1.1. У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-Комерційна фірма "Будівельний Союз" (далі - ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз", позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСИ-ОЙЛ" (далі - ТОВ "АСИ-ОЙЛ", відповідач) упущеної вигоди у розмірі 206 820,00 грн, яку він міг би отримати з 11.02.2014 по 11.07.2014 з орендної плати за користування нежитловими приміщеннями будівлі закритої автостоянки загальною площею 919,20 кв.м за адресою: м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1-в . Раніше зазначена будівля знаходились на балансі Донецького державного інституту науково-дослідних, проектних робіт та інженерних послуг у вогнетривкій промисловості та була набута позивачем у власність за договором купівлі-продажу №014-11 від 19.12.2013, укладеним з ТОВ "Донбіржторг" (брокерською конторою № 396).

1.2. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз" зазначав, що відповідач без достатніх правових підстав користувався об`єктами нерухомого майна у спірний період та протиправно перешкоджав позивачу у здійсненні прав власника. Так, за твердженням позивача, ним укладеного договір оренди цих об`єктів нерухомого майна з ФОП Каськовим В.В., за результатами виконання якого позивач повинен був отримувати 41 364,00 грн орендної плати щомісячно.

Таким чином, посилаючись на приписи ст.ст. 22, 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 1166 Цивільного кодексу України, позивач просив стягнути з ТОВ "АСИ-ОЙЛ" суму збитків у вигляді неотриманих доходів у розмірі 206 820,00 грн за період з 11.02.2014 по 11.07.2014.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 04 вересня 2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавець) та ТОВ "АСИ-ОЙЛ" (орендар) укладено договір оренди №3286/2007, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме державне майно - нежитлові приміщення будівлі закритої автостоянки загальною площею 487,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1-в, що знаходиться на балансі Донецького державного інституту науково-дослідних, проектних робіт та інженерних послуг у вогнетривкій промисловості, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 31.05.2007 і становить 367 569, 00 грн.

У пункті 2.4 визначено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу. Орендар повертає майно балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому для передачі майна орендарю за цим договором.

2.2. Заявою від 29.08.2013 №11-06-05-10760 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області повідомило орендаря (ТОВ "АСИ-ОЙЛ") про припинення дії договору оренди від 04.09.2007 № 3286/2007 та вимагало повернути майно, яке було предметом договору оренди, балансоутримувачу.

2.3. ТОВ "АСИ-ОЙЛ" нежитлові приміщення, які орендовані на підставі договору оренди від 04.09.2007 № 3286/2007, балансоутримувачу не повернуло, що стало підставою звернення прокурора м. Донецька в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до суду у квітні 2014 року з позовом до ТОВ "АСИ-ОЙЛ" про стягнення неустойки в сумі 27 523,60 грн, розрахованої як подвійна плата за користування об`єктом оренди за час прострочення повернення об`єкта оренди за договором оренди № 3286/2007 від 04.09.2007 за період з 01.11.2013 по 31.12.2013 та про зобов`язання повернути орендоване майно.

За результатом розгляду цих позовних вимог Господарський суд Донецької області ухвалив рішення від 24.06.2014 у справі №905/2167/14, згідно з яким, зокрема, встановлено, що орендодавець (позивач) відмовився від продовження договору оренди, про що повідомлено відповідача заявою від 29.08.2013 №11-06-05-10760. Отже, договір оренди від 04.09.2007 № 3286/2007 припинив свою дію з 25.08.2013. Визнавши доведеним факт неповернення відповідачем об`єкта оренди після закінчення строку дії договору, суд частково задовольнив позовні вимоги прокурора та стягнув з ТОВ "АСИ-ОЙЛ" в дохід державного бюджету неустойку у розмірі подвійної плати за користування об`єктом оренди за час прострочення повернення об`єкта у сумі 17 712,88 грн. У задоволенні позову про зобов`язання ТОВ "АСИ-ОЙЛ" повернути майно Донецькому державному інституту науково-дослідних проектних робіт та інженерних послуг у вогнетривкій промисловості суд відмовив з підстав того, що позивач втратив право володіння на об`єкт оренди у зв`язку з його продажем на біржі, отже, відповідно, позивач втратив й право вимоги повернення цього майна.

2.4. Суди встановили, що 19.12.2013 між ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз" як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбіржторг" від імені ДПІ в Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів в Донецькій області як продавцем укладено договір купівлі-продажу № 014-11.

Предметом зазначеного договору є купівля-продаж будівлі закритої автостоянки, літ.А-1, загальною площею 919,2 кв.м., інв.№3.5, яка знаходиться на балансі Державного підприємства "Донецький інститут науково-дослідних проектних робіт та інженерних послуг у вогнетривкій промисловості" та розташована за адресою: м.Донецьк, Будьоннівський район, вул . Елеваторна, 1В.

2.5. Суди дослідили, що згідно з витягом з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 15735301 від 30.12.2013, право власності позивача на нерухоме майно (будівля закритої автостоянки загальною площею 919,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1-в ) зареєстроване 30.12.2013.

2.6. За висновком судів, позивач неодноразово звертався до ТОВ "АСИ-ОЙЛ" з письмовими вимогами, в яких пропонував укласти договір оренди або повернути майно, які залишені відповідачем без належного реагування.

Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у цій справі. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06.04.2017, посилався на те, що ТОВ "АСИ-ОЙЛ" свого обов`язку щодо повернення майна не виконує та продовжує використання майна без належної правової підстави та перешкоджає власнику в частині реалізації права доступу та фактичного розпорядження (користування) нерухомим майном.

Позивач стверджував про укладення 10.01.2014 договору оренди з ФОП Каськовим В.В., в результаті чого повинен був отримувати дохід у розмірі 41364,00 грн щомісячно. Посилаючись на неможливість реалізації договірних умов з ФОП Каськовим В.В ., а також вважаючи, що договір оренди є переконливим доказом можливості отримання ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Будівельний Союз" доходів у вигляді орендної плати, позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06.04.2017, просив стягнути з відповідача 206 820,00 грн збитків у вигляді неотриманих доходів за період з 11.02.2014 по 11.07.2014 включно. Раніше подану заяву про уточнення позовних вимог позивач просив вважати заявою про зміну предмета позову.

2.7. Відповідач проти позовних вимог заперечував та стверджував, що до набуття законної сили зазначеного вище рішення Господарського суду Донецької області він не мав законних підстав передавати орендоване майно будь-кому, окрім орендодавця Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Донецькій області. Водночас, з липня 2014 року він не має можливості повернути орендоване приміщення, оскільки у м. Донецьк проводилася антитерористична операція і на цей час це місто непідконтрольне українській владі. Розрахунок вартості орендної плати, складений станом на 24.06.2014, не відповідає реальній вартості майна.

Здійснені позивачем нарахування є лише припущенням, наявність усіх елементів цивільно-правової відповідальності, з якими законодавець пов`язує можливість настання відповідальності за завдану шкоду матеріалами справи не підтверджується.

Представник позивача мав доступ до придбаних ним приміщень, так як згідно пояснень особи, яка склала звіт про незалежну оцінку спірної будівлі, необхідні дані для складення звіту йому були надані позивачем.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Справа розглядалась судами неодноразово.

3.2. Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.06.2018 позовні вимоги ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз" задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "АСИ-ОЙЛ" на користь ТОВ "Виробничо-Комерційна фірма "Будівельний Союз" 31 084,39 грн збитків у вигляді неотриманих доходів та 621,69 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору. В іншій частині відмовлено.

3.2.1. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції визнав доведеним що саме позивач є власником майна, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1В . Відповідач без достатніх правових підстав користувався власністю позивача, не звільнив приміщення, яке орендував раніше за договором оренди №3286/2007 від 04.09.2007, строк якого закінчився 25.08.2013. Факт безпідставного користування відповідачем частиною майна - об`єктом нерухомості за адресою: м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1В встановлено у рішенні Господарського суду Донецької області №905/2167/14 від 26.04.2014. Факт користування частиною майна підтверджено самим відповідачем у листі №238/2 від 08.07.2014.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку що ТОВ "АСИ-ОЙЛ" має відшкодувати власникові майна збитки у вигляді недоотриманого прибутку (утраченої вигоди за період з 11.02.2014 по 11.07.2014), а за основу у розрахунку суми збитків має бути взято розмір орендної плати, яку відповідач сплачував Регіональному відділенню Фонду Державного майна України по Донецькій області за договором оренди №3286/2007 від 04.09.2007 і розмір якої був підтверджений рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2014 у справі №905/2167/14 з урахуванням індексу інфляції.

3.2.2. Таким чином, позовні вимоги суд задовольнив частково, стягнувши з ТОВ "АСИ-ОЙЛ" на користь ТОВ "Виробничо-Комерційна фірма "Будівельний Союз" суму упущеної вигоди у розмірі 31 084,39 грн. Задовольнивши позов частково, суд вважав, що ТОВ "Виробничо-Комерційна фірма "Будівельний Союз" належними та допустимими доказами не довело факт недопуску його представників до нежитлової будівлі закритої автостоянки літ. А-1 загальною площею 919,2м2., що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1-В . Суд врахував, що позивач не заявляв вимог про усунення перешкод у користуванні майном. Факт укладення договору оренди з ФОП Каськовим В.В. у період до 11.07.2014 не підтверджується матеріалами справи, а наданий позивачем як доказ розміру заподіяних збитків звіт ТОВ "Оціночна компанія "Конкордія" №02/07 від 24.06.2014 не взято судом до уваги з підстави неможливості дослідження та перевірки викладених в ньому обставин.

3.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 рішення Господарського суду Донецької області від 18.06.2018 у справі №905/482/15 в частині стягнення з відповідача 31 084,39 грн збитків у вигляді неотриманих доходів та судового збору в розмірі 621,69 грн скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 18.06.2018 у справі №905/482/15 залишено без змін.

3.3.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позивач не довів достовірний розмір упущеної вигоди. Суд врахував, що упущена вигода складається також з урахуванням будь-яких витрат, зокрема, витрат на сплату податків та обов`язкових платежів, інших матеріальних та прирівняних до них витрат. Позивач обрахував розмір упущеної вигоди підставі щомісячної орендної плати за договором оренди від 10.01.2014, укладеним з ФОП Каськовим В.В. та без включення до розрахунку витрат, пов`язаних з виконанням цього договору. Позивач не довів, що ці доходи були б реальними, а ним вживались адекватні заходи для їх одержання, і лише дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати цей прибуток.

За висновком суду, позивач не довів, що звертаючись до відповідача з пропозицією про укладення договору оренди, отримав безальтернативну відмову відповідача.

3.3.2. Суд зазначив, що встановлені у справі обставини, вказують на те, що належних та беззаперечних доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення збитків, в тому числі сам факт понесення ним таких витрат або можливості отримання доходу позивачем надано не було ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду. Отже, за висновком апеляційного господарського суду, позивач не довів наявність та розмір збитків, в т.ч. упущеної вигоди, завданих відповідачем у зв`язку із порушенням прав позивача як власника майна, як і не довів сам розмір збитків та період, протягом якого права позивача порушувалися.

3.3.3. Суд погодився з доводами апеляційної скарги про безпідставне здійснення судом першої інстанції розрахунків упущеної вигоди, виходячи з розміру неустойки у вигляді подвійної плати за користування об`єктом оренди в період з 01.11.2013 по 18.12.2013, що здійснювався в межах розгляду справи №905/2167/14, та на підставі договору оренди №328/2007 від 04.09.2007, дія якого припинилась 25.08.2013, оскільки, визначення судом першої інстанції розміру упущеної вигоди у цій справі, виходячи з умов договору оренди №328/2007 від 04.09.2007, виходить за межі позовних вимог.

Отже, суд апеляційної інстанції висновку про відсутність підстав для задоволення позову та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз" звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 скасувати повністю, а рішення Господарського суду Донецької області від 18.06.2018 скасувати частково. Справу №905/482/15 передати повністю або частково на новий розгляд.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права, яке знайшло свій прояв у такому.

4.2.1. Суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги позивача, тим самим порушив ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

4.2.2. Суди порушили ст. 75 ГПК України, оскільки не врахували, що Вищий господарський суд України, розглядаючи цю справу, у постанові від 22.02.2017 зазначив, що погоджується з висновком про необхідність стягнути з відповідача 150 683,14 грн упущеної вигоди, яка становить суму неотриманого доходу від передачі в оренду майна позивачем ФОП Каськову В.В. за період з 11.02.2014 по 31.05.2014.

4.3. В обґрунтування вимог своєї касаційної скарги позивач також вказує на порушення судами норм матеріального права. Зокрема, неправильне застосування апеляційним господарським судом норм ст.ст.1212-1214 Циільного кодексу України.

Позивач стверджує, що ТОВ "АСИ-ОЙЛ" до теперішнього часу зареєстровано на окупованій території у м. Донецьку та неправомірно користується об`єктами нерухомого майна, які є власністю позивача.

Договір оренди з ФОП Каськовим В.В. укладено до початку проведення антитерористичної операції. Розмір збитків, нарахований позивачем за період з 11.02.2014 по 11.07.2014, не є результатом від господарської діяльності за економічною природою, а тому нарахування збитків жодним чином не підпадає під заборону відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) .

4.4. Скаржник наголошує, що з квітня 2014 року він не може повернути своє майно. У жовтні 2014 року він звернувся з позовом до відповідача про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю, проте Вищий господарський суд України у постанові від 08.07.2015 у справі №908/4512/14 вказав на те, що позивачу слід обрати інший спосіб захисту своїх порушених прав, не пов`язаний з припиненням орендних правовідносин між ТОВ "АСИ-ОЙЛ" та попереднім власником майна. Відтак позивач звернувся з позовом у цій справі.

4.5. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів та вимог скаржника, посилається на обґрунтованість рішення та постанови судів попередніх інстанцій та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 300 ГПК України).

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Предметом спору у цій справі є стягнення збитків (упущеної вигоди).

5.2.2. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

5.2.3. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 ГК України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

5.2.4. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

5.2.5. Як встановлено судами та про що зазначено вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз" стверджує, що відповідач без належних правових підстав у період часу з 11.02.2014 по 11.07.2014 користувався нерухомим майном, власником якого є позивач, безпідставно не повернув його законному власнику на його неодноразові вимоги, що унеможливило отримання ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз" прибутку від здачі такого майна в оренду відповідно до договору оренди від 10.01.2014, укладеного з ФОП Каськовим В.В.

5.2.6. Діючи в межах визначеної законом компетенції, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не ухилявся від укладення договору оренди з новим власником - ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз", що підтверджується перепискою сторін спору, яка наявна у матеріалах справи, та була досліджена судами. Навпаки, судами встановлено, що позивач у своєму листі від 23.01.2014 вих.№2/23-2 пропонував ТОВ "АСИ-ОЙЛ" укласти договір оренди майна, яким він продовжував користуватись після закінчення договору оренди, укладеного з попереднім орендодавцем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області. У відповідь на зазначений лист відповідач листом від 27.01.2014 вих.№28 надав згоду на укладення такого договору та просив позивача надіслати на його адресу відповідний проект, а також надати документи, що підтверджують право власності ТОВ "АСИ-ОЙЛ" на нерухоме майно.

Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач на запит відповідача не реагував, жодних документів, що підтверджують факт набуття ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз" права власності на спірні приміщення як на час набуття судовим рішенням у справі № 905/2167/14 законної сили, так і станом на 11.07.2014 відповідачу не надав. Зворотного позивачем належними та допустимими доказами не доведено.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив надані позивачем докази у підтвердження факту недопуску його представників до спірних об`єктів нерухомості. За висновком суду, здійсненим за результатами оцінки наявних у справі доказів, апеляційний господарський суд зазначив, що позивач не надав беззаперечних доказів, які підтверджують, що відповідачем чинились перешкоди у доступі до нерухомого майна, а позивач, в свою чергу, звертався до правоохоронних органів з приводу його недопуску до нежитлових приміщень як власника.

В силу обмежень, встановлених ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не наділений компетенцією встановлювати фактичні обставин справи та повторно досліджувати докази, наявні у справі. Відтак Суд вважає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду, здійснений за результатами оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності, про те, що позивач не підтвердив, що вчиняв юридично значимі дії, направлені на захист свого права власності. Йдеться про відсутність у матеріалах справи документів, які б підтверджували вчинення позивачем дій, спрямованих на вирішення питання про усунення перешкод у користуванні майном, що є його власність, зокрема, шляхом звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, або ж про усунення перешкод у користуванні майном.

5.2.7. Як суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд, дійшли висновок, що наданий позивачем договір оренди від 10.01.2014, укладений з ФОП Каськовим В.В., не є належним доказом, який підтверджує можливість отримання позивачем доходів, які внаслідок умисних дій відповідача не були отримані.

Суди зазначили, що критично ставляться до факту укладення договору оренди з ФОП Каськовим В.В. саме 10.01.2014, оскільки листами №2/23-2 від 23.01.2014 та №12/23-2 від 05.02.2014 позивач пропонував саме ТОВ "АСИ-ОЙЛ" укласти договір оренди на всю будівлю на вигідних умовах, тобто, виходячи з наданих позивачем доказів у справі, пропозицію про укладення договору оренди було надано відповідачу майже через два тижні після укладення договору оренди з ФОП Каськовим В.В. Не взяли суди до уваги і пояснення ФОП Каськова В . В., оскільки наведені ним аргументи не підтверджені жодними доказами.

Отже, за висновком судів, наданий позивачем договір оренди з ФОП Каськовим В.В. не може підтверджувати той факт, що він спрямований на реальне настання правових наслідків та підтверджує реальні доходи, що міг би отримати позивач. Інших документів у підтвердження обставин можливості отримати дохід від користування/розпорядження нерухомим майном, матеріали справи не містять, та власне і доводи обґрунтованості позовних вимог, наведені ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз" у касаційній скарзі, стосуються обставин укладення договору оренди саме з ФОП Каськовим В.В.

5.2.8. Неналежним доказом визнано і поданий позивачем звіт суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "Оціночна компанія "КОНКОРДІЯ" від 24.06.2014 № 02/07, відповідно до якого вартість права використання (оренди) об`єкта нерухомості - "будівля закритої автостоянки", яка знаходиться за адресою: м. Донецьк, Будьоновський район, вул. Елеваторна, 1В, станом на 31.05.2014 складає в місяць 37 568,00 грн.

В той час як призначені судом за ініціативою позивача незалежні судова економічна та інженерно-технічна експертизи не були проведені у зв`язку з відсутністю їх оплати зі сторони ТОВ "ВКФ "Будівельний Союз" та через ненадання позивачем експерту додаткових документів відповідно.

5.2.9. Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані, зокрема позивачем. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу від здачі майна в оренду не є підставою для його стягнення, а при обрахуванні розміру збитків мають враховуватися тільки дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум або ж інших цінностей, якби відповідач не вчиняв протиправних дій.

Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Отже, звертаючись із заявою про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, кредитор повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які б безспірно підтверджували їх розмір. Дослідження і перевірка розміру та складу заявленої до стягнення суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) з огляду на реальність їх характеру має суттєве значення для правильного вирішення спору, виходячи із предмета і підстав цього позову.

Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди є підставою для відмови у задоволенні таких вимог.

Отже, переглянувши справу, суд апеляційної інстанції зазначив, що за результатом встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявність усіх необхідних складових цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною для настання такої міри відповідальності, як стягнення збитків у формі упущеної вигоди. Зокрема, позивачем наданими по справі доказами не доведено як розмір упущеної вигоди, так і той факт, що ці доходи були б реальними, що позивачем вживались адекватні заходи для їх одержання, а дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати цей прибуток.

5.2.10. Доводи скаржника щодо порушення апеляційним господарським судом ч.1 ст. 269 ГПК України та ст. 75 ГПК України (п.п.4.2.1, 4.2.2 постанови) відхиляються судом касаційної інстанції як необґрунтовані, зважаючи на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас, згідно з приписами частини 4 цієї статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, доводи скаржника щодо того, що апеляційний господарський суд вийшов за межі поданої позивачем апеляційної скарги є помилковими та не ґрунтуються на нормах права.

Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 22.02.2017 у контексті порушення апеляційним господарським судом приписів ст. 75 ГПК України, Суд вважає безпідставним, оскільки Вищий господарський суд України як суд касаційної інстанції не був наділений повноваженнями встановлювати обставини справи в силу обмежень його компетенції згідно з приписами ст. 111-7 ГПК України (в редакції, чинній на час ухвалення зазначеної постанови). Тоді як рішення та постанова судів, які переглядались Вищим господарським судом України, були скасовані, а справа передана на новий розгляд. Отже, підстави для застосування ст. 75 ГПК України відсутні.

5.2.11. Твердження скаржника про те, що ТОВ "АСИ-ОЙЛ" до теперішнього часу зареєстровано на окупованій території у м. Донецьку та неправомірно користується об`єктами нерухомого майна, які є власністю позивача, висновків суду апеляційної інстанції, здійснених в межах розгляду цієї справи, не спростовують.

5.2.12. Суд касаційної інстанції зазначає, що по суті всі доводи скаржника стосуються неправильної оцінки судами поданих позивачем доказів, а також необхідності встановлення інших фактичних обставин справи, відмінних від обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Водночас, як зазначено вище, у спростування встановлених судами обставин, позивач доказів не надає, тоді як саме обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим слід також зазначити, що з огляду на приписи ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями надавати повторну оцінку доказам, поданим учасниками справи, або додатково встановлювати фактичні обставини справи.

Отже, за результатами перегляду у касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносини судом апеляційної інстанції, з правильним застосуванням до них норм матеріального права. Порушень норм процесуального права не встановлено. Звертаючись з касаційною скаргою, позивач не довів неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права як необхідної передумови для скасування постанови, що оскаржується.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.