розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Упроваджувально-виробнича фірма "Дністер" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 (Кравчук Г.А., Козир Т.П., Коробенко Г.П.) та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 (Пінчук В.І.) у справі № 910/11518/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Упроваджувально-виробнича фірма "Дністер" до Київської міської ради, третя особа Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання поновленим договору оренди землі та зобов`язання виконати дії

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Упроваджувально-виробнича фірма "Дністер" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Відповідач) про визнання договору оренди землі, що укладений між сторонами поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які значаться в розпорядженні Подільської районної ради народних депутатів № 149 від 02.06.1994 "Про надання земельної ділянки в оренду фірмі "Дністер" та зобов`язати Відповідача визначити уповноважену особу, яка зобов`язана в місячний строк укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі на трьохрічний термін.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує на те, що на підставі розпорядження Подільської районної ради народних депутатів № 149 від 02.06.1994 "Про надання земельної ділянки в оренду фірмі "Дністер" Позивачу надано в тимчасове користування терміном на три роки земельну ділянку по вул.Спаській, 13, для встановлення збірно-розбірного павільйону ПП-1 для організації овочевого магазину. Після введення в експлуатацію будівлі плодоовочевого магазину, отримання свідоцтва на право його експлуатації (свідоцтво торговельної точки №80 від 22.02.1995), звернення до Київської міської державної адміністрації із заявою №69/9 від 14.12.1995 про надання в оренду земельної ділянки за вказаною адресою, виготовлення технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування та отримання погоджень дозвільних органів, незважаючи на відсутність рішення про відведення земельної ділянки для експлуатації будівлі магазину, Позивач продовжував користуватися земельною ділянкою та побудованою ним на цій ділянці спорудою впродовж 24 років, сплачував орендну плату, документально обліковував земельну ділянку. Зазначені обставини, на думку Позивача, дають йому підстави вважати, що він має право власності та інші права не лише на споруду, а і на земельну ділянку для обслуговування цієї споруди, якою правомірно користується. Оскільки Позивач продовжував користуватися земельною ділянкою та належно виконував свої обов`язки за договором, то, за його твердженням, він має переважне право на поновлення договору у порядку, встановленому статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 в позові відмовлено.

4. Рішення суду мотивовано тим, що Відповідачем не ухвалювалися рішення про надання Позивачу спірної земельної ділянки у користування, договір оренди землі не укладався, а Позивач, відповідно, не набув права користування цією земельною ділянкою як в порядку статті 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), у редакції, що була чинною до введення в дію ЗК України №2768-ІІІ від 25.10.2001, так і в порядку статті 125 ЗК України у чинній редакції, оскільки за вимогами зазначених норм право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Крім того, будь-яких доказів щодо звернення до Відповідача з пропозицією щодо укладення угоди про поновлення договору оренди землі Позивачем не надано.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 залишено без змін.

6. Належним способом захисту порушеного права є позов про визнання укладеної додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, оскільки сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити реального захисту порушеного права, так як договір є поновленим в силу закону, а також в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне і може бути предметом розгляду в суді (частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). При цьому, позов (зокрема його прохальна частина), не містить проекту додаткової угоди до договору оренди, умови якої мав би навести суд в своєму рішенні за результатами розгляду справи. Також і окремо проект додаткової угоди матеріали справи не містять.

Враховуючи встановлені обставини та межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, суд, керуючись статтею 275 ГПК України, дійшов висновку залишити без змін рішення суду першої інстанції, проте виключно з мотивів неправильного обрання Позивачем способу захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Суд першої інстанції неправомірно послався на статті 9, 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), Закони України "Про столицю місто-герой Київ" (401-14) , "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) .

9. Суд апеляційної інстанції неправильно тлумачив (застосував) норми статті 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема, що відповідно до частини 8 зазначеного Закону договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, проте це не відповідає дійсності, оскільки дана норма цього не передбачає.

10. Суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку, що належним способом захисту порушеного права є позов про визнання укладеної додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, що, на погляд Позивача, не відповідає законодавству і позиція Позивача збігається з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №908/2460/17.

11. Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, проте з іншим обґрунтуванням, мав, при цьому, скасувати рішення та постановити нове.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

12. Відповідач та Третя особа відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

13. Як встановлено судами попередніх інстанцій, заявлений у даній справі позов містить вимоги про визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які значаться в розпорядженні Подільської районної ради народних депутатів №149 від 02.06.1994 "Про надання земельної ділянки в оренду фірмі "Дністер", із зобов`язанням Відповідача визначити відповідальну особу, яка має в місячний строк в подальшому укласти з Позивачем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

14. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

15. Звертаючись до суду, Позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

15.1. Тобто, перш, ніж прийняти рішення, суд зобов`язаний перевірити наявність обставин (підстав), якими позивач обґрунтовує свої вимоги, їх правомірність та чи доводять вони заявлені позовні вимоги, і в залежності від встановленого прийняти рішення відповідно до вимог закону.

16. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач послався на частину 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та зазначив, що ним про поновлення договору було надіслано лист №69/9 від 14.12.1995, а в подальшому Відповідач не заперечував проти оренди землі протягом 24 років, тобто, своїми діями Відповідач підтвердив наявність договірних відносин з Позивачем та їх продовження на існуючих раніше (1994 рік) умовах, але рішення про укладення угоди про продовження договору оренди землі Відповідач не прийняв, а ухилився шляхом бездіяльності.

16.1. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів, що правовою підставою позову є частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

17. Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" врегульовано поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

17.1. При цьому, необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

17.2. У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

18. Дану правову позицію сформульовано Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, Верховним Судом у постанові від 10.09.2018 у справі №920/739/17.

19. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що ні заявлений у справі позов (зокрема, його прохальна частина), ні його додатки не містять проекту додаткової угоди до договору оренди, умови якої суд мав би затвердити у випадку задоволення позовних вимог, як і взагалі матеріали справи не містять будь-якого проекту додаткової угоди.

20. Проте, як вже зазначено вище, поновлення договору оренди землі в судовому порядку у передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб вимагає укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних правовідносин, що безпосередньо випливає зі змісту зазначеної правової норми.

Належним способом захисту порушеного права, у цьому випадку, є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим, за своєю суттю, є встановленням факту, який має юридичне значення і не може забезпечити захисту порушеного права Позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді (частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

21. Отже, Позивачем, у даному випадку, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, обрано невірний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин.

22. Аналогічна правова позиція щодо належного способу захисту права орендаря на поновлення договору оренди за статтею 33 Закону України "Про оренду землі" викладена в постановах Верховного Суду від 11.04.2019 у справі №903/847/17, від 04.04.2019 у справі №905/174/18, від 19.03.2019 у справі №908/1805/17, від 19.03.2019 у справі №908/2484/17, від 06.03.2019 у справі №916/600/18, від 20.02.2019 у справі №915/1401/17, від 13.02.2019 у справі №911/3225/17, від 16.01.2019 у справі №908/127/17, від 15.01.2019 у справі №922/1464/18, від 11.12.2018 у справі №921/43/18, від 06.12.2018 у справі №908/1634/17, від 06.12.2018 у справі №915/456/17, від 11.09.2018 у справі №911/1170/17.

23. З огляду на наведене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, проте, як вірно зазначає апеляційний господарський суд, в задоволенні позовних вимог слід відмовити з мотивів неправильного обрання Позивачем способу захисту права.

24. Щодо доводів касаційної скарги, наведених в пункті 8 постанови, Суд зазначає, що погоджується саме з мотивувальною частиною постанови апеляційного господарського суду по суті позовних вимог.

25. Посилання скаржника, вказане в пункті 9 постанови, колегія суддів відхиляє з підстав, наведених у даній постанові.

26. Твердження Позивача, зазначене в пункті 10 постанови, Суд вважає необґрунтованим, оскільки підстави та предмет позову у даній справі та у справі Верховного Суду №908/2460/17, на яку посилається скаржник, не є однаковими, а тому правовідносини у справах не можна вважати подібними.

27. Доводи касаційної скарги, наведені в пункті 11 постанови, частково знайшли своє підтвердження.

28. Колегія суддів зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

29. Водночас, відповідно до статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

За змістом частин 1, 2 статті 277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 277 ГПК України).

30. Враховуючи вказані норми права, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції невірно застосував статтю 275 ГПК України, а тому постанова суду підлягає зміні з викладенням її резолютивної частини в іншій редакції. При цьому, мотивувальна частина постанови підлягає залишенню без змін.

Частиною 4 статті 311 ГПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

31. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Позивача підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

32. З огляду на те, що судом касаційної інстанції не змінено судові рішення в частині остаточного їх висновку по суті позовних вимог, тому розподіл судових витрат за розгляд касаційної скарги, відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Упроваджувально-виробнича фірма "Дністер" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 у справі №910/11518/18 змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції: "Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 у справі №910/11518/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 у справі №910/11518/18 залишити без змін".