Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору генерального підряду № 14/11-01-А від 13.11.2014 укладеного між ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" та ТОВ "Фатра-Ізолфа", договору про відступлення права вимоги між ТОВ "ПКБ Груп" та ТОВ "Фатра-Ізолфа" 30.10.2017, за яким до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.02.2019, позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" на користь ТОВ "ПКБ Груп" 32 009,92 грн 3% річних та 236 659,58 грн інфляційних втрат.

Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасного повернення авансу у зв`язку з розірванням договору №14/11-01-А від 13.11.2014, встановлено факт відступлення права вимоги щодо стягнення з відповідача 32 009,92 грн 3% річних та 236 659,58 грн інфляційних втрат.

ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення, позов ТОВ "ПКБ Груп" залишити без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Вказує, що наданий позивачем договір про відступлення права вимоги № 2 від 30.10.2017 не є достатнім доказом відступлення права вимоги ТОВ "Фатра-Ізолфа" на користь ТОВ "ПКБ Груп". Стверджує, що законодавством чітко визначена процедура обліку дебіторської заборгованості юридичних осіб, дотримання якої є єдиним належним доказом відступлення права вимоги. У зв`язку з невиконанням позивачем та третьою особою ухвали Господарського суду Львівської області від 12.06.2018 щодо подання доказів у справі, суд першої інстанції був зобов`язаний залишити позов без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2016 у справі № 914/803/15 задоволено частково позов ТОВ "Фатра-Ізолфа". Стягнуто з ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" на користь ТОВ "Фатра-Ізолфа" 317 920,71 грн основного боргу, 21 693,04 грн пені та 25796,98 грн витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення 198 580,29 грн основного боргу провадження припинено у зв`язку з їх сплатою відповідачем на користь ТОВ "Фатра-Ізолфа".

Рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2016 було залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 12.06.2017.

Під час розгляду справи № 914/803/15 господарськими судами встановлено, що 13.11.2014 між ТОВ "Фатра-Ізолфа" (замовник) та ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" (підрядник) укладено договір генерального підряду в капітальному будівництві №14/11-01-А, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник мав забезпечити виконання робіт з асфальтування відповідно до будівельних стандартів, норм і правил робіт з використанням своїх матеріалів, засобів або з залученням субпідрядних організацій на об`єкті будівництва замовника у с. Байківці, Тернопільської області.

На виконання умов договору ТОВ "Фатра-Ізолфа" перерахувало ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" аванс в сумі 516 501,00 грн.

За умовами п. п. 2.1, 2.2 договору, ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" зобов`язалося почати виконання робіт протягом трьох календарних днів з дня оплати ТОВ "Фатра-Ізолфа" авансу та надання ним будівельного майданчика. Загальний термін виконання робіт не більше 10 робочих днів з моменту виконання замовником своїх зобов`язань.

Згідно з підпунктом 2.1.а вказаного договору, початок виконання робіт оформлюється двохстороннім актом з зазначенням дати його складання.

Відповідач мав приступити до виконання робіт у строк до 18.11.2014 та завершити їх виконання до 01.12.2014.

Проте, у передбачений договором строк ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" не приступило до виконання робіт, що стало підставою для надіслання ТОВ "Фатра-Ізолфа" 21.12.2014 повідомлення про розірвання договору, яке отримано ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" 13.01.2015.

У повідомленні ТОВ "Фатра-Ізолфа" вимагало повернення авансу в сумі 516501,00 грн протягом трьох календарних днів з моменту його отримання.

У справі № 914/803/15 розглядалися виключно вимоги ТОВ "Фатра-Ізолфа" про стягнення з ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" сплаченого авансу в сумі 516501,00 грн та 21 693,04 грн пені за порушення строків здачі робіт на підставі п. 17.2.1 договору №14/11-01-А від 13.11.2014, які були частково задоволено. Стягнуто з ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" на користь ТОВ "Фатра-Ізолфа" 317 920,71 грн основного боргу, 21 693,04 грн пені.

Судами встановлено, що 27.10.2017 відповідачем сплачено на користь ТОВ "Фатра-Ізолфа" стягнуті рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2016 у справі № 914/803/15 суми авансу та пені.

30.10.2017 між ТОВ "Фатра-Ізолфа" (первісний кредитор) та ТОВ "ПКБ Груп" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 2.

Згідно з п. п. 1.1 - 1.3, 2.1, 4.1, 4.2, 5.1 вказаного договору, первісний кредитор відступив, а новий кредитор повністю прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 236659,58 грн та 3% річних в сумі 32 009,92 грн з ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" (боржник) за несвоєчасне повернення авансу в сумі 516 501,00 грн, сплаченого первісним кредитором боржнику, згідно з договором від 13.11.2014 №14/11-01-А. Новий кредитор повністю одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання зобов`язання зі сплати інфляційних втрат в сумі 236 659,58 грн та 3 % річних в сумі 32 009,92 грн, всього на суму 268 669,50 грн. Сторони підтверджують передачу первісним кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за основним договором. Сума відступлених прав вимоги становить 268 669,50 грн. Розрахунки за договором не передбачені. Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

Додатком до договору відступлення права вимоги оформлено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, який передбачає їх нарахування за період з 17.01.2015 по 27.10.2017.

01.12.2017 позивачем надіслано відповідачу листа, у якому позивач повідомив відповідача про перехід від третьої особи до позивача права вимоги на сплату 3% річних в сумі 32 009,92 грн та інфляційних втрат в сумі 236 659,58 грн за несвоєчасне повернення авансу в сумі 516 501,00 грн, сплаченого третьою особою відповідачу згідно з договором від 13.11.2014 №14/11-01-А. До повідомлення був долучений розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних.

Окрім того, 01.12.2017 позивачем окремим листом надіслано відповідачу вимогу про сплату 3 % річних та інфляційних втрат, яка була залишена відповідачем без відповіді.

Вважаючи своє право щодо оплати 3 % річних та інфляційних втрат, набуте за договором про відступлення права вимоги № 2 від 30.10.2017, порушеним, ТОВ "ПКБ Груп" звернулося до суду у цій справі.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з ст. 526 ЦК України, яка кореспондується з ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2016 у справі № 914/803/15 встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з виконання будівельних робіт договором №14/11-01-А від 13.11.2014, що і стало підставою для задоволення позову про стягнення (повернення) з відповідача отриманого авансу.

Вказаним рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено наявність правових підстав для повернення відповідачем на користь ТОВ "Фатра-Ізолфа" авансу в сумі 516 501,00 грн, факт наявності основного боргу (авансу) відповідача перед ТОВ "Фатра-Ізолфа" в сумі 317 920,71 грн на момент винесення рішення (з врахуванням часткової сплати).

Частою 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 вказаного Кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед ТОВ "Фатра-Ізолфа" з повернення отриманого авансу за договором №14/11-01-А від 13.11.2014, стягнута судовим рішенням від 07.11.2016 у справі № 914/803/15, сплачена з порушенням строків, ТОВ "Фатра-Ізолфа" набуло право вимоги до ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" сплатити 3% річних та інфляційних втрат за весь час такого прострочення. Зобов`язання відповідача сплатити на користь третьої особи суми 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення суми авансу виникли у відповідача в силу Закону, а саме приписів статті 625 ЦК України.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За умовами ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами чинного законодавства, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України у справі №6-459цс17.

З огляду на наведені правові норми, ТОВ "Фатра-Ізолфа" правомірно передало ТОВ "ПКБ Груп" за договором про відступлення права вимоги від 30.10.2017 № 2 право дійсної вимоги до ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" сплатити 3% річних та інфляційні втрати у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання з повернення отриманого авансу за договором №14/11-01-А від 13.11.2014.

Доказів сплати заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат суду надано не було.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів про наявність правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 32 009,92 грн 3% річних та 236 659,58 грн інфляційних втрат за період з 17.01.2015 по 27.10.2017. При цьому господарськими судами були вчинені необхідні дії з перевірки їх розрахунку, зокрема в частині строків нарахування.

Наведені у касаційній скарзі аргументи вказаних висновків господарських судів не спростовують.

Верховний Суд відхиляє твердження скаржника, що наданий позивачем договір про відступлення права вимоги № 2 від 30.10.2017 не є належним доказом відступлення права вимоги ТОВ "Фатра-Ізолфа" на користь ТОВ "ПКБ Груп" 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку неналежним виконанням відповідачем умов договору №14/11-01-А від 13.11.2014, оскільки зазначені доводи зводяться до переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що в силу положень статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

Підлягають відхиленню і аргументи ТОВ "Холдингова компанія "Укрбуд-1" про необхідність відображення в бухгалтерському обліку, фінансовій звітності ТОВ "Фатра-Ізолфа" та ТОВ "ПКБ Груп" як у первісного та нового кредиторів у правовідносинах відступлення права вимоги дебіторської заборгованості (32 009,92 грн 3% річних та 236 659,58 грн інфляційних втрат) з посиланням на приписи Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", як необхідну умову підтвердження відступлення права вимоги. Підстави, порядок заміни кредитора у зобов`язанні, форма такого правочину, обсяг прав та обмеження щодо такої заміни врегульовані нормами глави 47 ЦК України, які жодним чином не ставлять можливість заміни кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги) в залежність від дотримання певними особами порядку ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Щодо доводу касаційної скарги про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний залишити позов без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України у зв`язку з невиконанням позивачем та третьою особою ухвали Господарського суду Львівської області від 12.06.2018 щодо подання доказів у справі, необхідно зазначити таке.

Невиконання ухвали суду щодо подання доказів третьою особою у справі не є підставою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, для залишення позову без розгляду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У розумінні наведених положень процесуального закону, залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору, або його представник не з`явився на виклик у засідання господарського суду чи не повідомив про причини неявки і його нез`явлення перешкоджає вирішенню спору. Тобто, коли йдеться про ігнорування позивачем своїх процесуальних обов`язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. При цьому, господарський суд має з`ясувати також і те, яким чином неявка представника позивача та не подання ним витребуваних судом документів перешкоджає вирішенню спору та у чому полягають перешкоди для розгляду та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог за відсутності представника позивача та витребуваних документів.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті заявленого спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Тобто, умовами застосування зазначеної норми є те, що витребувані матеріали чи явка представника позивача дійсно необхідні для розгляду спору по суті позовних вимог і спір без них вирішити неможливо.

Таким чином, визначальною умовою залишення позову без розгляду є саме можливість або неможливість вирішення спору по суті при невчиненні позивачем певних дій, покладених на нього судом.

Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваного рішення, суд першої інстанції належним чином дослідив наявні в матеріалах справи докази, які були подані позивачем на підтвердження своїх вимог, на підставі яких суд дійшов висновку про можливість прийняття рішення у цій справі, чим забезпечив право позивача на отримання судового захисту. Порушень норм процесуального права зокрема, пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України, при розгляді цієї справи колегія суддів Верховного Суду не вбачає.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Укрбуд-1" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 у справі за № 914/428/18 - без змін.