Товариство з обмеженою відповідальністю "Комодор" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди № 190117 від 19.01.2017 у розмірі 5 498 232, 36 грн., з яких: 4 712 770, 60 грн. заборгованість з орендної плати за квітень 2018 року, 785 461, 76 грн. заборгованість за експлуатаційні та комунальні витрати за квітень 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем як орендарем своїх зобов`язань за договором оренди № 190117 від 19.01.2017 щодо оплати за користування приміщеннями в блоках "D", "E".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019, у позові відмовлено.

Такі висновки судів мотивовані тим, що між сторонами не припинені правовідносини за попереднім договором оренди № 010715 від 01.07.2015, оскільки після закінчення строку, на який його було укладено, орендовані приміщення не повернуті по акту приймання-передачі, у зв`язку з чим орендар продовжив користування майном на умовах договору оренди № 010715.

У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що: оскаржувані судові рішення винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки, з урахуванням положень ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), ст. ст. 11, 509, 612, ч. 2 ст. 631, ст. ст. 763, 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), судами не надано належної правової оцінки припиненню попереднього договору оренди у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено; крім цього, судом апеляційної інстанції допущено порушення положень ст. 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), оскільки оскаржувана постанова не містить мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу позивача.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення посилаючись на необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням орендарем договору оренди № 190117 від 19.01.2017.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди № 010715 від 01.07.2015 (далі - договір № 010715), за умовами якого орендодавець передав в оренду орендарю, а орендар прийняв та зобов`язався сплачувати орендні платежі за приміщення та площі в блоках "D", "E" та "F" Логістичного комплексу Комодор, що знаходиться за адресою: Київська обл ., Макарівський р- н, с. Калинівка, вул. Київська, 49-ж.

За умовами п. п. А.8, А.9 договору № 010715 початковим строком використання об`єкту оренди є дата початку оренди, що визначається датою підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту (дата початку оренди) та закінчується 31.10.2016.

Згідно з п. А.12 договору №010715 загальний строк користування об`єктом оренди визначається як фактичний період, протягом якого орендар орендує об`єкт оренди, починаючи від дати початку оренди і закінчується датою складання сторонами акту повернення об`єкту оренди з урахуванням положень п. А.45 цього договору оренди.

За умовами п. А. 45 договору № 010715 належне виконання орендарем обов`язку щодо повернення об`єкту оренди підтверджується актом повернення об`єкту оренди ("Акт повернення об`єкту оренди"), який повинен бути складений сторонами за формою, що встановлена в додатку №4 до даного договору, і визначатиме момент повернення об`єкту оренди.

01.07.2015 об`єкт оренди по договору № 010715 передано по акту приймання-передачі відповідачу.

30.09.2017 по акту повернення орендар повернув орендодавцю приміщення та площі в Блоці "F" Логістичного комплексу Комодор, що знаходиться за адресою: Київська обл., Макарівський р-н, с . Калинівка, вул. Київська, 49-ж.

Наступного дня, на підставі договору оренди № 011017 від 01.10.2017 (далі - договір № 011017), позивач передав, а відповідач прийняв в оренду за плату приміщення та площі у блоці "F" Логістичного комплексу Комодор, що знаходиться за адресою: Київська обл., Макарівський р- н, с . Калинівка, вул. Київська, 49-ж, що підтверджується актом приймання-передачі об`єкту оренди від 01.10.2017.

Крім того, сторонами було укладено договір оренди №190117 від 19.01.2017 (далі - договір № 190117), за умовами якого позивач зобов`язується передати в оренду відповідачу за плату приміщення та площі в блоках "D", "E" та "F" Логістичного комплексу Комодор, що знаходиться за адресою: Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 49-ж.

За умовами п. п. А.8-А.10, А.13 договору №190117 початковий строк використання об`єкту оренди орендарем починається з 01.11.2017 (дата початку оренди) та закінчується 31.01.2019. Передача об`єкту оренди орендодавцем орендарю оформлюється актом приймання-передачі об`єкту оренди та здійснюється 01.11.2017, якщо інше не буде погоджено сторонами.

Судами встановлено, що сторонами відповідно до умов договору № 010715 від 01.07.2015 не здійснено повернення орендованих площ у блоках "D", "E" і, як наслідок такі приміщення не передані за актом-приймання передачі за договором № 190117 від 19.01.2017, а отже відповідач продовжував використовувати орендовані приміщення на підставі договору № 010715 повідомивши орендодавця, що відповідно до ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України, договір № 010715 вважається продовжений на той самий строк на тих самих умовах.

За встановлених обставин суди дійшли висновку, що у зв`язку з неповерненням вказаних об`єктів оренди по акту приймання-передачі за договором №010715, останній не припинив свою дію і за відсутності заперечень орендодавця є продовженим на той же строк на тих же умовах, з огляду на це відсутні підстави для стягнення 5 498 232,36 грн. за договором №190117.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновку судів попередніх інстанцій правомірними виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З огляду на те, що Господарський кодекс України (436-15) не встановлює спеціального правила щодо моменту укладення договору, тому застосовуються приписи Цивільного кодексу України (435-15) .

Момент укладення договору оренди визначається відповідно до правил ст. 640 ЦК України, за якими договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2).

Тобто, частина 1 наведеної вище статті визначає момент укладення консенсуальних договорів, для укладення реальних договорів однієї лише згоди сторін недостатньо, а необхідно вчинення певної дії.

Відповідно до частини 2 зазначеної статті реальний договір вважається укладеним саме з моменту передання майна або вчинення іншої дії.

Положеннями ст. 795 ЦК України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (ч. 1).

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ч. 2).

Отже, за змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) договір оренди за правовою природою є реальним, двостороннім та оплатним. Як реальний договір він вважається укладеним з моменту передачі об`єкта оренди орендареві. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов`язки на користь іншої сторони. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що орендодавцеві сплачується плата за користування наданим в оренду майном у грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З огляду на наведені законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що відповідно до вимог закону та умов договору сторонами не вчинено дій для припинення договору №010715 шляхом повернення вказаного майна на підставі акту повернення об`єкту оренди у порядку, встановленому цим договором, а отже правовідносини сторін за попереднім договором оренди щодо наведених об`єктів не припинились. Також сторонами не дотримано усіх необхідних умов для передачі та використання цього майна відповідачем на підставі договору №190117, а враховуючи, що договори оренди цивільним законодавством віднесено до категорії реальних догорів, тому відсутність належних доказів передачі орендованого майна за договором №190117, свідчить про відсутність обв`язку орендаря щодо внесення плати за його користування, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за використання орендованого майна на підставі договору №190117.

Наведеним у сукупності спростовується позиція позивача щодо неправомірності прийнятих у справі судових рішень.

Отже, посилання викладені в касаційній скарзі, відхиляються судом в силу положень частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо необхідності відхилення кожного аргументу позивача, оскільки оскаржувані судові рішення є достатньою мірою обґрунтовані по суті заявленої позовної вимоги.

За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

Відтак аргументи, викладені у відзиві, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комодор" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі Господарського суду міста Києва № 910/11633/18, залишити без змін.