1.1. У травні 2017 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Барвінок" (далі - ПСП "Барвінок") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області (далі - Любівської сільради) про визнання права власності на нежитлові будівлі, розташовані в с. Любівці Краснокутського району Харківської області, а саме: складське приміщення (кладова) літ. "Б-1" площею 105,0 м-2, за адресою: вул. Комарова № 14б; складське приміщення (тік-комбікормовий склад) літ. "Б-1" площею 526,2 м-2, за адресою: вул. Комарова № 14є; ферма (свинарник) літ. "Б-1" площею 498,2 м-2, за адресою: вул. Слобожанська, № 172г; складське приміщення (зерносушарка) літ. "Б-1" площею 262,3 м-2, за адресою: вул. Комарова № 14в; складське приміщення (зерносховище) літ. "Б-1" площею 361,0 м-2, за адресою: вул. Комарова № 14г; критий тік літ. "В-1" площею 1002,4 м-2, за адресою: вул. Комарова № 14є; складське приміщення (продовольчий склад) літ. "Б-1" площею 163,1 м-2, за адресою: вул. Комарова № 14ж; ферма (свинарник) літ. "Б-1" площею 831,9 м-2, за адресою: вул. Слобожанська, № 172в; нежитлова будівля (будинок тваринників) літ. "Б-1" площею 96,5 м-2, за адресою: вул. Слобожанська, № 172б, на підставі статей 15, 16, 319- 321, 331, 335, 344, 392 Цивільного кодексу України.

Позов обґрунтовано тим, що ПСП "Барвінок" упродовж 2001-2004 років заволоділо спірним майном, відкрито і безперервно ним володіє та користується, що, на думку позивача, є підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю згідно зі статтею 344 Цивільного кодексу України.

1.2. У запереченнях на позов, з урахуванням додаткових заперечень, Любівська сільрада просила відмовити у позові, посилаючись на недоведеність фактів добросовісного заволодіння спірним майном, оскільки таке майно було набуто не від власника - Любівської спілки пайовиків, а через ОСОБА_3, який є одноособовим засновником ПСП "Барвінок", і Приватне сільськогосподарське підприємство агрофірма "Долина" (далі - ПСП "Долина"); безперервності володіння, позаяк у 2005 році відбулася передача всіх спірних приміщень ОСОБА_2 на підставі розпорядження від 01.07.2007 та акта приймання-передачі від 01.07.2005; безтитульності, оскільки майно перебуває на балансі позивача, крім того, ПСП "Барвінок" і власник майна досягли певних домовленостей щодо зберігання і користування ним.

1.3. ОСОБА_3 у відзиві на позов підтримав заявлені вимоги, вважаючи їх обґрунтованими.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. Після нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 10.10.2018 у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із недоведеності позивачем правових підстав для визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю згідно зі статтею 344 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції установив, що майно, яке є предметом спору, позивач отримав на підставі правочину щодо передачі майна у користування, який не є підставою для набуття права власності, адже майно було передано позивачеві за згодою його власників для зберігання та використання у сільськогосподарській діяльності, таке майно не має безтитульного статусу; позивач не є добросовісним набувачем у розумінні положень статті 344 Цивільного кодексу України, оскільки знав, що спірне майно не може належати йому на праві власності, йому було достовірно відомо власника майна, від якого він це майно і отримав.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2018 залишено без змін.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ПСП "Барвінок" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 і рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень ПСП "Барвінок" вважає неправильне застосування і тлумачення норм матеріального права, а саме статті 344 Цивільного кодексу України, неврахування статті 346 Цивільного кодексу України. Зокрема, скаржник акцентує, що добросовісно заволодів спірним майном, упродовж строку володіння цим майном до позивача не надходило повідомлень щодо прав третіх осіб на це майно, позивач володіє і користується таким майном понад 10 років, позивач не міг знати, хто може бути власником спірного майна. Скаржник вважає необґрунтованими висновки господарських судів про передачу спірного майна позивачеві у користування та стверджує про безперервність володіння спірним майном і його відкритість, зазначає про сплату земельного податку і рахунків за електроенергію.

3.2. Від Любівської сільради відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, за змістом архівної довідки Архівного відділу Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 11.07.2017 № 01-38/30 згідно з протоколом від 14.12.1950 № 1 організовано Колгосп ім. Кірова, с. Любівка. У подальшому за рішенням загальних зборів уповноважених членів колгоспу (протокол від 23.01.1993 № 1) Колгосп ім. Кірова реорганізовано в Любівську спілку пайовиків.

Згідно з протоколом ліквідаційної комісії Любівської спілки пайовиків від 19.05.2000 № 5 комісією з метою зберігання майна та подальшого використання його за сільськогосподарським призначенням ОСОБА_3 було призначено уповноваженою особою власників майнових паїв для отримання виділеного майна.

Також на засіданні комісії вирішено надати право орендареві майна - ПСП АФ "Долина" (засновником якого є ОСОБА_7 ), розпоряджатися майном спілки з питань суборенди або використання майна третіми особами.

Згідно з актами прийому-передачі від 20.06.2000 і від 14.08.2000 ліквідаційна комісія Любівської спілки пайовиків передала уповноваженому від власників майнових паїв ОСОБА_3 будівлі та споруди, а саме: зерносушарку 1992 р. введення в експлуатацію, критий тік 1974 р., тік (комбікормовий склад) 1972 р., продовольчий склад 1981 р., благоустрій току 1975 р., огорожу току 1991 р., готель 1985 р., розвантажувальну площадку 1980 р., свинарник 1965 р., свинарник 1983 р., будинок тваринників 1985 р.

Суди встановили, що ПСП "Барвінок" зареєстровано 02.04.2001, номер запису: 14641200000000105. Єдиним засновником і кінцевим бенефіціарним власником підприємства є громадянин України ОСОБА_3 (статут підприємства, витяг із ЄДРПОУ).

Зазначене майно було передано ОСОБА_3 як єдиним засновником ПСП "Барвінок" на баланс створеного ним підприємства (ПСП "Барвінок") згідно з протоколом загальних зборів засновників ПСП "Барвінок" від 03.04.2001 № 3.

Отже, як установили суди, ОСОБА_3 був призначений уповноваженою особою власників майнових паїв Любівської спілки пайовиків, отримав це майно від Любівської спілки пайовиків із метою зберігання та подальшого використання майна за сільськогосподарським призначенням і без згоди власників майнових паїв фактично розпорядився спірним майном, передавши його у володіння та користування ПСП "Барвінок".

Крім того, згідно з актом прийому-передачі основних засобів від 10.06.2004 ПСП "Барвінок" прийняло майно, яке перебувало в оренді у ПСП АФ "Долина", а саме: зерносховище 1969 р., кладову 1964 р., тік 1975 р., огорожу току 1991 р., автоваги 1979 р., їдальню 1978 р.

Суди попередніх інстанцій з`ясували, що перелічене майно раніше було передано ліквідаційною комісією Любівської спілки пайовиків на користь ОСОБА_7 - засновника ПСП АФ "Долина" (акт приймання-передачі основних засобів від 27.05.2000).

У подальшому згідно з розпорядженням від 01.07.2005 № 27 ПСП "Барвінок" передало ОСОБА_2 критий тік, тік (комбікормовий склад), продовольчий склад, зерносушарку, зерносховище, кладову, будинок тваринників, розвантажувальну площадку, 2 свинарники.

За актом приймання-передачі від 01.07.2005 ПСП "Барвінок" передало, а ОСОБА_2 (син ОСОБА_3) прийняв це нерухоме майно. За замовленням ОСОБА_2 . Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-технічна інвентаризація" виготовило технічні паспорти на зазначені приміщення. Крім того, ОСОБА_2 замовив звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж.

Згідно з рішенням Любівської сільради від 03.06.2015 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Краснокутського районного суду Харківської області із позовом до Любівської сільради про визнання за ним права власності на ці приміщення за набувальною давністю.

Під час розгляду зазначеної цивільної справи ПСП "Барвінок" як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, також звернулося до суду з позовом, в якому просило суд визнати за ним право власності на ці нежитлові приміщення.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 01.03.2017 у справі № 627/938/16-ц у позові ОСОБА_2 до Любівської сільради про визнання права власності на нежитлові будівлі за набувальною давністю, третя особа - ПСП "Барвінок", та у позові ПСП "Барвінок" до Любівської сільради, ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлові будівлі за набувальною давністю відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26.04.2017 у справі № 627/938/16-ц рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 01.03.2017 скасовано в частині позову ПСП "Барвінок" про визнання права власності на нежитлові будівлі за набувальною давністю і провадження у справі у цій частині закрито, оскільки спір у зазначеній частині підлягає розгляду в порядку господарського судочинства; рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 01.03.2017 у справі № 627/938/16-ц у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до Любівської сільради про визнання права власності на нежитлові будівлі за набувальною давністю до суду апеляційної інстанції оскаржено не було.

Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що спірні нежитлові будівлі перебувають на бухгалтерському обліку ПСП "Барвінок", що підтверджується довідкою цього підприємства від 11.05.2017 № 187.

Згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань щодо Любівської спілки пайовиків державний реєстратор 26.05.2008 за № 14641170003000403 вніс запис про припинення зазначеного суб`єкта господарювання; щодо ПСП АФ "Долина" державний реєстратор 31.01.2000 за № 14641020000000422 також вніс запис про припинення цього суб`єкта господарювання.

Рішенням виконавчого комітету Любівської сільради від 14.06.2016 № 22 спірним нежитловим будівлям присвоєно відповідні поштові адреси.

На замовлення ПСП "Барвінок" у жовтні 2016 року Комунальне підприємство "Краснокутське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Краснокутське бюро технічної інвентаризації") провело технічну інвентаризацію та виготовило технічні паспорти на нежитлові будівлі, які є предметом цього спору.

Відповідно до довідок КП "Краснокутське бюро технічної інвентаризації" від 06.10.2016 право власності на спірні об`єкти нерухомого майна не зареєстровано.

У листі від 17.03.2016 № 8 позивач просив відповідача надати дозвіл на виготовлення проєкту відведення земельної ділянки під господарський будівлями та дворами, які є предметом судового спору.

Рішенням Любівської сільради від 30.03.2016 рекомендовано ПСП "Барвінок", зокрема, надати докази на підтвердження права власності на будівлі, розташовані на земельній ділянці.

Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірні об`єкти нерухомого майна 25.07.2016 зареєстровані в реєстрі речових прав на нерухоме майно як безхазяйні.

4.3. Як уже зазначалося, ПСП "Барвінок" звернулося із позовом у цій справі про визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю згідно зі статтею 344 Цивільного кодексу України, наголошуючи на добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності користування таким нерухомим майном упродовж 10 років.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалюючи судові рішення у справі, суди попередніх інстанцій у позові відмовили; суди не встановили обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання права власності за набувальною давністю на спірне майно за позивачем.

5.2. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається у повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав зазначене майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився би із ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у виді передання його у тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України (435-15) строк, який різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), що перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк становить десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відсутність добросовісності позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України, та звернула увагу, що за змістом частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

5.3. Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, господарські суди попередніх інстанції визнали недоведеною позивачем наявність усіх обставин, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, та відмовили у позові.

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач не є володільцем, який добросовісно (у розумінні положень статті 344 Цивільного кодексу України) заволодів майном, яке є предметом спору, йому був відомий власник цього майна, і він знав, що зазначене майно не може належати йому на праві власності. Як з`ясували суди, ОСОБА_3, засновник ПСП "Барвінок", отримав нерухоме майно у зберігання і використання за сільськогосподарським призначенням з волі власника такого майна (Любівської спілки пайовиків) на підставі відповідних актів приймання-передачі майна; у подальшому ОСОБА_3 як єдиний засновник ПСП "Барвінок" без згоди власників майнових паїв розпорядився цим майном, передавши його у володіння і користування заснованого ним підприємства (ПСП "Барвінок"- позивача) з метою використання такого майна у сільськогосподарській діяльності цього підприємства (рішення загальних зборів ПСП "Барвінок", протокол від 03.04.2001 № 3). Суди також установили, що частину нерухомого майна позивач отримав від ПСП АФ "Долина" за актом приймання-передачі основних засобів від 10.06.2004, які перебували в оренді ПСП АФ "Долина", та які, у свою чергу, раніше були передані Любівською спілкою пайовиків в оренду зазначеному підприємству. У наведеному випадку, як акцентували суди, не йдеться про безтитульне володіння спірним майном. Водночас ліквідація Любівської спілки пайовиків і відсутність у позивача відомостей про її правонаступників не давали позивачеві підстав вважати користування чужим майном правомірним. Наведене, як зазначили суди, не підтверджує правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що 29.05.2018 (тобто на час ухвалення місцевим господарським судом рішення від 10.10.2018 за результатами нового розгляду справи) позивач відчужив частку спірного нерухомого майна (договори дарування) на користь ОСОБА_4 (третя особа у справі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача), що підтверджується інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наявною у справі, натомість право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду і на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

З огляду на викладене суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини (стаття 344 Цивільного кодексу України), до встановлених обставин справи, доводи, наведені у касаційній скарзі, цього не спростовують, вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених господарськими судами.

5.4. Ураховуючи викладені положення законодавства та зважаючи на обставини, установлені судами, колегія суддів погоджується із висновком господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову з мотивів, заявлених позивачем.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. Зважаючи на викладене, беручи до уваги наведені положення законодавства, ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що рішення і постанову у справі слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.