розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГАММА" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2018 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГАММА" до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним пункту рішення міської ради, визнання недійсним пункту договору оренди землі,

за участю представників:

позивача - не з'явилися;

відповідача - не з'явилися;

третьої особи на стороні позивача - не з'явилися;

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІГАММА" (далі - ТОВ "ДІГАММА") звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (далі - Рада), третя особа - Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - АМК), в якому просило:

- визнати недійсним пункт 2 рішення Ради від 07.10.2016 № 26-12/VІІ "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "ДІГАММА" на вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету";

- визнати недійсними пункт 9 договору оренди земельної ділянки по вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області від 22.10.2012 (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064), зареєстрованого 17.10.2013 за № 2947251, в частині визначення розміру орендної ставки та пункт 3 додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 12.10.2016 до договору оренди земельної ділянки по вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області від 22.10.2012 (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064), зареєстрованого 17.10.2013 за № 2947251;

- спонукати Раду укласти з ТОВ "ДІГАММА" додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки по вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області від 22.10.2012 (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064), зареєстрованого 17.10.2013 за № 2947251, про встановлення розміру орендної плати на земельну ділянку у редакції, викладеній у позові.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що встановивши у спірному пункті 2 рішення Ради від 07.10.2016 № 26-12/VІІ орендну плату за земельну ділянку по вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель замість 10 %, як було погоджено у договорі оренди земельної ділянки від 22.10.2012, без попереднього узгодження зміни істотної умови договору із ТОВ "ДІГАММА", Рада порушила вимоги статей 25, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та статей 11, 627, 628, 638, 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), а встановивши для інших суб'єктів господарювання орендну ставку за користування землею аналогічного цільового призначення у розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель, Рада порушила вимоги статей 1, 2, 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та статей 15, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки встановлюючи різний розмір орендної плати для суб'єктів господарювання, які здійснюють однакові види діяльності, Рада створює несприятливі умови господарювання для позивача порівняно з іншими орендарями.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 27.05.2011 Рада прийняла рішення № 11-8/VІІ "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "ДІГАММА" по вул. Шевченка, 223", згідно з яким ТОВ "ДІГАММА" поновлено договір оренди земельної ділянки по вул. Шевченка, 223 площею 0,6101 га строком на 3 роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Встановлено орендну плату у розмірі 10 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

2.2. 22.10.2012 на підставі зазначеного рішення між Радою (орендодавець) та ТОВ "ДІГАММА" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, розташовану по вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064).

2.3. Згідно з пунктом 9 договору розмір орендної плати становить 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 493 760,03 грн на рік.

2.4. На підставі звернення ТОВ "ДІГАММА" до Ради від 23.08.2016 про поновлення договору оренди землі 07.10.2016 Радою було прийнято рішення № 26-12/VІІ "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "ДІГАММА" по вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету", згідно з яким поновлено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064) площею 0,6101 га строком на 3 роки із тим самим цільовим призначенням.

2.5. За змістом пункту 2 зазначеного рішення Ради ТОВ "ДІГАММА" встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

2.6. 12.10.2016 між Радою та ТОВ "ДІГАММА" було укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064) площею 0,6101 га по вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області строком на 3 роки.

2.7. Згідно з пунктом 3 цієї додаткової угоди орендна плата встановлюється у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель, що становить 1 058 769,98 грн за 1 рік.

2.8. Листом від 26.02.2018 б/н ТОВ "ДІГАММА" звернулося до Ради з проханням внести зміни до пункту 2 рішення Ради від 07.10.2016 № 26-12/VII та встановити орендну плату за землю у розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель. Лист обґрунтовано тим, що Рада вчинила дії дискримінаційного характеру стосовно ТОВ "ДІГАММА", оскільки для інших суб'єктів господарювання встановлювала ставку орендної плати за землю у розмірі 3 %.

2.9. 12.04.2018 Рада листом № 2841/18 повідомила ТОВ "ДІГАММА", що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому не можуть бути скасовані або змінені органами місцевого самоврядування. Водночас Рада наголосила, що зміна розміру орендної плати здійснюється за взаємною згодою сторін, тому ТОВ "ДІГАММА" не позбавлено права на звернення до Ради з відповідним листом про внесення змін до діючого договору оренди земельної ділянки.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2018 (суддя Кеся Н.Б.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване посиланнями на те, що позивач не довів, а у справі відсутні беззаперечні та достатні докази того, що суб'єктів господарювання у рішеннях Ради, копії яких надані позивачем до позову, можна вважати конкурентами позивача, а в рамках цієї справи суд позбавлений можливості встановити факт порушення антиконкуретного законодавства відповідачем, оскільки ці обставини виходять за межі правовідносин між сторонами у справі. Також суд зазначив про безпідставне посилання позивачем на положення Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (5207-17) , який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин сторін.

3.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (колегія суддів: Широбокова Л.П., Подобєд І.М., Орєшкіна Е.В.) рішення змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що визначення ставок орендної плати відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування, спірне рішення Ради прийнято у передбачений законом спосіб - на сесії міської ради, розмір орендної плати визначено відповідно до положень пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) та узгоджено із позивачем шляхом підписання договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним пункту 2 рішення Ради від 07.10.2016 № 26-12/VІІ, пункту 9 договору оренди земельної ділянки та пункту 3 додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 12.10.2016 щодо встановлення для позивача розміру орендної плати.

Щодо вимог про спонукання Раду укласти з ТОВ "ДІГАММА" додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки про встановлення орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі, суд апеляційної інстанції зазначив, що на час звернення позивача із позовом дія договору оренди земельної ділянки не закінчилася (договір чинний до 22.10.2019), тому фактично за своєю суттю вказані вимоги є вимогами про внесення змін до діючого договору в частині розміру орендної плати, що є істотною умовою договору та можливо лише за згодою сторін.

Водночас суд апеляційної інстанції наголосив, що спірні правовідносини сторін регулюються положеннями ЦК України (435-15) щодо способів захисту цивільного права, визнання договорів недійсними та внесення змін до договору, положеннями статей 124, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", нормами ПК України (2755-17) , які суд першої інстанції не застосував при вирішенні даного спору, натомість застосувавши норми Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

4. Короткий зміст доводів і вимог касаційної скарги

4.1. У касаційній скарзі ТОВ "ДІГАММА" посилається на порушення судами попередніх інстанцій вимог частини 2 статті 25 ГК України, статей 203, 215 ЦК України, пункту 288.5 статті 288 ПК України, статей 4- 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", частини 2 статті 48, частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та зазначає про неврахування судами рішення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 у справі № 44/04-03-3/17, згідно з яким визнано дії Ради щодо прийняття рішень про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийняття рішень Ради 2016-2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

У зв'язку з наведеним ТОВ "ДІГАММА" просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову.

4.2. Акцентуючи, що порушена у цій справі проблема є виключною, оскільки може стосуватися значного кола осіб як у м. Нікополі, так і в інших містах України, в яких, ймовірно, склалася така сама ситуація, ТОВ "ДІГАММА" просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявні обставини, з яких убачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Наведені скаржником підстави не свідчать про наявність виключної правової проблеми та не можуть вплинути на формування єдиної правозастосовної практики, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Рада, посилаючись на повне встановлення судами попередніх інстанцій дійсних обставин справи та правильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції.

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

6.3. Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Рада є органом місцевого самоврядування, який представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) та законодавством України.

6.4. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (стаття 124 ЗК України).

6.5. За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6.6. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина 1 статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

6.7. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 зазначеного Закону).

6.8. Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

6.9. Як убачається із матеріалів справи, позивач просив, зокрема, скасувати пункт 2 рішення Ради від 07.10.2016. Як на підставу позову ТОВ "ДІГАММА" посилалося на положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , оскільки згідно зі спірним пунктом рішення Рада встановила товариству ставку орендної плати у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі, тоді як для інших суб'єктів господарювання було встановлено меншу ставку орендної плати за користування земельними ділянками з таким самим цільовим призначенням, що створює для ТОВ "ДІГАММА" дискримінаційні умови господарської діяльності порівняно з іншими суб'єктами господарювання. На підтвердження своїх доводів позивачем долучено до матеріалів справи копії рішень Ради, згідно з якими для інших суб'єктів господарювання встановлено орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земель.

6.10. За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" непряма дискримінація (яка, є однією з форм дискримінації) - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

6.11. Судами встановлено, що 30.01.2018 Адміністративна колегія АМК прийняла рішення № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Ради щодо прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1, у т. ч. оскаржуване рішення від 07.10.2016 № 26-12/VII "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "ДІГАММА" по вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету") про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийняті рішення міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів і бути спрямованими на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом 8 частини 2 статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

6.12. Статтею 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

6.13. Антиконкурентні дії органів влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

6.14. Відповідно до положень частини 2 статті 25 ГК України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

6.15. Однак удавшись до з'ясування дотримання органом місцевого самоврядування порядку формування орендної плати, визначеного ПК України, суди попередніх інстанцій не розглянули спір, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову, зокрема щодо порушення (дотримання) Радою вимог конкурентного законодавства під час визначення ставки орендної плати для ТОВ "ДІГАММА".

6.16. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про те, що позивачем не доведено, що саме стосовно нього Радою було прийнято дискримінаційне рішення у виді визначення орендної плати за землю у розмірі 12 %, а також про те, що положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.

6.17. З огляду на викладене колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування оспорюваного пункту рішення Ради з тих підстав, що ставка орендної плати за землю, визначена відповідачем у цьому пункті рішення, не суперечить вимогам податкового законодавства.

6.18. Щодо позовних вимог про визнання недійсним пункту договору оренди земельної ділянки і визнання додаткової угоди укладеною, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

6.19. За змістом частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України (2768-14) , або за результатами аукціону.

6.20. Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

6.21. За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

6.22. Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26, статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами до їх відання.

6.23. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що визначення розміру орендної плати є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, який (розмір) має затверджуватися рішенням уповноваженої ради у встановленому законом порядку.

Відповідно до чинного законодавства України суд не може втручатися у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вирішення питання про умови договору оренди; до компетенції судів віднесено розгляд вимог виключно про спонукання розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення.

6.24. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним пункту 9 договору оренди земельної ділянки і визнання додаткової угоди укладеною у зв'язку з відсутністю порушеного права, оскільки такі вимоги є передчасними.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав і вимог позову та заперечень на них, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним пункту 2 рішення Ради від 07.10.2016 № 26-12/VІI, як наслідок, оскаржувані рішення і постанову ухвалено у цій частині із порушенням норм процесуального права.

7.3. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

7.4. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у цій справі рішення і постанова в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним пункту 2 рішення Ради від 07.10.2016 № 26-12/VІI, підлягають скасуванню, а справу в цій частині вимог слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

7.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7.6. В іншій частині оскаржувані рішення та постанова є законними та обґрунтованими, тому правові підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГАММА" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2018 у справі № 904/2209/18 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту 2 рішення Нікопольської міської ради від 07.10.2016 № 26-12/VІI, справу у цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.