розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліса-Лайн" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 (Пуль О.А., Фоміна В.О., Шевель О.В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2018 (Присяжнюк О.О.) у справі № 922/329/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма САТП-2006 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліса-Лайн", третя особа Акціонерна компанія "Харківобленерго" про визнання права власності

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю фірма САТП - 2006 (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліса-Лайн" (далі - Відповідач), третя особа Акціонерна компанія "Харківобленерго" (далі - Третя особа) про визнання права власності на майно: трансформатор ТС-400 ТМФ - 2 шт., наріжна високовольтна кабельна лінія 6 кВ., яка складається з одного кабелю АСБ-10 3*185 3300 м, що підключена до комірки №ЗО підстанції ПС 330 кВ "Залютине", яке розташоване у АДРЕСА_1, та про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння шляхом вилучення та передачі Позивачу.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідач користується та володіє спірним майном без належних правових підстав. Майно Відповідачу не відчужувалося та не передавалося в користування, але знаходиться фактично на його території та перебуває у господарській діяльності Відповідача і обслуговується Третьою особою.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.08.2018 позовні вимоги задоволено повністю.

3.1. Визнано за Позивачем право власності на майно: трансформатор ТС-400 ТМФ - 2 шт., наріжна високовольтна кабельна лінія 6 кв., яка складається з одного кабелю АСБ-10 3*185 3300 м., що підключена до комірки № 30 підстанції ПС 330 кВ "Залютине", яке розташоване у АДРЕСА_1.

3.2. Витребувано з чужого незаконного володіння шляхом вилучення у Відповідача та передачі Позивачу зазначеного майна.

4. Рішення суду мотивовано тим, що Позивач є власником спірного майна, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі. Позивача неправомірно позбавлено права власності на спірне майно, яке підлягає відновленню. Оскільки Відповідач володіє спірним майном незаконно та без правової підстави, тому вимоги про витребування його з чужого незаконного володіння згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підлягають задоволенню.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2018 залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Відповідач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. В своєму рішенні суд витребовує з чужого незаконного володіння шляхом вилучення у Відповідача та передачі Позивачу трансформатор TC-400 №15 та 15-А - 2 шт, проте такого типу трансформаторів та з такими номерами Відповідач не мав та не має, а тому вважає в цій частині рішення незаконним та недійсним, та таким, що не може бути виконаним.

8. Суди першої та апеляційної інстанції помилково визнали право власності за Позивачем та витребували майно від Відповідача не дослідивши та не встановивши, яке саме майно є предметом позову, які індивідуальні ознаки має це майно, що вирізняє його з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи його, чи існує воно і де знаходиться, чим грубо порушили статтю 388 ЦК України та статтю 11 ГПК України.

Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу

9. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено відсутність належних та допустимих доказів набуття Відповідачем права власності на спірне майно.

10. Доводи касаційної скарги зводяться до додаткової перевірки та переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Позиція Третьої особи у відзиві на касаційну скаргу

11. Третя особа відзив на касаційну скаргу не надала, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

12. Звертаючись до суду з позовом, Позивач послався на те, що за даними інформаційного обліку Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області у 1995 році здійснено приватизацію об`єктів комунальної власності та створено ВАТ САТП-2006, якому за актом № 490 від 14.11.2001 передано нерухоме майно. Також повідомлено про те, що об`єктів, які не були включені до статутного капіталу ВАТ САТП-2006, немає.

24.09.1999 створено Позивача і 26.10.1999 затверджено статутний фонд, до якого одним із засновників, яким є ВАТ САТП-2006, внесено майно на загальну суму 349570,00 грн, що становить 94,21% статутного фонду Позивача.

01.12.2001 ВАТ САТП-2006 відповідно до протоколу позачергових загальних зборів акціонерів від 06.06.1999 та актів №12, №15 приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів передано до статутного фонду Позивача майно, серед якого, як зазначає Позивач, також передано і спірне майно. З моменту передачі майна до статутного фонду Позивача і станом на сьогодні зазначене майно перебуває на балансі Позивача, що підтверджується відповідними інвентаризаційними документами.

13. Надавши оцінку обставинам та матеріалам, суди дійшли висновку, що Позивач набув право власності на спірне майно, яке було передано йому його учасником - ВАТ САТП-2006 у складі цілісного майнового комплексу при утворенні Позивача.

14. Статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції на час передачі ВАТ САТП-2006 до статутного фонду Позивача майна) визначено, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

15. Дійшовши висновку про належність спірного майна на праві власності Позивачу, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином всіх зібраних у справі доказів.

Відповідно до протоколу від 06.06.1999 позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ САТП-2006 постановлено прийняти участь в організації та створенні ТОВ фірми САТП-2006 з відчуженням "цілісного майна" балансовою вартістю на суму до 1 244 479,00 грн, згідно списків, доданих до протоколу. Проте, Позивач не надав суду зазначених списків, вони відсутні в матеріалах справи, а, отже, суди не встановили яке саме "цілісне майно", яке зазначено у вказаних в протоколі списках, було відчужено за рішенням зборів ВАТ САТП-2006.

Зведена відомість переданого майна у статутний фонд Позивача (а.с. 52, т.с. 1), до переліку переданого майна якої внесено, в т.ч. А.П.Б., Головний корпус, К.П.П., а також трансформатори ТС-400, електричне обладнання, не може вважатися такими списками чи додатком до протоколу зборів ВАТ САТП-2006 від 06.06.1999, оскільки містить посилання на документи, датовані пізніше - протокол правління №11 від 01.12.2001 та наказ №20 від 01.12.2001. Названі протокол та наказ також Позивачем не надані суду і в матеріалах справи відсутні.

Водночас, в матеріалах справи міститься протокол спостережної ради ВАТ САТП-2006 від 15.11.2001 про продаж трьох об`єктів нерухомості: АБК, головний корпус та КПП, які одночасно зазначені у зведеній відомості, як об`єкти, що передані в статутний фонд Позивача.

При цьому, Позивач не заперечує правомірності продажу власником - ВАТ САТП-2006 трьох названих вище об`єктів нерухомості згідно з договором від 11.12.2001.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зазначені суперечності в документах, наданих Позивачем в обґрунтування позовних вимог, належним чином не досліджені судами під час розгляду справи і їм оцінка не надавалася.

Суди не встановили, якими саме документами підтверджується перелік майна, щодо якого ВАТ САТП-2006 прийняло рішення про передачу до статутного фонду Позивача, а також, яке саме майно було передано згідно з прийнятим засновником рішенням.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76- 79, 86 ГПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Отже, тягар доказування обставин, на які посилається Позивач, в силу вимог статті 74 ГПК України лежить на цій стороні, а тому саме Позивач повинен довести належними і допустимими доказами, що він є власником спірного майна, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи враховано не було.

Зазначені вище обставини судами попередніх інстанцій під час розгляду справи належним чином не досліджені, проте, є важливими для підтвердження факту виникнення у Позивача права власності на спірне майно. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги, наведені в пункті 8 постанови визнаються Судом обґрунтованими.

16. Відповідно до договору купівлі-продажу від 11.12.2001 ВАТ САТП-2006, представником якого на підставі доручення виступав Позивач - ТОВ фірма САТП-2006, продав ТОВ "Агропром" 89/100 частин майнового комплексу, який розташовано в АДРЕСА_1 (змінено на сьогодні АДРЕСА_1), а саме: будівлі - АБП головний корпус з переходом літ "А-1", "А-3", КПП літ "Б-1", загальною площею 4289,20 м-2, які входять до складу нежитлових будівель: "А-1", "А-3", "Г-2", "Г-1", "Д-1", "Б-1", "В-1", "Ж-1", " 3-1 ", загальна площа яких складає 5727,80 м-2.

16.1. За договором купівлі-продажу від 24.09.2010 ТОВ "Агропром" продало вказані 89/100 частин майнового комплексу ОСОБА_1 (будівлі адміністративно-виробничого комплексу, площею 4283,80 м-2, будівлі контрольно-пропускного пункту, загальною площею 46,30 м-2, будівлі льоху, огорожі. Будівлі адміністративно-виробничого комплексу, загальною площею 4283,80 м-2, позначені літерами "А-З", "А 1-2", "А 2-1"; будівлі контрольно-пропускного пункту, загальною площею 46,30 м-2, позначена літерою "В"; огорожа позначена за №1-3).

16.2. Між ОСОБА_1 та Відповідачем 19.11.2010 укладено договір, за яким, у зв`язку зі створенням Відповідача, ОСОБА_1, як частку своєї долі, передала до статутного капіталу Відповідача права власності на майновий комплекс, загальною площею 4330,10 м-2, що складається із: будівель адміністративно-виробничого комплексу, площею 4283,80 м-2, будівлі контрольно-пропускного пункту, загальною площею 46,30 м-2, будівлі льох, огорожі. Будівлю адміністративно-виробничого комплексу, загальною площею 4283,80 м-2, позначені літерами "А-З", "А 1-2", "А 2-1"; будівлі контрольно-пропускного пункту, загальною площею 46,30 м-2, позначена літерою "В"; огорожа позначена за №1-3.

16.3. Таким чином, як встановлено попередніми судовими інстанціями, Відповідач є власником зазначеного вище нерухомого майна. При цьому, Відповідач стверджує, що є власником і спірного майна, оскільки ТОВ "Агропром" за договором від 11.12.2001 придбав у Позивача 89/100 частин майнового комплексу, у тому числі і спірне майно.

17. Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що за зазначеними вище договорами передавалася визначена частина майнового комплексу і до складу наведеного майна не було внесено спірне майно, яке забезпечує електропостачання цих будівель, а тому суди дійшли висновку, що спірне майно не було придбане Відповідачем як складова майнового комплексу, володільцем якого є Відповідач за договором 19.11.2010.

Проте, Відповідач обґрунтовує належність у нього права власності на спірне майно актом прийому-передачі від 01.12.2010, який укладений Відповідачем з ОСОБА_1 як учасником Відповідача на виконання умов протоколу №3/1 загальних зборів учасників від 18.11.2010 і який свідчить про передачу нею до статутного капіталу, окрім будівель і огорожі, внутрішніх інженерних комунікацій та обладнання (сантехнічні, електромережі тощо), ще й трансформаторну підстанцію 800 кВ у складі: шафа, два трансформатора ТМФ 400/10 №404841,404794 тощо, яке за наказом №4-бух. від 01.12.2010 зараховано на баланс.

18. Водночас, надавши оцінку вказаних вище документам, проаналізувавши матеріали реєстраційної справи Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо Відповідача, у якій такий протокол №3/1 загальних зборів учасників Відповідача від 18.11.2010 відсутній, натомість зберігається протокол №3 від 23.11.2010, який не містить переліку спірного майна, врахувавши вимоги Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відсутність протоколу №3/1 загальних зборів учасників Відповідача від 18.11.2010, який пов`язаний із збільшенням розміру статутного капіталу у матеріалах реєстраційної справи Відповідача, свідчить про неподання вказаного протоколу для проведення державної реєстрації у встановленому законодавством порядку, що є порушенням статей 12 та 16 Закону України "Про господарські товариства".

19. Отже, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність належних та допустимих доказів набуття Відповідачем у встановленому порядку права власності на спірне майно.

20. За змістом статей 391, 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

20.1. Отже, у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

20.2. За наслідками доведення та встановлення за особою права власності на спірне майно, така особа, як неволодіючий власник, має право захисту свого права власності шляхом пред`явлення віндикаційного позову про витребування свого майна (статті 387, 388 ЦК України).

21. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на статтю 387 ЦК України як на підставу для витребування майна з чужого незаконного володіння.

22. Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше). З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.

23. Відповідач заявив про застосування строку позовної давності і суд першої інстанції, здійснюючи розгляд заяви погодився з доводами Позивача про те, що про порушене право останній дізнався за наслідками проведеної на початку січня 2018 року інвентаризації та усного спілкування з керівництвом Відповідача, а тому, враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Відповідача про застосування строків позовної давності до заявлених Позивачем позовних вимог.

24. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У ЦК України (435-15) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

25. При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Це правило пов`язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

26. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

27. Стаття 387 ЦК України, крім встановлення права власності Позивача, потребує з`ясування обставин вибуття із володіння власника спірного майна. Суд першої інстанції, відмовляючи в застосуванні позовної давності, послався на те, що користування Відповідачем майном з 2010 року не свідчить про початок перебігу позовної давності та не змінює початок його відліку у 2018 році внаслідок здійснення Позивачем інвентаризації, в процесі якої останній дізнався про своє порушене право, як власника майна.

27.1. З таким висновком Суд не може погодитися, оскільки обставина проведення інвентаризації Позивачем не узгоджується з нормами статті 261 ЦК України, а проведення інвентаризації залежало виключно від волевиявлення Позивача, тому не може свідчити про обставини, коли він дізнався чи міг дізнатися про своє порушене право. Судами попередніх інстанцій встановлено обставини перебування у користуванні, а фактично і у володінні Відповідача спірного майна з 2010 року.

Відповідач послався на те, що спірне майно він отримав у статутний фонд у складі майнового комплексу, який ВАТ САТП-2006 відчужив за договором купівлі-продажу від 10.12.2001. Суди правомірно відхилили ці посилання Відповідача з огляду на відсутність зазначення спірного майна в договорі від 10.12.2001. Проте, суди не врахували, що це не звільняє Позивача від обов`язку доказування обставин, що підтверджують факт, в т.ч. момент вибуття спірного майна з володіння Позивача, зокрема, у разі розміщення спірних трансформаторів в одній з проданих будівель за договором від 10.12.2001, у якому Позивач був представником ВАТ САТП-2006.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності, у даному випадку, слід обраховувати з моменту вибуття майна з володіння особи (Позивача) з огляду на те, що саме з цього моменту Позивач міг дізнатися про порушення його права на володіння спірним майном та фактичне володіння ним іншою особою, за умови доведення Позивачем виникнення у нього права власності на спірне майно допустимими доказами (пункт 15 даної постанови).

27.2. Суд першої інстанції надав невірну оцінку зібраним у справі доказам для правильного застосування норм закону про позовну давність. Суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 4 статті 269 ГПК України, не перевірив правильності встановлення судом першої інстанції обставин справи щодо початку перебігу позовної давності.

28. Щодо доводів скаржника, які наведені в пункті 8 постанови стосовно порушення судами попередніх інстанцій статті 388 ЦК України, Суд зазначає, що правовою підставою позову є стаття 387 ЦК України, проте, як зазначалося вище, не надавши належної оцінки всім зібраним у справі доказам, судами передчасно застосовано вказану норму матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

29. Суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

30. В силу приписів пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

31. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

32. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно і об`єктивно дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Щодо судових витрат

33. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліса-Лайн" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2018 у справі №922/329/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.