- Підприємець звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою від 30.04.2018 про стягнення з Підприємства 75 000,00 грн. основної заборгованості, 107 720,65 грн. інфляційних втрат та 16 286,30 грн. 3 % річних лише 03.05.2018, тобто з пропуском шестимісячного строку позовної давності щодо пред`явлення перевізником позову до вантажовідправника та/або вантажоодержувача.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємець звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- 10.01.2011 Підприємцем (перевізник) та державним підприємством "Вишняківський спиртовий завод" (замовник) укладено Договір, предметом якого було зобов`язання перевізника доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення, а замовник оплатити за надані послуги встановлену плату. У даному випадку предметом спору є не оплата зернової продукції як товару, що був поставлений, а безпосередньо оплата послуг навантажування та перевезення, які врегульовані Договором, який був похідним від договору від 10.01.2011 № 1 (далі - Договір поставки) на поставку зерна кукурудзи. Договір був укладений Підприємцем на виконання взятих на себе зобов`язань за Договором поставки;

- пунктом Договору поставки було передбачено, що ціна товару не включає витрати на доставку товару, а тому сторони були змушені укласти Договір.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 10.01.2011 перевізником та замовником укладено Договір, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого перевізник зобов`язується доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення, а замовник зобов`язується сплатити за надані послуги встановлену плату. Вантажоодержувач та пункт призначення - ДП "Вишняківський спиртзавод", Полтавська обл., Хорольський р-н, с. Вишняки.

Згідно з пунктом 2.1 Договору перевізник надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом в кількості - дві одиниці - на ПММ перевізника.

Відповідно до пункту 3.1 Договору оплата наданих послуг здійснюється з розрахунку:

- послуги з перевезення - 110,00 грн. за 1т перевезеного вантажу;

- послуги по завантаженню - 48,00грн. за завантаження 1т вантажу.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що розрахунок за надані послуги здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту надання цих послуг. Підставою для проведення розрахунків є акт виконаних робіт, підписаний сторонами.

Згідно з пунктом 5.3 Договору останній вступає в дію з моменту підписання та діє в частині надання послуг до 31.03.2011, а в частині проведення розрахунків до проведення остаточних розрахунків між сторонами.

На виконання умов Договору Підприємцем у січні 2011 надано послуги з перевезення вантажів на загальну суму 86 478,74 грн., що підтверджується актом від 26.01.2011 № 1 на суму 86 478,74 грн. (підписаним обома сторонами) та відповідними товарно-транспортними накладними, наявними у матеріалах справи.

У період дії Договору Підприємство частково виконано свій обов`язок з оплати наданих Підприємцем послуг з перевезення вантажів та перераховано останньому грошові кошти у розмірі 11 478,74 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2011 по 29.12.2011 станом на 30.12.2011, актом звірки взаєморозрахунків станом на 29.12.2012, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2013 по 25.12.2013 станом на 26.12.2013, актом звірки взаєморозрахунків станом на 24.12.2014, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2015 по 21.12.2015 станом на 22.12.2015, актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.2016, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2017 по 26.07.2017 станом на 27.07.2017, підписаними обома сторонами.

30.12.2011 Підприємцем та Підприємством підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким заборгованість Підприємства за період з 01.12.2011 по 29.12.2011 станом на 30.12.2011 складала 75 000,00 грн.

29.12.2012 Підприємцем та Підприємством підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким заборгованість Підприємства станом на 29.12.2012 складала 75 000,00 грн.

26.12.2013 Підприємцем та Підприємством підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким заборгованість Підприємства за період з 01.12.2013 по 25.12.2013 станом на 26.12.2013 складала 75 000,00 грн.

24.12.2014 Підприємцем та Підприємством підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким заборгованість Підприємства станом на 24.12.2014 складала 75 000,00 грн.

22.12.2015 Підприємцем та Підприємством підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким заборгованість Підприємства за період з 01.12.2015 по 21.12.2015 станом на 22.12.2015 складала 75 000,00 грн.

01.12.2016 Підприємцем та Підприємством підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким заборгованість Підприємства станом на 01.12.2016 складала 75 000,00 грн.

27.07.2017 Підприємцем та Підприємством підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким заборгованість Підприємства за період з 01.07.2017 по 26.07.2017 станом на 27.07.2017 складала 75 000,00 грн.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 199 006,95 грн., з яких 75 000,00 грн. основна заборгованість, 107 720,65 грн. інфляційні втрати та 16 286,30 грн. 3 % річних.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до частин першої, другої статті 307 Господарського кодексу України (далі - ГК україни) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно із статтею 311 ГК України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Частинами першою, другою статті 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини першої статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з частиною першою статті 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у передбачений Договором строк і станом на час розгляду справи Підприємство обов`язок щодо оплати за отримані послуги з перевезення вантажів у повному обсязі не виконало, і його основна заборгованість перед Підприємцем складає 75 000,00 грн., що підтверджується Договором, актом від 26.01.2011 № 1 на суму 86 478,74 грн. (підписаним обома сторонами), відповідними товарно-транспортними накладними і актами звірки взаєморозрахунків (підписаними обома сторонами), наявними у матеріалах справи.

Таким чином, суди дійшли висновку про те, що вимоги про стягнення основної заборгованості у розмірі 75 000,00 грн. за Договором є обґрунтованими та доведеними.

Також Підприємець просив стягнути інфляційні втрати, нараховані на суму основної заборгованості за періоди прострочення Підприємством виконання обов`язку з оплати послуг з 01.03.2011 по 31.03.2018 на загальну суму 107 720,65грн., та 3 % річних від суми основної заборгованості за періоди прострочення Підприємством виконання обов`язку з оплати послуг з 05.02.2011 по 30.04.2018 на загальну суму 16 286,30 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат від суми заборгованості та 3 % річних, суди встановили, що вони є невірними та провели власні розрахунки, відповідно до яких арифметично вірними і обґрунтованими є суми 107 638,96 грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2011 по 31.03.2018 та 16 267,81 грн. - 3% річних за період з 06.02.2011 по 30.04.2018.

Водночас під час розгляду справи Підприємством заявлено про застосування позовної давності.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 315 ГК України передбачено, що до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії. Претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно із статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судами попередніх інстанцій враховано, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Отже, виходячи з положень частини п`ятої статті 261 ЦК України та пункту 3.5 Договору, з 11-го календарного дня з моменту підписання сторонами акта виконаних робіт від 26.01.2011 № 1, тобто з 06.02.2011, почалось прострочення виконання обов`язку Підприємства з оплати наданих Підприємцем послуг з перевезення вантажів за Договором та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за Договором, інфляційних втрат та 3 % річних почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за Договором, а саме з 06.02.2011, і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто до 05.08.2011 (включно).

Судами встановлено, що Підприємець звернувся до суду з позовною заявою лише 03.05.2018, тобто із спливом шестимісячного строку позовної давності щодо пред`явлення перевізником до вантажовідправника та/або вантажоодержувача позову.

Що ж до посилань Підприємця на те, що Підприємство визнавало заборгованість, що підтверджується: актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2011 по 29.12.2011 станом на 30.12.2011, актом звірки взаєморозрахунків станом на 29.12.2012, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2013 по 25.12.2013 станом на 26.12.2013, актом звірки взаєморозрахунків станом на 24.12.2014, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2015 по 21.12.2015 станом на 22.12.2015, актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.2016, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2017 по 26.07.2017 станом на 27.07.2017, підписаними обома сторонами, то такі посилання визнані судами такими, що не можуть підтвердити переривання перебігу позовної давності щодо вимог Підприємця, оскільки ці акти були підписані і, відповідно, визнання Підприємством свого боргу перед Підприємцем відбулось після спливу позовної давності, а тому зазначені обставини не свідчать про переривання перебігу позовної давності.

Також судами були відхилені доводи Підприємця про те, що Договір, предметом якого було зобов`язання перевізника доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення, а вантажоодержувач - оплатити за надані послуги встановлену плату, був укладений на виконання Підприємцем своїх зобов`язань за Договором поставки, і в даному випадку предметом спору є не оплата зернової продукції як товару, що був поставлений, а безпосередньо оплата послуг навантаження та перевезення, яка врегульована Договором, оскільки між сторонами було укладено два окремих договори. Аналізуючи положення Договору, суди з`ясували, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу, відповідно до яких Підприємець є перевізником, а Підприємство (замовник) є вантажоодержувачем вантажу за вказаним договором перевезення, отже, до спірних правовідносин має застосовуватись положення глави 32 ГК України (436-15) . Підлягає також застосуванню позовна давність щодо пред`явлення позовної вимоги перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів у шість місяців, яка передбачена частиною п`ятою статті 315 ГК України.

З таких підстав суди дійшли висновку про те, що Підприємець звернувся з позовом після спливу позовної давності, поважних причин її пропуску не повідомив, отже, відсутні підстави для задоволення позову після спливу позовної давності, яка передбачена законодавством до правовідносин з перевезення вантажів.

Посилання в касаційній скарзі на те, що: 10.01.2011 Підприємцем (перевізник) та державним підприємством "Вишняківський спиртовий завод" (замовник) укладено Договір, предметом якого було зобов`язання перевізника доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення, а замовник оплатити за надані послуги встановлену плату; у даному випадку предметом спору є не оплата зернової продукції як товару, що був поставлений, а безпосередньо оплата послуг навантажування та перевезення, які врегульовані Договором, який був похідним від Договору поставки на поставку зерна кукурудзи; Договір був укладений Підприємцем на виконання взятих на себе зобов`язань за Договором поставки; умовою Договору поставки було передбачено, що ціна товару не включає витрати на доставку товару, а тому сторони були змушені укласти Договір, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були прийняті рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Ничика Віктора Володимировича залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 12.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 у справі № 911/935/18 - без змін.