У березні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України), звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго", яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство "Облтеплокомуненерго" (далі - АТ "Облтеплокомуненерго"), про стягнення 705 407, 85 грн., з яких 43 891, 93 грн. пені, 38 385, 02 грн. 3% річних та 623 130, 90 грн. інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13/3483-БО-39 від 28.12.2012 в частині здійснення оплати за поставлений природний газ.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2019 (суддя Федоренко Ю.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 (колегія суддів у складі: Мальченко А.О. - головуючий, Дикунська С.Я., Жук Г.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 267 687, 30 грн. інфляційних втрат та 23 320, 21 грн. 3% річних. В решті позову про стягнення 43 891, 93 грн. пені, 15 064, 81 грн. 3% річних та 355 443, 60 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що між НАК "Нафтогаз України" (продавцем) та АТ "Облтеплокомуненерго" (покупцем) 28.12.2012 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3483-БО-39, відповідно до умов якого продавець зобов`язувався передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов`язувався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Відповідно до п. 5.1 договору ціна на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.

За умовами п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м газу становить 3 509 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; - податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305, 60 грн., крім того ПДВ - 20% - 61,12 грн., всього з ПДВ - 366, 72 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 3 884, 78 грн, крім того ПДВ - 20% - 776, 96 грн., всього з ПДВ - 4 661, 74 грн.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За умовами п. 6.3 договору в платіжних дорученнях покупець повинен обов`язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Згідно з п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди, якими, зокрема, вносились зміни до розрахунку ціни на газ, порядку та умов проведення розрахунків, банківських реквізитів сторін.

Додатковою угодою № 1 від 16.07.2013 до договору були внесені зміни до п. 5.2 договору, викладено його в наступній редакції: "Ціна за 1000 куб.м газу становить 3 459 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; - податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 295, 60 грн., крім того ПДВ - 20% - 59, 12 грн., всього з ПДВ - 354, 72 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 3 823, 78 грн., крім того ПДВ - 20% - 764, 76 грн., всього з ПДВ - 4 588, 54 грн.".

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у власність природний газ на загальну суму 102 614 424, 86 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі № 927/322/14 стягнуто за договором купівлі-продажу природного газу №13/3483-БО-39 від 28.12.2012 з АТ "Облтеплокомуненерго" на користь НАК "Нафтогаз України" 36 458 990, 71 грн. заборгованості, в тому числі 35 501 521, 02 грн. основного боргу, 428 164, 88 грн. інфляційних втрат та 529 304, 81 грн. 3% річних.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором в частині оплати вартості поставленого газу, з урахуванням рішення суду у справі №927/322/14, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з факту порушення відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за договором, що підтверджується рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі № 927/322/14. З огляду на положення абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою встановлено загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд визнав неправомірним нарахування пені за прострочку оплати відповідачем за спожитий природний газ після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2013 у справі №927/16/6б/13 про банкрутство АТ "Облтеплокомуненерг". При цьому, оскільки відповідач є теплопостачальною компанією, яку включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а тому на нього поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) , у зв`язку з чим суд визнав неправомірним нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат та пені на заборгованість, що була погашена відповідачем до набрання чинності 30.11.2016 вказаним Законом. Водночас, на нараховані позивачем відсотки річних та інфляційні втрати на суму боргу, що була сплачена відповідачем 03.08.2017, не розповсюджується дія ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, яка було чинною на дату порушення справи про банкрутство відповідача та введення мораторію, не було передбачено заборони нарахування інфляційних втрат та 3% річних під час дії мораторію, у зв`язку з чим обґрунтованим є позов у частині стягнення 3% річних у сумі 23 320, 21 грн. за період з 25.03.2014 по 03.08.2017 (день перерахування коштів на рахунок виконавчої служби) та 267 687, 30 грн. інфляційних за період з березня 2014 року по липень 2017 року. Оскільки на момент подачі позову встановлений п. 9.3 договору п`ятирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних нарахувань не сплив, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про застосування до вказаних вимог позовної давності.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 166 699, 96 грн. та 3% річних в розмірі 133, 03 грн., позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню не тільки на основну суму боргу, а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційний процесів (правомірність використання позивачем такої методики розрахунку, за його твердженням, відповідає положенням листа Верховного Суду України від 03.04.1997 (v2-97700-97) № 62-97-р та постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 (v0014600-13) ). Однак судами було здійснено невірний перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, без врахування наступного: заборгованість станом на березень 2014 року вже існувала; інфляційні втрати за період з січня 2014 по лютий 2014 року, нараховані на суму основного боргу, стягнуті згідно з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі №927/322/14, при цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період (з березня 2014 року по липень 2017 року включно) обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього періоду (з січня 2014 по лютий 2014 року). Крім цього, судами попередніх інстанцій не враховано позицій Верховного Суду у постановах від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 у справі № 913/63/18 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18. Що ж до 3% річних, то, на думку скаржника, датою зарахування заборгованості відповідача на рахунок позивача у розмірі 231 238, 16 грн. є саме 11.08.2017, а тому судом безпідставно здійснено розрахунок 3% річних, нарахованих за зобов`язаннями відповідача за грудень 2013 року, за період з 25.03.2014 по 03.08.2017, а не по 10.08.2017.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 05.01.2020.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.01.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 19.12.2019 строк, у якому відповідач просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у відповідній частині - без змін, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій та помилковість доводів відповідача.

Крім цього, у прохальній частині відзиву міститься клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача, розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки, по-перше, Верховний Суд перевіряє в межах касаційної скарги у цій справі аргументи про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку. По-друге, право висловити свою позицію надано учасникам справи шляхом подання відзиву на касаційну скаргу, який враховується судом під час розгляду справи.

Переглянувши в касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 (v2-97700-97) , визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум, отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Апеляційним господарським судом встановлено, що за даними Державної служби статистики України, затверджені останньою індекси інфляції за вищевказаний період прострочення становили: у березні 2014 року - 102,2%, у квітні 2014 року - 103,3%, у травні 2014 року - 103,8%, у червні 2014 року - 101,0%, у липні 2014 року - 100,4%, у серпні 2014 року - 100,8%, у вересні 2014 року - 102,9%, у жовтні 2014 року - 102,4%, у листопаді 2014 року - 101,9%, у грудні 2014 року - 103,0%, у січні 2015 року - 103,1%, у лютому 2015 року - 105,3%, у березні 2015 року - 110,8%, у квітні 2015 року - 114,0%, у травні 2015 року - 102,2%, у червні 2015 року - 100,4%, у липні 2015 року - 99,0%, у серпні 2015 року - 99,2%, у вересні 2015 року - 102,3%, у жовтні 2015 року - 98,7%, у листопаді 2015 року - 102,0%, у грудні 2015 року - 100,7%, у січні 2016 року - 100,9%, у лютому 2016 року - 99,6%, у березні 2016 року - 101,0%, у квітні 2016 року - 103,5%, у травні 2016 року - 100,1%, у червні 2016 року - 99,8%, у липні 2016 року - 99,9%, у серпні 2016 року - 99,7%, у вересні 2016 року - 101,8%, у жовтні 2016 року - 102,8%, у листопаді 2016 року - 101,8%, у грудні 2016 року - 100,9%, у січні - 2017 року - 101,1%, у лютому 2017 року - 101,0%, у березні 2017 року - 101,8%, у квітні 2017 року - 100,9%, у травні 2017 року - 101,3%, у червні 2017 року - 101,6%, у липні 2017 року - 100,2%.

Таким чином, розмір інфляційних втрат за сукупним індексом інфляції за період з 01.03.2014 по 31.07.2017 шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком за вказаний період, відповідно до рекомендацій викладених у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 (v2-97700-97) становить:

1) 102,2 * 103,3 * 103,8 * 101,0 * 100,4 * 100,8 * 102,9 * 102,4 * 101,9 * 103,0 * 103,1 * 105,3 * 110,8 * 114,0 * 102,2 * 100,4 * 99,0 * 99,2 * 102,3 * 98,7 * 102,0 * 100,7 * 100,9 * 99,6 * 101,0 * 103,5 * 100,1 * 99,8 * 99,9 * 99,7 * 101,8 * 102,8 * 101,8 * 100,9 * 101,1 * 101,0 * 101,8 * 100,9 * 101,3 * 101,6 * 100,2 = 215,762597 % (сукупний індекс інфляції);

2) сума заборгованості АТ "Облтеплокомуненерго", яка залишилась несплаченою станом на 30.11.2016, з часу набуття чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) помножена на сукупний індекс інфляції за період з 01.03.2014 по 31.07.2017, а саме 231 238,16 грн. * 215,762597 % = 498 925,46 грн. (сума заборгованості разом з інфляційним збільшенням);

3) 498 925,46 грн. (сума боргу з інфляційним збільшенням) - 231 238,16 грн. (розмір невиконаного зобов`язання) = 267 687,30 грн. (розмір інфляційних втрат за період з 01.03.2014 по 31.07.2017).

Відповідний розрахунок інфляційних втрат за вказаний період застосовувався позивачем при поданні позовної заяви, як вбачається з доданої до неї розрахунку (сума боргу - 231 238, 16 грн., період прострочення - 01.03.2014 - 31.07.2017, індекс інфляції - 215,762596990).

Таким чином, розрахунок інфляційних втрат за період з 01.03.2014 по 31.07.2017 на суму заборгованості 231 238,16 грн., здійснений судами попередніх інстанцій, відповідає методиці розрахунку інфляційних втрат, викладеній у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 (v2-97700-97) , чим спростовуються доводи касаційної скарги про зворотнє.

Посилання скаржника на те, що апеляційним судом не враховано позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 у справі № 913/63/18 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 відхиляються Верховним Судом, з огляду на таке.

Як зазначає сам скаржник, судами було здійснено неправильний перерахунок інфляційних втрат, без врахування того, що заборгованість станом на березень 2014 року вже існувала; інфляційні втрати за період з січня 2014 по лютий 2014 року, нараховані на суму основного боргу, стягнуті згідно з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі №927/322/14, при цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період (з березня 2014 року по липень 2017 року включно) обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього періоду (з січня 2014 по лютий 2014 року).

Разом з тим, як вже було зазначено, позивач у розрахуну інфляційних втрат за вказаний період сам визначив суму боргу у розмірі 231 238, 16 грн., на яку нарахував і просив стягнути інфляційні втрати за період прострочення - 01.03.2014 - 31.07.2017, і саме з урахуванням цих даних суди здійснили перерахунок позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судами обох інстанцій не встановлено, а в матеріалах справ відсутні відповідні розрахунки, у яких позивач змінив доданий до позовної заяви розрахунок інфляційних втрат у спосіб, у якому НАК "Нафтогаз України" вважає правильним розрахунок таких сум з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції кожного попереднього періоду.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з перерахунком, здійсненим місцевим та апеляційним господарськими судами, відповідно до якого стягненню з відповідача підлягають 267 687,30 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму невиконаного зобов`язання у розмірі 231 238,16 грн., у зв`язку з чим суди обох інстанцій правомірно відмовили у стягненні 166 699, 96 грн. інфляційних втрат за спірний період (заявлені до стягнення 434 387, 26 грн. - 267 687, 60 грн. = 166 699, 96 грн.).

Що ж до відмови у стягненні 3% річних у сумі 133, 03 грн., Верховний Суд зазначає таке.

Судами обох інстанцій встановлено, що оплату боргу відповідачем (у сумі 231 238, 16 грн.) здійснено 03.08.2017 згідно з меморіальним ордером №Н0803ТСQК на виконання рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/322/14, а тому Верховний Суд погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що на вказані нарахування не розповсюджується дія ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

При цьому, ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, яка була чинною на дату порушення справи про банкрутство відповідача та введення мораторію, не було передбачено заборони нарахування інфляційних та 3% річних під час дії мораторію.

Водночас, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення 3% річних у сумі 23 320,21 грн. за період з 25.03.2014 по 03.08.2017 (день перерахування коштів на рахунок виконавчої служби), оскільки матеріалами справи підтверджується, що остаточне виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі № 927/322/14 здійснювалось шляхом перерахування коштів в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні, яке перебувало на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. При цьому, боржник жодним чином не відповідає за подальші дії державного виконавця, зокрема, за затримку перерахування відповідних коштів стягувачу, оскільки виконавець, хоча й від імені держави, однак діє "саме в інтересах стягувача" задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, тобто, стягувач фактично наділяє виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів, а виконавець на цей період стає "отримувачем" таких коштів.

Відповідно до п.п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Верховний Суд зазначає, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18).

Пунктом 8.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) передбачено, що банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Відповідно до п. 1.19-1 вказаного Закону меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, як встановлено судами обох інстанцій, що 03.08.2017 є днем перерахування коштів на рахунок виконавчої служби, а судами не встановлено обставин зарахування відповідних коштів на рахунок виконавчої служби не в день такого перерахування, чого і не спростовано обома сторонами під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, Верховний Суд погоджується з висновками останніх про стягнення 3% річних у сумі 23 320,21 грн. за період з 25.03.2014 по 03.08.2017.

Підсумовуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про часткове задоволення позову в частині стягнення 3% річних у сумі 23 320, 21 грн. за період з 25.03.2014 по 03.08.2017 (день перерахування коштів на рахунок виконавчої служби) та 267 687, 30 грн. інфляційних за період з березня 2014 року по липень 2017 року, та, як результат - про відмову у стягненні інфляційних втрат у розмірі 166 699, 96 грн. та 3% річних в розмірі 133, 03 грн., у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені у відповідній частині судові рішення - без змін.