ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/2356/18

13 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/2356/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Южспецконструкція"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2019 (Вечірко І.О. - головуючий, судді - Березкіна О.В., Кузнецов В.О.) та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2018 (суддя Кеся Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Южспецконструкція"

до Синельниківського міського комунального підприємства "Водоканал"

про визнання договору припиненим,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Южспецконструкція" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом до Синельниківського міського комунального підприємства "Водоканал" (далі - відповідач), просило визнати укладений між сторонами договір на надання послуг з водопостачання та водовідведення від 21.09.2015 - припиненим з 26.09.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: зазначений договір укладався позивачем як тимчасовим замовником послуг, що виконував підрядні роботи з облаштування парку, який не є балансоутримувачем об`єкту будівництва (інфраструктури парку) та отримував послуги з водопостачання за спірним договором до моменту приєднання мереж водопостачання до системи централізованого водопостачання та водовідведення з опломбуванням лічильника; завершення зазначеного етапу підрядних робіт підтверджується актом форми КБ-2в від 25.09.2015, а отже після здачі об`єкту будівництва правовідносини сторін за цим договором припинились. При цьому позивач не є споживачем питної води у розумінні положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", тому не був споживачем послуг за спірним договором після завершення підрядних робіт з облаштування мереж водопостачання.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2019, позовні вимоги залишено без задоволення.

Такі висновки судів мотивовані тим, що: позивачем не доведено наявність законодавчих підстав, передбачених ст. 607 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) для припинення спірного договору з 26.09.2015, оскільки приєднання мережі парку до централізованого водопостачання відбулося до укладення зазначеного договору; при цьому, відхиляючи посилання позивача, що даний договір укладався сторонами для водопостачання будівництва і після завершення цих робіт є припиненим, судами зауважено, що позивач повинен був ініціювати врегулювання цих правовідносин з урахуванням виконання ним підрядних робіт відповідно до п. 5.14. спірного договору, що останнім не зроблено, у зв`язку з чим вимоги позивача визнано не доведеними належними та допустимими доказами.

У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувані судові рішення винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судами з урахуванням положень п. 1.2. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 № 190, а також договірних відносин з виконання підрядних робіт між позивачем та Департаментом житлово-комунального господарства Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) по об`єкту реконструкція зони відпочинку з відновленням гідрологічного режиму водойми, не надано належної правової оцінки підставам укладення спірного договору та обставинам його припинення; також, судами не враховано, що позивач не є споживачем за спірним договором, а є суб`єктом господарювання; водопровідні мережі не знаходяться у нього на балансі, тобто, він не є балансоутримувачем; не надано належної правової оцінки процедурі, яка повинна передувати укладенню договору на надання послуг з водопостачання та водовідведення зі споживачем таких послуг, тому безпідставно застосували до даних правовідносин положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у зв`язку з чим дійшли неправомірних висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання укладеного між позивачем (водоканал) та відповідачем (абонент) договору на надання послуг з водопостачання та водовідведення від 21.09.2015 (далі - договір) - припиненим з 26.09.2015, з підстав, передбачених положеннями статей 509, 607 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Виходячи з предмету позову судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання договору №76а на виконання робіт по об`єкту "Реконструкція зони відпочинку з відновленням гідрологічного режиму водойми з упорядкуванням прилеглої території в районі вул. Робоча м. Синельникове Дніпропетровської області" від 04.08.2015 року (далі - договір №76а), укладеного між позивачем (генеральний підрядник) та Департаментом (замовник), на замовлення Департаменту в зоні відпочинку позивачем як генеральним підрядником збудовано водопровідні мережі з встановленням та опломбуванням лічильника води. При цьому, змонтована водопровідна мережа об`єкту будівництва згідно з актом про відповідність підключеного вводу водопроводу під`єднана до мереж центрального водопостачання 17.09.2019.

Додатком № 2 до договору №76а визначено найменування робіт, зокрема: благоустрій парку з розчисткою чагарнику та корчуванням сухостою; влаштування комерційних зон; влаштування майданчику на 280 глядацьких місць; влаштування 3 туалетів (септик, підвід водопроводу); влаштування лавок; влаштування клумб; влаштування міні-футбольного поля 16,5х26,5 м, влаштування фонтану, тощо.

21.09.2015 року між відповідачем (водоканал) та позивачем (абонент) укладено спірний договір, за умовами п. 1.1 якого відповідач бере на себе зобов`язання по наданню абоненту послуг водопостачання та водовідведення у межах затвердженого відповідними органами ліміту по об`єкту, що розташований за адресою: м. Синельникове, вул. Миру, 11 (парк), а позивач взяв на себе зобов`язання по оплаті наданих послуг в термін, передбачений цим договором. Абонент має право на одержання послуг, що повинні відповідати вимогам нормативних актів законодавства, нормативних документів та цього договору (п. 5.1. договору).

У пунктах 9.1, 9.2 Договору сторони погодили, що він набирає чинності з моменту підписання сторонами, укладається строком на три роки. Якщо за місяць до закінчення дії Договору жодна зі сторін не заявить про намір його розірвати або внести в нього зміни, дія Договору продовжується на той же період.

25.09.2015 року між Департаментом та позивачем підписано Акт приймання виконаних робіт (форма КБ-2в); також, між позивачем та відповідачем підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 25.09.2015.

В той же час, судами встановлено, що підрядні роботи за договором №76а не обмежувалися будівельно-монтажними роботами до моменту приєднання об`єкту будівництва (інфраструктури парку) до мереж водопостачання системи централізованого водопостачання та водовідведення, потреба водопостачання виникла також для виконання інших робіт за договором №76а, у зв`язку з чим правовідносини сторін за спірним договором не припинились.

Згідно листа виконавчого комітету Синельниківської міської ради №01-22/1432 від 13.04.2018, водопровідні мережі, що знаходяться в парку відпочинку по вул. Робоча, не перебувають на балансі Синельниківського міського комунального підприємства "Водоканал". Межею розподілу приналежності мереж між відповідачем та позивачем є водопровідний колодязь, що розташований в парку навпроти житлового будинку по вул. Миру, 11, в якому знаходиться лічильник, що належить ТОВ "Южспецконструкція". Парк відпочинку в районі вул. Робоча не переданий на баланс міста.

За таких обставин, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не довів факту наявності підстав для припинення спірного договору з 26.09.2015, оскільки обставини, на які він посилається (не є балансоутримувачем та споживачем, отримував послуги з водопостачання до моменту здачі виконаних підрядних робіт, не отримував послуги водопостачання після здачі виконаних підрядних робіт), не є такими, які відбулися після укладення договору і за які жодна з його сторін не відповідає. При цьому, судами правомірно зауважено, що укладення спірного договору відбулось після приєднання мережі парку (17.09.2019) до центрального водопостачання і про відсутність на балансовому обліку позивача мережі парку було відомо усім сторонам договору, а отже позивач укладаючи такий договір після обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, повинен відповідати за наслідки неналежного виконання такого договору.

Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За приписами частини 1 ст. 509 цього Кодексу зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно частини 1 ст. 598 вказаного Кодексу зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 - 609 ЦК України.

Положеннями ст. 607 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

При цьому слід враховувати, що обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання.

Враховуючи вищенаведені законодавчі положення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не встановлено ні юридичних, ні фактичних обставин, які унеможливлюють виконання позивачем зобов`язань відповідно до укладеного сторонами договору і які є підставою для припинення правовідношення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють припинення договору в порядку, передбаченому ст. 607 ЦК України, не встановили обставин, які є підставою для припинення спірного договору. При цьому, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що посилання суду першої інстанції на положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яким не регулюються спірні правовідносини, не призвело до не правильного вирішення спору по суті, тому відсутні правові підстави для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.

Беручи до уваги вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

За змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання позивача у касаційній скарзі на не врахування судами правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм ст. ст. 509, 607 ЦК України, викладених у постанові від 20.11.2018 у справі № 910/17959/17, з урахуванням частини 4 статті 236 ГПК України, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки, слід зауважити, що подібність правовідносин означає, зокрема, однаковість предмета та підстав позову, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Натомість зі змісту постанови Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №910/17959/17 вбачається, що предмет і підстави позову у зазначеній справі, фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, в порівнянні з розглядуваною справою є зовсім різними, що виключає як подібність правовідносин у вказаній вище справі та цій справі, так і підстави застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у згаданій постанові Верховного Суду.

Наведеним у сукупності спростовується позиція позивача щодо неправомірності прийнятих у справі судових рішень.

Таким чином позивачеві було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Посилання, викладені в касаційній скарзі, щодо доведеності обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, відхиляються судом в силу положень частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги, оскільки оскаржувані судові рішення є достатньою мірою обґрунтовані по суті заявленої позовної вимоги.

За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

Відтак аргументи, викладені у відзиві, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Южспецконструкція" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/2356/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов