1. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.05.2011 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" (далі - ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп") порушено провадження у справі № 15/143-б про банкрутство в порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013.

2. Ухвалою підготовчого засідання Господарського суду м. Києва від 01.06.2011 у справі № 15/143-б введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Корнієнка М.Г.

3. Ухвалою попереднього засідання Господарського суду м. Києва від 16.08.2011 у справі № 15/143-б затверджено реєстр вимог кредиторів боржника.

4. Постановою Господарського суду м. Києва від 07.02.2012 у справі № 15/143-б визнано ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" банкрутом; припинено процедуру розпорядження майном; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Корнієнка М.Г.

5. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.02.2017 у справі № 15/143-б замінено ліквідатора боржника на арбітражного керуючого Реверука П.К.

6. ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" в особі ліквідатора Реверука П.К, звернулось до Господарського суду м. Києва із заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліго-ТОВ", ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції:

7. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.09.2018 у справі № 15/143-б відмовлено ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" в особі ліквідатора Реверука П.К. у відкритті провадження за заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 15/143-б про банкрутство.

7.1 Ухвала мотивована тим, що нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції до 19.01.2013 не передбачено право суду щодо розгляду в межах справи про банкрутство майнових спорів боржника, у тому числі, спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння, враховуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за вказаною заявою з огляду на відсутність правових підстав для розгляду поданої заяви в межах справи № 15/143-б.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 15/143-б апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задоволено, ухвалу Господарського суду м. Києва від 03.09.2018 у справі № 15/143-б скасовано, справу № 15/143-б передано до Господарського суду м. Києва для розгляду заяви ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" в особі ліквідатора Реверука К.П. про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 15/143-б.

8.1 Суд апеляційної інстанції, з урахуванням правової позиції викладеної у постанові Вищого господарського суду України від 07.06.2016 у справі № Б8/087-11, дійшов висновку, що не зважаючи на загальні чи спеціальні підстави заяви для визнання правочину за участю боржника недійсним, така заява підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство боржника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018, ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, про скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали Господарського суду м. Києва від 03.09.2018 у справі № 15/143-б.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

10. Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2019 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. (головуючий), Білоуса В.В., Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 . на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 15/143-б, датою проведення судового засідання визначено 07.05.2019.

10.1. У зв`язку з відпусткою суддів Катеринчук Л.Й. та Білоуса В.В. справу № 15/143-б для зміни суддів членів колегії суддів, 03.05.2019 передано на повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було встановлено неможливість проведення автоматизованого розподілу справи у зв`язку з недостатньою кількістю суддів для розподілу справи, що підтверджується відповідним протоколом від 03.05.2019.

Судове засідання 07.05.2019 у справі № 15/143-б не відбулося у зв`язку з неможливістю проведення автоматизованого розподілу справи між суддями для визначення колегії суддів.

У зв`язку з виходом з відпустки суддів Білоуса В.В. та Катеринчук Л.Й., Верховний Суд у складі колегії суддів: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., (визначеної відповідно до протоколу від повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2019), ухвалою Верховного Суду від 15.05.2019 датою проведення судового засідання визначено 11.06.2019.

11. 02.04.2019 та 03.04.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" в особі ліквідатора Реверука К.П. та АТ КБ "Приватбанк" відповідно, надійшли відзиви на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів касаційної скарги Бурбело О.С.

12. Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні проти вимог та доводів Бурбело О.С. заперечили з підстав наведених у Відзивах, просили постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 залишити без змін.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

13. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 17, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013, ст. ст. 20, 30, 175 ГПК України, ст. 30 ЦПК України.

13.1. Скаржник доводить, що відповідно до наведених в касаційній скарзі положень Закону про банкрутство, в межах справи про банкрутство передбачено розгляд виключно заяв, а не позовних заяв.

Заявлені ліквідатором Реверуком П.К. позовні вимоги не є вимогами про визнання недійсними угод боржника, тобто не відповідають виключному переліку вимог, що відповідно до положень Закону про банкрутство можуть розглядатися в межах справи про банкрутство.

Крім того, зазначає, що для спорів щодо нерухомого майна встановлена виключна підсудність за місцем знаходження такого майна, розглядаються у відповідному господарському суді згідно з ч.3 ст. 30 ГПК України, якщо сторонами є юридичні особи та фізичні особи-підприємці та у відповідному суді загальної юрисдикції відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України, у випадку якщо стороною спору є фізична особа.

З урахуванням викладеного зазначає, що судом першої інстанції вірно застосовано приписи п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, щодо відмови у відкритті провадження у справі.

Доводи інших учасників справи

14. ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" в особі ліквідатора Реверука К.П. посилаючись на правову позицію Верховного Суду, вказує на те, що концентрація спорів про витребування майна у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство забезпечить реалізацію контролю суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство за діяльністю боржника, є ефективним засобом юридичного захисту прав як банкрута так і кредиторів та узгоджується з приписами ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", п. 8 ч. 1 ст. 20, ч. 9 ст. 30 ГПК України.

15. АТ КБ "Приватбанк" зазначає, що Північний апеляційний господарський суд у постанові від 20.12.2018 у справі № 15/143-б дійшов вірних висновків, щодо розгляду заяви ліквідатора Реверука К.П. в межах справи про банкрутство ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" у відповідності до вимог ч. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки предметом заявлених ліквідатором вимог є визнання недійсним правочину відчуження нерухомого майна ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" та витребування відповідного майна на користь боржника, тобто його повернення у власність боржника з метою наповнення ліквідаційної маси.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

17. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Аналіз вказаного дозволяє зробити висновок про те, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 (475/97-ВР) року.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 (v015p710-04) , верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (254к/96-ВР) .

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

Верховний Суд констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Предметом розгляду у цій справі є заява ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" в особі ліквідатора Реверука П.К, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліго-ТОВ", ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 15/143-б.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Змістом права власності є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За положеннями ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у вказаній редакції), ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.

Ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов`язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника та задоволення вимог кредиторів.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону про банкрутство (у визначеній редакції), усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Так, ліквідатор ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" арбітражний керуючий Реверук П.К. звернувся до Господарського суду м. Києва у межах справи про банкрутство № 15/143-б з заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Таке звернення мотивоване тим, що ліквідатором під час проведення ліквідаційної процедури, в межах наданих Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) повноважень, встановлені обставини, які зумовили необхідність вчинення дій з повернення майна у власність боржника, з метою формування ліквідаційної маси.

З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута.

Наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо.

Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.

Означений Принцип та механізм його застосування відстежується у приписах Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (в редакції Закону від 14.05.1992 №2343-ХІІ (2343-12) ), проте нормативне своє відтворення він набув в редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI (4212-17) (ст. 10).

На більш ефективну реалізацію вказаного принципу, направлені й приписи процесуального Закону, зокрема ст.ст. 20, 30 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017).

Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України (2755-17) .

Тобто, в даному випадку, визначальними щодо правила юрисдикції мають саме норми процесуального закону, зокрема ст. 20 ГПК України.

За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Такий правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 908/4057/14.

Розгляд спорів щодо витребування майна банкрута у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство забезпечить реалізацію контролю суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство за діяльністю боржника є ефективним засобом юридичного захисту прав як банкрута так і кредиторів. Така правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 у справі № 906/1765/15, від 06.04.2018 у справі № 925/1874/13.

Враховуючи спрямованість Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси в тому числі майна, яке безпідставно вибуло з права власності банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів, а також беручи до уваги те, що до повноважень ліквідатора банкрута відноситься обов`язок вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що заява ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння має розглядатись у межах даної справи про банкрутство.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.04.2018 у справі № 925/1874/13, від 16.04.2018 у справі №920/847/17, від 13.03.2018 у справі №922/928/17, від 03.05.2018 у справі №904/7981/17.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного та сформованої судової практики, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що апеляційним господарським судом правомірно скасовано ухвалу Господарського суду м. Києва від 03.09.2018 про відмову у прийнятті заяви ТОВ "Едвансед Ресьоч Енд Девелопмент Груп" в особі ліквідатора Реверука К.П. в межах справи про банкрутство № 15/143-б.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК У країни (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань(ст. 309 ГПК України).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги та необхідність залишення постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 15/143-б без змін, як такої, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

18. Судові витрати

У зв`язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судове рішення суду апеляційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.