У вересні 2017 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" про стягнення 1 059 620,59 грн, з яких: 1 050 687,02 грн - інфляційні втрати за період з 01.09.2014 по 30.09.2014 та 8 933,57 грн - три відсотки річних за період з 28.09.2014 по 30.09.2014, нараховані на суму основного боргу за договором поставки природного газу № 06/10-2016 від 20.12.2010.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 14.08.2012 у справі № 36/5005/6053/2012 стягнув з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 39 673 389,87 грн основного боргу за договором поставки природного газу № 06/10-2016 від 20.12.2010, 1 498 820,99 грн пені, 1 703 994,70 грн 3% річних, 1 598 408,76 грн інфляційних втрат. Однак, стягнутий за зазначеним судовим рішенням основний борг відповідач погасив лише частково, прострочив виконання грошового зобов`язання за договором, у зв`язку з чим відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити інфляційні втрати та три відсотки річних.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 03.10.2017 порушив провадження у справі № 904/8731/17 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", прийняв позовну заяву та призначив її до розгляду.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

20.12.2010 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Дніпрогаз" (покупець, відповідач) був укладений договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2016 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві у 2011 році природний газ виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а покупець зобов`язується прийняти та оплачувати природний газ на умовах цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 28.01.2011 сторони змінили назву договору на договір поставки природного газу.

У зв`язку з неналежним виконанням Публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" своїх зобов`язань з оплати прийнятого газу Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості за зазначеним договором та нарахованих на суму основного боргу пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 14.08.2012 у справі № 36/5005/6053/2012 задовольнив позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та стягнув з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 39 673 389,87 грн основного боргу за поставлений природний газ, 1 498 820,99 грн пені, 1 703 994,70 грн 3% річних, 1 598 408,76 грн інфляційних втрат, 64 380,00 грн судового збору, в решті позовних вимог відмовив. При цьому, інфляційні втрати були стягнуті за період з лютого 2011 року по квітень 2012 року, а три відсотки річних - за період з 11.02.2011 по 11.10.2011.

На виконання зазначеного рішення у справі № 36/5005/6053/2012 Господарський суд Дніпропетровської області 08.10.2012 видав відповідний наказ.

07.12.2012 на стадії виконання зазначеного судового рішення між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Відкритим акціонерним товариством "Дніпрогаз" була укладена мирова угода, яка була затверджена ухвалою Господарського Дніпропетровської області від 25.12.2012.

У пункті 4 мирової угоди сторони передбачили, що боржник зобов`язується сплатити у повному обсязі суму в розмірі 44 474 614,32 грн, вказану у пункті 1 цієї мирової угоди, шляхом погашення її частинами відповідно до визначеного графіку. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню. Сторони домовились, що у січні 2013 року підлягає до сплати 247 081,31 грн, а з лютого 2013 року по грудень 2027 року по 247 081,19 грн щомісяця.

Публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз" зобов`язання за мировою угодою та за договором виконує належним чином, зокрема з січня 2013 року по вересень 2017 року боржник сплатив 14 148 007,95 грн, що підтверджується реєстром платежів із зазначенням банківських реквізитів платіжних доручень, а також копіями банківських виписок з реструктуризації заборгованості, поданих позивачем. При цьому, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" враховуючи встановлену статтею 534 Цивільного кодексу України черговість погашення вимог за грошовими зобов`язаннями, зарахувала сплачені Публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" грошові кошти в рахунок погашення пені в розмірі 1 498 820,99 грн і лише з 30.07.2013 почала зараховувати сплачені боржником грошові кошти в рахунок погашення суми основного боргу

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", вважаючи, що затверджена судом мирова угода не є договором у цивільно-правовому розумінні та не припиняє зобов`язань за основним договором, здійснила розрахунок інфляційних втрат за вересень 2014 року на суму 1 050 687,02 грн та три відсотки річних за період з 28.09.2014 по 30.09.2014 на суму 8 933,57 грн та звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом у цій справі про стягнення зазначених сум з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз". При цьому, позивач в позові зазначив, що підставою нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних є неналежне виконання боржником саме умов договору № 06/10-2016 від 20.12.2010, а не умов затвердженої судом мирової угоди.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарська справа № 904/8731/17 розглядалась господарськими судами неодноразово.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 01.11.2018, прийнятим за результатами нового розгляду справи та залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2019, в позові відмовив.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що уклавши між собою мирову угоду, яка була затверджена судом, сторони фактично змінили порядок і строки сплати вже існуючого основного боргу за договором поставки природного газу, домовились про розстрочку сплати заборгованості за договором поставки природного газу. Врахувавши те, що визначений сторонами в мировій угоді порядок розрахунків відповідачем не порушений, тобто погоджені сторонами умови мирової угоди виконуються належним чином, а зобов`язання боржника щодо сплати основного боргу не є простроченим у вересні 2014 року, суди дійшли висновку про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2019 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх норм матеріального права, зокрема статті 180 Господарського кодексу України, статей 11, 509, 526, 530, 598, 599, 610 - 612, 625, 629, 631, 640 та частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України та порушення норм процесуального права, зокрема частини 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 2, 3, 7, 11, 13, 236, 310, 316 Господарського процесуального кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий та неупереджений суд. За твердженням скаржника оскаржувані ним рішення та постанова судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам норм чинного процесуального законодавства щодо законності та обґрунтованості судових рішень, оскільки не відповідають висновкам Верховного Суду щодо застосування статті 11 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку з положеннями частини 4 статті 121 Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій:

- не врахували сталу судову практику щодо правової природи мирової угоди, не взяли до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 24.04.2018 у цій справі, а також висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011), не дотримались вказівок суду касаційної інстанції у цій справі, які є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій, чим порушили частину 5 статті 310 та частину 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України;

- порушили статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не дали оцінку пункту 3 мирової угоди, в якому сторони визначили, що вони мировою угодою врегулювали саме порядок виконання судового рішення;

- не врахували правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16, про те, що в цивільному законодавстві відсутня норма права, яка б визначала ухвалу суду про затвердження мирової угоди, спрямовану на розстрочення виконання саме рішення суду, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, а єдиною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у зобов`язанні, зокрема виникнення складової такого зобов`язання, як строк його виконання, залишається договір як правочин, на підставі якого виникло першочергове грошове зобов`язання, така підстава не відпала, а умови договору продовжують застосовуватись до повного виконання цього зобов`язання;

- не надали оцінку умовами укладеного між сторонами договору поставки природного газу № 06/10-2016, зокрема щодо порядку внесення змін і доповнень до нього.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 11.04.2019 надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26.04.2019. Однак, як свідчать відомості на конверті, в якому відповідач направив на адресу Касаційного господарського суду відзив на касаційну скаргу, відзив був направлений ним 08.05.2019, тобто поза межами встановленого судом касаційного інстанції строку для надання відзиву.

Відповідно до статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Враховуючи те, що відзив на касаційну скаргу поданий відповідачем з пропуском встановленого Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження строку, без обґрунтування поважних причин пропуску такого строку та без клопотання про поновлення строку, Верховний Суд не бере до уваги поданий відповідачем відзив на касаційну скаргу та залишає його без розгляду.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Правовідносини (взаємні права та обов`язки) між сторонами у справі виникли на підставі укладеного між ними договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2016 від 20.12.2010, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до умов зазначеного договору у покупця за договором - відповідача у справі виник зокрема обов`язок оплатити прийнятий від позивача природний газ в порядку та у строки, визначені договором.

Згідно зі статтею 525, 526 Цивільного кодексу України (435-15) одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом (436-15) , іншими законами або договором.

Господарським судом Дніпропетровської області в рішенні від 14.08.2012 у справі № 36/5005/6053/2012 були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем (не в повному обсязі та з порушенням строків) свого зобов`язання з оплати отриманого від позивача природного газу за договором № 06/10-2016 від 20.12.2010, у зв`язку з чим Господарський суд Дніпропетровської області зазначеним рішенням стягнув з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 39 673 389,87 грн основного боргу за поставлений природний газ, 1 498 820,99 грн пені, 1 703 994,70 грн 3% річних та 1 598 408,76 грн інфляційних втрат.

Разом з цим, предметом спору у цій справі № 904/8731/17 є стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на суму основного боргу за договором поставки природного газу № 06/10-2016 від 20.12.2010 за періоди після ухвалення Господарським судом Дніпропетровської області рішення від 14.08.2012 у справі № 36/5005/6053/2012.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій встановили, що 07.12.2012 на стадії виконання судового рішення у справі № 36/5005/6053/2012 між сторонами була укладена мирова угода, яка була затверджена ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012 у справі № 36/5005/6053/2012.

На виконання вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 24.04.2018 у цій справі № 904/8731/17, щодо дослідження умов мирової угоди суди попередніх інстанцій встановили, що у пункті 4 затвердженої судом мирової угоди сторони за взаємною згодою передбачили, що боржник зобов`язується сплатити у повному обсязі суму в розмірі 44 474 614,32 грн, до якої входить і сума основного боргу за договором поставки, вказану у пункті 1 цієї мирової угоди, шляхом сплати зобов`язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню. У пункті 4 мирової угоди сторони визначили графік погашення заборгованості, відповідно до якого у січні 2013 року до сплати підлягає 247 081,31 грн, а з лютого 2013 року по грудень 2027 року - по 247 081,19 грн щомісяця.

Здійснивши аналіз умов мирової угоди, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що уклавши мирову угоду, сторони фактично розстрочили сплату заборгованості за договором поставки природного газу, встановлену судовим рішенням від 14.08.2012 у справі № 36/5005/6053/2012, до складу якої входила і сума основного боргу за договором, та встановили інший порядок та строки розрахунків за договором поставки № 06/10-2016 від 20.12.2010. Тобто за умовами мирової угоди сторони за взаємною згодою змінили та визначили інші строки сплати основного боргу.

Суди також встановили, що визначений сторонами в мировій угоді порядок розрахунків відповідачем не порушений, відповідач виконує зобов`язання за мировою угодою належним чином.

При цьому, позивач у цій справі просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за вересень 2014 року та три відсотки річних за період з 28.09.2014 по 30.09.2014, тобто за період після затвердження судом у справі № 36/5005/6053/2012 мирової угоди, в якій сторони досягли згоди щодо фактичного розстрочення сплати відповідачем суми основного боргу за договором поставки природного газу № 06/10-2016 від 20.12.2010, на який позивач і нарахував спірні три відсотки річних та інфляційні нарахування.

Встановивши зазначені обставини, врахувавши факт укладення між сторонами у справі за взаємною згодою мирової угоди, затвердження її судом 25.12.2012 та те, що позивач, уклавши мирову угоду погодив сплату боргу в інші, ніж в договорі поставки строки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що зобов`язання відповідача (боржника) щодо сплати основного боргу за договором поставки природного газу № 06/10-2016 від 20.12.2010 у вересні 2014 року не є простроченим, що виключає підстави для нарахування та стягнення за цей період встановленого законом індексу інфляції та трьох відсотків річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що місцевий господарський суд помилково взяв до уваги правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 3-1276г15, оскільки зазначений висновок був зроблений за інших фактичних обставин у справі, ніж ті, які існують у цій справі № 904/8731/17. Висновок у справі № 3-1276г15 стосувався відсутності підстав для застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням за період такого розстрочення або прострочення. Підстави застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у разі укладення між сторонами на стадії виконання судового рішення про задоволення вимог кредитора мирової угоди, в якій сторони за взаємною згодою змінили та визначили інші строки сплати основного боргу за договором, у справі № 3-1276г15 не досліджувались з огляду на відсутність у справі обставин укладення між сторонами мирової угоди. Однак, врахування місцевим господарським судом зазначеного правового висновку, який не стосується спірних правовідносин, не призвело до ухвалення місцевим господарським судом неправильного по суті спору рішення у цій справі та не є підставою для його скасування.

Посилання позивача в касаційній скарзі на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16 є безпідставним, оскільки зазначений висновок був зроблений Верховним Судом також за інших фактичних обставин у справі, ніж ті, які існують у цій справі № 904/8731/17. Відповідно до обставин, встановлених у справі № 921/107/15-г/16 умови укладеної між сторонами мирової угоди передбачали обов`язок боржника сплачувати інфляційній нарахування на визначену в угоді суму основного боргу. Як свідчать обставини цій справі № 904/8731/17 затверджена судом у справі № 36/5005/6053/2012 мирова угода не містить такої умови.

Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/12, як на висновки, зроблені в аналогічних з цієї справою правовідносинах, оскільки спірні правовідносини у зазначеній справи не є подібними з правовідносинами у цій справі № 904/8731/17. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, у справі № 9/5014/969/12 спірні правовідносини виникли при виконанні ухвали про затвердження мирової угоди, яка стосувалась стягнення з відповідача суми основного боргу та витрат зі сплати судового збору, тобто мирова угода не стосувалась стягнення сум інфляційних та 3% річних. Верховний Суд врахував, що згідно із затвердженою мировою угодою боржник зобов`язується сплатити на користь стягувача 313 096 525,02 грн, в тому числі: 313 023 445,02 грн основного боргу та 73 080,00 грн витрати по сплаті судового збору рівними частинами щомісячно, починаючи з місяця, що слідує за місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, що проводиться у зв`язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей. Отже, у зазначеній справі мирова угода була укладена лише стосовно певної частини позовних вимог, і передбачала розстрочення суми основного боргу та витрат по сплаті судового збору, мирова угода не почала виконуватись сторонами, оскільки умови її виконання (завершення АТО) не настали, отже, ні основний борг, ні судовий збір відповідачем не погашені, а питання стягнення штрафних санкцій мировою угодою взагалі не врегульоване.

Таким чином, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/12, не можуть бути враховані, оскільки у справі № 904/8731/17, що розглядається, існують інші, ніж у справі № 9/5014/969/12 фактичні обставини, зокрема суди встановили, що відповідач належним чином виконує умови укладеної між сторонами і затвердженої судом мирової угоди, в якій сторони визначили графік сплати як основного боргу, так і штрафних санкцій та інших нарахувань за договором поставки природного газу.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав правильну юридичну оцінку обставинам справи та з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.