1. Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" звернулося до Господарського суду Полтавської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" про визнання недійсним правочину - заяви Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" № 10-75/15775 від 26.10.2018 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що строк виконання на момент вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не настав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.01.2019 у справі № 917/1354/18 відмовлено у задоволенні позову.

4. Рішення мотивоване тим, що позивач не навів жодних встановлених договором або законом підстав, які б перешкоджали (забороняли) зарахуванню зустрічних вимог викладених у спірній заяві відповідача № 10-75/15775 від 26.10.2018 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

5. Під час розгляду справи господарським судом першої інстанції було встановлено:

5.1. Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" надіслало на адресу Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" заяву № 10-75/15775 від 26.10.2018 про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої припиняються зобов`язання відповідача перед позивачем за послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 37 999,72 грн та з інфляційних нарахувань за прострочення виконання зобов`язань по сплаті за активну електричну енергію у сумі 37 999,72 грн, згідно наказу Господарського суду Полтавської області від 28.09.2009 № 13/91.

5.2. Позивач вважає, що дана заява не ґрунтується на вимогах діючого законодавства та підлягає визнанню недійсною, оскільки на момент її подання виконавчі дії за виконавчим провадженням № 48305346 щодо виконання наказу № 13/91 зупинено постановою органу ДВС від 27.04.2018, яка винесена на виконання ухвали Господарського суду Полтавської області від 15.02.2018 у справі № 13/91 (з урахуванням приписів п. 10 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження").

5.3. Враховуючи зупинення органом ДВС вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 48305346 щодо виконання наказу № 13/91, позивач стверджує, що строк виконання за ним на момент подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не настав. Дана обставина виключає можливість зарахування вимог за наказом № 13/91, оскільки не можливе пред`явлення до зарахування вимоги за зобов`язанням, яке не підлягає виконанню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 у справі № 917/1354/18 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

7. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що скаржник помилково ототожнює поняття настання строку виконання зобов`язань, яке врегульовано положеннями цивільного законодавства, з зупиненням виконавчих дій в межах виконавчого провадження з підстав, які визначаються Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 15.01.2019 та постановою апеляційної інстанції від 11.04.2019 Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою з вимогою їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 917/1354/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Банаська О. О., суддів - Пєскова В. Г., Катеринчук Л. Й., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2019.

10. Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 917/1354/18 за касаційною скаргою Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал"; призначено розгляд справи на 11.07.2019.

11. 26.06.2019 до Верховного Суду від Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" надійшов відзив на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

12. У зв`язку з відпусткою судді Катеринчук Л. Й., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 917/1354/18 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. (головуючого), суддів - Васьковського О. В., Пєскова В. Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2019.

13. Ухвалою від 11.07.2019 Верховний Суд прийняв справу № 917/1354/18 до провадження у новому складі судової колегії та вирішив здійснити розгляд касаційної скарги у встановлену раніше ухвалою від 11.06.2019 дату - 11.07.2019.

14. В засідання суду касаційної інстанції 11.07.2019 з`явився представник позивача, який надав пояснення у справі.

15. Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про час та дату судового засідання сповіщений належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю уповноваженого представника відповідача.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал")

16. Скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

17. Скаржник доводить, що місцевим господарським судом не досліджено належним чином та не прийнято до уваги положення діючого законодавства, а саме ст.ст. 11, 16, 202, 509, 526, 601 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173, 203 Господарського кодексу України.

18. Також скаржник звертає увагу, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не містить всіх необхідних ознак для її правомірності та законності (строк виконання за обома вимогами не настав). Зокрема відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII, з поміж іншого, передбачається списання сум інфляційних нарахувань, що робить недоцільним проведення зарахування вимог у рахунок погашення заборгованості за наказом суду.

Доводи відповідача

(Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго")

19. Відповідач зазначає, що зупинене виконавче провадження № 48305346 щодо виконання наказу № 13/91 стосується виключно примусового виконання рішення, а оскаржуваний правочин-заява про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог вчинений у відповідності до статті 203 Господарського кодексу України та статті 601 Цивільного кодексу України, оскільки на момент його вчинення між сторонами існували зустрічні грошові зобов`язання, строк виконання яких настав. Зупинене виконавче провадження не зупиняє наявності зобов`язання зі сплати грошових коштів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

20. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

А.2. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

21. За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог ст. 601 Цивільного кодексу України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтями 202, 203 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.

Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Поряд з цим, під час розгляду справи як у суді першої так і в апеляційній інстанціях позивач наголошував, що відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII (набрав чинності 30.11.2016) передбачається списання суми заборгованості за наказом суду у справі № 13/61.

Попередні судові інстанції мали б перевірити зазначені вище доводи та встановити дійсний розмір заборгованості позивача перед відповідачем станом на момент набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII (1730-19) з урахуванням такого.

Згідно з абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 1730-VIII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, є кредиторська заборгованість перед постачальником електричної енергії підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за електричну енергію, спожиту для виробництва та надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).

Відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України № 1730-VIII процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

За приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи з аналізу наведених норм, частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості до набранням чинності цим Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

За змістом статей 4, 5, 6 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до зазначеного вище реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, в той час як частиною 3 статті 7 цього Закону визначено, що на заборгованість, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Законом.

Таким чином, до заборгованості, яка виникла і погашена до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) , не можуть застосовуватись передбачені цим Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Зокрема, застосування норми частини 3 статті 7 названого Закону не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Аналогічні висновки щодо застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.06.2019 у справі № 911/2024/18, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 22.02.18 у справі № 922/4355/14, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18 тощо.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Згідно з положеннями статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Не у повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

Не з`ясувавши відповідних обставин, не дослідивши пов`язані з ними докази, попередні судові інстанції припустилися порушення норм процесуального права, а саме частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об`єктивного дослідження наявних у справі доказів та частини 5 статті 236 названого Кодексу стосовно ухвалення судового рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин.

А.3. Щодо суті касаційної скарги

22. Ураховуючи наведене вище суд касаційної інстанцій дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

23. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

В. Судові витрати

24. У зв`язку зі скасуванням постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції і передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Головуючий		О. О. Банасько
Судді		О. В. Васьковський
		В. Г. Пєсков