визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В., зареєстрований у реєстрі за №467;

визнати недійсною угоду про виплату вартості частини майна ТОВ "Афаліна" від 21.05.2012, укладену між ОСОБА_3 та ТОВ "Афаліна";

визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Афаліна", оформлене протоколом №1/05-12 від 21.05.2012;

визнати недійсними зміни №2 до Статуту ТОВ "Афаліна", зареєстровані 28.05.2012 за №14801050013009381;

скасувати реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стосовно ТОВ "Афаліна":

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 28.05.2012 №14801050013009381; зміна видів діяльності, зміна складу або інформації про засновників;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 03.12.2012 за №14801060014009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 25.01.2013 за №14801060015009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 27.11.2013 за №14801060016009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 03.12.2014 за №14801060017009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 19.11.2015 за №14801060018009381; зміна додаткової інформації;

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 18.05.2018 за №14801050019009381; зміна органу управління, інші зміни, зміна складу або інформації про засновників;

- внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах юридичної особи; 18.05.2018 №14801070020009381; зміна відомостей про керівника юридичної особи, зміна відомостей про підписантів, зміна складу підписантів;

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 29.08.2018 №14801050021009381; інші зміни;

- внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах; 30.08.2018 №14801070022009381; зміна відомостей про керівника юридичної особи, зміна складу підписантів.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що особисте немайнове право позивачки на вихід з учасників товариства було реалізовано нею відповідно до норм Цивільного кодексу України (435-15) та Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) з попередженням виконавчого органу цього товариства з дати прийняття відповідної зави від 20.01.2012. Відповідно, з вказаної дати у позивачки виникло право на отримання вартості частки майна товариства, яке не могло бути предметом договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, укладеного 23.05.2012, та обов`язок товариства здійснити з нею розрахунок. На думку позивачки, ОСОБА_4 укладаючи спірний договір купівлі-продажу від 23.05.2012, мала мету позбавити позивачку майнових прав на частку майна товариства та отримання його вартості внаслідок виходу позивачки зі складу учасників. Відповідно, будучи обізнаною щодо обсягу корпоративних прав, які відчужувались позивачкою, ОСОБА_3 погодилась на продаж частки у статутному капіталі за номінальною ціною, а не за вартістю чистих активів товариства, право на отримання частини вартості яких вона вже мала, але яке заперечується відповідачем укладенням спірного договору.

Крім того, рішення загальних зборів товариства, оформлене протоколом №1/05 від 21.05.2012, не відповідає вимогам ст. 148 ЦК України, ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", оскільки право виходу учасника не потребує будь-якої згоди інших учасників або виконавчого органу товариства, а право відчуження учасником товариства своєї частки іншому учаснику цього ж товариства не потребує вирішення загальними зборами та отримання відповідного дозволу. Прийняття другого рішення порядку денного зазначених зборів щодо перерозподілу часток у статутному капіталі до укладення відповідної угоди про відступлення частки в статутному капіталі порушує майнове право позивачки на отримання вартості частки майна товариства, яке виникло з моменту подачі відповідної заяви до виконавчого органу ТОВ "Афаліна" та фактично підтверджено загальним зборами при вирішенні першого питання.

На думку позивачки, вимоги про визнання недійсними внесених після виходу ОСОБА_3 зі складу товариства наступних змін до статутних документів та скасування їх реєстрації в Єдиному державному реєстрі, є похідними від вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів від 21.05.2012 та договору про купівлю-продаж частки у статутному капіталі від 23.05.2012.

1.3. У листопаді 2018 року позивачка подала до суду клопотання, в якому просила позов в частині вимог про визнання недійсною угоди про виплату вартості частини майна TOB "Афаліна" від 21.05.2012, укладену між ОСОБА_3 та ТОВ "Афаліна", в рамках розгляду справи №922/2447/18 залишити без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.12.2018 позов ОСОБА_3 в частині вимог про визнання недійсною угоди про виплату вартості частини майна TOB "Афаліна" від 21.05.2012, укладену між ОСОБА_3 та ТОВ "Афаліна", залишено без розгляду.

1.4. ТОВ "Афаліна" подало суду клопотання про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_3

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 19.10.1994 між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 укладено засновницький договір про створення ТОВ "Афаліна".

2.2. ОСОБА_3 була учасником ТОВ "Афаліна" з часткою у статутному фонді товариства у розмірі 50%. Відповідно до редакції Статуту ТОВ "Афаліна", державна реєстрація якого проведена 18.03.2010 державним реєстратором Харківської міської ради Харківської області номер запису 14801050010009381, учасниками ТОВ "Афаліна" були ОСОБА_3 з часткою у статутному капіталі в розмірі 50% та ОСОБА_4 з часткою у статутному капіталі в розмірі 50%.

2.3. Відповідно до п. 9.1 Статуту ТОВ "Афаліна" учасник має право вийти з товариства, повідомивши товариство про вихід не пізніше ніж за один місяць до виходу.

20.01.2012 ОСОБА_3, користуючись правом на вихід із складу учасників товариства, подала заяву, якою повідомила про вихід зі складу учасників товариства з розміром частки у статутному капіталі - 50%, що становить 187,50 грн, а також вимогу про виплату належної ОСОБА_3 частки у розмірі 50%, а також належну ОСОБА_3 частку прибутку, одержаного ТОВ "Афаліна" в 2012 році до моменту її виходу.

Дану заяву передано директору ТОВ "Афаліна" - Чалому О.П., про що свідчить його підпис на цій заяві.

2.4. 21.05.2012 проведено загальні збори учасників ТОВ "Афаліна", результати якого оформлені протоколом від 21.05.2012 №1/05-12.

Згідно зі змістом протоколу від 21.05.2012 №1/05-12 загальними зборами було вирішено питання про виведення ОСОБА_3 зі складу учасників ТОВ "Афаліна" (п. 1 порядку денного), постановлено укласти угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про купівлю-продажу (або іншу угоду про відступлення) частки учасника у статутному капіталі (п. 2 порядку денного). Також вирішено питання про внесення змін до Статуту ТОВ "Афаліна" у зв`язку зі зміною складу засновників та проведення державної реєстрації таких змін (п. 3, п. 4 порядку денного). Протокол загальних зборів підписано головою зборів ОСОБА_3 та секретаркою зборів Татаріновою О.В.

2.5. 21.05.2012 між ОСОБА_3 та ТОВ "Афаліна" в особі директора Чалого О. П. укладено угоду про виплату вартості частини майна ТОВ "Афаліна".

Згідно з умовами наведеної угоди про виплату вартості частини майна ТОВ "Афаліна", товариство взяло на себе зобов`язання сплатити на користь ОСОБА_3 1 100 000 доларів США в строк до 31.12.2017 як вартість частини майна, що підлягає виплаті у зв`язку з виходом зі складу учасників (п. 5 угоди).

2.6. 23.05.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна", який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В. та зареєстрований в реєстрі за №467.

Відповідно до п. 1 даного договору ОСОБА_3 продає, а ОСОБА_4 купує частку в розмірі 187,50 грн, що становить 50% статутного (складеного) капіталу ТОВ "Афаліна", належної ОСОБА_3, і сплачує за нею обговорену грошову суму.

Пунктом 6 встановлено, що продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за 187,50 грн, які ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 під час оформлення цього договору.

28.05.2012 державним реєстратором Харківської міської ради Харківської області проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Афаліна" номер запису №14801050013009381.

2.7. Яшиш Н.В. вважає, що в результаті проведення зазначених реєстраційних дій, вона поза своєю волею була виключена зі складу учасників ТОВ "Афаліна", а рішенням загальних зборів від 21.05.2012 та договором купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі товариства від 23.05.2012 порушуються її права та законні інтереси як учасниці господарського товариства, якій гарантується законом та статутом отримати дійсну суму вартості її частки у майні товариства.

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 27 грудня 2018 року рішенням Господарського суду Харківської області у задоволенні позову відмовлено повністю.

3.2. 01 березня 2019 року постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 залишено без змін.

3.3. Рішення першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що при проведенні спірних загальних зборів учасників товариства був дотриманий кворум, оскільки на зборах були присутні учасниці товариства ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які у сукупності володіли 100% часткою у статутному капіталі товариства; вартість частини майна товариства, виходячи з розрахунку чистих активів юридичної особи, яка визначається пропорційно частці позивачки у статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення), дорівнює негативному показнику, отже, фактично не підлягає виплаті при виході учасниці з товариства; вільне волевиявлення позивачки щодо наміру виходу зі складу учасників товариства підтверджується укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договором купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна", посвідченим 23.05.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В. за реєстровим №467.

3.4. З огляду на те, що вимога позивачки про визнання недійсними змін №2 до Статуту ТОВ "Афаліна", зареєстрованих 28.05.2012 за №14801050013009381, є похідною від вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Афаліна", оформленого протоколом №1/05-12 від 21.05.2012, суди відмовили в задоволенні цієї вимоги.

3.5. Також господарські суди дійшли висновку про безпідставність доводів позивачки, що укладенням спірного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 у зв`язку з виходом позивачки зі складу учасників, остання була введена в оману іншою стороною договору, з огляду на недоведеність відповідних обставин належними доказами, на підставі яких можливо встановити умисел ОСОБА_4 ввести в оману позивачку.

3.6. Водночас вимога про скасування реєстраційних дій, вчинених державним реєстратором до державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "Афаліна" пред`явлена до Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації Харківської міської ради, яке не є відповідачем у даній справі, у зв`язку з чим також залишена судами без задоволення.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Фізична особа ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019, рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

4.1.1. На думку скаржниці, суди не врахували, що право на вихід зі складу учасників господарського товариства, є невід`ємним немайновим правом особи, яке закріплене у п. 3 ч. 1 ст. 116 ЦК України, та не може бути обмежено рішенням загальних зборів учасників товариства.

Позивачка зауважує, що вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку. Наслідком реалізації такого права, є виникнення у господарського товариства обов`язку сплатити йому вартість частини майна товариства пропорційну його частці у статутному фонді товариства, або здійснити такий розрахунок на вимогу учасника та за згодою товариства у натуральній формі. Розрахунок належної виплати учаснику проводиться з урахуванням майна товариства станом на момент виходу учасника з товариства.

4.1.2. Скаржниця вважає, що з моменту подання нею заяви про вихід з товариства - 20.01.2012, товариство є боржником за грошовим зобов`язанням перед позивачкою, а у позивачки виникло особисте право грошової вимоги до товариства на майбутнє, після спливу строку, визначеного ст. 54 Закону України "Про господарські товариства".

4.1.3. Реалізація одночасно права учасника на вихід та права на відчуження корпоративних прав, на думку позивачки, є неможливим, оскільки виникають різні правові наслідки. В першому випадку - це право грошової вимоги до товариства, в другому - це право на отримання грошової винагороди відповідно до розміру відчужуваної частки від іншого учасника товариства, якщо відчуження відбувається за договором купівлі-продажу або відступлення майнових прав.

4.1.4. Для відчуження частки у статутному капіталі рішення загальних зборів було не потрібно, та позивачка вже не мала права на участь у цих зборах, оскільки вже вийшла з товариства.

Отже, позивачка вважає, що підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів товариства може бути не лише порушення процедурних питань та позбавлення учасника права участі у цих зборах, а і прийняття цими зборами рішень всупереч норм законодавства, які потягли за собою порушення прав учасника цього товариства.

4.1.5. Оскільки рішенням загальних зборів, що оскаржується, позивачку неправомірно позбавлено її законного права на отримання вартості частки майна товариства, яке в неї на той час вже було наявне та від якого вона не мала наміру відмовлятися, а також вирішено питання про перерозподіл часток у статутному капіталі, ще до укладення відповідної угоди, то рішення загальних зборів прийнято з порушенням ст.ст. 147 та 148 ЦК України, ст.ст. 53, 54 Закону України "Про господарські товариства" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, що є відповідною підставою для визнання їх недійсними.

4.1.6. Також позивачка вважає, що судами помилково ототожнено правочини щодо виходу учасника зі складу товариства та відступлення частки у статутному капіталі.

ОСОБА_3 зазначає, що з урахуванням вимог ст. 8 ЦК України відступлення частки у статутному (складеному) капіталі товариства одним із учасників іншому учаснику, в порядку ч. 1 ст. 147 ЦК України та ч. 1 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" передбачає і відступлення корпоративних прав, зміст яких викладено у ст. 167 ГК України.

Разом з тим, особисте немайнове право позивачки на вихід зі складу учасників товариства вже було реалізовано нею відповідно до вимог ЦК України та закону України "Про господарські товариства" (1576-12) з попередженням виконавчого органу цього товариства більш ніж за 3 місяці до укладання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства.

Саме з дати прийняття її заяви від 20.01.2012 таке право на отримання вартості частки майна товариства та обов`язок останнього здійснити розрахунок вже виникло у сторін цього правочину, відтак таке право не могло бути предметом договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, який укладений лише 23.03.2012.

Безпосередньо у змісті оспорюваного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі TOB "Афаліна" від 23.05.2012 не зазначено, що внаслідок відступлення позивачкою своєї частки у статутному капіталі, вона відмовляється і від отримання вартості майна товариства, право на яке в неї вже було наявним на той час.

Таким чином, сторони спірної угоди мали різне уявлення щодо предмету цього договору купівлі-продажу, тобто змісту корпоративних прав, що відчужуються, саме внаслідок введення ОСОБА_4 в оману ОСОБА_3 .

4.1.7. Позивачка вважає, що неправильно витлумачивши норми права, які регулюють право та порядок виходу учасника зі складу товариства, а також право на відчуження (відступлення) частки у статутному капіталі, суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність істотних обставин, що вплинули на волевиявлення позивачки при укладенні цього договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі TOB "Афаліна" та безпідставно не визнали цей правочин недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України.

Також ОСОБА_3 зазначає, що ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не надано будь-якої оцінки відповідним звітам суб`єктів оціночної діяльності щодо ринкової вартості майна товариства станом на момент виходу позивачки зі складу учасників.

Вказані висновки, разом із висновками обох судів щодо реалізованого позивачкою права на вихід із товариства відповідно до заяви від 20.01.2012, є доказами щодо наявності у позивачки майнового права в значному розмірі, яке не визнається відповідачами.

4.1.8. На думку скаржниці, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" на підставі неналежних доказів зробив незаконний та необґрунтований висновок, що "частка вартості майна товариства фактично не підлягала виплаті позивачу", чим взагалі позбавив позивачку права на отримання будь якої грошової компенсації з боку відповідачів, створивши певну преюдицію, яка суперечить вимогам ст. 8 Конституції України, загальним засадам цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України), завданням та основним засадам господарського судочинства (ст. 2 ГПК України).

Оскільки відповідна вимога з боку позивачки не заявлялася, тобто не була предметом позову, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 14, 236 та ч. 2 ст. 237 ГПК України вийшов за межі позовних вимог, внаслідок чого суттєво порушені права позивачки, передбачені ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

4.2. 05 червня 2019 року відповідачі подали відзиви на касаційні скарги, в яких вони просять залишити касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 - без змін.

4.2.1. На думку відповідачів, рішенням загальних зборів учасників TOB "Афаліна" від 21.05.2012 прийнято акт, спрямований на регулювання корпоративних відносин учасників товариства і цей акт має обов`язковий характер для учасників TOB "Афаліна", які в подальшому виконали цей акт (рішення загальних зборів) шляхом укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі TOB "Афаліна" від 23.02.2012.

Отже, посилання позивачки про недійсність даного договору є безпідставними, оскільки позивачка належним чином була обізнана про умови договору, усвідомлювала його правові наслідки, а отже за власною волею, свідомо та добровільно уклала договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства.

4.2.2. Відповідачі також вважають, що в контексті змісту норм ст.ст. 638, 655- 657, 689, 691, 692 ЦК України, сторонами передбачені та виконані всі істотні умови договору та вимоги закону, що регулюють відповідні правовідносини.

Договір купівлі-продажу є нотаріально посвідченим, укладеним відповідно до вимог законодавства, є належним та допустимим доказом, а тому обґрунтованих підстав для визнання його недійсним немає.

4.2.3. Відповідно до ст. 147 ЦК України, ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", у відповідній редакції, п. 8.7 Статуту ТОВ "Афаліна", учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати або іншим чином відступити свою частку (частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток - сторони виконали волевиявлення на зміну корпоративних відносин, в результаті яких позивачка здійснила відчуження частки в статутному капіталі ТОВ "Афаліна" за договірною ціною на користь ОСОБА_4 .

4.2.4. При вирішенні питання про ціну договору купівлі-продажу та вартості виплати частки майна під час виходу учасника, сторони виходили з вартості чистих активів товариства. Однак, за результатами 2012 фінансового року, вартість пасивів ТОВ "Афаліна" перевищувала вартість його активів, в результаті розмір власного капіталу товариства мало від`ємне значення. А тому, виплата вартості частки майна пропорційно частці позивачки в статутному капіталі не могла відбутися.

4.2.5. Жодного факту існування умислу у відповідачів ввести в оману позивачку як сторони (продавця) за договором не підтверджено.

4.2.6. Таким чином, враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, а також факт особистої ініціативи позивачки щодо відчуження частки в статутному капіталі, а також його змісту, згідно з яким позивачка прямо підтвердила своє власне бажання укласти вказаний договір, відповідачі вважають, що вимоги позивачки не підлягають задоволенню.

4.2.7. Під час проведення загальних зборів учасників TOB "Афаліна", рішення яких оскаржується, був дотриманий кворум, оскільки на зборах були присутні учасники товариства - позивачка та відповідачка-2, які у сукупності володіли 100% часткою у статутному капіталі ТОВ "Афаліна".

Більш того, волевиявлення позивачки про вихід з товариства було реалізоване в порядку, визначеному чинним законодавством, фактів, які б це волевиявлення заперечували, не встановлено, а тому зазначеним рішенням загальних зборів права позивачки, які б підлягали захисту, не порушено.

4.2.8. Всі обставини справи у своїй сукупності не дають підстав вважати, що зміни №2 до Статуту TOB "Афаліна" були затверджені та зареєстровані з порушенням встановленого законодавством порядку. Зокрема, обізнаність позивачки з положеннями Статуту, який не змінювався в період з 2007-2018 років; добровільне відчуження частки у статутному капіталі шляхом укладення нотаріальної угоди; відсутність будь-яких майнових вимог щодо додаткових виплат; відсутність будь-яких претензій до дій державного реєстратора - підтверджують відсутність належних та допустимих доказів в обґрунтуванні недійсності змін до статуту ТОВ "Афаліна". Більш того, дана вимога - є похідною від вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів від 21.05.2012.

4.3. Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації Харківської міської ради подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому управління вказує, що позивач не наводить жодних доказів, що його права порушено Департаментом реєстрації Харківської міської ради.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012; визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Афаліна", оформлених протоколом №1/05-12 від 21.05.2012; визнання недійсними змін №2 до Статуту ТОВ "Афаліна", зареєстрованих 28.05.2012 за №14801050013009381; скасування реєстраційних дій, вчинених державним реєстратором до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стосовно ТОВ "Афаліна" після виходу ОСОБА_3 зі складу товариства.

5.2.2. Верховний Суд виходить з такого.

5.2.3. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст. 98 ЦК України (в редакції, чинній на момент проведення загальних зборів) загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов`язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року (ч. 2 ст. 100 ЦК України).

Частина 1 ст. 116 ЦК України передбачає, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

3) вийти у встановленому порядку з товариства.

Стаття 148 ЦК України встановлює, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом (ч. 1). Спори, що виникають у зв`язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом (ч. 3).

5.2.4. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ГК України (в редакції, чинній на момент проведення загальних зборів) учасники господарського товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами; вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

Стаття 89 ГК України передбачає, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК України).

5.2.5. Згідно з ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент проведення загальних зборів) учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

в) вийти в установленому порядку з товариства.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників (ст. 58 Закону України "Про господарські товариства").

5.2.6. Відповідно до п. 9.1 Статуту ТОВ "Афаліна" учасник має право вийти з товариства, повідомивши товариство про вихід не пізніше ніж за один місяць до виходу.

Так, господарські суди встановили, що 20.01.2012 ОСОБА_3, користуючись правом на вихід із складу учасників товариства, подано заяву, якою повідомлено про вихід зі складу учасників товариства. Дану заяву передано директору ТОВ "Афаліна" - Чалому О.П., про що свідчить його підпис на цій заяві від 20.01.2012.

Верховний Суд зауважує, що право на вихід з товариства є безумовним суб`єктивним правом учасника, яке не залежить від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого має наслідком припинення корпоративних відносин між учасником і товариством. При цьому на учасника покладається обов`язок повідомити товариство про свій вихід шляхом подання або вручення відповідної заяви.

Враховуючи викладене, вихід учасника з товариства має наслідком припинення корпоративних правовідносин між учасником і товариством, і з моменту виходу учасник втрачає право брати участь в управлінні товариством.

Натомість правовим наслідком виходу учасника з товариства є виникнення у нього майнових прав на отримання вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, виплата якої проводиться в порядку і в строки, встановлені законом.

Таким чином, з моменту виходу учасника з товариства відбувається трансформація корпоративних прав в майнові права на отримання вартості частини майна.

Оскільки заява ОСОБА_3 від 20.01.2012 про вихід зі складу учасників товариства передана директору ТОВ "Афаліна" 20.01.2012 та з урахуванням п. 9.1 Статуту ТОВ "Афаліна", згідно з яким учасник має право вийти з товариства, повідомивши товариство про вихід не пізніше ніж за один місяць до виходу, то на час проведення 21.05.2012 загальних зборів товариства, тобто після спливу чотирьох місяців з моменту отримання виконавчим органом товариства заяви позивачки, у ОСОБА_3 було відсутнє право брати участь в управлінні товариством.

5.2.7. При цьому Верховний Суд враховує, що відповідно до положень ст. 167 ГК України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.

Отже, посилання позивачки на недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів не може визнаватися порушенням її прав, оскільки на час проведення 21.05.2012 загальних зборів товариства вона не була учасником товариства.

При цьому, посилаючись на недотримання процедури виходу учасника зі складу учасників товариства, позивачка під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не довела порушення внаслідок таких обставин її прав чи охоронюваних законом інтересів відповідачами.

5.2.8. Верховний Суд виходить з того, що згідно з положеннями ст. 4 ГПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Верховний Суд вважає, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій позивачка не довела обставини порушення її права (охоронюваного законом інтересу) внаслідок прийняття рішення загальних зборів, у зв`язку з чим в цілому є правильним висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення загальних зборів від 21.05.2012.

Однак, відмова у задоволенні цієї частини позовних вимог має ґрунтуватися на тому, що позивачка не довела порушення її прав чи охоронюваного законом інтересу цим рішенням загальних зборів. Тому рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Афаліна", оформленого протоколом №1/05-12 від 21.05.2012, підлягає залишенню без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

5.2.9. Крім того, системний аналіз наведених вище нормативно-правових положень та Статуту товариства свідчить, що учасник, який виходить з товариства, має право на отримання вартості частини майна, пропорційної його частці (вкладу) у статутному капіталі, яке виникає в останнього під час його виходу зі складу учасників товариства шляхом подання відповідної заяви або виключенні особи з товариства на основі рішення зборів учасників.

Водночас Верховний Суд вважає, що, зважаючи на заявлені позовні вимоги, до предмета доказування у цій справі не належить дослідження обставин справи щодо виплати позивачці належної частки вартості майна товариства, пропорційної її частці у статутному капіталі та належної позивачці частки прибутку, одержаного товариством у відповідному році до моменту її виходу, як це передбачено ст. 148 ЦК України, ст. 54 Закону України "Про господарські товариства".

Так, відповідно до ч. 3 ст. 148 ЦК України спори, що виникають у зв`язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Враховуючи викладені вимоги ЦК України (435-15) , а також те, що позивачкою у цій справі не заявлялися вимоги про виплату їй частки у статутному капіталі та належної позивачці частки прибутку, одержаного товариством у відповідному році до моменту її виходу, Верховний Суд вважає, що висновки місцевого та апеляційного господарських судів щодо порядку і способу визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядку і строків її виплати, не входять до предмета розгляду у цій справі і не впливають на наявність або відсутність підстав для задоволення або відмову у позові щодо заявлених позовних вимог.

За таких обставин, рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають частковій зміні з виключенням з їх мотивувальних частин положень, що стосуються порядку і способу визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядку і строків її виплати.

5.2.10. При цьому Верховний Суд погоджується з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними змін №2 до Статуту ТОВ "Афаліна", зареєстрованих 28.05.2012 за №14801050013009381; скасування реєстраційних дій, вчинених державним реєстратором до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стосовно ТОВ "Афаліна" після виходу ОСОБА_3 зі складу товариства, оскільки вони є похідними від вимоги про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "Афаліна", оформлених протоколом №1/05-12 від 21.05.2012.

5.2.11. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012, то Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів позивачки, що укладенням спірного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 у зв`язку з виходом позивачки зі складу учасників, остання була введена в оману іншою стороною договору, з огляду на недоведеність відповідних обставин належними доказами, на підставі яких можливо встановити умисел ОСОБА_4 ввести в оману позивачку.

5.2.12. Водночас господарські суди не врахували таке.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1, 3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Так, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Господарськими судами не враховано, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 ЦК України).

5.2.13. Як зазначалося вище, позивачка вийшла з товариства на підставі її заяви від 20.01.2012, а договір купівлі-продажу її частки нею укладений 23.05.2012, тобто після спливу чотирьох місяців після складання її заяви про вихід з товариства.

Таким чином, господарським судам необхідно було з урахуванням ст. 148 ЦК України та вимог п. 9.1 Статуту товариства встановити дату виходу позивачки з товариства, оскільки в учасника, який вийшов з товариства, припиняються корпоративні права, проте виникають інші, зокрема право на отримання вартості частини майна цього товариства, пропорційно її частці у статутному капіталі такого товариства.

Отже, під час вирішення спору в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012, господарські суди не з`ясували, чи була позивачка на момент укладання договору власником майна (частки), яке вона продавала та, зокрема, розпоряджатись таким майном на свій розсуд.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій в частині їх висновків про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012, прийняті з неправильним застосуванням до спірних правовідносин положень ст.ст. 203, 215, ч. 1 ст. 316, ст. 317 та ст.ст. 656, 658 ЦК України та з порушенням норм процесуального права, оскільки висновки судів були зроблені без прийняття до уваги всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.

5.2.14. Щодо поданого ТОВ "Афаліна" суду клопотання про застосування позовної давності до вимог позивачки, то у цьому зв`язку Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).

5.2.15. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Для цілей застосування ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у судовому процесі": сторонами в судовому процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (ч. 1 ст. 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

5.2.16. Як встановлено судами, позивачка у цій справі пред`явила вимоги про: визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Афаліна", оформленого протоколом №1/05-12 від 21.05.2012; визнання недійсними змін №2 до Статуту ТОВ "Афаліна", зареєстровані 28.05.2012 за №14801050013009381; скасування реєстраційних дій, вчинених державним реєстратором до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стосовно ТОВ "Афаліна" після виходу позивачки зі складу товариства.

Отже, перша вимога звернута до ОСОБА_4, з якою позивачка уклала договір купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012.

Водночас ТОВ "Афаліна" заявило у суді першої інстанції про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог, тоді як ОСОБА_4 не заявляла про сплив позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

5.2.17. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

5.2.17. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З огляду на вказане, у суду касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання про застосування позовної давності. У випадку підтвердження під час нового розгляду справи підставності заявлених позовних вимог суд першої інстанції має дослідити питання перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 ст. 310 ГПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи; з`ясувати, чи була позивачка на момент укладання договору власником майна (частки), яке вона продавала, та встановити дату виходу позивачки з товариства і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

6.2. Відповідно до ч. 1 ст. 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 311 ГПК України).

Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції положень, що стосуються порядку і способу визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядку і строків її виплати, а також про наявність правових підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012.

6.3. В решті судові рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог підлягають залишенню без змін з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Частиною 14 ст. 129 ГПК України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа в частині направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 у справі №922/2447/18 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 у справі №922/2447/18 змінити, виключивши з їх мотивувальних частин висновки, що стосуються порядку і способу визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядку і строків її виплати.

4. В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 у справі №922/2447/18 залишити без змін з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.