розглянувши касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Оселя-2" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2018 у справі

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Оселя-2" до 1) Львівської міської ради, 2) Львівського професійного коледжу готельно - туристичного та ресторанного сервісу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Львівська обласна державна адміністрація про визнання недійсною (незаконною), скасування ухвали Львівської міської ради № 1242 від 25.10.2007 у частині надання у постійне користування Львівському професійному коледжу готельно-туристичного та ресторанного сервісу земельної ділянки пл.. 0,5169 га на І Пулюя, 38 (п. 1.2 вказаної ухвали) та акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №184975 від 05.12.2007,

сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, проте не скористалися своїм правом направити для участі у судовому засіданні своїх повноважних представників,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Оселя-2" (далі - ОСББ "Оселя-2") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та Львівського професійного коледжу готельно - туристичного та ресторанного сервісу (далі - Львівський ПКГТРС) про визнання недійсною (незаконною), скасування ухвали Львівської міської ради від 25.10.2007 № 1242 в частині надання у постійне користування Львівському ПКГТРС земельної ділянки, з урахуванням уточнень та виправлення помилки, площею 0,5443 га на І. Пулюя, 34а (пункт 1.3 вказаної ухвали) та акта на право постійного користування земельною ділянкою від 05.12.2007 серії ЯЯ № 184975.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що ухвалою Львівської міської ради від 25.10.2007 № 1242 передано Львівському ПКГТРС у постійне користування земельні ділянки за рахунок земель житлової та громадської забудови, у тому числі, земельну ділянку на вул. І. Пулюя, 34а площею 0,5443 га для обслуговування житлового будинку з навчально-виробничими приміщеннями за функцією використання - землі житлової забудови.

В той же час, 21.03.2001 власниками квартир будинку № 34-а по вул. І. Пулюя у м. Львові, було створено ОСББ "Оселя-2", яке має право на отримання у постійне користування на підставі статті 42 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) земельну ділянку для обслуговування будинку.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Наказом департаменту землеустрою та планування забудови міста № 1610/120-07 від 05.03.1998 затверджено акт державної технічної комісії про готовність до експлуатації переобладнання частини гуртожитку училища під житлові квартири в будинку № 34а на вул. І Пулюя.

2.2. Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 18.09.2001 № 1175 "Про затвердження ідеальних долей між співвласниками будинку № 34а на вул. І. Пулюя" затверджено ідеальні долі будинку № 34а на вул. І. Пулюя відповідно до займаних приміщень між ВПУ № 27 та житловим будинком.

2.3. Відповідно до свідоцтва про право власності на частину будинку від 08.10.2001, 17/100 частини будинку № 34а на вул. І. Пулюя в м. Львові перебуває в загальнодержавній власності з правом оперативного управління у Державного вищого професійного училища № 27 м. Львова.

2.4. За згодою Міністерства освіти і науки України ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2010 № 3715 "Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова від Львівського вищого професійного училища ресторанного сервісу та туризму відомчого житлового будинку № 34-а на вул. І. Пулюя", коледжем передано у власність територіальної громади міста Львова на баланс Львівського комунального підприємства "Сокільницьке" частину житлового будинку № 34а по вул. І. Пулюя, а саме - 83% будинку, за винятком частини, що складає 17% будинку та яка перебуває на балансі Коледжу, є ізольованою від решти будівлі, використовується для забезпечення навчального процесу, містить навчальний готель, навчальний ресторан, навчальні аудиторії тощо.

2.5. 25.10.2007 Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1242 Про користування Львівським вищим професійним училищем ресторанного сервісу та туризму земельними ділянками на вул. І. Пулюя, 34а, 36, 38 у м. Львові.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2018 (суддя Запотічняк О. Д.) у задоволенні позову відмовлено.

3.2. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування (місцевого органу виконавчої влади) щодо передачі у власність чи оренду земельної ділянки, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування (місцевого органу виконавчої влади) вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

3.3. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею перебуває на праві постійного користування у Львівського вищого професійного училища ресторанного сервісу та туризму, а в матеріалах справи відсутні докази добровільної відмови відповідача-2 від права користування спірною земельною ділянкою. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування підстав та правомірності вилучення спірної земельної ділянки у відповідача-2.

3.4. Також суд зауважив, що питання про право постійного користування земельною ділянкою по вул. І. Пулюя, 34а у м. Львові вже було предметом розгляду у справі № 914/1375/16.

3.5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 (колегія суддів у складі: Мирутенко О.Л., Матущак О.І., Якімець Г.Г.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. ОСББ "Оселя-2" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, положень статті 84 ЗК України, пункту 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) . Скаржник також наголошує на помилковості висновків суду про неправильно обраний позивачем спосіб захисту; неправомірності посилання судами обох інстанцій на судові рішення у справі № 914/1375/16, а також на нерозгляді судами усіх доводів позивача.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. Львівський ПКГТРС у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін. Заявник наголошує на законності і правомірності ухвали Львівської міської ради від 25.10.2007 № 1242 та акта на право постійного користування земельною ділянкою від 05.12.2007 серії ЯЯ № 184975, а також ненадання позивачем жодних доказів, які б свідчили про зворотне.

5.2. Львівська обласна державна адміністрація у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін. Заявник наголошує, що саме Львівська міська рада мала повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Крім того, на думку заявника ОСББ "Оселя-2" помиляється щодо позбавлення його якихось прав та втручання у мирне володіння майном, оскільки скаржником не надано суду підтвердження права власності на земельну ділянку.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК (1798-12) України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об'єктом власності українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

6.4. Відповідно до статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

6.5. За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

6.6. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6.7. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25.10.2007 Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1242 "Про користування Львівським вищим професійним училищем ресторанного сервісу та туризму земельними ділянками на вул. І. Пулюя, 34а, 36, 38 у м. Львові".

6.8. Згідно частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

6.9. Як визначено статтею 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

6.10. Таким чином, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства, визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, або порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

6.11. Відповідно до частини 1 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

6.12. Частиною 3 статті 84 цього Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами; земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

6.13. Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) (в редакції від 27.04.2007, яка була чинна на момент прийняття оскаржуваної ухвали), визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

6.14. Судами зазначено, що в матеріалах справи відсутні, а позивачем не доведено та не надано докази того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель, переданих у приватну власність чи до земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

6.15. Проте, такі висновки прийняті без надання оцінки розпорядженню Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 18.09.2001 №1175 "Про затвердження ідеальних долей між співвласниками будинку № 34а на вул. І. Пулюя", яким було затверджено ідеальні долі будинку № 34а на вул. І. Пулюя відповідно до займаних приміщень між ВПУ № 27 та житловим будинком, свідоцтву про право власності на частину будинку від 08.10.2001, відповідно до якого 17/100 частини будинку № 34а на вул. І. Пулюя в м. Львові перебуває в загальнодержавній власності з правом оперативного управління у Державного вищого професійного училища № 27 м. Львова та без урахування обставин, встановлених при прийнятті судового рішення у справі № 914/1375/16 про те, що на земельній ділянці (0,5443 га) за адресою: м. Львів, вул. І. Пулюя, 34а розташований житловий будинок, який перебуває на праві спільної часткової власності: 1. Позивач володіє 8 3% будинку, саме така частина будинку перебуває на балансі ОСББ "Оселя-2"; 2. Держава володіє 17 % будинку, функцію управління якого здійснює Міністерство освіти і науки України".

6.16. Судами також не оцінено згоду Міністерства освіти і науки України ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2010 № 3715 "Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова від Львівського вищого професійного училища ресторанного сервісу та туризму відомчого житлового будинку № 34-а на вул. І. Пулюя", коледжем передано у власність територіальної громади міста Львова на баланс Львівського комунального підприємства "Сокільницьке" частину житлового будинку № 34а по вул. І. Пулюя, а саме - 83 % будинку, за винятком частини, що складає 17 % будинку та яка перебуває на балансі Коледжу, є ізольованою від решти будівлі, використовується для забезпечення навчального процесу, містить навчальний готель, навчальний ресторан, навчальні аудиторії тощо.

6.17. Тобто судами не встановлено правовий статус спірної земельної ділянки станом на час прийняття Львівською міською радою ухвали від 25.10.2007 № 1242 "Про користування Львівським вищим професійним училищем ресторанного сервісу та туризму земельними ділянками на вул. І. Пулюя, 34а, 36, 38 у м. Львові" та відповідно не досліджено компетенцію Львівської міської ради щодо прийняття такої ухвали.

6.18. Судами також не з'ясовано підстави прийняття спірної ухвали та обставини формування земельної ділянки площею 0,5443 га.

6.19. Суди попередніх інстанцій, спростовуючи доводи позивача про наявність у нього права на отримання у постійне користування на підставі статті 42 ЗК України земельну ділянку для його обслуговування, зазначили, що спірна земельна ділянка площею 0,5443 га (кадастровий номер 4610136900:09:002:0053) перебуває на праві постійного користування у Львівського вищого професійного училища ресторанного сервісу та туризму, цільове призначення: обслуговування житлового будинку з навчально-виробничими приміщеннями, про що свідчить Державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ № 184975 від 05.12.2007.

6.20. При цьому суди не звернули уваги, що Державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ № 184975 від 05.12.2007 є предметом позову у даній справі і посилання на нього як на доказ постійного користування відповідачем спірною земельною ділянкою є недоречним при тому, що саме на незаконності отримання такого акту наголошував позивач при подачі позову. Тобто суди мали надати оцінку законності отримання цього акту.

6.21. Щодо посилання судів попередніх інстанцій на Рішення Конституційного Суду України Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Водночас із зазначеного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, рішення органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, наведеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13.

6.22. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, тим більше розглядати вимоги, які не були розглянуті судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.23. Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, вирішити питання щодо наданих сторонами доказів, всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до положень статей 308, 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

7.2. З огляду на викладене рішення та постанова попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Судові витрати

8.1. Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Оселя-2" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2018 у справі № 914/857/18 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.