Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення з Державного бюджету України 1777866,85 грн. завданої шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок незаконних дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України під час примусового виконання судового рішення по справі № 910/13862/15 щодо списання з рахунку позивача на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" (далі - ТзОВ "Інтербізнесконсалт") суми заборгованості в повному обсязі в розмірі 14183629,97 грн., незважаючи на часткове припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 777 866, 85 грн., ПАТ "Укpнaфта" було завдано шкоду, яка підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2019 у відкритті провадження за позовом ПАТ "Укpнaфта" до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 1 777 866, 85 грн. відмовлено на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Ухвала мотивована наявністю такого, що набрало законної сили, рішення суду по справі № 910/22297/17 між тими ж сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, що викладені і у даному позові ПАТ "Укpнaфта", який поданий до суду у березні 2019 року. Вказане свідчить про вчинення ПАТ "Укpнaфта" дій з метою переоцінки доказів та обставин, встановлених судовим рішенням в межах іншої справи.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.03.2019 у справі №910/3733/19 залишено без змін.

Апеляційний господарський суд визнав ухвалу місцевого суду такою, що прийнята з урахуванням вимог процесуального законодавства. Вказав, що місцевий господарський суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі належним чином дослідив предмет, підстави та склад учасників даного спору, а також предмет, підстави та склад учасників справи №910/22297/17, надав позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому звернув увагу на відсутність доказів неможливості повернення стягнутої з позивача спірної суми і не встановлення судами такої неможливості повернути дані кошти в рамках виконавчого провадження №5366628. Доказів, що наказ Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 по справі №910/13862/15 про стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта" 1777 866,85 грн. коштів безпідставно одержаних за наказом Господарського суду міста Києва №910/13862/15 від 25.02.2016 визнано таким, що не підлягає виконанню, позивачем не надано.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

В касаційній скарзі ПАТ "Укpнaфта" спросить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.03.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019, і, альтернативно, направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва або направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушення норм процесуального права, зокрема ст. 86 ГПК України, оскільки суди не дослідили і не надали оцінки доказам, наданим разом з позовом у цій справі, які датовані після прийняття остаточного рішення у справі № 910/22297/17, всупереч висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 18.09.2019 у справі №921/107/15-г/16.

Суди порушили положення пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України (позови не є тотожними з огляду на нові докази про відсутність коштів та майна у ТзОВ "Інтербізнескогсалт"), що призвело до постановлення, на думку скаржника, незаконної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

5. Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

6. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Суди попередніх інстанцій встановили, що у березні 2019 року ПАТ "Укpнaфта" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 1777866,85 грн. завданої шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок незаконних дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України під час примусового виконання судового рішення по справі № 910/13862/15 щодо списання з рахунку позивача на рахунок ТзОВ "Інтербізнесконсалт" суми заборгованості в повному обсязі в розмірі 14 183 629,97 грн., незважаючи на часткове припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 777 866, 85 грн., чим ПАТ "Укpнaфта" було завдано шкоду, яка підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.

Водночас, при дослідженні матеріалів позовної заяви, місцевим господарським судом було встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/22297/17 за позовом ПАТ "Укpнaфта" до Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про стягнення 1 777 866, 85 грн.

Предметом розгляду даної справи була вимога ПАТ "Укрнафта" про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь позивача грошових коштів в розмірі 1 777 866,85 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями головного державного виконавця відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 50366945 на підставі статей 1166, 1174 ЦК України, тобто питання щодо відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням у виконавчому провадженні №50366945 з позивача коштів, безпідставно одержаних за наказом Господарського суду міста Києва №910/13862/15 від 25.02.2016.

За наслідками розгляду даного спору Господарським судом міста Києва прийнято рішення від 10.05.2018 у справі № 910/22297/17 про задоволення позовних вимог ПАТ "Укpнaфта" в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/22297/17 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 14.11.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 у справі № 910/22297/17 залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову по справі №910/22297/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що вину державного виконавця, яка полягає у стягненні з позивача у виконавчому провадженні №50366945 коштів в сумі 1 777 866, 85 грн. встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/13862/15. Однак, оскільки позивачем не зазначено і не надано доказів неможливості повернення стягнутої з нього спірної суми і судами не встановлено таку неможливість повернути дані кошти в рамках виконавчого провадження №5366628, позов про стягнення з Державного бюджету України через відповідача-2 на користь позивача шкоди, завданої незаконними діями головного державного виконавця третьої особи-1 у виконавчому провадженні №50366945 заявлено передчасно і в його задоволенні обґрунтовано відмовлено апеляційним господарським судом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 ГПК кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

При цьому під предметом слід розуміти матеріально-правову вимогу позивача про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Підставою позову є обставини, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Такими обставинами є юридичні факти, тобто такі, які зумовлюють правові наслідки і з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов`язків.

Дослідивши та надавши оцінку складу сторін, предмету спорів та їх підставам у господарських справах № 910/3733/19 і №910/22297/17, попередні судові інстанції на підставі встановлених обставин справи установили, що фактично позов у цій справі було подано за наявності такого, що набрало законної сили, рішення суду у справі №910/22297/17 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки в обох справах вимоги позивача ґрунтувались на тому, що внаслідок незаконних дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України під час примусового виконання судового рішення по справі № 910/13862/15 ПАТ "Укpнaфта" було завдано шкоду.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і задоволення касаційної скарги не вбачається.

Суд відхиляє викладені у касаційній скарзі доводи позивача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених правових норм, оскільки з встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що судовими рішеннями у справі №910/22297/17 вирішено спір між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й у справі, яка розглядається. Зазначене рішення набрало законної сили.

При цьому Суд враховує, що посилання позивача на ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі № 921/107/15-г/16 не спростовує тотожності складу сторін, предмету і підстав спору в зазначеній справі та у справі, що розглядається, а також набрання зазначеним судовим рішенням законної сили.

Водночас, апеляційний господарський суд звернув увагу, що позивачем на надано доказів того, що наказ Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 у справі №910/13862/15 про стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта" 1 777 866,85 грн. коштів безпідставно одержаних за наказом Господарського суду міста Києва №910/13862/15 від 25.02.2016 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, наведеного та установленого судами не спростовують, а ґрунтуються на помилковому ототожненні підстав позову з обставинами, які ці підстави підтверджують та правовим регулюванням цих обставин. Колегія суддів наголошує, що не вважається зміною підстав позовних вимог доповнення новими обставинами, при збереженні первісних обставин та зміни посилань на норми матеріального чи процесуального права.

Аргументи скаржника щодо порушення права на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть бути підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, адже за змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі ухвалення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999-VII).

У пункті 91 рішення від 09.11.2004 "Науменко проти України" Європейський суд з прав людини наголосив, що: "право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

Установлення судами тотожного суб`єктного складу, предмета і підстав позову у справах № 910/3733/19 і №910/22297/17 було здійснено із додержанням положень процесуального права та спрямоване саме на дотримання права на справедливий суд, зокрема недопущення повторного перегляду та оцінки спірних правовідносин, щодо яких прийнято остаточне рішення, лише внаслідок зміни посилань на норми права із зазначенням у позові тих самих первісних обставин і доповненням їх новими обставинами.

Також безпідставними є твердження скаржника, що суди першої та апеляційної інстанцій фактично заперечили право сторони заявити позов з інших підстав, адже зі змісту судових рішень убачається належне обґрунтування тотожності підстав позовів у справах № 910/3733/19 і №910/22297/17, а доводи, викладені у касаційній скарзі в цій частині засновані на помилковому тлумаченні скаржником поняття підстав позову.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина 3 статті 304 ГПК України).

Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами норм процесуального права, не отримали підтвердження, не спростовують висновків суду про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України.

Враховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства, оскаржені у справі ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

9. Судові витрати

У зв`язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладається на заявника касаційної скарги.