали якими нормами Проспекту емісії, Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (3480-15) регулюються спірні правовідносини емітента та власника цінних паперів.

6. Доводи інших учасників справи

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подали відзиви на касаційну скаргу Державної іпотечної установи, в яких просять залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що прийняті відповідно до норм матеріального та процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Як зазначалось вище та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Державна іпотечна установа у заявленому позові визначила вимоги про визнання припиненим з 25.01.2016 відносин позики, що склались між позивачем та відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів: № ДД-205/2014 від 24.03.2014, № ДД-230/2014 від 27.03.2014, № ДД-750/2014 від 05.09.2014, № ДД-751/2014 від 08.09.2014, № ДД-758/2014 від 09.09.2014, № ДД-759/2014 від 09.09.2014 та "Проспекту емісії облігацій серії "Z2", "А3", "В3", "С3", "D3" Державної іпотечної установи від 2013".

Однією з підстав обґрунтування позовних вимог Державна іпотечна установа визначала ті обставини, що внаслідок укладення Договорів № ДД-205/2014, № ДД-230/2014, № ДД-750/2014, № ДД-751/2014, № ДД-758/2014, № ДД-759/2014, між позивачем та відповідачем виникли відносини позики у розумінні статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України.

Відхиляючи такі доводи позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність існування між сторонами правовідносин позики, оскільки, між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" не було укладено окремого договору позики, а умовами укладених між сторонами Договорів № ДД-205/2014, № ДД-230/2014, № ДД-750/2014, № ДД-751/2014, № ДД-758/2014, № ДД-759/2014 не передбачена наявність правовідносин позики.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Відносини позики регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) та іншими актами цивільного законодавства.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із аналізу зазначеної статті вбачається, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. А сам договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, обов`язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - позичальника. Так, отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник стає зобов`язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Отже, правовідносинам позики притаманні такі властивості:

- передача однією стороною (позикодавцем) іншій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками;

- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;

- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) сплатити стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) проценти від суми позики, у випадку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Із частини 1 статті 1047 Цивільного кодексу України вбачається те, що у разі, коли стороною, яка надає грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцем) є юридична особа, то договір позики повинен укладатись у письмовій формі.

При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).

Частина 2 статті 1047 Цивільного кодексу України визначає, що факт укладення договору позики може підтверджуватись розпискою позичальника або іншим документом, яким посвідчується передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Стаття 177 Цивільного кодексу України зазначає, що цінні папери наряду з грошима відносять до речей як об`єктів цивільного права.

У статті 194 Цивільного кодексу України міститься визначення поняття цінного паперу. Так, відповідно до зазначеної норми, цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Пунктом 2 частини 1 статті 195 Цивільного кодексу України визначено, що в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів, зокрема, боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.

Відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку регулюються Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" (3480-15) .

У статті 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено такі терміни:

- випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер, та забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і способу їх емісії;

- емісія - сукупність дій емітента, що провадяться в установленій законодавством послідовності і спрямовані на розміщення емісійних цінних паперів серед їх перших власників;

- обіг цінних паперів - вчинення правочинів, пов`язаних з переходом прав на цінні папери і прав за цінними паперами, крім договорів, що укладаються у процесі емісії, при викупі цінних паперів їх емітентом та купівлі-продажу емітентом викуплених цінних паперів;

- перший власник - особа, яка набула права власності на цінні папери безпосередньо від емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, чи андеррайтера;

- погашення емісійних цінних паперів - сукупність дій емітента та власників цінних паперів щодо припинення обігу боргових емісійних цінних паперів, виплати їх власникам номінальної вартості цінних паперів та доходу за такими цінними паперами (якщо це передбачено проспектом емісії цінних паперів) або постачання (надання) товарів (послуг) у строки, передбачені проспектом емісії цінних паперів, та анулювання цінних паперів;

- проспект емісії цінних паперів - документ, що містить інформацію про розміщення цінних паперів та інші відомості, передбачені цим та іншими законами, що визначають особливості розміщення певних видів цінних паперів;

- розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів у визначений проспектом емісії цінних паперів спосіб.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). Учасники фондового ринку - емітенти або особи, що видали неемісійні цінні папери, інвестори в цінні папери, інституційні інвестори, професійні учасники фондового ринку, об`єднання професійних учасників фондового ринку, у тому числі саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку. Емітент - юридична особа, у тому числі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Автономна Республіка Крим або міська рада, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади чи міжнародна фінансова організація, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов`язання за ними перед їх власниками. Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

У пункті 2 частини 5 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.

Згідно з підпунктами "а", "б", "в", "е", "є" пункту 2 частини 5 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" до боргових цінних паперів відносяться, зокрема, облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик; облігації міжнародних фінансових організацій; облігації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов`язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Із аналізу зазначених норм Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (3480-15) вбачається, що відносинам, які виникають при обігу цінних паперів, зокрема, облігацій, притаманні властивості правовідносин позики, а саме: 1) передача однією стороною (власником (першим власником) облігацій) іншій стороні (емітенту) грошових коштів; 2) обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти (емітента) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти (власникові (першому власникові) облігацій) таку ж суму грошових коштів (вартість облігацій) та сплатити дохід за такими облігаціями.

При цьому приписи пункту 2 частини 1 статті 195 Цивільного кодексу України та норми Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (3480-15) констатують, що облігація, як цінний папір, є документом, який посвідчує (підтверджує) відносини позики між власником облігації та емітентом.

Отже, на відносини, які виникають при емісії облігацій, поширюються загальні правила позики, однак, з урахуванням особливостей таких відносин.

Таким чином, враховуючи обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, слід дійти висновку, що внаслідок укладення Договорів № ДД-205/2014, № ДД-230/2014, № ДД-750/2014, № ДД-751/2014, № ДД-758/2014, № ДД-759/2014, між Державною іпотечною установою, як емітентом цінних паперів - відповідних облігацій, та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як власником цінних паперів - таких облігацій, виникли правовідносини позики.

Тому, до таких правовідносин, які склались між сторонами спору, повинні застосовуватись загальні правила позики, зокрема, які визначені у параграфі 1 Глави 71 Цивільного кодексу України (435-15) , з урахуванням особливостей відносин, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів.

Як зазначалось вище, однією з підстав обґрунтування позовних вимог Державна іпотечна установа посилалась на норми частини 3 статті 1049 Цивільного кодексу України та такі обставини: Державною іпотечною установою отримано від відповідача позику на загальну суму 1 726 500 000,00 грн, що є вартістю облігацій; зазначені грошові кошти знаходились на рахунку позивача № НОМЕР_1, відкритому у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк"; у подальшому, вказані грошові кошти були перенесені з рахунку позивача № НОМЕР_1 на рахунок відповідача № НОМЕР_2 ; внаслідок зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця, позика вважається повернутою, а правовідносини, такими, що припинились.

Відхиляючи такі аргументи позивача, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з неможливістю припинення правовідносин позики, які фактично не існують між сторонами спору.

Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до приписів частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, згідно з приписами частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Суд касаційної інстанції зазначає, що всупереч наведеним нормам процесуального закону, оскаржувані судові рішення не містять оцінки аргументу позивача про застосування до спірних правовідносин приписів частини 3 статті 1049 Цивільного кодексу України. Також не містять оскаржувані судові рішення мотиви незастосування такої норми права.

При цьому, суд касаційної інстанції бере до уваги неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 1046, 1047, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, статей 1, 3, 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок". Та, як наслідок, хибність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правовідносин позики між позивачем та відповідачем.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин, які підлягали встановленню у даній справі, а саме, чи є підстави припинення правовідносин позики, які виникли між позивачем та відповідачем, з урахуванням загальних норм про припинення зобов`язань, визначених Главою 50 Цивільного кодексу України (435-15) , зокрема, статей 598, 599, спеціальних норм, визначених параграфом 1 Глави 71 Цивільного кодексу України (435-15) , зокрема, частини 3 статті 1049, спеціальних норм, визначених Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" (3480-15) , зокрема, статей 1, 7.

Отже, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надали їм належної правової оцінки, тому дійшли передчасного висновку про те, що вимоги позивача в цій справі є необґрунтованими. Тобто оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної іпотечної установи слід задовольнити, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.