Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Третьої особи-1 та Третьої особи-2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - нежилі приміщення в літері А з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з № 1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16), загальною площею 1 169,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- 30.09.2015 Позивачем як продавцем та Третьою особою-1 як покупцем укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, за умовами якого покупець за актом приймання-передачі від 30.09.2015 прийняв нежитлові приміщення загальною площею 1 169,30 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

- продаж приміщень здійснено за 45 400 000,00 грн., які покупець мав перерахувати не пізніше 05.10.2015. У рахунок оплати вартості приміщень за договором покупцем сплачено 29 068 994,00 грн.;

- заборгованість за договором становить 16 331 006,00 грн., тому за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання Позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 5 583 731,32 грн. та 3% річних у сумі 1 469 791,00 грн., загалом 23 384 528,32 грн.;

- 12.01.2017 з метою збереження майна зареєстрована іпотека на нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2015., однак, як стало відомо Позивачу, 24.04.2018 виключено запис про іпотеку банку на підставі ухвали Господарського суду Луганської області від 06.04.2018 у справі № 913/984/17;

- з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що після скасування запису про іпотеку, 24.04.2018 Третьою особою-1 було відчужене нерухоме майно до ТОВ "Квадрус Груп", який, у свою чергу, 24.04.2018 відчужив це майно Відповідачу.

Також Позивач звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нежилі приміщення в літері А з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з № 1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16), загальною площею 1 169,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 82663580000), що належать на праві власності Відповідачу.

Вказана заява мотивована тим, що:

- на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2015 та статей 694, 695 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) у Позивача виникло право іпотеки на предмет купівлі-продажу, а саме: на спірні нежитлові приміщення;

- 12.01.2017 з метою збереження майна зареєстрована іпотека Позивача на нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2015;

- з інформаційних довідок з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 24.04.2018 виключено запис про іпотеку Позивача на підставі ухвали господарського суду Луганської області від 06.04.2018 у справі № 913/984/17. При цьому вказана справа взагалі не стосується ані Третьої особи-1, ані Позивача, більш того, зазначена ухвала в реєстрі судових рішень взагалі відсутня. У відповідь на адвокатський запит Позивача господарським судом Луганської області зазначено, що після 05.03.2018 жодних процесуальних документів по справі № 913/984/17 не виносилось, у тому числі щодо припинення іпотеки Позивача на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;

- жодних правових підстав для скасування іпотеки на нежилі приміщення у Третьої особи-1 та державного реєстратора не існувало. Разом з тим, у зв`язку із незаконним скасуванням іпотеки на нежилі приміщення, стало можливим їх подальше відчуження. Так 24.04.2018 Третьою особою-1 без згоди іпотекодержателя нерухоме майно було відчужено ТОВ "Квадрус Груп". У той же день ТОВ "Квадрус Груп" на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.04.2018 № 2692, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В., передало спірне нерухоме майно Відповідачу, який на сьогодні є його власником (номер запису про право власності 25869913 від 24.04.2018);

- у подальшому 25.04.2018 Відповідач передав нерухоме майно в іпотеку ТОВ "ФК "Бастіон" (номер запису про іпотеку 25894482). Підстава: договір іпотеки № 2730, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. та договір позики від 25.04.2018 № П12/25/04-18;

- такі обставини свідчать про дійсні наміри Третьої особи-1 та Відповідача щодо виведення майна із власності Позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2018, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2019 заяву Позивача про забезпечення позову задоволено повністю. Накладено арешт на нежилі приміщення в літері А з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з № 1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16), загальною площею 1 169,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 82663580000), що належать на праві власності Відповідачу.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що оскільки метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову, суди, з урахуванням пов`язаності заходів забезпечення позову з його предметом, вважають за необхідне задовольнити заяву Позивача про забезпечення позову повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- станом на 05.12.2018 спірні нежитлові приміщення були обтяжені іпотекою, тому доводи, що записи щодо заборони та арешту спірного майна вилучені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - не відповідають дійсним обставинам справи, а тому не вбачається реального та достатньо обґрунтованого ризику відчуження спірного нерухомого майна;

- оскаржувані рішення ґрунтується тільки на припущеннях Позивача про те, що Відповідач може відчужити майно, яке і так обтяжене іпотекою та арештами;

- судами не наведено мотивів щодо наявності правового зв`язку між заявленими позовними вимогами та заходами до забезпечення позову, не зазначено, які докази можуть вказувати на наявність обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову та у чому вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.05.2019 № 29.3-02/630 у зв`язку з відпусткою судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/13428/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2015 та статей 694, 695 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) у Позивача виникло право іпотеки на предмет купівлі-продажу, а саме: на спірні нежитлові приміщення.

12.01.2017 з метою збереження майна зареєстрована іпотека Позивача на нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2015.

З інформаційних довідок з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 24.04.2018 виключено запис про іпотеку Позивача на підставі ухвали господарського суду Луганської області від 06.04.2018 у справі № 913/984/17. При цьому вказана справа взагалі не стосується ані Третьої особи-1, ані Позивача, більш того, зазначена ухвала в реєстрі судових рішень взагалі відсутня. У відповідь на адвокатський запит Позивача господарським судом Луганської області зазначено, що після 05.03.2018 жодних процесуальних документів по справі № 913/984/17 не виносилось, у тому числі щодо припинення іпотеки Позивача на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто відсутні правові підстави для скасування іпотеки на нежилі приміщення у Третьої особи-1 та державного реєстратора. Разом з тим, у зв`язку із незаконним скасуванням іпотеки на нежилі приміщення, стало можливим їх подальше відчуження. Так 24.04.2018 Третьою особою-1 без згоди іпотекодержателя було відчужено нерухоме майно до ТОВ "Квадрус Груп". У той же день ТОВ "Квадрус Груп" на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.04.2018 № 2692, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В., передало спірне нерухоме майно Відповідачу, який на сьогодні є його власником (номер запису про право власності 25869913 від 24.04.2018);

У подальшому 25.04.2018 Відповідач передав нерухоме майно в іпотеку ТОВ "ФК "Бастіон" (номер запису про іпотеку 25894482). Підстава: договір іпотеки № 2730, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. та договір позики від 25.04.2018 № П12/25/04-18;

Такі обставини свідчать про дійсні наміри Третьої особи-1 та Відповідача щодо виведення майна із власності Позивача.

Також Позивач посилається на те, що укладання договору купівлі-продажу, підписання акта прийому-передачі приміщення взагалі суперечило інтересам банківської установи, оскільки голова правління Позивача ОСОБА_1, діючи умисно, зловживаючи своїми повноваженнями, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, всупереч рішенню спільного засідання Спостережної ради та Правління Позивача від 04.08.2015 та інтересам очолюваної нею банківської установи здійснив відчуження майна Позивача за ціною, що на 10 171 431,00 грн. нижче їх дійсної вартості, чим спричинив шкоду Позивачу.

Вказані обставини, як зазначає Позивач, були досліджені у межах кримінального провадження від 03.10.2015 № 120151000700007282, внесеного до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України щодо обвинувачення голови Правління Позивача ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України.

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 03.01.2017 справа у справі № 758/20/17 задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 міста Києва в межах кримінального провадження від 03.10.2015 № 120151000700007282 про накладення арешту на вказане нерухоме майно.

Винесення ухвали обґрунтовано тим, що службові особи Позивача, зловживаючи своїм службовим становищем, тобто діючи всупереч інтересам зазначеної банківської установи, використовуючи свої повноваження, здійснили продаж приміщення Позивача за адресою: АДРЕСА_1, чим спричинили тяжкі наслідки, і як наслідок - продаж нерухомого майна за ціною 29 068 994,00 грн., що на 36% менше звичайної ціни для вказаного нерухомого майна. Враховуючи викладене, а також те, що спірне майно визнано речовим доказом, та в межах кримінального провадження заявлено цивільний позов, слідчий суддя прийшов до висновку про задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.

13.01.2017 на підставі зазначеної ухвали слідчого судді до Державного реєстру речових прав було внесено запис № 18759208 про обтяження (арешт) нерухомого майна.

Проте, як вказує Позивач, 23.04.2018 державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Янчук С.В. прийнято рішення на підставі вироку Подільського районного суду міста Києва від 04.04.2018 у справі № 758/20/17 про припинення вказаного обтяження.

Водночас, станом на 23.04.2018 (і до сьогодні) вирок Подільського районного суду міста Києва від 04.04.2018 у справі № 758/20/17 не набрав законної сили, з огляду на подання апеляційної скарги. Більше того, у тексті самого судового рішення зазначено про встановлення тридцятиденного строку на його апеляційне оскарження, за відсутності якого судове рішення набирає законної сили. Станом на сьогодні розгляд апеляційної скарги триває, а відтак вирок Подільського суду районного суду міста Києва у справі № 758/20/17 не набрав законної сили.

Тобто за відсутності законних підстав для скасування арешту на майно були вчинені дії, які зробили можливим подальше відчуження майна.

Приймаючи оскаржувані рішення суди виходили з того, що відповідно до частини другої статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що є учасниками даного судового процесу.

При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи іпотеки за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Враховуючи, що спірне майно неодноразово відчужувалось, а також передавалось в іпотеку, а також, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача та можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову, з урахуванням пов`язаності заходів забезпечення позову з його предметом, суди дійшли висновку про задоволення заяви Позивача про забезпечення позову.

Що ж до посилань відповідача на те, що оскаржувані рішення не містять мотивів щодо наявності правового зв`язку між заявленими позовними вимогами та заходами до забезпечення позову, то вони були відхилені судами, оскільки предметом позову у даній справі є звернення стягнення на предмет іпотеки - спірне майно, отже заходи забезпечення позову у вигляді арешту на це майно, повністю відповідають предмету позову.

Також судами були відхилені доводи Відповідача про відсутність доказів, які можуть вказувати на наявність обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову та у чому вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову, оскільки метою вжиття заходів щодо забезпечення позову у даній справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Тобто вказані судами підстави для забезпечення позову відповідають вимогам частини другої статті 136 ГПК України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що: станом на 05.12.2018 спірні нежитлові приміщення були обтяжені іпотекою, тому доводи про те, що записи щодо заборони та арешту спірного майна вилучені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - не відповідають дійсним обставинам справи, а тому не вбачається реального та достатньо обґрунтованого ризику відчуження спірного нерухомого майна; оскаржувані рішення ґрунтуються тільки на припущеннях Позивача про те, що Відповідач може відчужити майно, яке і так обтяжене іпотекою та арештами; судами не наведено мотивів щодо наявності правового зв`язку між заявленими позовними вимогами та заходами до забезпечення позову, не зазначено, які докази можуть вказувати на наявність обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову та у чому вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були прийняті рішення з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.