розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на рішення Господарського суду Волинської області

у складі судді Якушевої І.О.

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Дужич С.П., Саврій В.А., Коломис В.В.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо"

до Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" "Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 465 158,21 грн

1. Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 507 042,16 грн заборгованості, з яких: 404 742,75 грн - основний борг; 75 027,69 грн - пеня; 21 105,06 грн - інфляційні втрати та 6 166,66 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем в повному обсязі взятих на себе зобов`язань з оплати отриманого від позивача товару за договором поставки № 30 від 10.03.2006, укладеним між відповідачем та Приватним підприємством "Ремо", право вимоги за якими до боржника - Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в сумі 460 742,75 грн Приватне підприємство "Ремо" (постачальник) передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" за договором відступлення права вимоги від 09.12.2014.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

10.03.2006 між Приватним підприємством "Ремо" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 30 (далі по тексту - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця щебеневу продукцію (щебінь різних фракцій, далі - товар), а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах договору.

Поставка здійснюється автотранспортом постачальника, продукцію постачальник зобов`язаний передати покупцю по накладній; датою поставки продукції вважається дата, вказана на накладній (пункти 4.1., 4.2. договору).

Відповідно до пунктів 3.1., 5.1. договору покупець оплачує поставлений постачальником товар по ціні, яка узгоджується сторонами у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною даного договору. Покупець здійснює оплату товару протягом 45 календарних днів з дати поставки.

За несвоєчасне виконання зобов`язань згідно даного договору покупець сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченої в строк продукції за кожен день прострочення платежу, але не більше 20 % від суми договору (пункт 7.2. договору).

Договір поставки набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2010. Якщо до закінчення строку дії жодна із сторін у письмовій формі не заявить про своє бажання його розірвати, договір вважається продовженим на невизначений термін. При цьому кожна із сторін має право розірвати договір за умови проведення остаточних взаєморозрахунків (пункт 10.5. договору).

На виконання умов договору постачальник у період з 26.04.2010 по 26.04.2012 поставив покупцю товар - щебінь різних фракцій та відсів на загальну суму 3 856 743,46 грн.

Відповідач у період з 30.04.2010 по 28.10.2014 перерахував постачальнику кошти за отриману продукцію з призначенням платежу: "за щебінь згідно дог. №30 від 10.03.2006р." у загальній кількості 3 396 000,71 грн.

09.12.2014 між Приватним підприємством "Ремо" і Дочірнім підприємством "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" був підписаний та скріплений печатками підприємств акт звірки по рахунку(ах) за 01.01.2014 - 08.12.2014, згідно з яким станом на 08.12.2014 заборгованість покупця становила 460 742,75 грн.

09.12.2014 між Приватним підприємством "Ремо", як цедентом, і Товариством з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" (позивач), як цесіонарієм, був укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого Приватне підприємство "Ремо" відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" прийняло право вимоги до Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" щодо часткового погашення боргу на суму 460 742,75 грн за договором № 30 від 10.03.2006.

Відповідно до пункту 4 договору про відступлення права вимоги за уступку права вимоги за цим договором цесіонарій сплачує цеденту кошти в сумі 460 742,75 грн. Оплата здійснюється у строк до 31.12.2016 грошовими коштами або в іншому порядку за погодженням між сторонами.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами. Про набуття права вимоги, що є предметом цього договору, цесіонарій бере на себе зобов`язання повідомити Дочірнє підприємство "Волинський облавтодор" та надати відповідні докази (пункти 5, 6 договору про відступлення права вимоги).

09.12.2014 на виконання умов договору про відступлення права вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" листом № 32 повідомило Дочірнє підприємство "Волинський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про зміну кредитора у зобов`язанні та просило погасити борг в сумі 460 742,75 грн.

У період з 13.01.2014 по 12.06.2017 відповідач сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" 46 000 грн, що підтверджується, зокрема журналом-ордером і відомістю по рахунку 3771 "Розрахунки з іншими дебіторами" за 01.12.2014 по 30.06.2018 і виписками по рахунку.

03.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" та Дочірнім підприємством "Волинський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" був підписаний акт звірки по рахунках 377 за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, в якому сторони встановили факт сплати боржником боргу в сумі 46 000,00 грн, а також визначили, що заборгованість боржника становить 414 742,75 грн.

Також суди встановили, що 25.10.2017 Дочірнє підприємство "Волинський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" в якості сплати боргу кошти в розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується копією банківської виписки від 25.10.2017, де в графі "Призначення платежу" зазначено: "за договором про відступлення права вимоги перед ПП "Ремо" зг. дог. № 32 від 09.12.2014".

06.11.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 507 042,16 грн заборгованості за договором поставки № 30 від 10.03.2006, з яких: 404 742,75 грн - основний борг; 75 027,69 грн - пеня; 21 105,06 грн - інфляційні втрати та 6 166,66 грн - 3 % річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого за договором товару та на те, що він на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.12.2014 набув права вимоги до Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" щодо стягнення заборгованості за зазначеним договором поставки.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарська справа № 903/849/17 розглядалась господарськими судами неодноразово.

Під час нового розгляду справи Господарський суд Волинської області ухвалою від 12.09.2018 закрив провадження у справі № 903/849/17 в частині стягнення пені в розмірі 75 027,69 грн на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України з огляду на відмову позивача від позову в частині стягнення пені в розмірі 75 027,69 грн.

Господарський суд Волинської області рішенням від 12.12.2018, ухваленим за результатами нового розгляду справи та залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2019, задовольнив позовні вимоги. Стягнув з Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" 404 742,75 грн заборгованості, 43 836,37 грн інфляційних втрат, 16 579,09 грн 3% річних та 6 977,38 грн судового збору.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- позивач набув від Приватного підприємства "Ремо" права вимоги до Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" щодо стягнення заборгованості за договором поставки № 30 від 10.03.2006 на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.12.2014, який недійсним в судовому порядку не визнавався та є чинним, за договором була відступлена вимога саме за договором поставки № 30 від 10.03.2006, інших договорів поставки між відповідачем та Приватним підприємством "Ремо" не укладалось, вимога, яка відступалась позивачу, станом на дату укладення договору відступлення права вимоги була дійсною (не була виконана), спору щодо розміру заборгованості по договору поставки № 30 не існувало, відповідач визнавав факт наявності та розмір заборгованості за договором поставки, про що свідчить підписаний ним акт звірки по рахунку, був повідомлений про відступлення права вимоги до нього за договором поставки на користь позивача, а також вчинив дії, направлені на погашення боргу новому кредитору (позивачу);

- позовна вимога про стягнення основного боргу є обґрунтованою, оскільки факт неповного виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого за договором поставки товару є доведеним, наявність заборгованості за договором поставки визнавалась самим відповідачем шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків та сплати частини заборгованості новому кредитору, доказів сплати боргу у заявленому до стягнення розмірі матеріали справи не містять;

- вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних є правомірними, оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання є доведеним, визначений позивачем та заявлений до стягнення розмір зазначених сум є правильним;

- позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності, яка за висновками судів переривалась відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання ним наявності боргу перед позивачем, а саме: підписанням акту звірки по рахунку за 01.01.2014 -08.12.2014, частковою сплатою боргу як первісному кредитору до моменту укладення договору відступлення права вимоги, так і на користь нового кредитору після укладення договору цесії.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Дочірнє підприємство "Волинський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 12.12.2018 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позовних вимог.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій:

- не врахували, що за договором відступлення права вимоги від 09.12.2014 Приватне підприємство "Ремо" відступило позивачу у справі вимогу до відповідача за договором поставки № 30 від 10.03.2010, який відповідачем не укладався та не існує, оскільки був укладений лише договір № 30 від 10.03.2006, а отже дійшли помилкового висновку про те, що за договором відступлення права вимога була відступлена дійсна вимога;

- не дослідили доказів здійснення позивачем оплати за переуступку йому права вимоги за договором відступлення права вимоги від 09.12.2014, не дослідили умови зазначеного договору та не врахували, що умови договору не передбачали передачу позивачу права вимоги стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних;

- зробили висновки щодо наявності у відповідача боргу за договором поставки № 30 від 10.03.2006 та визнання ним свого боргу на підставі неналежних доказів, оскільки не врахували, що видаткові накладні не містять посилання на зазначений договір поставки, а платіжні доручення відповідача, які суди прийняли в якості доказів часткової сплати відповідачем боргу на користь позивача, не стосувались договору відступлення права вимоги від 09.12.2014;

- дійшли помилкових висновків у справі про дотримання позивачем при зверненні до суду з позовними вимогами у цій справі строку позовної давності, оскільки зробили ці висновки на підставі неналежних доказів, а саме: акту звірки взаєморозрахунків, не врахували, що акт не є доказом, який підтверджує суму боргу, не є первинним документом;

- не врахували, що переуступка права вимоги мала місце поза межами строку позовної давності, у зв`язку з чим договір про відступлення права вимоги є недійсним.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів залишити без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи встановили всі обставини, дослідили всі докази, наявні в матеріалах справи, які є належними, допустимими та достовірними, прийняли правильні рішення відповідно до норм чинного законодавства, а доводи скаржника в касаційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими, не спростовують правильні висновки судів та зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування місцевий господарським судом та судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні, згідно з частиною 1 статті 510 Цивільного кодексу України є боржник і кредитор.

Частина 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначає, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, 09.12.2014 між Приватним підприємством "Ремо" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" (новий кредитор, позивач) був укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого Приватне підприємство "Ремо" відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" прийняло право вимоги від Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" щодо часткового погашення боргу на суму 460 742,75 грн за договором № 30 від 10.03.2006.

Як встановили суди у цій справі, зазначений договір відступлення права вимоги недійсним в судовому порядку не визнавався, відповідні докази відсутні в матеріалах справи та є дійсним.

Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що за зазначеним договором відступлення права вимоги була відступлена недійсна вимога за договором поставки № 30 від 10.03.2010, який між ним та Приватним підприємством "Ремо" не укладався, оскільки, як встановили суди, доказів укладення між відповідачем та Приватним підприємством "Ремо" інших договорів поставки щебеневої продукції, крім договору поставки № 30 від 10.03.2006, матеріали справи не містять.

Суди також встановили, що на виконання умов договору поставки № 30 від 10.03.2006 постачальник у період з 26.10.2010 по 26.04.2012 поставив відповідачу товар - щебеневу продукцію, а відповідач прийняв цей товар на загальну суму 3 856 743,46 грн, який оплатив лише частково: на суму 3 396 000,71 грн, у зв`язку з чим у відповідача перед постачальником утворився борг на загальну суму 460 742,75 грн, факт наявності якого в зазначеному розмірі відповідач визнав шляхом підписання з постачальником (Приватним підприємством "Ремо") акту звірки взаєморозрахунків. Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що суди помилково взяли до уваги зазначений акт в якості доказу, який підтверджує суму боргу, є безпідставними, оскільки суди визнали акт не доказом суму боргу, а доказом, який підтверджує факт визнання відповідачем свого боргу за договором поставки № 30 від 10.03.2016. При цьому, суди встановили, доказів погашення суми боргу в зазначеному розмірі станом на дату укладення договору відступлення права вимоги від 09.12.2014 матеріали справи не містять.

Врахувавши викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вимога, яка відступалась позивачу за договором відступлення права вимоги від 09.12.2014 станом на дату його укладення була дійсною, оскільки не була виконана, спору щодо розміру заборгованості по договору поставки № 30 від 10.03.2006 не існувало, а відповідач, підписавши акт звірки по рахунку(ах) за 01.01.2014 - 30.09.2014 визнав факт наявності у нього заборгованості за договором поставки.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач був повідомлений про відступлення до нього права вимоги за договором поставки № 30 від 10.03.2006 на користь позивача у справі, про що свідчать наявна в матеріалах справи належним чином засвідчена копія повідомлення № 32 від 09.12.2014 позивача про заміну кредитора у зобов`язання по договору поставки № 30 від 10.03.2006, а також дії самого відповідача, який після укладення між Приватним підприємством "Ремо" та позивачем у справі договору відступлення права вимоги вчинив дії, направлені на погашення боргу саме новому кредитору (позивачу).

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Діалог-Турбо" на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.12.2014 набуло від Приватного підприємства "Ремо" права вимоги до відповідача у справі -- Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" щодо стягнення заборгованості саме за договором поставки № 30 від 10.03.2006. При цьому, дослідивши умови договору про відступлення права вимоги від 09.12.2014, суди встановили, що договір не містить обмежень (застережень) щодо обсягу прав нового кредитора в частині нарахування процентів річних та інфляційних на суму основного боргу за період після передачі права вимоги, право на нарахування та стягнення яких передбачено законом, зокрема частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що позивач є належним позивачем у справі за вимогами, що виникли із зобов`язань за договорами поставки № 30 від 10.03.2006 як про стягнення основного боргу, так і нарахованих на вказану суму боргу інфляційних та трьох відсотків річних.

Як встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини між сторонами у справі щодо стягнення заборгованості виникли з договору поставки № 30 від 10.03.2006 тобто є правовідносинами з поставки товарів. Зазначений договір поставки недійсними у встановленому законом порядку не визнавались та в силу вимог статті 204 Цивільного кодексу України його правомірність презюмується.

Закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, мають безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 904/8978/17).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 663 та частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановили суди на виконання умов договору поставки № 30 від 10.03.2006 постачальник поставив відповідачу товар на загальну суму 3 856 743,46 грн, що відповідач не заперечує. Однак, відповідач лише частково оплатив отриманий товар: до моменту укладення договору відступлення права вимоги від 09.12.2014 сплатив суму боргу в розмірі 3 396 000,71 грн та після укладення зазначеного договору сплатив частину борг новому кредитору на суму 56 000,00 грн. Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій визнали доведеними обставини наявності у відповідача перед позивачем боргу в заявленому позивачем до стягнення розмірі - 404 742,75 грн. При цьому, суди встановили, що доказів погашення зазначеного боргу матеріали справи не містять.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, встановивши факт неповного виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого за договором поставки товару, визнання самим відповідачем наявності у нього заборгованості за договором поставки шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків та сплати частини заборгованості новому кредитору, визнавши доведеним та не спростованим відповідачем заявлений до стягнення позивачем розмір боргу, а також встановивши відсутність в матеріалах справи доказів його сплати дійшли правильного висновку про те, що позовна вимога про стягнення основного боргу є обґрунтованою та правомірно її задовольнили.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого від позивача товару є доведеним, а визначений позивачем та заявлений до стягнення розмір зазначених сум є правильним, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що мало місце прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, що є підставою для нарахування та стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим суди правильно визнали позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних правомірними та такими, що підлягають задоволенню в розмірі, заявленому до стягнення.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги у цій справі заявлені в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У статті 264 Цивільного кодексу України визначені підстави переривання перебігу позовної давності. Згідно з частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу, або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання позовної давності, до нового строку не зараховується (абзац 2 частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України).

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач вчинив дії, які свідчать про визнання ним боргу за основним зобов`язанням, а саме: регулярно, починаючи з 12.04.2010 по 09.12.2014 здійснював перерахування коштів постачальнику - Приватному підприємству "Ремо" за договором поставки № 30 від 10.03.2006 в рахунок оплати вартості отриманого товару, підписав 09.12.2014 акт звіряння по рахунку(ах) за 01.01.2014 - 08.12.2014, який, хоча і не є первинним документом, що засвідчує факт господарської операції, однак у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України є дією, що свідчить про визнання відповідачем наявності свого боргу, та який, як зазначалося вище, суди правильно визнали належним доказом по справі. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання ним такого боргу.

Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17.

Крім того, як встановили суди, відповідач після укладення договору відступлення права вимоги, проводив у період з 13.01.2014 по 25.10.2017 сплату коштів в рахунок погашення боргу на користь нового кредитора.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в даному випадку мало місце переривання перебігу позовної давності вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання ним наявності боргу перед позивачем а саме: підписанням з постачальником акту звірки взаємних розрахунків, частковою сплатою боргу як первісному кредитору до моменту укладення договору відступлення права вимоги, так і на користь нового кредитора після укладення договору цесії.

Інші твердження відповідача, наведені в касаційній скарзі Верховний Суд не бере до уваги, оскільки такі твердження є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у цій справі.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.