1.1. У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське сервісне підприємство" (далі - ТОВ "Українське сервісне підприємство") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРС МАГНА ПРОДАКШН" (далі - ТОВ "АРС МАГНА ПРОДАКШН") про стягнення 334 939,11 грн.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що 03.08.2017 між сторонами укладено договір №04/26-04/17 про надання послуг з технічного обслуговування (далі - договір від 03.08.2017), за умовами якого відповідач зобов`язаний здійснювати щомісячну оплату за надані позивачем послуги у сумі 249 000,00 грн. Позивач виставив відповідачу рахунки від 31.08.2017 № СФ-0000073 та від 05.09.2017 № СФ-0000082 на загальну суму 296 500,00 грн, з яких відповідач сплатив лише 49 170,00 грн.

05.09.2017 між сторонами укладено додаткову угоду про розірвання договору від 03.08.2017 з 05.09.2017 включно. У подальшому відповідачу було вручено акт звірки за цим договором, згідно з яким сума заборгованості станом на 14.11.2017 становить 241 330,00 грн. У зв`язку з тим, що відповідач неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання, позивач просив стягнути з відповідача 334 939,71 грн, з яких: 241 330,00 грн - основний борг, 63 190,01 грн - пеня, 23 625,80 грн - інфляційні втрати, 6 793,30 грн - 3 % річних.

1.3. У відзиві на позов ТОВ "АРС МАГНА ПРОДАКШН" акцентувало, що згідно з додатковою угодою від 05.09.2017 договір від 03.08.2017 розірвано. У пункті 2 цієї додаткової угоди сторони підтвердили, що на дату підписання угоди та розірвання договору між ними немає неврегульованих спорів із приводу його виконання, а також немає будь-яких прав та обов`язків, що виникли із договору. Тобто позивач підтвердив, що відповідач не має будь-яких зобов`язань, у тому числі щодо оплати послуг за договором. Крім цього, у пункті 3 додаткової угоди визначено, що з моменту набрання нею чинності зобов`язання сторін, що виникли із договору, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли за договором. Отже, з моменту підписання сторонами додаткової угоди жодних зобов`язань, пов`язаних із виконанням договору, не існує.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "АРС МАГНА ПРОДАКШН" на користь ТОВ "Українське сервісне підприємство" 241 330,00 грн основного боргу, 21 522,11 грн інфляційних втрат, 6 793,30 грн - 3% річних, 4 044,68 грн судового збору та 1 610,12 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання наведено у статті 526 Цивільного кодексу України .

Крім того, місцевий господарський суд зауважив, що як убачається із наявного у матеріалах справи акта звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2017, сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача за договором перед позивачем у сумі 241 330,00 грн, зокрема за актами від 31.08.2017 № ОУ-0000040 та від 05.09.2017 № ОУ-0000045.

2.2. Постановою колегії суддів Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2019 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постанову обґрунтовано тим, що сторони уклали додаткову угоду від 05.09.2018 про розірвання договору від 03.08.2017 та припинення зобов`язань за ним за домовленістю сторін. У пункті 2 цієї додаткової угоди зазначено, що на дату її підписання та розірвання договору між сторонами немає неврегульованих спорів щодо його виконання, а також будь-яких невиконаних зобов`язань.

Акт звірки взаємних розрахунків не підтверджує наявності заборгованості, тому апеляційний суд дійшов висновку про відмову в позові. Крім того, позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних від суми заборгованості, індексу інфляції також не підлягають задоволенню, оскільки вони пов`язані із вимогами про стягнення основної заборгованості та є наслідками прострочення боржником грошового зобов`язання, у стягненні якої відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "АРС МАГНА ПРОДАКШН" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2019 і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019.

3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється лише виконанням, проведеним належним чином. Як убачається із наявного у матеріалах справи акта звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2017, який отримано та підписано відповідачем 14.11.2017, сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача за договором перед позивачем у сумі 241 330,00 грн. Невиконання умов договору шляхом оплати наданих послуг у сумі 241 330,00 грн відповідач не заперечує, тому ТОВ "АРС МАГНА ПРОДАКШН" не виконало вимоги статті 599 ЦК України.

Крім того, скаржник зазначає, що у разі прощення боргу за наслідками фінансового року відповідач повинен був зазначити суму доходу 241 330,00 грн у декларації податку на прибуток за 2017 рік і сплатити податок на прибуток у розмірі 18% від цієї суми доходу, але відповідач не надав декларацію та звіт за 2017 рік, в якому відображено дохід у сумі 241 330,00 грн прощеного боргу, як він стверджує.

Водночас умови додаткової угоди від 05.09.2017 до договору від 03.08.2017 лише припиняють виконання основного зобов`язання за пунктом 1.1 договору з моменту укладення додаткової угоди і не припиняють обов`язків, які виникли до 05.09.2018, тобто обов`язків з оплати наданих послуг за період дії договору (із 03.08.2017 по 05.09.2017).

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АРС МАГНА ПРОДАКШН" просить залишити її без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2019 залишити без змін, наголошуючи на правомірності висновків апеляційного господарського суду і безпідставності доводів, викладених у касаційній скарзі.

Відзив мотивовано тим, що згідно з додатковою угодою від 05.09.2017 договір від 03.08.2017 розірвано. У пункті 3 додаткової угоди визначено, що з моменту набрання нею чинності зобов`язання сторін, що виникли із договору, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли за договором. Отже, з моменту підписання сторонами додаткової угоди жодних зобов`язань, пов`язаних із виконанням договору, не існує.

Крім того, акти звірки взаємних розрахунків від 31.08.2017 № ОУ-0000040 та від 05.09.2017 № ОУ-0000045 не є підтвердженням наявності заборгованості, оскільки належним доказом, який підтверджує наявність чи відсутність зобов`язань сторін, є первинні бухгалтерські документи.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, відзив на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 03.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Про все" (найменування змінено на ТОВ "АРС МАГНА ПРОДАКШН") як замовником і ТОВ "Українське сервісне підприємство" як виконавцем укладено договір на технічне обслуговування, відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе виконання таких робіт і послуг:

- розміщення відеосервера за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 52-Б, 15 поверх;

- забезпечення технічної підтримки волоконно-оптичної лінії зв`язку, яка забезпечує передачу сигналу формату SDI від місця розташування відеосервера (м. Київ, вул. Дмитрівська, 52 - Б, 15 поверх) до адреси: м. Київ, вул. Дорогожицька, 10 (Києво-Святошинська філія концерну РРТ, нульовий рівень);

- технічний супровід доставки відеосигналу від нульового рівня Києво-Святошинської філії концерну РРТ до супутника для забезпечення безперебійної трансляції програм телеканалу "Про все".

Відповідно до пункту 7.1 договору термін його дії встановлюється з моменту підписання цього договору повноважними представниками обох сторін до 31.12.2018.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно з актом прийому-передачі обладнання від 03.08.2017 позивач передав, а відповідач прийняв відеосервер (ІХ- 2.1/R2312/32GbSD120Gb) для його розміщення за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 52 - Б, 15 поверх.

Згідно з пунктом 4.1 договору вартість робіт та послуг за цим договором становить 249 000,00 грн щомісяця, які перераховуються на поточний рахунок виконавця до 7 (сьомого) числа поточного місяця без виставлення рахунка за реквізитами, визначеними у розділі 10 цього договору.

Відповідно до пункту 3.3 договору замовник зобов`язаний своєчасно на умовах цього договору підписувати із виконавцем акти виконаних робіт (наданих послуг) і здійснювати платежі відповідно до умов розділу 4 договору.

Згідно з пунктом 5.1 договору здача-приймання виконаних робіт/наданих послуг оформлюється підписанням повноважними представниками обох сторін двосторонніх актів до третього числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до пункту 5.2 договору у випадку непідписання акта зі сторони замовника у визначений цим договором строк вважається, що замовник надає свою згоду, що роботи виконані належним чином, без зауважень, і прийняті замовником у повному обсязі.

У матеріалах справи є акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.08.2017 № ОУ-0000040 на суму 249 000,00 грн, підписаний обома сторонами, а також акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 05.09.2017 № ОУ-0000045 на суму 41 500,00 грн, не підписаний відповідачем.

Господарський суд міста Києва зазначив, що акт від 05.09.2017 № ОУ-0000045 вручено відповідачу 21.09.2017 разом із листом позивача від 19.09.2017 № 01/19-09/17, проте, відповідач зазначеного акта не підписав і не повернув позивачу, а отже за змістом пункту 5.2 договору послуги за договором за вересень 2017 року вважаються наданими і прийнятими відповідачем без зауважень.

Позивачем подано рахунки на оплату послуг за договором: від 31.08.2017 №СФ-0000073 на суму 249 000,00 грн, від 05.09.2017 №СФ-0000082 на суму 41 500,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що 05.09.2017 відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 49 170,00 грн. Призначення платежу - "оплата за розміщення відеосервера, техн. підтримка за рах. від 31.08.2017"№ СФ-0000073".

Згідно з пунктом 7.3 договору цей договір може бути достроково припинений за домовленістю сторін або на вимогу однієї зі сторін, яка письмово, рекомендованим листом із повідомленням направляє другій стороні пропозицію за 30 календарних днів до дати припинення дії договору.

05.09.2018 між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до пункту 1 якої сторони дійшли згоди розірвати укладений між ними договір від 03.08.2017. Договір вважається розірваним з моменту підписання цієї додаткової угоди.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 05.09.2017 сторони підтверджують, що на дату підписання цієї додаткової угоди та розірвання договору між сторонами немає неврегульованих спорів з приводу його виконання, а також будь-яких невиконаних сторонами зобов`язань.

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди від 05.09.2017 із моменту набрання чинності цією додатковою угодою зобов`язання сторін, що виникли із договору, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли із договору.

4.3. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ТОВ "Українське сервісне підприємство" зазначало, що у відповідача перед позивачем є заборгованість за договором в сумі 241 330,00 грн, а укладена між сторонами додаткова угода від 05.09.2017 не могла мати на меті припинення грошового зобов`язання відповідача. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача 334 939,71 грн, з яких: 241 330,00 грн - основний борг, 63 190,01 грн - пеня, 23 625,80 грн - інфляційні втрати, 6 793,30 грн - 3% річних.

4.4. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Правовими наслідками розірвання договору є припинення зобов`язання (частина друга статті 653 Цивільного кодексу України) та відсутність права сторін вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта цієї статті). Частиною п`ятою цієї ж статті передбачено, що тільки в разі зміни чи розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно з частиною першою статті 604 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Суди попередніх інстанцій установили, що 05.09.2018 між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до пункту 1 якої сторони дійшли згоди розірвати укладений між ними договір від 03.08.2017. Договір вважається розірваним із моменту підписання цієї додаткової угоди. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди сторони підтверджують, що на момент підписання цієї додаткової угоди та розірвання договору між сторонами немає неврегульованих спорів з приводу його виконання, а також будь-яких невиконаних сторонами зобов`язань. Згідно з пунктом 3 додаткової угоди від 05.09.2017 з моменту набрання чинності цієї додаткової угоди зобов`язання сторін, що виникли із договору, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли із договору.

Отже, як убачається із укладеної між сторонами додаткової угоди та положень статей 651, 653, 907 Цивільного кодексу України та статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладанні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, взаємні зобов`язання сторін договору припинилися внаслідок його розірвання за спільною згодою сторін.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів визнання додаткової угоди недійсною, або її розірвання.

Ураховуючи викладене, апеляційний господарський суд, дослідивши умови додаткової угоди, дійшов обґрунтованого висновку про припинення зобов`язань за договором за взаємною згодою сторін, що відповідає вимогам частини першої статті 604 Цивільного кодексу України.

4.5. Посилання позивача на відсутність припинення зобов`язань сторін за договором згідно з укладеною додатковою угодою від 05.09.2018, оскільки сторони не передбачили припинення зобов`язань внаслідок прощення боргу, не заслуговують на увагу, оскільки припинення зобов`язання за домовленістю сторін (стаття 604 Цивільного кодексу України) та припинення зобов`язання прощенням боргу (стаття 605 Цивільного кодексу України) є різними підставами припинення зобов`язань, передбаченими главою 50 "Припинення зобов`язань" Цивільного кодексу України (435-15) .

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що акти звірки взаємних розрахунків від 31.08.2017 № ОУ-0000040 та від 05.09.2017 № ОУ-0000045 не є належними доказами заборгованості відповідача в сумі 241 330,00 грн, оскільки відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) належним доказом, який підтверджує наявність чи відсутність зобов`язань сторін, є первинні бухгалтерські документи, до яких акти звірки взаємних розрахунків не віднесено.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18.04.2019 року у справі №910/493/18.

Також, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та індексу інфляції, оскільки наведені позовні вимоги є похідними від основної позовної вимоги про стягнення заборгованості, у задоволенні якої суд відмовив.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які посилався суд як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваної у справі постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

5.7. Поряд з тим Верховний Суд погоджується з доводами, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, як такими, що узгоджуються із встановленими судами обставинами справи та нормами матеріального і процесуального права.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).