на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 (колегія суддів у складі: головуючий Лавриненко Л.В., Аленін О.Ю., Філінюк І.Г.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 30.01.2019 (суддя Желєзна С.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"

про стягнення коштів

позивача: Лисенко В.О. (адвокат),

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просило стягнути з Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (далі - відповідач) 26 864 265,57 грн. пені, 5 500 048,38 грн. три відсотки річних та 17 833 423,53 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016 щодо своєчасних розрахунків за поставлений природний газ.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.01.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 5 500 048,38 грн. три відсотки річних, 17 833 423,53 грн. інфляційних втрат та 7 000 000,00 грн. пені, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 19 864 265,57 грн. та в цій частині прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що судами в оскаржуваній частині порушено приписи статті 233 Господарського кодексу України, статті 549- 552, 599, 625 Цивільного кодексу України.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

З матеріалів справи слідує, що предметом даного судового розгляду є наслідки неналежного виконання відповідачем в частині розрахунків, умов, укладеного з позивачем договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2016 № 3520/1617-ТЕ-23, за умовами якого постачальник (позивач) зобов`язується поставити споживачу (відповідач) у 2016-2017 роках відповідний обсяг природного газу, а відповідач зобов`язується оплатити його на умовах договору.

Згідно пункту 1.2 договору природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Приймаючи рішення в частині зменшення пені місцевий господарський суд виходив із того, що згідно доданих до заяви відповідача про зменшення пені матеріалів вбачалось, що прострочення оплати за поставлений позивачем природний газ виникло з об`єктивних причин, які були зумовлені тим, що населення несвоєчасно розраховувалось з відповідачем за наданні послуги з опалення та постачання гарячої води, а також численними арештами рахунків відповідача, на підставі рішень судів, за якими стягувачем є позивач, що спричинило невиконання відповідачем обов`язків за вказаним договором.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції.

Судами за наслідками розгляду даного спору встановлено, що відповідач встановлений договором обов`язок з оплати поставленого товару у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у відповідному розмірі, яку відповідач оплатив у добровільному порядку.

Також судами перевірено нараховані на суму основної заборгованості суми 3% річних та інфляційних втрат і визнано їх обґрунтованими та стягнуто у розмірах заявлених позивачем.

Поряд з цим, суди в оскаржуваних судових актах дійшли висновку про зменшення заявленої до стягнення пені і, як наслідок, задовольнили позовні вимоги в цій частині на суму 7 000 000,00 грн.

Зазначене зменшення пені і є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, зокрема, за наявності обставин, які мають істотне значення.

У наведеній нормі йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), та ця норма є самостійною підставою для зменшення розміру пені.

Отже суд з урахування конкретних обставин справи вирішує питання про зменшення розміру неустойки.

Судами встановлено, що прострочення оплати відповідачем за наведеним договором було зумовлене несвоєчасними розрахунками населення за надані відповідачем послуги з опалення та постачання гарячої води, а також перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується звітом про його фінансовий стан та відповідними постановами державної виконавчої служби щодо численних арештів рахунків відповідача, які додані відповідачем до заяви про зменшення пені.

За вказаних обставин суди на підставі досліджених доказів дійшли до правильного висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, про те, що важкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, не може свідчити про помилковість висновків судів щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки такий аргумент не був єдиним мотивом для зменшення неустойки, а оцінений судами в сукупності з іншими обставинами.

Не можуть бути підставою для скасування судових рішень посилання позивача у касаційній скарзі на те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині обґрунтування зменшення розміру неустойки містить лише доводи, на яких ґрунтувалось зменшення пені, чим, за доводами скаржника, порушено принцип рівності учасників процесу перед законом і судом, оскільки із посилань скаржника не вбачається, що судом не розглянуто його доводи, такі посилання не спростовують висновків суду та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів статі 300 частини 2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається, а сама лише необхідність додатково дослідити докази, які вже були досліджені судами, не є підставою, яка б була передбачена процесуальним законом для скасування судових рішень.

Колегія суддів перевірила доводи, викладені у касаційній скарзі, на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених судових рішень немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 у справі № 916/2290/18 Господарського суду Одеської області, залишити без змін.