1. У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТО-ЦЕХ" (далі - ТОВ "АВТО-ЦЕХ", позивач) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича (далі - ФОП Мазуряк С. О., відповідач) про стягнення 99 235,97 грн вартості втраченого вантажу.

2. В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на заподіяння йому відповідачем збитків в розмірі дійсної вартості втраченого під час перевезення вантажу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019 у справі № 915/283/18 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО-ЦЕХ" відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на проведення судової експертизи в сумі 3 937,92 грн.

4. Судове рішення місцевого господарського суду мотивовано недоведеністю факту наявності між сторонами у справі зобов`язальних правовідносин на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

5. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що договір-заявка на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 07 від 26.12.2017 не може бути доказом наявності правовідносин між сторонами, оскільки вказаний договір ФОП Мазуряк С. О. не підписував, що підтверджується висновками проведеної у справі судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи.

6. При цьому, місцевим господарським судом зазначено, що надана позивачем копія товарно-транспортної накладної № 32 від 27.12.2017 на перевезення вантажу не підтверджує правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки замовником перевезення (відправником) є ТОВ "Спецшина Україна", вантажоодержувачем є СТОВ "НІБУЛОН", автомобільним перевізником зазначено Мазуряка Святослава Олексійовича через експедитора ТОВ "Авто-Цех". У свою чергу, долучена позивачем копія заявки № 27/12/17-3 від 27.12.2017 до договору № 07/07/2016-031/10 від 07.07.2016 на перевезення вантажу (підписана ТОВ "АВТО-ЦЕХ", як експедитором та ТОВ "Спецшина Україна", як відправником) не підтверджує правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки відповідач не є стороною даного договору (заявки).

7. Щодо наданого позивачем письмового пояснення директора ТОВ "Спецшина Україна" з приводу господарських правовідносин між ТОВ "Спецшина Україна", ТОВ "АВТО-ЦЕХ" та ФОП Мазуряком С. О. судом першої інстанції дане пояснення не прийнято до уваги, оскільки воно не відповідає вимогам статті 88 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019 у справі № 915/283/18 скасовано. Позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО-ЦЕХ" 99 235,97 грн вартості втраченого вантажу у розмірі 99 235,97 грн, а також 1 762,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 2 643,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

9. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов ТОВ "АВТО-ЦЕХ" апеляційним господарським судом зазначено, що існування між сторонами зобов`язальних правовідносин підтверджується низкою наявних в матеріалах справи доказів, а саме: товарно-транспортною накладною № 32 від 27.12.2017, видатковою накладною № ЕЛС0102119 від 27.12.2017, актом вивантаження № 28/17-01 від 28.12.2017 та письмовими поясненнями безпосередньо самого ФОП Мазуряка С. О. б/н від 28.12.2017 належної оцінки яким під час ухвалення рішення місцевий господарський суд не надав, обмежившись оцінкою лише одного доказу - висновку експерта.

10. Водночас, апеляційним господарським судом вказано, що предметом доказування у даній справі є наявність повного складу цивільного правопорушення, а не питання правомірності укладеного між сторонами правочину. Крім того враховано, що фактичні дії відповідача та позивача свідчать про виникнення між ними правовідносин з перевезення вантажу, що підтверджується самим відповідачем у його письмових поясненнях б/н від 28.12.2017 та товарно-транспортною накладною № 32 від 27.12.2017. Зазначене підтверджується письмовими поясненнями ТОВ "Спецшина Україна".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, ФОП Мазуряк С.О. 15.05.2019 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою з вимогою скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 та залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/283/18.

12. Крім того у скарзі ФОП Мазуряк С. О. зазначив, що дана справа має для нього як фізичної особи-підприємця виняткове значення, оскільки сума стягнення становить 99 235,97 грн, тоді як його дохід підприємця з 01.07.2017 по 31.03.2019 - складає 120 000,00 грн на підтвердження чого надав довідку Миколаївського управління Головного управління ДФС у Миколаївській області від 14.05.2019 № 914ФОП/14-29-50-06-16.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

13. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 915/283/18 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Катеринчук Л. Й., Пєскова В. Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2019.

14. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Мазуряка С. О.; датою проведення судового засідання визначено 18.07.2019.

15. 09.07.2019 на адресу Верховного Суду від позивача надійшов відзив від 03.07.2019 на касаційну скаргу відповідача, в якому ТОВ "АВТО-ЦЕХ" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ФОП Мазуряка С. О. та залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 у справі № 910/10950/17 без змін.

16. У зв`язку з відпусткою судді Катеринчук Л. Й., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 915/283/18 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Пєскова В. Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2019.

17. Ухвалою Верховного Суду від 17.07.2019 прийнято справу № 915/283/18 до провадження у новому складі судової колегії та вирішено здійснити розгляд апеляційної скарги у встановлену раніше ухвалою від 18.06.2019 дату - 18.07.2019.

18. У засідання суду касаційної інстанції 18.07.2019 з`явився представник відповідача, який надав пояснення у справі.

19. Позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про час та дату судового засідання сповіщений належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю уповноваженого представника позивача.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича)

20. Скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на невірно здійснену оцінку обставин справи та помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності між сторонами правовідносин з перевезення вантажу, оскільки висновком експерта підтверджено, що договір, оформлений у вигляді заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 07 від 26.12.2017 між позивачем та відповідачем не укладався.

Доводи позивача

(Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО-ЦЕХ")

21. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів касаційної скарги та зазначає таке:

- апеляційним господарським судом вірно зазначено, що крім договору № 07 від 26.12.2017 наявність зобов`язальних правовідносин між сторонами підтверджується сукупністю наявних в справі доказів, яким належної оцінки місцевим господарським судом не надано;

- фактичні дії позивача та відповідача підтверджують виникнення між сторонами правовідносин з перевезення вантажу;

- відповідач не оспорює правомірність підписаної ним товарно-транспортної накладної № 32 від 27.12.2017, у якій вказано, що перевізник ФОП Мазуряк С. О. діє через експедитора ТОВ "АВТО-ЦЕХ";

- відповідальність перевізника за перевезення вантажу побудована за принципом вини і діє як презумпція вини зобов`язаної сторони та законодавством покладено обов`язок на перевізника довести обставини, що звільняють його від відповідальності за втрату вантажу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

22. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

25. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

26. Предметом цього судового розгляду є вимога позивача про стягнення 99 235,97 грн вартості втраченого вантажу.

27. З урахуванням змісту спірних правовідносин, суд касаційної інстанції надаючи оцінку доводам касаційної скарги та запереченням щодо неї враховуються такі норми законодавства.

28. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зазначена норма кореспондується з вимогами ст. 144 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) щодо підстав виникнення майнових прав та обов`язків суб`єктів господарювання.

29. За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

30. Відповідно до статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

31. Пунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

32. Разом з тим, згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

33. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

34. Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

35. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

36. Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

37. Відповідно до частини 1, 2 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

38. Згідно з пунктом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (z0128-98) (далі - Правила) договір про перевезення вантажів - це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

39. Пунктом 11.1 Правил передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

40. Відповідно до пунктів 11.4-11.6 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

41. Згідно з пунктами 14.1, 14.4 Правил форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов`язаних з цим, визначаються Перевізником з вантажо-відправником або вантажоодержувачем - Замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів. Остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

42. За приписами статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

43. Згідно з статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

44. Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

45. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем в обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 26.12.2017 між ТОВ "АВТО-ЦЕХ" (експедитор) та ФОП Мазуряком С. О. (перевізник) укладено договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 07 від 26.12.2017, відповідно до якого перевізник зобов`язався здійснити перевезення шин за маршрутом м. Київ - м. Миколаїв.

46. Разом з тим згідно встановлених судами обставин справи договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 07 від 26.12.2017 Мазуряк С. О. не підписував, що убачається із висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 425 від 13.11.2018.

47. Вказану обставину місцевим господарським судом взято за основу прийнятого рішення у справі № 915/283/18 про відмову у задоволені позову з огляду на недоведеність факту наявності між сторонами у справі зобов`язальних правовідносин.

48. Проте апеляційний господарським судом з позицією якого погоджується Верховний Суд в цій частині оцінки спірних правовідносин, визнано помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності між сторонами зобов`язальних правовідносин з перевезення вантажу.

49. Так, як вірно вказано апеляційним судом, крім договору № 07 від 26.12.2017, існування між сторонами зобов`язальних правовідносин підтверджується низкою наявних в матеріалах справи доказів, а саме: товарно-транспортною накладною № 32 від 27.12.2017, видатковою накладною № ЕЛС0102119 від 27.12.2017, актом вивантаження № 28/17-01 від 28.12.2017 та письмовими поясненнями безпосередньо самого ФОП Мазуряка С. О. б/н від 28.12.2017, належної оцінки яким місцевий господарський суд під час ухвалення рішення не надав, поклавши в основу висновку про відмову у задоволенні позову юридичну оцінку лише висновку експерта.

50. Крім того, апеляційною інстанцією обґрунтовано враховано, що фактичні дії відповідача та позивача свідчать про виникнення між ними правовідносин з перевезення вантажу, що підтверджується самим відповідачем у його письмових поясненнях б/н від 28.12.2017 та товарно-транспортною накладною № 32 від 27.12.2017, зі змісту яких вбачається, що автомобільний перевізник Мазуряк С. О. здійснював перевезення вантажу ТОВ "Спецшина Україна" через експедитора ТОВ "АВТО-ЦЕХ".

51. Зазначене, як вказано апеляційним судом, підтверджується письмовими поясненнями ТОВ "Спецшина Україна", у яких останнє зазначає про те, що прямих правовідносин з ФОП Мазуряком С. О. не мало, а перевезення за товарно-транспортною накладною № 32 від 27.12.2017 здійснювалося за посередництвом експедитора - ТОВ "АВТО-ЦЕХ".

52. За наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в силу частини 3 статті 909 ЦК України та частини 2 статті 307 ГК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа. Відповідач не спростовує дійсність підписаної ним на виконання договору № 07 від 26.12.2017 товарно-транспортної накладної № 32 від 27.12.2017, у якій вказано про те, що перевізник ФОП Мазуряк С. О. діє через експедитора ТОВ "АВТО-ЦЕХ", що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

53. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає вказані висновки апеляційного господарського суду щодо виникнення між сторонами спору правовідносин з перевезення вантажу в ході яких відповідачем взято на себе обов`язок доставити ввірений йому вантаж, тоді як позивачем - організувати відповідне перевезення вантажу правомірними, такими, що відповідають обставинам справи.

54. Доводи скаржника щодо відсутності правовідносин між сторонами у зв`язку із встановленням у висновку експерта того, що підпис на договорі-заявці вчинено не ФОП Мазуряком С. О., касаційним судом відхиляються та не беруться до уваги, з огляду на низку встановлених апеляційним господарським судом обставин справи, які ґрунтуються на оцінці доказів в їх сукупності та у своєму поєднанні свідчать про протилежне.

55. До того ж, дані доводи не узгоджуються із приписами статті 307 ГК України та статті 909 ЦК України, виходячи зі змісту яких укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документу (транспортної накладної, іншого документа, тощо), що мало місце у даній справі.

56. Окрім того, за змістом частини 1 статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, тоді як частиною 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

57. У даній справі низка встановлених судом апеляційної інстанції обставин у їх логічному поєднані між собою свідчить про наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин з перевезення вантажу. Тому доводи скаржника, мотивовані лише одним посиланням на підписання з його сторони договору-заявки № 07 від 26.12.2017 за наявності інших доказів, зокрема, товарно-транспортної накладної № 32 від 27.12.2017 підписання якої не оспорено відповідачем, видаткової накладної № ЕЛС0102119 від 27.12.2017, акту вивантаження № 28/17-01 від 28.12.2017 та письмових пояснень безпосередньо самого ФОП Мазуряка С.О. б/н від 28.12.2017, є такими, що не заслуговують на увагу.

58. Разом з тим суд касаційної інстанції вважає висновки апеляційного господарського суду в частині стягнення вартості втраченого вантажу в сумі 99 235,97 грн передчасними, з огляду на таке.

59. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

60. За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1статті 526 ЦК України).

61. Згідно із статтею 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

62. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (частина 1 статті 314 ГК України).

63. Згідно із частиною 3 статті 314 ГК України у разі втрати вантажу перевізник відповідає перед замовником в розмірі вартості втраченого вантажу.

64. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

65. Частиною 2 статті 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

66. Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

67. Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента, який повинен доказати, що збитки заподіяні не з його вини.

68. Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

69. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, 2) збитки, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, 4) вина боржника.

70. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

71. Згідно з частиною 2 статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

72. Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу. Вина перевізника у порушенні зобов`язань з перевезення вантажу в силу приписів статті 314 ГК України, статті 924 ЦК України презюмується та не підлягає доведенню замовником.

73. З урахуванням викладеного, касаційний суд зазначає, що виходячи з наведених норм законодавства при вирішенні спору про стягнення вартості втраченого в ході перевезення вантажу, тобто збитків, необхідним є встановлення на підставі поданих позивачем доказів, фактичного розміру понесених позивачем у зв`язку з втратою відповідачем як перевізником ввіреного йому вантажу.

74. Під збитками у даному випадку розуміються понесені позивачем (ТОВ "АВТО-ЦЕХ") у ході виконання ним замовлення для ТОВ "Спецшина Україна" по відношенню до якого він виступив експедитором матеріальні витрати, пов`язанні з неналежним виконанням відповідачем обов`язку з перевезення вантажу.

75. Тобто витрати саме позивача, пов`язані із втратою відповідачем вантажу. При цьому обов`язком позивача виходячи з наведеного та в силу статті 74 ГПК України покладено обов`язок, зокрема, обґрунтувати розмір спричинених йому збитків. Витрати не будь-які та які можуть бути понесені в майбутньому, а витрати понесені в реальному часі (не абстрактні витрати).

76. Попри це, дійшовши висновку про стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 99 235,97 грн, відтак наявності в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою та не надано належної оцінки такому елементу складу цивільного правопорушення як збитки, зокрема розміру збитків.

77. Так задовольняючи позов про стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 99 235,97 грн, апеляційний господарських суд виходив із вартості вантажу, визначеної у видатковій накладні № ЕЛС0102119 від 27.12.2017, яка з урахуванням ПДВ складає 99 235,97 грн, в якій зафіксовано недостачу вантажу на вказану суму.

78. Водночас як убачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень № 327 від 31.01.2018 на суму 49 000,00 грн та № 378 від 29.03.2018 на суму 35 515,00 грн позивачем на виконання претензії Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецшина Україна" № 1001/3 від 10.01.2018 щодо сплати вартості втраченого платежу у розмірі 99 236,00 грн перераховано суму коштів в розмірі 84 515,00 грн без ПДВ.

79. Відтак, апеляційний суд задовольняючи позов стягнув з відповідача вартість втраченого вантажу в розмірі 99 235,97 грн виходячи із його вартості вказаної у видатковій накладній, тоді як згідно платіжних доручень позивачем перераховано ТОВ "Спецшина Україна" суму коштів у розмірі 84 515,00 грн.

80. Згідно із частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

81. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).

82. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

83. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

84. Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

85. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

86. Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

87. Враховуючи наведене, висновки апеляційного господарського суду щодо задоволення позову про стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 99 235,97 грн є передчасними, необґрунтованими та зробленими в порушення ст. 86 ГПК України без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, зокрема наданих позивачем на підтвердження заявлених вимог доказів понесення збитків у вказаному розмірі.

88. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

89. Вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

90. Однак, ухвалене у справі апеляційним судом судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

91. Не у повному обсязі з`ясовані апеляційним господарським судом обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у розмірі заявленому позивачем, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

92. Не з`ясувавши відповідних обставин, не дослідивши пов`язані з ними докази, апеляційний суд припустився порушення норм процесуального права, а саме частини 1 статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного дослідження наявних у справі доказів та частини 5 статті 236 названого Кодексу стосовно ухвалення судового рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин.

Щодо суті касаційної скарги

93. Ураховуючи наведене вище суд касаційної інстанцій дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

94. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

95. Згідно із частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

96. За таких обставин відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а тому враховуючи допущені порушення норм процесуального права, з метою процесуальної економії та з урахуванням повноважень апеляційного суду, постановлене судове рішення апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

97. Під час нового розгляду справи, апеляційному господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

Висновки щодо застосування норм права

98. За приписами статті 314 ГК України, статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

99. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, 2) збитки, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, 4) вина боржника.

100. Згідно з частиною 2 статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором, який зобов`язаний обґрунтувати розмір спричинених йому збитків, а саме витрат понесених в реальному часі, а не абстрактних, які можуть бути понесені у майбутньому.

101. Відтак стягнення експедитором з перевізника збитків за втрату вантажу у розмірі, що перевищує розмір відшкодування експедитора перед вантажовідправником є передчасним.

Судові витрати

102. У зв`язку зі скасуванням постанови апеляційного господарського суду і передачею справи на новий апеляційний розгляд, розподіл судових витрат у справі здійснює апеляційний суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.