розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 (суддя Морозов С.М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 (головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Буравльов С.І., Зубець Л.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий мандарин Ойл"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 2 694 201,07 грн.,

За участю представників:

позивача - Мазур В.В. - адвокат

відповідача - Кириллов М.С. - адвокат

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. 23.05.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотой мандарин Ойл" (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (відповідач) про стягнення 2694201,07 грн., в тому числі 1462849,56 грн. інфляційних втрат та 1231351,51грн. 3 % річних.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договорами зберігання № 171008-К та № 175 від 17.10.2008.

3. Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що, оскільки підставою даного позову є невиконання відповідачем ухвали суду від 12.05.2009 у справі №41/207, то, на думку відповідача, дія ст. 625 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється і не є відповідальністю за вказане порушення. Також відповідач зазначив, що вказаною ухвалою було змінено спосіб та порядок виконання судового рішення з виконання в натурі на грошове зобов`язання, проте зміна способу виконання судового рішення не змінює суті зобов`язання, тому зобов`язання відповідача передати мазут не стає грошовим зобов`язанням. Як на окрему підставу для відмови позивачеві у задоволенні його вимог, відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення з даним позовом.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/6495/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019, у справі № 910/6495/18 позовні вимоги задоволено у повному обсязі; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий мандарин Ойл" 1 462 849,56 грн. інфляційних втрат, 1 231 351,51 грн. 3 % річних та 40 413,02 грн. судового збору.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

5. 19.03.2019 (згідно із реєстраційним номером АГС) Акціонерним товариством "Київенерго" до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 910/6495/18.

6. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2019 у справі №910/6495/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

7. Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 30.05.2019, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 28.04.2019.

8. 25.04.2019 позивачем до Касаційного господарського суду подано відзив на касаційну скаргу.

Крім того, учасниками справи подані письмові пояснення.

9. Ухвалою Верховного Суду від 29.05.2019 зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі № 910/6495/18 до закінчення його перегляду в касаційному порядку; провадження за касаційною скаргою у справі №910/6495/18 зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі № 916/190/18.

04.06.2019 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №916/190/18, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 19.06.2019.

10. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2019 клопотання Акціонерного товариства "Київенерго" про поновлення касаційного провадження у справі № 910/6495/18 задоволено, поновлено провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 910/6495/18, розгляд скарги призначено на 24.07.2019.

11. У судове засідання 24.07.2019 з`явилися повноважні представники учасників справи. Представник відповідача підтримав касаційну скаргу. Представник позивача виклав заперечення проти касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

12. У касаційній скарзі Акціонерне товариство "Київенерго" (скаржник, відповідач) просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 у справі №910/6495/18 і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

13. Обґрунтовуючи касаційну скаргу відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

На думку скаржника, підставою даного позову є невиконання відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 12.05.2009 у справі № 41/207 про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2009, яка не є підставою для виникнення між сторонами грошового зобов`язання, так як фактично нею було вжито лише нових заходів для реалізації рішення.

Відповідач зазначає, що вказаною ухвалою було змінено спосіб та порядок виконання судового рішення з виконання в натурі на грошове зобов`язання. Ухвала про зміну способу виконання рішення суду має похідний характер від рішення суду, яким справу вирішено по суті, проте зміна способу виконання судового рішення не змінює суті зобов`язання, тому зобов`язання відповідача передати мазут не стає грошовим зобов`язанням.

При цьому скаржник вказує, що у постанові Вищого господарського суду України від 14.03.2017 у справі №910/12591/15 за позовом ТОВ "Торговий дім "Ресурси" до ПАТ "Київенерго" зазначено, що до відносин, що склались між сторонами, застосування норм ст. 625 ЦК України є неправомірним, адже захисту майнового права та інтересу кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, такі відносини не потребують, так як товар визначений родовими ознаками (мазут марки М-100) має свою власну вартість, яка також безпосередньо залежить від інфляційних процесів в державі, що підтверджується, зокрема тим, що вартість такого мазуту збільшилась з моменту прийняття рішення у справі №41/207.

Акціонерне товариство "Київенерго", враховуючи те, що підставою позову у даній справі та прийнятих судами оскаржуваних рішень є невиконання відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 12.05.2009 у справі № 41/207 про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2009, вважає, що дія ст. 625 ЦК України не поширюється на випадки невиконання судового рішення з виконання зобов`язання в натурі, зважаючи на те, що змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Тому, на думку скаржника, суди дійшли помилкових висновків, що у відповідача перед позивачем існує виключно боргове грошове зобов`язання, а зобов`язання повернути мазут в натурі припинилося.

Крім того, відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли невірного висновку щодо неможливості застосування строків позовної давності, оскільки строк виконання зобов`язання у ПАТ "Київенерго", як боржника з повернення мазуту марки М-100, настав 17.02.2009, і дане зобов`язання не є триваючим.

14. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 910/6495/18 залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Позивач вважає, що внаслідок прийняття Господарським судом міста Києва ухвали від 12.05.2009 про зміну способу та порядку виконання рішення шляхом стягнення з відповідача на користь ТОВ "Золотий Мандарин Ойл" 54179613,40грн. вартості мазуту, у відповідача перед позивачем існує виключно боргове грошове зобов`язання, а зобов`язання повернути мазут в натурі припинилося.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

15. 17 жовтня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Золотой Мандарин Ойл" та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яка змінила найменування на ПАТ "Київенерго", було укладено договори зберігання №171008-К, № 175 (надалі - Договори).

Відповідно до Договору № 171008-К ПАТ "Київенерго" зобов`язувалось зберігати мазут марки М-100 у кількості 40990,759 тонн в перерахунку на суху масу (місце зберігання цього мазуту - Філіал "Теплоелектроцентраль № 5 Київенерго" (адреса: 01013, м. Київ, вул. Промислова, 4).

В силу положень Договору № 175 ПАТ "Київенерго" зобов`язується зберігати Мазут марки М-100 у кількості 33848,313 тонн в перерахунку на суху масу (місце зберігання-Філіал "Теплоелектроцентраль № 6 Київенерго" (адреса: 02660, м. Київ, вул. Пухівська, 1а).

Розділом 2 Договору № 175 сторони обумовили умови передачі майна та його повернення.

Пунктом 2.1. зазначеного Договору, встановлено, що передача майна на зберігання підтверджується підписанням сторонами даного Договору та актів приймання-передачі майна на зберігання.

Як встановлено п. п. 2.4., 2.5. Договору повернення майна зі зберігання оформлюється підписанням обома сторонами відповідного акта приймання передачі (зняття зі зберігання), після отримання письмового повідомлення від поклажодавця на протязі 3-х банківських днів.

Згідно до п. 8.1. зазначений Договір набуває чинності з моменту підписання Сторонами і діє до 31.12.2015 року.

Аналогічні умови визначені в Договорі № 171008-К від 17.10.2008р.

Невиконання ПАТ "Київенерго" договірних зобов`язань щодо повернення зі зберігання майна на вимогу ТОВ "Золотий мандарин Ойл" було підставою для звернення останнього з відповідним позовом до суду.

Вказані обставини встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2009 року в справі № 41/207, яким позовні вимоги ТОВ "Золотий мандарин Ойл" було задоволено частково та зобов`язано ПАТ "Київенерго" повернути йому зі зберігання мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тон заставною вартістю 54 179 613,40 грн., яке набрало законної сили, та відповідно до ст. 75 ГПК України не потребують доказування при розгляді даної справи.

16. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 травня 2009 року в справі №41/207 було змінено спосіб та порядок виконання вищевказаного рішення суду шляхом стягнення з ПАТ "Київенерго" на користь ТОВ "Золотий мандарин Ойл" заставної вартості мазуту - 54 179 613,40 грн.

17. Як вказує позивач, відповідач тривалий час не здійснював погашення спірної заборгованості, у зв`язку з чим позивач звернувся до Європейського суду з прав людини, яким 20.10.2015р. у справі ТОВ "Золотой мандарин Ойл" проти України" прийнято рішення про дружнє врегулювання спору, копія якого міститься у матеріалах справи з огляду на зобов`язання Уряду України забезпечити виконання ухвали суду від 12.05.2009, якою змінено спосіб виконання судового рішення у справі № 41/207 від 21.04.2009 протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалене судом рішення відповідно до п. 1 ст. 37 Європейської конвенції з прав людини.

18. З наявної у матеріалах справи копії постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП № 49670204 від 01.03.2016 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини № 63403/13 від 20.10.2015 ухвалу Господарського суду міста Києва від 12 травня 2009 року в справі № 41/207 виконано фактично у повному обсязі, грошові кошти перераховані стягувачу платіжними дорученнями Міністерства юстиції України № 810 від 22.02.2016 у розмірі 9 182 823,64 грн. та № 918 від 24.02.2016 у розмірі 44 996 789,76 грн.

19. У своїх заявах по суті позивач вказує на наявність прострочення виконання відповідачем зобов`язань за названими вище Договорами зберігання № 175 та № 171008-К, що були укладені між ТОВ "Золотий мандарин Ойл" та ПАТ "Київенерго", та неналежне виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 12 травня 2009 року в справі №41/207, якою змінено спосіб виконання судового рішення від 21.04.2009, що в силу положень ст. 625 ЦК України є підставою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних з 23.05.2015 (з урахуванням терміну позовної давності) до дат, що передують датам сплати відповідачем спірної заборгованості (до 22.02.2016 та до 214.02.2016 відповідно).

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

20. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд вказав, що внаслідок прийняття Господарським судом міста Києва ухвали від 12.05.2009 про зміну способу та порядку виконання рішення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заставної вартості мазуту - 54179613,40 грн., у відповідача перед позивачем існує виключно боргове грошове зобов`язання, а зобов`язання повернути мазут в натурі припинилося.

Щодо доводів відповідача про сплив строку позовної давності суд першої інстанції дійшов висновку, що строк звернення до суду за вимогами позивача не сплинув, у зв`язку з чим наслідки спливу строку позовної давності в межах даної справи не можуть бути застосовані.

21. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду.

VІІ. Позиція Верховного Суду

22. Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК (1798-12) ):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

23. Відповідно до ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII:

"Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права."

Згідно з ч.4 ст. 236 ГПК:

"При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду."

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 302 ГПК:

"1. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

2. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

3. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

4. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати."

Згідно з ч.1 ст. 303 ГПК:

"Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи."

24. Правовий аналіз вищевказаних процесуальних норм свідчить, що колегія суддів Верховного Суду, що розглядає певну справу з подібними правовідносинами, також зобов`язана враховувати висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду.

В разі незгоди з таким наявним висновком колегія має передати справу на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду в залежності від вищевикладених умов.

При цьому для правових висновків, викладених в постановах Вищого господарського суду України, таких обов`язків не встановлено.

25. У постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №41/207, тобто справи, як зазначено вище, початково порушеної та розглянутої за позовом ТОВ "Золотий мандарин Ойл" до ПАТ "Київенерго" про повернення зі зберігання мазуту, викладено такий правовий висновок:

"Зміна способу виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), ч.5 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження", безумовно не є новим рішенням, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням.

Отже, внаслідок прийняття господарським судом міста Києва ухвали від 12.05.2009 про зміну способу та порядку виконання рішення шляхом стягнення з відповідача на користь ТОВ "Торговий Дім "Ресурси" 55 839 674 грн. вартості мазуту, у боржника перед стягувачем існує виключно боргове грошове зобов`язання, зобов`язання ж повернути мазут в натурі припинилося, а тому висновок апеляційного господарського суду про те, що у боржника не припинилося і зобов`язання з повернення мазуту в натурі при стягненні з нього вартості цього ж мазуту, є помилковим, адже це означає подвійне стягнення за рішенням суду.

ТОВ "Юридична фірма "Анкіл" обґрунтовувало свою заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні переходом до нього права власності на мазут, власником якого на час постановлення рішення було ТОВ "Торговий Дім "Ресурси" та який було передано в заставу товарів в обороті.

Отже, замінивши з цих підстав сторону у виконавчому провадженні, суди безпідставно ототожнили боргове грошове зобов`язання з правом власності на майно."

26. Колегія суддів касаційного суду по даній справі повністю погоджується з правовою позицією, викладеною у зазначеній постанові Верховного Суду, та не вбачає підстав для відступу від неї.

При цьому, вважає за необхідне відмітити наступне.

27. Дійсно у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 викладений такий правовий висновок:

"29. Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

30. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

31. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

32. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

33. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

34. Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

35. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

36. Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

37. Стосовно доводів скаржника про те, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, не змінює строків виконання грошового зобов`язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов`язанні, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

38. Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

39. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

40. Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

41. З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

42. Згідно із положеннями статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

43. Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

44. Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

45. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

46. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

47. Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

48. Розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з невиконанням у період прострочення боржника грошового зобов`язання зі сплати основного боргу за спожитий природний газ.

64. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

65. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України."

28. По-перше, дійсно, в постанові Великої Палати Верховного Суду (далі ВП ВС) вказано, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням, саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

Проте, і у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №41/207 прямо вказано, що зміна способу виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), ч.5 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження", безумовно не є новим рішенням, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні.

Отже вказаний правовий висновок в цій частині не суперечить висновку в постанові ВП ВС.

29. По-друге, предметом дослідження, оцінки та висновків ВП ВС у вказаній постанові було, чи є відстрочення або розстрочення виконання саме судового рішення, як відтермінування його виконання чи виконання рішення певними частинами з певним інтервалом у часі, зміною цивільного або господарського зобов`язання, і, в першу чергу, в частині строків його виконання, або припиненням саме договірного зобов`язання відповідача, як того, взагалі.

Проте, постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №41/207 стосувалася не розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, а саме зміни способу виконання судового рішення.

З урахуванням цього суд і вказав, що зміна способу виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), ч.5 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням його специфіки, безумовно не є новим рішенням, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням.

Даний висновок підтримується колегією суддів по розгляду даної справи, оскільки як вірно вказано в постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №41/207, подвійне стягнення за рішенням суду є неможливим, а отже, внаслідок прийняття господарським судом міста Києва ухвали від 12.05.2009 про зміну способу та порядку виконання рішення шляхом стягнення з відповідача на користь ТОВ "Торговий Дім "Ресурси" 55 839 674 грн. вартості мазуту, у боржника перед стягувачем існує виключно боргове грошове зобов`язання, зобов`язання ж повернути мазут в натурі припинилося.

Таким чином, постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №41/207 прийнята з урахуванням того, що спір в зазначеній справі стосувався зміни способу виконання судового рішення, а не розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, суть та мета яких є відмінною.

Крім того, за висновком вказаної постанови господарське зобов`язання внаслідок вищевказаної ухвали не припинилося, як таке, взагалі, а по суті змінилося на інше зобов`язання.

30. По-третє, головне, кінцевим результатом вищевказаної постанови ВП ВС у вигляді правового висновку, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, фактично став захист саме кредитора від знецінення належних йому коштів та користування ними боржником внаслідок застосування останнім вищевказаних процесуальних можливостей, пов`язаних з впливом на строк виконання судового рішення.

Як вказано вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2009 року в справі № 41/207 позовні вимоги ТОВ "Золотий мандарин Ойл" було задоволено частково та зобов`язано ПАТ "Київенерго" повернути йому зі зберігання мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тон заставною вартістю 54 179 613,40 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 травня 2009 року в справі №41/207 було змінено спосіб та порядок виконання вищевказаного рішення суду шляхом стягнення з ПАТ "Київенерго" на користь ТОВ "Золотий мандарин Ойл" заставної вартості мазуту - 54 179 613,40 грн.

При цьому, в даній ухвалі було вказано, що підставою її прийняття стало те, що саме відповідач повідомив стягувачів про неможливість виконання наказів за відсутності технічної та технологічної можливості їх виконання, наслідком чого стало повернення органами ДВС наказів стягувачам без виконання.

Як вірно зазначає сам відповідач, товар, визначений родовими ознаками (мазут марки М-100), має свою власну вартість, яка також безпосередньо залежить від інфляційних процесів в державі, що підтверджується, зокрема тим, що вартість такого мазуту збільшилась з моменту прийняття рішення у справі №41/207.

Тобто в разі виконання відповідачем першопочаткового рішення про повернення самого мазуту, позивач був би дійсно захищений від інфляційних процесів.

Проте, з підстав невиконання саме відповідачем вищевказаного рішення, ухвалою Господарського суду міста Києва в справі №41/207 від 12 травня 2009 року, тобто прийнятою більше 10 років назад, було змінено спосіб та порядок виконання вищевказаного рішення суду шляхом стягнення з ПАТ "Київенерго" на користь ТОВ "Золотий мандарин Ойл" заставної вартості мазуту - 54 179 613,40 грн. При тому, що як зазначено вище, зобов`язання саме повернути мазут в натурі припинилося.

Зазначене свідчить, що фактично відповідачем наслідки невиконання саме ним господарського зобов`язання та судового рішення у вигляді повернення товару в натурі і, як наслідок, зміни їх на стягнення грошових коштів, що дорівнюють вартості товару, зафіксованій у рішенні, і які знецінюються внаслідок інфляційних процесів до моменту фактичної сплати, перекладаються на позивача.

31. Відповідно до п.6 ст. 3 Цивільного кодексу України:

"Загальними засадами цивільного законодавства є:

6) справедливість, добросовісність та розумність."

Відповідно ч.3 ст.509 зазначеного Кодексу:

"Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості."

Відповідно до ч.1 ст. 8 Конституції України:

"В Україні визнається і діє принцип верховенства права."

В силу положень ч.1 ст. 129 Конституції України, ч.1 ст.2, ч.1 ст.6, ч.2 ст.48 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.1 ч.3 ст.2, ч.1 ст.11, ч.1 ст.236 чинного Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив наступне:

"Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (254к/96-ВР) .

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.

Згідно з ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення."

32. З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції, крім вищевказаних доводів щодо погодження з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №41/207, та відсутності у них протирічь з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, доходить висновку, що вищевказана позиція відповідача не відповідає також і зазначеним засадам добросовісності, розумності та справедливості.

33. На підставі наведеного, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1462849,56 грн. інфляційних втрат та 1231351,51 грн. 3 % річних є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

34. У постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №904/10159/17 викладено такий правовий висновок:

"18. За змістом загальних положень щодо виконання зобов`язань, встановлених статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

19. Частиною 2 статті 625 ЦК України установлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

20. Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604- 609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу. (висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі N 905/3137/14-908/5775/14).

21. Отже, за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

22. Судами у даній справі встановлено, що заборгованість за договором не була погашена відповідачем у період і після прийняття рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2013 у справі №904/3106/13.

23. При цьому абсолютно правильним є висновок апеляційного господарського суду щодо правової природи нарахувань за статтею 625 ЦК України як триваючого правопорушення, яке припиняється лише в момент повного виконання основного зобов`язання, а тому встановлений статтею 257 ЦК України строк позовної давності щодо таких нарахувань обраховується за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом, якщо основне зобов`язання боржником не виконано, з посиланням на висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 27.04.2018 у справі №908/1394/17.

24. Більше того, у даному випадку мало місце переривання строку позовної давності за 3% річних та інфляційними втратами, як складовими основного зобов`язання, відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України - внаслідок звернення позивача з позовом щодо стягнення основного боргу у справі №904/3106/13.

25. Оскільки позивач звернувся з позовом до суду 07.12.2017, що підтверджується відміткою про отримання позовної заяви (а.с. 3), з урахуванням заявленого періоду стягнення (з 27.09.2014 по 04.12.2017), позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат правомірно задоволено судом другої інстанції частково за період трирічного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом (за період з 07.12.2014 по 04.12.2017)."

35. Відповідач у касаційній скарзі також вказує на сплив строку позовної давності, а також про те, що позивач звернувся до суду з позовом через дев`ять років після потенційного порушення свого права.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний, встановили, що у своїй позовній заяві, з якою позивач звернувся до суду 23.05.2018 позивач нарахував інфляційні втрати та 3 % річних за загальний період прострочення з 23.05.2015 по 21.02.2016, а отже дійшли обґрунтованого висновку про те, що строк звернення до суду за вимогами позивача не сплинув, у зв`язку з чим наслідки спливу строку позовної давності в межах даної справи не можуть бути застосовані.

З урахуванням викладеного колегією суддів касаційного господарського суду не приймаються доводи відповідача, що суди попередніх інстанцій дійшли невірного висновку щодо неможливості застосування строків позовної давності, оскільки строк виконання зобов`язання у ПАТ "Київенерго", як боржника, з повернення мазуту марки М-100 настав 17.02.2009, і дане зобов`язання не є триваючим.

36. Посилання скаржника на невжиття позивачем заходів по примусовому виконанню вищевказаних рішення та ухвали колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України:

"Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться."

Згідно з ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України:

"Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться."

Відповідно до п.9 ч.2 ст. 129 Конституції України:

"Основними засадами судочинства є:

9) обов`язковість судового рішення."

Згідно з ч.1 ст. 129-1 Конституції України:

"Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання."

Зазначені норми свідчать про те, що як господарське або цивільне зобов`язання, так і судове рішення, яке набрало законної сили, боржник в першу чергу має виконати добровільно та самостійно належним чином та у встановлені строки, не чекаючи вжиття кредитором відповідних примусових заходів, і саме за таке невиконання зобов`язання відповідачу і нараховані інфляційні та річні відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, яка, в свою чергу, також не передбачає такої обов`язкової умови її застосування, як вжиття кредитором примусових заходів до боржника щодо виконання ним зобов`язання.

37. Згідно з ч.1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

38. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

39. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги Акціонерного товариства "Київенерго" без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 у справі №910/6495/18 - без змін.

40. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

41. Відповідно до ч.3 ст. 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Як було зазначено вище, ухвалою суду від 19.05.2019 зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі № 910/6495/18 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі № 910/6495/18 підлягає поновленню.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 у справі №910/6495/18 залишити без задоволення.