У квітні 2018 року Харківська міська рада (далі - Харківська міськрада) звернулася до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Науково-технічне підприємство "Укрпроменерго" (далі - ПрАТ "НТП "Укрпроменерго") про зобов`язання відповідача протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8208 га по вул. Греківській, 104, у м. Харкові та вчинити дії щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем рішення органу місцевого самоврядування, зокрема стосовно забезпечення виготовлення та подання на затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог чинного законодавства.

Відповідач проти позову заперечив і заявив про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.07.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що право тимчасового користування земельною ділянкою, яким відповідач володіє на підставі договору про тимчасове користування землею та право оренди, про яке зазначає позивач у позові, є різними за своїм змістом інститутами, а тому дія норм Податкового кодексу України (2755-17) та Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, не поширюється на відносини за договором тимчасового користування землею, і є наслідком відсутності у відповідача обов`язку із виготовлення технічної документації із землеустрою для визначення іншого розміру орендної плати за користування земельною ділянкою.

Також суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту - зобов`язання відповідача забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та вчинення дій щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі є неналежним, оскільки не може забезпечити реального та ефективного виконання судового рішення з тих підстав, що відповідач у справі не наділений правом виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та реєстрації зазначеної земельної ділянки, що свідчить про відсутність механізму його виконання, а отже задоволення позову не може призвести до відновлення прав позивача. Крім того, за умовами договору та приписами чинного законодавства на відповідача не покладено обов`язку щодо фінансування робіт із землеустрою, що є наслідком відмову в даному позові з заявлених підстав та за заявленими вимогами.

Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 30.07.2018 стягнуто з Харківської міськради на користь ПрАТ "НТП "Укрпроменерго" 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 17.07.2018 залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2018 скасовано частково та викладено резолютивну частину рішення у редакції, відповідно до якої стягнуто з Харківської міськради на користь ПрАТ "НТП "Укрпроменерго" 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 заяву ПрАТ "НТП "Укрпроменерго" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції задоволено частково. стягнуто з Харківської міськради на користь ПрАТ "НТП "Укрпроменерго" 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті вимог заяви відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2019 року Харківська міськрада подала касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, а також просить скасувати додаткові рішення та постанову щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу. Водночас Харківська міськрада заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу Харківська міськрада обґрунтовує тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи не в повному обсязі досліджено і оцінено обставини, що мають значення для справи; судами не враховано докази, надані позивачем. Зокрема, скаржник вказує на наявність у відповідача обов`язку здійснити дії, спрямовані на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі; ухилення відповідача від виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі унеможливлює отримання витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а відповідно, і визначення бази оподаткування та правильне визначення розміру земельного податку, який повинен сплачувати відповідач згідно з договором до місцевого бюджету; обраний позивачем спосіб захисту цілком виконує функції захисту порушеного права ради як власника земельної ділянки, а тому висновки суду, що обраний спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення є помилковим. Крім того, судами при розподілі судових витрат не було враховано, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, з урахуванням того, що спір у цій справі є немайновим, при цьому відповідачем не надано жодних доказів розумності та нагальної потреби у витрачених коштах на надання правової допомоги у заявленому розмірі.

ПрАТ "НТП "Укрпроменерго" свого представника у судове засідання не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Харківською міськрадою у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ).

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання позивача, оскільки у справі, яка розглядається, немає ознак виключної правової проблеми, а доводи, наведені позивачем, не містять належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтовано як вирішення проблеми у справі вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на підставі розпорядження Харківського міського голови від 16.08.2001 № 1510 між виконавчим комітетом Харківської міськради і ПрАТ "НТП "Укрпроменерго" 12.12.2001 укладено договір на право тимчасового користування землею № 2729, за умовами якого відповідач отримав в тимчасове користування земельну ділянку площею 1,8208 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 104, строком до 14.08.2021 для експлуатації та обслуговування виробничих, складських і допоміжних будівель і споруд. Цей договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 28.12.2001 за № 2729.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що плата за землю вноситься землекористувачем щомісячно у вигляді земельного податку. Кадастровий номер земельної ділянки не визначений.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2013.

Згідно з пунктом 1.1 цього рішення затверджено базову вартість одного квадратного метра земель м. Харкова у сумі 291,18 грн, яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України.

У пункті 2 рішення встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель м. Харкова станом на 01.01.2013 застосовується з 01.01.2014.

Рішенням Харківської міськради від 25.09.2013 № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" встановлено, що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014 (пункт 2). Зміни до договорів оренди землі, пов`язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові (пункт 3).

Згідно з пунктом 2.2 Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міськради від 25.09.2013 № 1269/13, управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області (на теперішній час відділ у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством.

Відповідно до пункту 4 рішення Харківської міськради від 25.09.2013 № 1269/13 зобов`язано орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані у користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок:

- укласти із розробниками документації із землеустрою договори на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок, переданих їм у користування без проведення державної реєстрації таких земельних ділянок (без присвоєння їм кадастрового номеру);

- забезпечити складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання чинності цим рішенням;

- не пізніше 31.12.2013 вчинити дії, спрямовані на подання складеної (розробленої) технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагенства у м. Харкові для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, переданих у користування без проведення їх державної реєстрації (у тому числі, у разі, коли відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель);

- повідомити Департамент земельних відносин Харківської міськради про здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки із зазначенням присвоєного кадастрового номеру та долучити копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який було видано на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 5 цього рішення Департамент земельних відносин зобов`язано попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

На виконання рішення Харківської міськради від 25.09.2013 № 1269/13 щодо виготовлення технічної документації із землеустрою, Департаментом земельних відносин листом-попередженням від 08.10.2013 № 1793/0/225-13 повідомлено відповідача про необхідність: - у строк до 01.12.2013 забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); - у строк не пізніше 31.12.2013 подати складену (розроблену) технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагенства у м. Харкові для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру; - у строк до 01.01.2014 повідомити Департамент земельних відносин Харківської міськради про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та надати копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підтвердження державної реєстрації цієї земельної ділянки; - у строк до 01.02.2014 привести розмір плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі наведеного позивач вважає, що до договору про право тимчасового користування землею повинні бути внесені зміни щодо розміру орендної плати, який визначається згідно з розрахунком розміру орендної плати, виконаного Департаментом земельних відносин на підставі витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який надається відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області згідно зі статтею 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та рішенням Харківської міськради від 25.09.2013 № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013".

Оскільки відповідач до теперішнього часу не забезпечив виготовлення технічної документації із землеустрою, Харківська міськрада завернулася до суду з відповідним позовом про зобов`язання відповідача протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8208 га по вул. Греківській, 104, у м. Харкові та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині таку міру правового захисту на національному рівні, що дозволило б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою визначено Законом України "Про землеустрій" (858-15) , спрямованим на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до статті 25 зазначеного Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. До видів документації із землеустрою належить технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За змістом статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно зі статтею 26 цього Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі. Розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою. Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором. Подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 3 статті 28 Закону України "Про землеустрій" розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

Позивач звернувся із позовом у цій справі, зокрема, про зобов`язання відповідача виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості). Натомість розробниками технічної документації із землеустрою згідно з вимогами законодавства є юридичні чи фізичні особи-підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням, при цьому фізична особа-підприємець має бути сертифікованим інженером-землевпорядником, а юридична особа - мати у своєму складі за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, котрі є відповідальними за якість робіт із землеустрою. Отже, розробку технічної документації із землеустрою (зобов`язання здійснення якої є предметом спору у цій справі) законом покладено на спеціалізованих суб`єктів господарювання. Так, у цьому випадку виконавцем робіт із розробки технічної документації із землеустрою зрештою є саме відповідний спеціалізований суб`єкт господарювання, а відповідач -лише їх замовник та не є виконавцем і розробником технічної документації із землеустрою відповідно, тобто заявлений позов фактично стосується зобов`язання вчинити дії особи, яка не є учасником справи, що унеможливлює задоволення позову, заявленого до відповідача. (Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 922/676/18, від 13.11.2018 у справі № 922/284/18, від 29.11.2018 у справі № 922/3734/17, від 05.12.2018 у справі № 922/1040/18).

Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 12 зазначеного Кодексу передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Загальні правила щодо виконання цивільних обов`язків, межі виконання та підстави звільнення від таких обов`язків унормовані статтею 14 ЦК.

Під цивільним обов`язком розуміється вимога від суб`єкта цивільного права певних дій (або невиконання дій), забезпечена можливістю правового спонукання до належної поведінки. Зміст цивільного обов`язку становлять такі вимоги: поведінка зобов`язаної особи визначена вимогами норми права; поведінка зобов`язаної особи визначена вимогами уповноважених осіб; поведінка зобов`язаної особи у випадку невиконання цивільного обов`язку забезпечується вимогою (рішенням) суду виконати цей обов`язок.

За змістом частин 1, 2 статті 14 ЦК цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Водночас відповідно до пункту 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) в редакції, чинній з 01.01.2002, громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

За змістом пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Таким чином зазначеним законом встановлено право, а не обов`язок, відповідача, право користування землею якого виникло у 2001 році, шляхом подання за вільним волевиявленням відповідної заяви здійснити державну реєстрацію відповідної земельної ділянки, яка вважається сформованою, та не передбачено граничного строку проведення такої реєстрації. Відтак, і вимога про зобов`язання відповідача зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі є передчасною.

У зв`язку з наведеним, а також беручи до уваги зазначені положення законодавства, фактичні обставини у справі, встановлені судами під час її вирішення, підтверджують покладені в основу судових рішень висновки про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та вчинення дій з реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та правомірно відмовили у задоволенні заявлених позовних вимог.

Щодо вимог Харківської міськради про скасування додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2018 стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, прийнятої за результатами його перегляду постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 та додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції Верховний Суд зазначає наступне.

За змістом статті 123 ГПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 5 статті 129 ГПК).

Згідно зі статтею 126 ГПК за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Судами попередніх інстанцій установлено, що договір про надання правової допомоги від 25.10.2017 з урахуванням додаткової угоди № 1 до цього договору від 01.05.2018, було укладено між ПрАТ "НТП "Укрпроменерго" (відповідачем у справі) та Адвокатським об`єднанням "Правота" (далі - АО "Правота") з метою надання професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи № 922/928/18.

Представником відповідача у суді першої інстанції був адвокат АО "Правота" Баранов Т.О., повноваження якого підтверджуються довіреністю від 07.05.2018 і свідоцтвом про право на заняття адвокатської діяльності від 28.04.2015 № 001063.

На підтвердження надання адвокатом відповідача послуг і виконання робіт, понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язану із цією справою, та їх розміру відповідачем надано до відзиву на позовну заяву попередній (орієнтовний) розрахунок на суму 35 000,00 грн з визначенням затрачених адвокатом годин роботи та описом робіт.

Разом із тим відповідачем надано суду акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за вказаним договором від 17.07.2018, підписаний представниками сторін договору та скріплений печатками, який, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, відповідно до частини 3 статті 126 ГПК містить детальний опис виконаних адвокатом робіт із визначенням затрачених адвокатом годин роботи та їх вартості, за змістом якого загальна вартість виконаних адвокатом робіт становить 50 000,00 грн. Вартість зазначених адвокатських послуг оплачено ПрАТ "НТП "Укрпроменерго" в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученнями від 08.05.2018 № 5193 на суму 10 000,00грн і від 20.07.2018 № 5288 на суму 40 000,00 грн.

Позивачем до суду першої інстанції було надано заперечення, відповідно до яких заявлені відповідачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не мають характеру необхідних, не є розумними та виправданими, без належного обґрунтування та доведення зазначених доводів, що свідчить про їх неспівмірність з критеріями, наведеними в частині 4 статті 126 ГПК.

Апеляційний суд, перевіривши та надавши оцінку наданим відповідачем доказам на підтвердження вартості послуг представництва інтересів відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 50 000,00 грн, з урахуванням заперечень позивача, дійшов висновку, що з наданих документів не вбачається доведеності та обґрунтованості понесення адвокатських витрат саме у заявленій сумі. За висновками суду, зазначена сума адвокатських витрат є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи у суді першої інстанції, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді першої інстанції, отже, заявлена до стягнення сума витрат не відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, при цьому стягнення з позивача витрат у заявленій сумі буде становити надмірний тягар та суперечити принципу розподілу таких витрат.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове скасування додаткового рішення суду першої інстанції і стягнення з Харківської міськради на користь відповідача 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Крім того, вирішуючи клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, апеляційним судом установлено, що відповідачем здійснено оплату витрат на правничу допомогу на суму 33 000,00 грн, що підтверджується копіями квитанцій від 11.02.2019, а також фактичне надання адвокатом Барановим Т.О. правничої допомоги відповідачеві підтверджено наявними в матеріалах справи доказами: відзивами на апеляційні скарги, клопотаннями у справі, зокрема про ознайомлення з матеріалами справи, участю адвоката в судових засіданнях, що зафіксовано в акті виконаних робіт від 06.02.2019. Ці докази суд вважав достатніми для підтвердження факту понесення відповідачем судових витрат у справі на зазначену ним суму.

Наведеним спростовується твердження Харківської міськради про ненадання відповідачем належних доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, про що зазначено у касаційній скарзі.

Водночас, здійснивши оцінку наданих відповідачем доказів на підтвердження відповідних вимог, дослідивши обставини справи, апеляційний суд взяв до уваги, що розгляд справи № 922/928/18 в Східному апеляційному господарському суді здійснювався на підставі вже поданих сторонами документів, нових доказів на підтвердження своєї позиції сторонами не надавалося; матеріали господарської справи № 922/928/18 не містять великого обсягу документів на підтвердження правової позиції відповідача, а зазначена справа за складом сторін, змістом позовних вимог, апеляційних скарг та предмета доказування, не є надто складною.

Зважаючи на наявність клопотання Харківської міськради про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, беручи до уваги наданий адвокатом обсяг послуг в суді апеляційної інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що заявлена сума адвокатських витрат є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи у суді апеляційної інстанції, складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з чим співмірною є компенсація саме у сумі 13 000,00 грн.

Ураховуючи те, що при визначенні сум відшкодування витрат на професійну правничу допомогу як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції, Східний апеляційний господарський суд виходив із критеріїв реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та доведеності того, що такі витрати були фактичними, а їхній розмір - обґрунтованим, що узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, зокрема, викладеної у справі "East/West Alliance Limited" проти України", Верховний Суд дійшов висновку, що постанову і додаткову постанову суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2019, рішення Господарського суду Харківської області від 17.07.2018 і додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2018 у справі № 922/928/18 залишити без змін.