розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 (суддя Джарти В.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 (головуючий суддя: Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс"

до Фізичної особи-підприємця Сухомлінової Інесси Петрівни

про визнання недійсними договору та актів приймання-здачі виконаних робіт, повернення грошових коштів у розмірі 87 500,00 грн.,

За участю представників:

позивача - Щелков П.С. - адвокат

відповідача - не з`явився

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Сухомлінової Інесси Петрівни про:

- визнання недійсним договору №05/05 від 05.05.2017 про надання послуг;

- визнання недійсними актів приймання-здачі виконаних робіт №01 від 30.05.2017, №02 від 30.06.2017, №03 від 30.07.2017, №04 від 30.08.2017, №05 від 30.09.2017 до договору №05/05 від 05.05.2017 надання адмінпослуг;

- застосування наслідків недійсності документів шляхом повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Плато плюс" грошових коштів в розмірі 87500,00 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені вище оспорювані договір та акти приймання-здачі виконаних робіт були підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато плюс" ОСОБА_2, як директором позивача. Однак, позивач стверджує, що станом на дату підписання вказаних правочинів його керівником була інша фізична особа - ОСОБА_3 . З огляду на наведене, приймаючи до уваги те, що договір №05/05 від 05.05.2017 про надання послуг та акти приймання-здачі виконаних робіт №01 від 30.05.2017, №02 від 30.06.2017, №03 від 30.07.2017, №04 від 30.08.2017, №05 від 30.09.2017 підписані з боку позивача неуповноваженою на вчинення таких дій особою, враховуючи також наявність ознак фіктивності, позивач просить суд визнати зазначені правочини недійсними та повернути грошові кошти в розмірі 87 500,00 грн.

3 Відповідач проти позову заперечила, зазначивши, що послуги відповідно до укладеного договору ФОП Сухомліновою І.П. надані позивачу в повному обсязі, договір укладено з чинним директором ОСОБА_2, перерахування коштів відбувалось у той час, коли ОСОБА_2 був зазначений директором ТОВ "Плато Плюс" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Крім того, відповідач вказала, що Господарським судом міста Києва у справі №910/12/18 досліджувались фактично ті ж самі обставини, на які позивач посилається у даному позові.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 у справі №910/9636/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

5. 26.04.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Товариством з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі № 910/9636/18.

6. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги від 22.05.2019 у справі №910/9636/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

7. Ухвалою Верховного Суду від 03.06.2019 у справі № 910/9636/18 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" залишено без руху до 03.07.2019 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі, встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

12.06.2019 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду із заявою на виконання ухвали Верховного Суду від 03.06.2019 у справі № 910/9636/18. До заяви скаржник долучив квитанцію № 0.0.1378455352.1 від 12.06.2019 на суму 14096 грн.

8. Ухвалою Верховного Суду від 19.06.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" строк для подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі № 910/9636/18, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її розгляд на 17.07.2019, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 10.07.2019.

9. 02.07.2019 відповідачем до Касаційного господарського суду подано відзив на касаційну скаргу.

10. У судовому засіданні 17.07.2019 представником позивача подана заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" про відвід колегії суддів у складі: Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

Ухвалою Верховного Суду від 17.07.2019 визнано доводи, викладені в заяві позивача про відвід колегії суддів у складі: Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М., необґрунтованими, передано справу № 910/9636/18 на авторозподіл для визначення судді з розгляду заяви про відвід колегії суддів у складі: Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М., оголошено перерву в судовому засіданні до 24.07.2019, про що вказаною ухвалою повідомлено учасників справи, які не прибули.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного господарського суду Васьковського О.В. від 22.07.2019 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" про відвід колегії суддів у складі: Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М. у розгляді справи №910/9636/18 відмовлено.

11. У судові засідання 17.07.2019 та 24.07.2019 з`явився представник позивача, який підтримав касаційну скаргу.

Відповідач у судові засідання не з`явився, хоча вказаний учасник справи про дату, час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

12. У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" (скаржник, позивач) просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі № 910/9636/18, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

13. Обґрунтовуючи касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, зокрема статей 203, 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (755-15) .

На думку скаржника, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки рішенням у справах №910/3353/15, №910/21717/17; надано неправильну оцінку рішенню у справі №370/890/15.

ТОВ "Плато Плюс" вважає, що суд не врахував, що справа №370/890/15 розглядається за нововиявленими обставинами, не зазначив надання переваги рішенню по справі №370/890/15 над справами №910/3353/15, №910/21717/17, які встановлюють преюдиційні факти для справи, що переглядається, не зазначив, як існування діючого протоколу загальних зборів учасників скаржника про звільнення ОСОБА_2 з посади директора товариства може вплинути/не вплинути на розгляд справи №910/9636/18.

Також, на думку позивача, суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги ухвалу Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №910/15118/15 та висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 13.09.2017 у справі №3-666гс17.

Скаржник також наголошує, що суди не дослідили та не оцінили всіх доводів позивача.

14. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі № 910/9636/18 - без змін.

ФОП Сухомлінова І.П. вважає, що судами попередніх інстанцій досліджено всі фактичні обставини справи та надані докази, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

15. 05.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" (замовник за договором, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Сухомліновою Інессою Петрівною (виконавець за договором, відповідач у справі) укладено договір про надання послуг № 05/05 (далі - договір), згідно якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати замовнику адміністративні послуги з питань, що виникають у процесі господарської діяльності товариства, в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно розділу 4 Договору вартість послуг по даному Договору визначається індивідуально, в залежності від складності виконаних робіт та витраченого часу, що відображається в актах виконаних робіт, які є невід`ємною частиною даного договору. Оплата послуг виконавця здійснюється замовником після підписання акту виконаних робіт.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.1 договору).

Вказаний договір зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" підписаний директором - ОСОБА_2 .

16. На виконання договору сторонами було складено та підписано акти приймання здачі виконаних робіт, згідно яких виконавцем надано комплекс щоденних офісних адміністративних послуг у травні 2017 на суму 35000,00 грн - Акт від 30.05.2017 № 01; у червні 2017 на суму 10000,00 грн - Акт від 30.06.2017 № 02; у липні 2017 на суму 19500,00 грн - Акт від 30.07.2017 № 03; у серпні 2017 на суму 15500,00 грн - Акт від 30.08.2017 № 04; у вересні 2017 на суму 7500,00 грн - Акт від 30.09.2017 № 05 (а.с. 126-130 том І).

Акти підписані зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" директором - ОСОБА_2 без будь-яких зауважень та заперечень.

17. Як зазначив позивач, на час укладення спірного договору та підписання актів до нього, директором Товариства була ОСОБА_3, що вбачається із витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на відповідні дати, у зв`язку з чим оспорюваний договір та акти підписані не уповноваженою на вчинення таких дій особою - ОСОБА_2 .

18. ОСОБА_2, як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс", оскаржував у суді рішення загальних зборів учасників Товариства, оформлених протоколом № 1 від 20.01.2015, про звільнення з посади директора ОСОБА_2 за власним бажанням та призначення директором ОСОБА_3 .

За наслідками розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/3353/15-г рішенням від 18.08.2016 було відмовлено ОСОБА_2 у визнанні недійсними зборів, оформлених протоколом №1 від 20.01.2015. Дане рішення суду залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 та Вищого господарського суду України від 27.07.2017. Рішення суду обґрунтоване тим, що ОСОБА_2 помилково ототожнено порушення корпоративних прав учасника господарського товариства та порушення трудових прав працівника такого товариства. Крім того, вимоги про визнання недійсними самих загальних зборів учасників товариства не відповідають способам захисту прав.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі №910/5035/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2018, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, оформлених протоколом № 1 від 20.01.2015, та скасування відповідної реєстраційної дії. Постановою Верховного Суду від 03.07.2018 зазначені судові рішення скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

19. Разом з тим, рішенням Макарівського районного суду Київської області від 17.07.2015 у справі №370/890/15-ц були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс", а саме: поновлено його на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" та скасовано наказ №1-к від 21.01.2015 про покладення обов`язків керівника підприємства на ОСОБА_3 . Додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 03.10.2016 вимогу ОСОБА_2 про зобов`язання реєстраційної служби відновити відомості в реєстрі в частині керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" ОСОБА_2 задоволено, зобов`язано Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації відновити відомості про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" ОСОБА_2 від 21.01.2015.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24.01.2017 рішення Макарівського районного суду Київської області від 17.07.2015 та додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 03.10.2016 залишено без змін.

20. Крім того, в матеріалах справи міститься доданий позивачем до позовної заяви лист від 13.11.2017 № 2, адресований ОСОБА_2, в якому позивач зазначив, що відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань останній був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс", зокрема, з 20.04.2016 по 23.10.2017.

21. Також на розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/12/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" до Фізичної особи-підприємця Сухомлінової Інесси Петрівни про стягнення 87500,00 грн. безпідставно сплачених грошових коштів за договором про надання послуг від 05.05.2017 №05/05 через відсутність у позивача первинних документів щодо його виконання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/12/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, у задоволенні позову було відмовлено з огляду на встановлення судом, що сторони своїми діями по наданню і прийняттю послуг та здійснення позивачем їх оплати, підтвердили свій намір щодо встановлення між ними господарських відносин на умовах договору про надання послуг від 05.05.2017 №05/05.

22. Суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на дату прийняття судового рішення апеляційним господарським судом у даній справі ухвала Апеляційного суду Київської області від 24.01.2017 у цивільній справі № 370/890/15-ц переглянута Великою Палатою Верховного Суду та постановою від 05.12.2018 відмовлено в задоволенні заяви

Таким чином, судове рішення про поновлення на посаді директора ТОВ "Плато Плюс" ОСОБА_2 є чинним.

23. Також до матеріалів справи представлено лист Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 17.10.2018 № 100.100/он/к-156/4-3522 відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ "Плато Плюс" за період з 02.09.2015 по 23.10.2017 значилися: з 31.08.2015 по 14.04.2016 - ОСОБА_2 ; з 14.04.2016 по 18.04.2016 - ОСОБА_3 ; з 18.04.2016 (з 11 год. до 17 год.) - ОСОБА_2 ; з 18.04.2016 (з 17 год.) по 20.04.2016 - ОСОБА_3 ; з 20.04.2016 по 23.10.2017 - ОСОБА_2 .

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

24. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 17.07.2015 у справі №370/890/15-ц, яке має преюдиційне значення для вирішення даного господарського спору, було поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" та скасовано наказ № 1-к від 21.01.2015 про покладення обов`язків керівника підприємства на ОСОБА_3, укладення ОСОБА_2 05.05.2017 оспорюваного договору відбулося за наявності в останнього необхідного обсягу повноважень.

Крім того, в матеріалах справи міститься доданий позивачем до позовної заяви лист від 13.11.2017 № 2, адресований ОСОБА_2, в якому позивач зазначив, що відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань останній був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс", зокрема, з 20.04.2016 по 23.10.2017.

Таким чином, позивачем підтверджується факт перебування ОСОБА_2 на посаді директора в період укладення останнім спірного договору та підписання актів до нього, жодних заперечень позивача щодо вказаного листа матеріали справи не містять.

Також місцевий господарський суд зазначив, що спірний правочин не підпадає під ознаки, визначені статтями 228, 234 ЦК України, у зв`язку з чим правові підстави для визнання його фіктивним та таким, що порушує публічний порядок, відсутні.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог про визнання недійсним договору про надання послуг від 05.05.2017 №05/05, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Крім того, оскільки заявлені Товариством позовні вимоги про визнання недійсними актів приймання-здачі виконаних робіт за договором та застосування наслідків недійсності документів мають похідний характер від вимоги про визнання зазначеного вище договору недійсним, місцевий господарський суд зазначив, що в задоволенні даних вимог також слід відмовити.

25. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

VІІ. Позиція Верховного Суду

26. Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

27. У постанові Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №910/5971/18 за участю того ж самого позивача ТОВ "Плато Плюс" викладено такий правовий висновок:

"6.3. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

6.4. Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

6.5. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

6.6. В обґрунтування позову ТОВ "Плато Плюс" зазначило, що на дату укладення договору про ведення бухгалтерського та податкового обліку ОСОБА_2 не мав повноважень директора ТОВ "Плато Плюс", оскільки його було звільнено із займаної посади зборами учасників товариства, оформленими протоколом від 20.01.2015 № 1, з 20.01.2014.

6.7. Разом із тим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 17.07.2015 у справі № 370/890/15-ц ОСОБА_2 поновлено на посаді директора ТОВ "Плато Плюс" із 21.01.2015, наказ ТОВ "Плато Плюс" від 21.01.2015 № 1-к про покладення обов`язків керівника підприємства на ОСОБА_3 скасовано.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 24.01.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.07.2017, ухвали апеляційного суду Київської області від 24.01.2017, рішення від 17.07.2015 і додаткового рішення від 03.10.2016 Макарівського районного суду Київської області.

Отже, судове рішення про поновлення на посаді директора ТОВ "Плато Плюс" ОСОБА_2 є чинним.

6.8. Суди правомірно взяли до уваги судові рішення у справі № 370/890/15-ц, оскільки результатом цих рішень було поновлення ОСОБА_2 на посаді директора, що має значення для з`ясування правомірності підписання ним спірного договору та актів приймання-здачі від імені позивача. Поряд із цим суди встановили факт реального виконання спірного договору, що підтверджується актами приймання-здачі виконаних робіт, квитанціями, згідно з якими ТОВ "Плато Плюс", керівником якого значиться саме ОСОБА_2, подавало податкову звітність, а оскаржуваний договір укладено саме для надання послуг бухгалтерського та податкового обліку.

6.9. З урахуванням встановлених обставин справи суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

6.10. Аргумент скаржника про надання судами невірної оцінки рішенням у справах № 370/890/15, № 910/3353/15, № 910/21717/17 не приймається до уваги з огляду на таке.

Щодо оцінки рішення Макарівського районного суду у справі № 370/890/15, мотиви прийняття якого мали, на думку скаржника, врахувати суди при розгляді цієї справи, то судами для з`ясування правомірності підписання ОСОБА_2 спірного договору та актів приймання-здачі важливим був саме результат розгляду цієї справи - поновлення ОСОБА_2 на посаді, а не мотиви, якими керувався суд при прийнятті цього рішення.

Суд апеляційної інстанції правильно відхилив посилання позивача на рішення у справах № 910/3353/15 (за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Плато Плюс", Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Реєстраційна служба, про визнання недійсними зборів, оформлених протоколом № 1 від 20.01.2015, оскільки такі збори були скликані з порушенням чинного законодавства України), № 910/21717/17 (за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Плато Плюс", про визнання недійсним рішення загальних зборів, оскільки збори були скликані з порушенням законодавства України, проведені за відсутності кворуму і є неправомочними та відсутній оригіналу протоколу цих зборів), з огляду на предмети позовів у цих справах та коло обставин, які мали встановлюватись при вирішенні цієї справи.

6.11. Аргумент скаржника про те, що суди не оцінили лист Міністерства юстиції від 05.10.2015 № 1207/1, також не може бути взято до уваги, оскільки цей лист містить інформацію щодо дій державного реєстратора та оцінку цих дій, але не впливає на вирішення спору по суті.

6.12. Твердження про оцінку судами листа Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 17.10.2018 № 100.100/он/к-156/4-3522 щодо відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно керівника ТОВ "Плато Плюс" у контексті порушення положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських об`єднань" не може бути взято до уваги, оскільки цей лист не суперечить нормам зазначеного закону та витягам із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а містить найбільш деталізовану інформацію щодо дат, а у деяких випадках годин внесення відомостей про керівника позивача.

6.13. Аргумент скаржника про преюдиційне значення ухвали Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 910/15118/15 також не заслуговує на увагу, оскільки під час постановлення ухвали було встановлено, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на дату подання касаційної скарги, тобто станом на 14.06.2018 керівником ТОВ "Плато Плюс" значилась ОСОБА_3, натомість у цій справі оскаржуються договір та акти приймання-здачі, датовані 2016 та 2017 роками.

6.14. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 3-666гс17 є неправомірним, оскільки обставини у цій справі, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, є іншими.

6.15. Стосовно аргумента скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не приділив достатньо уваги обґрунтуванню щодо відхилення доводів позивача, посилаючись при цьому на рішення Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" Case of Seryavin and others v. Ukraine (заява № 4909/04) від 10.02.2010 Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

6.16. Оскільки фундаментальних порушень не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає."

28. Колегія суддів касаційного суду по даній справі, що переглядається, повністю погоджується з правовою позицією, викладеною у зазначеній постанові Верховного Суду, та не вбачає підстав для відступу від неї, при цьому вважаючи за необхідне додати наступне.

29. Судами попередніх інстанцій обґрунтовано покладено в основу відмови в позові про визнання недійсним спірного договору та актів з підстави саме відсутності повноважень у ОСОБА_2 на їх підписання те, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 17.07.2015 № 370/890/15-ц поновлено ОСОБА_2 на посаді директора ТОВ "Плато Плюс" і наказ ТОВ "Плато Плюс" № 1-к від 21.01.2015 про покладення обов`язків керівника підприємства на ОСОБА_3 скасовано.

Оскільки ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24.01.2017 вказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін, то в силу приписів чинного цивільного процесуального закону воно набрало законної сили з дати постановлення апеляційною інстанцією ухвали, тобто з 24.01.2017.

Станом на дату прийняття судового рішення апеляційним господарським судом у даній справі ухвала Апеляційного суду Київської області від 24.01.2017 у цивільній справі № 370/890/15-ц переглянута Великою Палатою Верховного Суду та постановою від 05.12.2018 відмовлено в задоволенні заяви

30. Тобто, в першу чергу, це не стільки преюдиційні обставини та висновки, викладені в мотивувальній частині рішень, скільки саме рішення і його суть, викладені в резолютивній частині рішення суду першої інстанції.

31. Відповідно до п.9 ч.2 ст. 129 Конституції України:

"Основними засадами судочинства є:

9) обов`язковість судового рішення."

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 129-1 Конституції України:

"Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку."

В п.37. Рішення по справі "Деркач та Палек проти України" (заяви NN 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року, остаточне з 06.06.2005 року, Європейський Суд зазначив:

"37. Суд знову наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (див. "Бурдов проти Росії", заява N 589498/00, п. 34)."

Відповідно до ч.1 ст. 8 Конституції України:

"В Україні визнається і діє принцип верховенства права."

В силу положень ч.1 ст. 129 Конституції України, ч.1 ст.2, ч.1 ст.6, ч.2 ст.48 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.1 ч.3 ст.2, ч.1 ст.11 ч.1 ст.236 чинного Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86 му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов`язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.

Згідно з п.п.44, 46, 50 даної Доповіді:

"44. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

46. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику "приватного правосуддя", що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.

50. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики."

Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено:

"Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."

Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

32. Отже рішення Макарівського районного суду Київської області від 17.07.2015 з додатковим рішенням від 03.10.2016 у справі №370/890/15-ц, якими були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс", а саме:

- поновлено його на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс";

- скасовано наказ №1-к від 21.01.2015 про покладення обов`язків керівника підприємства на ОСОБА_3 ;

- зобов`язано Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації відновити відомості про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" ОСОБА_2 від 21.01.2015,

набрало законної сили з дати постановлення апеляційною інстанцією ухвали, тобто з 24.01.2017, в установленому законом порядку не скасоване, а отже в силу вищенаведених норм Конституції України (254к/96-ВР) підлягає обов`язковому виконанню, чим підтверджується факт законного перебування ОСОБА_2 на посаді керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" на момент підписання спірних договору та актів.

З урахуванням викладеного, касаційним судом не приймаються доводи скаржника, що справа №370/890/15 розглядається за нововиявленими обставинами, оскільки скаржником не було представлено судам попередніх інстанцій доказів скасування зазначеного рішення по вказаній справі за результатами такого перегляду.

33. Зазначене свідчить, що наведена у вказаному судами листі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 17.10.2018 за № 100.100/он/к-156/4-3522 інформація, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ "Плато Плюс" за період з 20.04.2016 по 23.10.2017 (тобто період підписання спірних договору та актів) був ОСОБА_2, фактично відповідає вказаному рішенню Макарівського районного суду Київської області від 17.07.2015 з додатковим рішенням від 03.10.2016 у справі №370/890/15-ц.

34. Щодо посилань позивача на фіктивність оспорюваного договору та порушення ним публічного порядку суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано прийняли до уваги наступне.

35. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Таким чином, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16).

При цьому, фіктивний правочин визнається недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, визначених в ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Також у фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

36. Суди попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів дійшли висновку, що звертаючись з даним позовом ТОВ "Плато Плюс" жодними доводами і доказами, в порядку ст. 74 ГПК України, не доведено наявності обставин того, що в діях сторін при укладенні спірних правочинів має місце наявність умислу, а також і те, що обидві сторони не мали наміру створити правові наслідки на момент їх вчинення.

При цьому, апеляційний суд зауважив, що невиконання відповідачем умов договору про надання послуг, що також позивачем належними засобами доказування не доведено, не може свідчити про фіктивність оспорюваних правочинів.

В свою чергу суд першої інстанції врахував, що на розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/12/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" до Фізичної особи-підприємця Сухомлінової Інесси Петрівни про стягнення 87500,00 грн. безпідставно сплачених грошових коштів за договором про надання послуг від 05.05.2017 №05/05 через відсутність у позивача первинних документів щодо його виконання.

37. На підставі викладеного, суди дійшли обґрунтованого висновку, що спірний правочин не підпадає під ознаки, визначені статтями 228, 234 ЦК України, у зв`язку з чим правові підстави для визнання його фіктивним та таким, що порушує публічний порядок, відсутні.

38. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу позову та касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

39. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

40. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі № 910/9636/18 - без змін.