Прокуратура у січні 2019 року звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Сколівської міської ради про визнання укладеним договору оренди нежитлового приміщення у м. Сколе по вул. Данила Галицького, 37 у запропонованій позивачем редакції та заявою про забезпечення позовну.

У заяві про забезпечення позову Прокуратура просить суд постановити ухвалу, якою до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі за його позовною заявою до Сколівської міської ради про визнання укладеним договору оренди нежитлового приміщення, заборонити Сколівській міській раді та її посадовим особам вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання Сколівському відділу Стрийської місцевої прокуратури у використанні за функціональним призначенням для здійснення функцій, визначених статтею 2 Закону України "Про прокуратуру", у нежитловому приміщенні загальною площею 340,7 кв. м, що знаходиться по вул. Данила Галицького, 37 у м. Сколе Сколівського району Львівської області, а також прийняття рішень чи розпоряджень щодо статусу вказаного нерухомого майна, його приватизації чи передприватизаційної підготовки, включення до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій, укладення договору оренди з іншою бюджетною установою, а також інших способів відчуження, міни, передачі в оренду, лізинг тощо.

Заява мотивована тим, що листом від 08.01.2019 Сколівська міська рада повідомила позивача, що на засіданні сесії міської ради 29.12.2018 за проект рішення "Про укладення договору оренди нежитлових приміщень з прокуратурою Львівської області" не проголосував жоден із депутатів Сколівської міської ради, тобто рішення не було прийнято. Одночасно міська рада у вказаному листі вимагає звільнення органами прокуратури спірного нежитлового приміщення.

Заявник вказує на те, що: спірне приміщення на підставі відповідних договорів оренди було зайняте прокуратурою Сколівського району з 1997 року (з 15.12.2015 Сколівським відділом Стрийської місцевої прокуратури), до територіальної юрисдикції якої віднесено Сколівський район; вказане приміщення за своїми характеристиками дозволяє належним чином здійснювати виконання поставлених перед органами прокуратури функціональних завдань, оскільки забезпечене відповідними комунікаціями, спеціально обладнаною режимно-секретною частиною, охоронними та протипожежними системами, зокрема за рахунок бюджетних коштів, виділених прокуратурі Львівської області; згідно з частиною третьою статті 91 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок щодо забезпечення органів та установ прокуратури відповідними службовими приміщеннями покладено на місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування на їх території. Прокуратура зазначає, що вказане приміщення на момент звернення прокурора до суду і надалі використовується для розташування структурного підрозділу місцевої прокуратури.

На підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову прокуратура Львівської області вважає, що внаслідок ухилення з боку Сколівської міської ради від укладення договору оренди спірного нежитлового приміщення використання спірного приміщення залишається неврегульованим. Водночас з боку відповідача вчиняються дії, спрямовані на унеможливлення врегулювання вказаного питання в добровільному порядку. Зокрема, 06.07.2018 на сесії Сколівської міської ради прийнято рішення про надання дозволу Сколівській міській раді на переселення у вищевказане спірне приміщення. Згідно з повідомленням міського голови м. Сколе, оголошеним 27.12.2018 під час розгляду Господарським судом Львівської області справи № 914/1431/18, ним планувалось 01.01.2019 вжиття заходів до примусового виселення Сколівського відділу Стрийської місцевої прокуратури. Аналогічне повідомлення міського голови було оголошено в приміщенні міської ради, зокрема щодо захоплення 16.01.2019 спірного приміщення із залученням сторонніх осіб та фізичної сили.

Позивач стверджує, що на даний час жодні рішення, передбачені абзацом одинадцятим статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які б були підставою для відмови в укладенні договору оренди, Сколівською міською радою не прийняті. Водночас у разі їх прийняття чи вчинення інших самоправних дій з боку представників Сколівської міської ради або третіх осіб буде існувати реальна загроза щодо виконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. Окрім цього, у разі доведення своїх намірів до кінця таке може перешкодити виконанню структурним підрозділом місцевої прокуратури своїх функціональних обов`язків, визначених законом.

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 (суддя Матвіїв Р.І.): заяву Прокуратури про забезпечення позову у справі № 914/120/19 задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Сколівській міській раді та її посадовим особам до набрання законної сили судовим рішенням у справі вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання Сколівському відділу Стрийської місцевої прокуратури у використанні за функціональним призначенням для здійснення функцій, визначених статтею 2 Закону України "Про прокуратуру", у нежитловому приміщенні загальною площею 340,7 кв. м, що знаходиться по вул. Данила Галицького, 37 у м. Сколе Сколівського району Львівської області ; у решті вимог заяви про забезпечення позову - заборони Сколівській міській раді приймати рішення чи розпорядження щодо статусу нерухомого майна у нежитловому приміщенні загальною площею 340,7 кв. м, що знаходиться по вул. Данила Галицького, 37 у м. Сколе Сколівського району Львівської області, його приватизації чи передприватизаційної підготовки, включення до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій, укладення договору оренди з іншою бюджетною установою, а також інших способів відчуження, міни, передачі в оренду, лізинг тощо - відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву Прокуратури про забезпечення позову, виходив з того, що Прокуратурою доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову у спосіб заборони відповідачу та її посадовим особам вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання Сколівському відділу Стрийської місцевої прокуратури у використанні за функціональним призначенням для здійснення функцій, визначених статтею 2 Закону України "Про прокуратуру" у нежитловому приміщенні загальною площею 340,7 кв. м, що знаходиться по вул. Данила Галицького, 37 у м. Сколе Сколівського району Львівської області, оскільки з поданих позивачем доказів вбачається, що створюється ситуація, коли виникають труднощі та перешкоджання позивачу у користуванні спірним нежитловим приміщенням, а позивач небезпідставно вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі не забезпечить здійснення ефективного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В частині відмови у решті вимог Прокуратури щодо забезпечення позову суд першої інстанції вказав про відсутність жодних належних доказів на підтвердження необхідності такого забезпечення позову, та зазначив про його передчасність, адже, як стверджує сам позивач, рішення, передбачені абзацом одинадцятим статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які б були підставою для відмови в укладенні договору оренди, Сколівською міською радою не прийняті, а доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на відчуження, міну, передачу в оренду, лізинг тощо, також суду не надано та про їх наявність не зазначено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019: ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 скасовано; у задоволенні заяви Прокуратури про забезпечення позову шляхом заборони Сколівській міській раді та її посадовим особам до набрання законної сили судовим рішенням у справі вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання Сколівському відділу Стрийської місцевої прокуратури у використанні за функціональним призначенням для здійснення функцій, визначених статтею 2 Закону України "Про прокуратуру", у нежитловому приміщенні загальною площею 340,7 кв. м, що знаходиться по вул. Данила Галицького, 37 у м. Сколе Сколівського району Львівської області, відмовлено; у решті ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 у цій справі залишено без змін.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- з поданих Прокуратурою доказів не вбачається, що відповідачем можуть бути вчинені подальші дії, спрямовані на унеможливлення використання спірних приміщень орендарем (Прокуратурою), оскільки відповідач як власник майна реалізовував своє право щодо розпорядження нежитловим приміщенням загальною площею 340,7 кв. м, що знаходиться по вул. Данила Галицького, 37 у м. Сколе Сколівського району Львівської області, з урахуванням припинення договору оренди вказаного нежитлового приміщення від 01.07.2016 №01;

- відповідачем, з огляду на зупинення провадження у справі № 914/1722/18, не вживаються дії, спрямовані на фактичне виселення орендаря у спосіб звільнення останнім нежитлового приміщення, що на час розгляду заяви зайняте Сколівським відділом Стрийської місцевої прокуратури;

- між застосованим заходом забезпечення позову і предметом позову відсутній зв`язок, оскільки предметом спору у даній справі є визнання договору укладеним, а обставини правомірності чи неправомірності використання спірного майна Прокуратурою є предметом дослідження у справі № 914/1722/18 за позовом Сколівської міської ради до Прокуратури про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення;

- позивачем не доведено обґрунтованість припущень про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача;

- забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання у використанні за функціональним призначенням приміщення за відсутності укладеного договору у даній справі є фактично задоволенням позовних вимог, що є порушенням вимог частини одинадцятої статті 137 ГПК України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі до Верховного Суду Прокуратура просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 914/120/19 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.01.2019.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник вважає, що висновки, зроблені судом апеляційної інстанції, є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням статті 236 ГПК України.

Скаржник вважає, що рішення Сколівської міської ради про використання спірного приміщення для власних потреб Сколівської міської ради, і відтак неукладення договору оренди на це приміщення на новий термін без вирішення питання про забезпечення органів прокуратури приміщенням, необхідним для здійснення своїх функціональних обов`язків, суперечить вимогам статті 91 Закону України "Про прокуратуру".

Прокуратура та Генеральна прокуратура України неодноразово наголошували на доцільності поновлення договору оренди нежитлового приміщення, що розташоване в м. Сколе, між прокуратурою Львівської області та Сколівською міською радою, та неприпустимості зайвих витрат бюджетних коштів на переобладнання іншого запропонованого приміщення в м. Сколе на майдані Незалежності, 1.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, Прокуратура виходила з того, що внаслідок ухилення Сколівської міської ради від укладення договору оренди спірного нежитлового приміщення забезпечення приміщенням Сколівського відділу Стрийської місцевої прокуратури залишається неврегульованим, що ставить під загрозу виконання функцій прокуратури як державного органу в регіоні та спричиняє певну соціальну напругу в регіоні.

5. Позиція, викладена у відзиві на касаційну скаргу

До Касаційного господарського суду надійшов відзив від Сколівської міської ради, направлений поштою 05.07.2019, в якому відповідач просить касаційну скаргу Прокуратури залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 914/120/19 - без змін.

Відповідач вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з встановленням та врахуванням всіх необхідних обставин та з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Натомість щодо поданої Прокуратурою касаційної скарги відповідач зазначає, що Прокуратура у касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, не вказує, які саме норми права були порушені судом апеляційної інстанції, крім того, відповідач вказує на те, що скаржник в обґрунтування своєї позиції посилається на низку норм права без зазначення будь-яких висновків щодо незастосування чи неправильного застосування норм права судом.

Крім того, Сколівською міською радою поданий 16.07.2019 відзив на касаційну скаргу Верховним Судом залишено без розгляду відповідно до положень статті 118, частини першої статті 295, частини першої статті 301, частини першої статті 252, частини другої статті 207 ГПК України, оскільки його подано поза межами строку, встановленого в ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 20.06.2019, а саме після 05.07.2019.

6. РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.07.2019 № 29.3-02/1440, у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 914/120/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Селіваненко В.П.

Розгляд касаційної скарги Прокуратури здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п`ятої статті 301 ГПК України.

7. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною подання касаційної скарги у справі стала незгода Прокуратури із скасуванням апеляційною інстанцією заходів забезпечення позову, вжитих місцевим господарським судом, за заявою Прокуратури.

Відповідно статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (частини перша і третя статті 137).

Відповідно до частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Враховуючи положення частини одинадцятої статті 137 ГПК України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 906/824/17 (ухвала від 07.08.2018) та № 902/483/18 (постанова від 21.01.2019).

Оскільки у цій справі позивач звернувся до суду з позовною вимогою немайнового характеру (визнання укладеним договору оренди), судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені законодавчі приписи та встановивши, що: між застосованим заходом забезпечення позову і предметом позову відсутній зв`язок; позивачем не доведено обґрунтованість припущень про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, з огляду на те, що відповідачем не вживаються дії, спрямовані на фактичне виселення орендаря на час розгляду заяви Прокуратури, з урахуванням зупинення провадження у справі №914/1722/18; забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання у використанні за функціональним призначенням приміщення за відсутності укладеного договору у даній справі є фактично задоволенням позовних вимог, дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Прокуратури про вжиття заявлених нею заходів забезпечення позову у даній справі.

Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують та передусім стосуються з`ясування обставин обґрунтованості заявлених позовних вимог, доводи скаржника є фактично тотожними зі змістом заявлених вимог, а також вони фактично є запереченням проти апеляційної скарги та зводяться до оцінки обставин справи, які мають бути досліджені під час розгляду справи по суті; водночас з огляду на межі повноважень, передбачених частинами другою та третьою статті 300 ГПК України, такі доводи відхиляються Верховним Судом.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, Прокуратура не спростувала наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довела неправильного застосування ним норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.