1.1. У серпні 2018 року Акціонерне товариство "Одесаобленерго" (далі - АТ "Одесаобленерго") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ" (далі - ТОВ "ЗЕМ") про визнання недійсними з моменту видачі технічних умов приєднання до електричних мереж електроустановок (яке не є стандартним) від 24.10.2017 № 7/2017, виданих відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" (далі - ТОВ "Укрбудінвест") на об`єкт, розташований за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, Лиманський район, бульвар Золотий берег, 33.

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 203, 215, 217, 236, 526, 629 Цивільного кодексу України обґрунтовано тим, що АТ "Одесаобленерго" як ліцензіат із постачання електричної енергії здійснює постачання електричної енергії фізичним і юридичним особам на підставі укладених зі споживачами договорів. Водночас деяким споживачам передача електроенергії здійснюється мережами ТОВ "ЗЕМ".

Порядок передачі електроенергії ТОВ "ЗЕМ" визначено умовами договору на послуги з передачі електричної енергії від 09.09.2009 № 3/П. Так, при видачі технічних умов приєднання нових споживачів ТОВ "ЗЕМ" має зазначати у цих умовах вимогу щодо їх узгодження з АТ "Одесаобленерго", про що також зазначила і Національна комісія з питань електроенергетики та комунальних послуг у листі від 28.05.2018 № 3854/20/8-18. Проте ТОВ ЗЕМ" зазначених вимог щодо погодження із позивачем технічних умов не дотримується.

1.3. Згідно з ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.08.2018, зокрема залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ "Укрбудінвест".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.12.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019, позовні вимоги задоволено, визнано недійсними з моменту видачі технічні умови приєднання до електричних мереж електроустановок (яке не є стандартним) від 24.10.2017 № 7/2017, видані ТОВ "ЗЕМ" на об`єкт, розташований за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, Лиманський район, бульвар Золотий берег, 33 .

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведення АТ "Одесаобленерго" обставин, пов`язаних із неналежним виконанням ТОВ "ЗЕМ" вимог підпункту 3.1.14 пункту 3.1 укладеного між сторонами договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 09.09.2009 № 3/П щодо погодження технічних умов з АТ "Одесаобленерго", що свідчить про наявність підстав для визнання спірних технічних умов, виданих ТОВ "ЗЕМ", недійсними.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "ЗЕМ" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2018 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, наголошуючи на порушенні і неправильному застосуванні судами норм матеріального і процесуального права.

Скаржник акцентує на неправильному тлумаченні судами положень підпункту 3.1.14 пункту 3.1 укладеного між сторонами договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 09.09.2009 № 3/П, оскільки у зазначеному пункті не передбачено, що узгодження споживачем із постачальником електроенергії технічних умов на приєднання має відбуватися до видачі цих технічних умов. Умовами договору та нормативно-правовими актами взагалі не передбачено строку погодження споживачем технічних умов на приєднання.

При цьому заявник касаційної скарги зауважує, що на виконання підпункту 3.1.14 пункту 3.1 договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 09.09.2009 № 3/П ТОВ "Укрбудінвест" 16.05.2018 направило на адресу АТ "Одесаобленерго" технічні умови від 24.10.2017 № 7/2017 для погодження з питань приєднання та організації обліку електричної енергії. Отже, ТОВ "ЗЕМ" умови договору виконало. Проте саме АТ "Одесаобленерго" необґрунтовано відмовило у погодженні технічних умов.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Одесаобленерго" просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, зазначаючи про правомірність висновків судів і безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи у режимі відеоконференції, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що постачання електричної енергії фізичним та юридичним особам, які перебувають на території смт Затока, здійснюється АТ "Одесаобленерго" як ліцензіатом з постачання електричної енергії, та на підставі укладених між АТ "Одесаобленерго" і споживачами договорів про постачання електричної енергії.

Водночас деяким споживачам передача електричної енергії здійснюється мережами ТОВ "ЗЕМ".

09.09.2009 між Відкритим акціонерним товариством "Одесаобленерго" (після перейменування - АТ "Одесаобленерго") (постачальник) і ТОВ "ЗЕМ" (електропередавальна організація) укладено договір на послуги з передачі електричної енергії № 3/П, предметом якого є умови передачі електричної енергії, що є товарною продукцією постачальника, через електричні мережі електропередавальної організації споживачам постачальника і порядок оплати постачальником вартості послуг з передачі електричної енергії енергопостачальній організації, а також порядок їх визначення.

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до підпункту 3.1.14 пункту 3.1 договору від 09.09.2009 ТОВ "ЗЕМ" зобов`язується при видачі технічних умов на приєднання до мереж ТОВ "ЗЕМ" нових споживачів АТ "Одесаобленерго" на ступені напруги 0,4 кВ зобов`язувати їх узгоджувати технічні умови з АТ "Одесаобленерго" з питань організації обліку електричної енергії, а на ступені напруги 10 кВ - узгоджувати технічні умови з АТ "Одесаобленерго" у частині приєднання та організації обліку електричної енергії.

Отже, суди дійшли висновку, що під час видачі технічних умов приєднання нових споживачів ТОВ "ЗЕМ" має зазначати у технічних умовах вимогу щодо їх узгодження із АТ "Одесаобленерго", на що також звернула увагу Національна комісія з питань електроенергетики та комунальних послуг у листі від 28.05.2018 № 3854/20/8-18.

4.3. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога АТ "Одесаобленерго" про визнання недійсними з моменту видачі технічних умов приєднання до електричних мереж електроустановок (яке не є стандартним) від 24.10.2017 № 7/2017, виданих ТОВ "ЗЕМ" на об`єкт, розташований за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, Лиманський район, бульвар Золотий берег, 33, із посиланням на положення статей 203, 215, 217, 236, 526, 629 Цивільного кодексу України з підстав неузгодження спірних технічних умов з АТ "Одесаобленерго".

4.4. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зважаючи на положення статей 203, 215, 526, 629 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про правомірність позовних вимог, установивши, що видані ТОВ "ЗЕМ" технічні умови від 24.10.2017 № 7/2017 на час їх видачі не були узгоджені з АТ "Одесаобленерго".

4.5. Проте колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 20 Господарського кодексу України також передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

4.6. За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти Украни" вд 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

4.7. За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, яку позивач визначив як підставу для позову про визнання недійсними технічних умов від 24.10.2017 № 7/2017, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

4.8. Разом із цим згідно з пунктом 1.2 Правил приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 17.01.2013 № 32 (z0236-13) (у редакції, чинній на час видачі відповідачем спірних технічних умов від 24.10.2017 № 7/2017) технічні умови на приєднання до мереж (об`єктів) електроенергетики - комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об`єкта замовника електричною енергією, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам щодо електропостачання, та є невід`ємним додатком до договору про приєднання.

4.9. Отже, технічні умови приєднання до електричних мереж електроустановок (яке не є стандартним) від 24.10.2017 № 7/2017, про визнання недійсними яких на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України заявило АТ "Одесаобленерго", не є правочином у розумінні положень чинного законодавства, а тому не підлягають визнанню недійсними з огляду на положення статті 16 Цивільного кодексу України, які кореспондують змісту статті 20 Господарського кодексу України, що унеможливлює задоволення позовних вимог у цій справі.

Водночас позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом свого порушеного права, обравши правильний спосіб захисту права із доведенням обставин на підтвердження наявності порушеного права згідно з відповідною нормою матеріального права.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

5.4. Відповідно до частин 1, 3 статті 311 цього Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, з огляду на помилковість висновків судів про наявність правових підстав для визнання недійсними технічних умов приєднання до електричних мереж, на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, які, у свою чергу, беручи до уваги положення чинного законодавства не є правочином, колегія суддів вважає, що судові рішення слід скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. За змістом статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, у зв`язку з чим судовий збір, сплачений ТОВ "ЗЕМ" за подання апеляційної та касаційної скарги, підлягає стягненню з АТ "Одесаобленерго".

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 3 частини 1 статті 308, статтями 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ" задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 і рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2018 у справі № 916/1594/18 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Одесаобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ" про визнання недійсними з моменту видачі технічних умов приєднання до електричних мереж електроустановок (яке не є стандартним) від 24.10.2017 № 7/2017.