розглянувши касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2018 у справі

за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Державна архітектурно-будівельна інспекція України, 2) Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3) Департамент міського благоустрою виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

за участю представників:

позивача - Безносик А. О., представник за довіреністю,

відповідача - Гетіков В. М., адвокат,

третьої особи-1 - не з'явились,

третьої особи-2 - Червонописька Л. А., представник за довіреністю,

третьої особи-3 - Ходорич О. М., представник за довіреністю,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У липні 2017 Київська міська рада звернулася до Господарського суду Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР" (далі - ТОВ "ТОВСТАР") про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки (код ділянки: 88:129:007) орієнтовною площею 0,0060 га по вул. Кирило-Мефодіївській, 14/2, у Шевченківському районі м. Києва та повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач без оформлення документів щодо права користування земельною ділянкою звів прибудову ресторану до фасадної стіни багатоповерхового житлового будинку. Позов подано на підставі 125, 212. Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ), статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Судами встановлено, що ТОВ "ТОВСТАР" є власником об'єкту нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення в літері "А" (група приміщень № 1) площею 319,6 м-2 за адресою: м. Київ, вул. Кирило-Мефодіївська, 14/2, приміщення 1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.

2.2. ТОВ "ТОВСТАР" проведена реконструкція вищевказаного об'єкту нерухомості та Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції зареєстрована Декларація про готовність об'єкта до експлуатації за № КВ143152381835 від 26.08.2015.

2.3. У 2015 році Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснено обстеження земельної ділянки (код ділянки 88:129:007) за адресою: м. Київ, вул. Кирило-Мефодіївська, 14/2.

2.4. В ході обстеження встановлено, що на частині земельної ділянки (код 88:129:007) орієнтовною площею 0,0060 га за вказаною адресою ТОВ "ТОВСТАР" зведено прибудову ресторану до фасадної стіни багатоповерхового житлового будинку. Документи, що посвідчують право власності чи право користування зазначеною земельною ділянкою, згідно вимог статті 126 ЗК України в Департаменті земельних ресурсів станом на 31.12.2012 не зареєстровані.

2.5. Вказані порушення зафіксовані в акті обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 № 731/10, складеному головним спеціалістом відділу землеустрою та моніторингу земель Шевченківського району Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017, позов задоволено повністю.

3.2. Судові рішення обґрунтовано тим, що в межах повноважень, визначених рішенням Київської міської ради, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було здійснено обстеження та складено акт обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 № 731/10. Під час обстеження було встановлено, що на частині спірної земельної ділянки відповідачем зведено прибудову ресторану до фасадної стіни багатоповерхового житлового будинку. Документів, що посвідчують право власності чи право користування зазначеною земельною ділянкою згідно з вимогами статті 126 ЗК України в Департаменті земельних ресурсів станом на 31.12.2012 не зареєстровано. Оскільки зазначену частину спірної земельної ділянки не було відведено відповідно до чинного законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна, таке майно підлягає знесенню.

3.3. Постановою Верховного Суду від 27.02.2018 судові рішення у справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.4. Постанова мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не наведено правової оцінки відповідності акта обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 № 731/10 вимогам законодавства про порядок проведення перевірки органом самоврядного контролю, не з'ясовано, чи може бути цей акт належним та допустимим доказом порушення відповідачами вимог чинного законодавства України у розумінні статей 32, 34 ГПК у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень. Крім того, акт складено без участі відповідача та доказів того, що ТОВ "ТОВСТАР" було з ним ознайомлено, матеріали справи не містять.

Судами також не з'ясовано, хто саме є належним користувачем спірної земельної ділянки, а також не визначено необхідність залучення цієї особи до участі у справі.

3.5. Судами не наведено оцінки інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2017 № 95055971, технічному паспорту на приміщення громадського призначення вбудовані в житловий будинок, свідоцтву про право власності відповідача на відповідні приміщення, декларації про готовність об'єкта до експлуатації в контексті визначення правового становища збудованого нерухомого майна та застосування до спірних правовідносин положень статті 376 ЦК України.

3.6. Рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2018 (суддя Шкурдова Л.М.) в позові відмовлено.

3.7. Суд виходив з того, що акт обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 № 731/10 не може бути належним доказом на підтвердження здійснення відповідачем самочинного будівництва. При цьому за відповідачем у встановленому законом порядку зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, що виключає можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття, а інших доказів на підтвердження здійснення відповідачем самочинного будівництва матеріали справи не містять.

3.8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 (колегія суддів у складі: Іоннікова І.А., Сулім В.В., Михальська Ю.Б.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. Київська міська рада у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема положень Цивільного кодексу України (435-15) , Земельного кодексу України (2768-14) . Скаржник наголошує, що у відповідача відсутні документи на право власності чи право користування спірною земельною ділянкою; судами належним чином не надано оцінки доказам про порушення відповідачем земельного законодавства, а саме акту обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 та акту перевірки від 15.09.2017; будівництво, здійснене відповідачем є самочинним.

4.3. Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. Відзивів від інших учасників справи не надходило.

5.2. Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги.

5.3. Представники третіх осіб у судовому засіданні підтримали вимоги касаційної скарги.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК (1798-12) України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

6.4. Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

6.5. Згідно зі статтею 125 цього Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

6.6. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (стаття 126 ЗК України).

6.7. Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

6.8. Разом з тим необхідно враховувати, що саме по собі встановлення наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

6.9. Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

6.10. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

6.11. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом зазначаючи, що відповідач самовільно використовує спірну земельну ділянку, звівши на ній добудову до фасадної стіни багатоповерхового будинку. Позивач наголосив, що добудова є самочинним будівництвом, а в силу статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особо, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

6.12. Згідно частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

6.13. Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

6.14. Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Питання наявності дозвільної документації на добудову приміщення судами не з'ясовувалось.

6.15. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, у своїй постанові від 27.02.2018 зазначав, що судами попередніх інстанцій не наведено оцінки інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2017 № 95055971, технічному паспорту на приміщення громадського призначення вбудовані в житловий будинок, свідоцтву про право власності відповідача на відповідні приміщення, декларації про готовність об'єкта до експлуатації в контексті визначення правового становища збудованого нерухомого майна та застосування до спірних правовідносин положень статті 376 ЦК України.

6.6. В порушення статті 316 ГПК України суди при новому розгляді справи вказівки касаційної інстанції не виконали, наведені документи належним чином не оцінили та не з'ясували питання розміру добудованого приміщення, не з'ясували чи є добудова частиною приміщення вул. Кирило-Мефодіївській, 14/2, у Шевченківському районі м. Києва, яке зареєстровано на праві власності за відповідачем, не з'ясували щодо якого конкретно приміщення видано вищезазначені документи з урахуванням того, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації датована 26.08.2015 тоді як у інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2017 № 95055971 міститься інформація про реєстрацію об'єкта нерухомого майна 18.06.2015.

Поряд з цим судами не встановлено які дії вчиняв відповідач щодо оформлення земельної ділянки, на якій розташовано добудоване приміщення.

6.17. Верховним Судом також було наголошено на необхідності з'ясування, хто саме є належним користувачем спірної земельної ділянки, оскільки в акті обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 № 731/10, на підставі якого заявлено позовні вимоги, зазначено: "Відповідно до даних міського земельного кадастру, земельна ділянка площею 0,3737 га (обліковий код 88:129:007) на вул. Кирило-Мефодіївській, 14/2, у Шевченківському районі міста обліковується за Публічним акціонерним товариством "Наукаво-виробниче об'єднання "Київський завод автоматики ім. Г. І. Петровського" (ЄДРПОУ 14309356)"; в обґрунтування позовних вимог позивачем надано витяг із бази даних міського земельного кадастру станом на 14.12.2015, з якого вбачається, що користувачем спірної земельної ділянки є Відкрите акціонерне товариство "Наукаво-виробничий комплекс "Київський завод автоматики ім. Г. І. Петровського".

6.18. Суди формально підійшли до цього питання. Так апеляційна інстанція обмежилась поясненнями позивача щодо відсутності у зазначених юридичних осіб права користування або права власності на спірну земельну ділянку. Будь які докази на підтвердження цих пояснень в матеріалах справи відсутні.

6.19. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, тим більше розглядати вимоги, які не були розглянуті судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.20. Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, вирішити питання щодо наданих сторонами доказів, всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до положень статей 308, 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

7.2. З огляду на викладене рішення та постанова попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Судові витрати

8.1. Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2018 у справі № 910/10932/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.