У липні 2018 року Приватне підприємство "Матіола-Карпати" (далі - позивач, ПП "Матіола-Карпати") звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Загули Тараса Семеновича (далі - відповідач, ФОП Загул Т.М.), у якому просило витребувати у відповідача на його користь нерухоме майно, а саме: комплекс будівель та споруд консервного заводу по АДРЕСА_1 загальною площею 1 953,90 кв.м., який складається з: консервного цеху - літ. А, котельні - літ. Б, сараю - літ. В, вбиральні - літ. Г, навісу - літ. Д та літ. Е, прохідної - літ. Ж, водопровідної вежі - літ. З, СЕС №1, огорожі №2, №3 та воріт, загальною вартість 1 088 372,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що спірне нерухоме майно належало на праві власності ПП "Матіола-Карпати", але внаслідок протиправних дій державного виконавця під час проведення процедури прилюдних торгів з придбання арештованого нерухомого майна, поза волею позивача вибуло із його володіння, що підтверджується вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19.01.2017 у справі №727/5473/16-к,в зв`язку з чим є підстави застосування п.3 ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05.09.2018 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), Приватне підприємство "До Олівця" (далі - ПП "До Олівця") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілієве-Брикет" (далі - ТОВ "Мілієве-Брикет").

24.09.2018 позивач позов не визнав та заявив про застосування строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 31.10.2018 позов ПП "Матіола-Карпати" до ФОП Загули Т.С. про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано від ФОП Загули Т.С. на користь ПП "Матіола-Карпати" майновий комплекс загальною площею 1953,90 кв.м., який складається з: консервного цеху - літ. А, котельні - літ. Б, сараю - літ. В, вбиральні - літ. Г, навісу - літ. Д та літ. Е, прохідної - літ. Ж, водопровідної вежі - літ. З, СЕС №1, огорожі та воріт, загальною вартість 1 088 372,00 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на сплату судового збору в сумі 16 325,58 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване наявністю підстав для витребування спірного майна від ФОП Загули Т.С. відповідно до п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України та відсутністю підстав для застосування ч.2 ст. 388 ЦК України, оскільки вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19.01.2017 у справі №727/5473/16-к встановлено, що реалізація спірного нерухомого майна на прилюдних торгах відбулась внаслідок скоєння державним виконавцем злочину в порушення порядку, встановленого для виконання судових рішень.

Також судом першої інстанції визнано безпідставним клопотання відповідача про застосування строків позовної давності в зв`язку з тим, що положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 рішення Господарського суду Чернівецької області від 31.10.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2019 року ФОП Загул Т.С . звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій вказує на встановлення судами обставин на підставі недостатніх, неналежних та недопустимих доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ФОП Загул Т.С. зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив ціну позову 1 088 372,00 грн та звільнив позивача від сплати судового збору; суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку, що ПП "Матіола-Карпати" є власником спірного нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 03.10.2003; не застосували до спірних правовідносин ч.2 ст. 388 ЦК України та не врахували, що на час розгляду спору в суді спірне майно є зруйнованим; прилюдні торги з реалізації спірного нерухомого майна від 25.11.2008 та свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів від 04.12.2008 не були визнані недійсними; суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували при вирішенні спору позовну давність.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "Матіола-Карпати" заперечило доводи касаційної скарги та погодилось з висновками судів попередніх інстанції про те, що спірне нерухоме майно вибуло із законного володіння позивача поза його волею, що є підставою для застосування п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України. Стосовно застосування строків позовної давності позивач указав на те, що ним не пропущено строк позовної давності.

Треті особи своїх представників у судове засідання не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників третіх осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 03.10.2003 між ПП "Матіола-Карпати" та СТОВ "Буковина" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: комплексу будівель та споруд консервного заводу по АДРЕСА_1, загальною площею 1953,90 кв.м., який складається з: консервного цеху - літ. А, котельні - літ. Б, сараю - літ. В, вбиральні - літ. Г, навісу - літ. Д та літ. Е, прохідної - літ. Ж, водопровідної вежі - літ. "ВБ", СЕС №1, огорожі №2, №3.

23.05.2004 за ПП "Матіола-Карпати" зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3652732.

У листопаді 2007 року СТОВ "Буковина" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ПП "Матіола-Карпати" про стягнення 83 158,00 грн заборгованості, що виникла у результаті несплати позивачем вартості нерухомого майна, придбаного за договором від 03.10.2003.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.12.2007 у справі № 12/267 стягнуто з ПП "Матіола-Карпати" на користь СТОВ "Буковина" 83 158,00 грн боргу, 831,58 грн державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вказано рішення 08.01.2008 було видано наказ №12/267. Державним виконавцем Пенюком А.М. вчинялися виконавчі дії в межах виконавчого провадження №02-15/502 на примусове виконання рішення суду.

Відповідно до свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів від 04.12.2008, ОСОБА_2 на підставі акта про проведення прилюдних торгів від 25.11.2008 придбав спірне нерухоме майно, що раніше належало ПП "Матіола Карпати" за договором купівлі-продажу від 03.10.2003.

04.12.2008 за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно.

Вподальшому, 11.12.2008 між ОСОБА_2 та ПП "До Олівця" укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 1953,90 кв.м., що розташована в АДРЕСА_1, яка складається з: консервного цеху - літ. А, котельні - літ. Б, сараю - літ. В, вбиральні - літ. Г, навісу - літ. Д та літ. Е, прохідної - літ. Ж, водопровідної вежі - літ. "ВБ", СЕС №1, огорожі №2, №3.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу 11.12.2008 за ПП "До Олівця" зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно.

Згідно Статуту ПП "До Олівця", затвердженого рішенням засновників підприємства від 01.12.2011 №4, приватне підприємство створене на приватній власності громадянина України Загули Т. С .

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.11.2013 у справі №824/2329/13-а припинено юридичну особу ПП "До Олівця" на підставі ч.2 ст.38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію права власності та згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.09.2014 № 15580936, за Загулою Т.С. зареєстровано право власності на нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 1953,90 кв.м.

Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19.01.2017 у справі №727/5473/16-к, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 29.05.2017 та постановою другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 26.04.2018, державного виконавця Пенюка А.М. визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) та ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість) до покарання.

Згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19.01.2017 у справі №727/5473/16-к Пенюк А.М., працюючи на посаді головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області, будучи службовою особою, яка наділена адміністративно-господарськими функціями, під час виконання виконавчого провадження №02-15/502, відкритого на підставі наказу Господарського суду Чернівецької області від 08.01.2008 №12/267, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, вніс до офіційного документа, який має юридичне значення, неправдиві відомості, а саме: за відсутності понятих склав акт опису й арешту майна комплексу будівель і споруд консервного заводу, що знаходиться по АДРЕСА_1, не зазначивши інше майно ПП "Матіола-Карпати", яке знаходилось на території майнового комплексу; Пенюк А.М. підробив акт опису й арешту нерухомого майна, вказавши недостовірні відомості щодо присутності понятих під час проведення опису, вписавши прізвища вигаданих ним осіб понятих та вчинив підписи за них на власний розсуд.

Крім того, Пенюк А.М., виконуючи обов`язки державного виконавця, допустив службову недбалість, яка виявилась у бездіяльності та неналежному виконанні своїх службових обов`язків під час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №12/267, чим спричинено тяжкі наслідки ПП "Матіола-Карпати" у вигляді майнової шкоди.

Предметом спору у даній справі є вимога ПП "Матіола-Карпати" до ФОП Загули Т.С. про витребування спірного нерухомого майна з його володіння, на підставі п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України.

З посиланням на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19.01.2017 у справі №727/5473/16-к, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння ПП "Матіола-Карпати" не з його волі, а тому наявні підстави для застосування ст. 388 ЦК України та витребування спірного нерухомого майна від ФОП Загули Т.С.

За змістом ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вказаним вимогам законодавства, враховуючи наступне.

Відповідно ч. 1 до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У ст. 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до положень ч.1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Таким чином предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Отже, для вірного застосування ст. 387 та п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України необхідно встановити: хто саме є власником чи володільцем спірного майна на момент звернення з позовом до суду; хто саме був власником майна, якому передано майно у володіння, на момент такого вибуття вказаного майна поза волею наведеної особи; яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб.

Відповідно до ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Заперечуючи проти позовних вимог ПП "Матіола-Карпати", ФОП Загул Т.С. надав Статут ТОВ "Мілієве-Брикет" (зареєстроване 01.10.2014), засновником і учасником якого він являється, відповідно до п.3.1 якого Загул Т.С. здійснив вклад до статутного капіталу товариства у вигляді майнових прав на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ..

Задовольняючи позовні вимоги ПП "Матіола-Карпати" про витребування спірного нерухомого майна з незаконного володіння від ФОП Загули Т. С ., суди попередніх інстанцій не дослідили наданий позивачем доказ (Статут ТОВ "Мілієве-Брикет") та не встановили, хто фактично володіє спірним майном, про повернення якого заявлено позов.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Вирішуючи питання застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст. 388 ЦК України, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спірне нерухоме майно вибуло з володіння ПП "Матіола-Карпати" шляхом проведення прилюдних торгів з продажу арештованого нерухомого майна, які були проведені під час здійснення виконавчого провадження №02-15/502.

У своїх рішеннях суди попередніх інстанцій дійшли висновку про витребування спірного нерухомого майна від ФОП Загули Т.С. на підставі п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, фактично посилаючись лише на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19.01.2017 у справі №727/5473/16-к, яким встановлено вину державного виконавця у вчиненні злочину під час реалізації спірного нерухомого майна на прилюдних торгах.

Однак, зважаючи на встановлення у вироку Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19.01.2017 у справі №727/5473/16-к вини державного виконавця Пенюка А.М. та притягнення його до кримінальної відповідальності, суди першої та апеляційної інстанції залишили поза увагою відсутність доказів визнання недійсними прилюдних торгів з продажу арештованого майна від 24.11.2008.

Із матеріалів справи вбачається, що ФОП Загулою Т.С. було подано заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Спір у цій справі виник у зв`язку з набуттям відповідачем у володіння спірного нерухомого майна, яке свого часу було зареєстроване за ПП "Матіола-Карпати" як за власником, і яке позивач просить витребувати від відповідача на підставі ст. 388 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій визнали безпідставним клопотання ФОП Загули Т.С. про застосування строків позовної давності до даного предмета спору, зробивши суперечливі висновки про те, що положення про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються, оскільки право власності підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, та про те, що ПП "Матіола-Карпати" цей строк не пропустило.

Висновок про те, що положення про позовну давність до заявлених ПП "Матіола-Карпати" позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються, суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16.

За цими висновками Великої Палати Верховного Суду інститут позовної давності до правовідносин, що регулюються ст. 388 ЦК України, застосовується.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, належним чином не дослідили зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, тому висновки цих судів щодо наявності підстав для задоволення позову є передчасними.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ст. 310 ГПК України постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити доводи сторін та подані ними докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.