1.1. Заступник військового прокурора Рівненського гарнізону (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром" (далі - позивач, ДК "Укроборонпром") з позовом до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - відповідач-1) та Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - відповідач-2, ДП "СЕТАМ") про визнання недійсними результатів електронних торгів арештованим майном від 31 березня 2016 року з продажу лоту № 132812 - будівлі під розбирання автомобілів (літ."2Н-1"), що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 364В, проведених ДП "СЕТАМ".

1.2. В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор посилався на те, що під час виконання судових рішень в межах зведених виконавчих проваджень №37100395, №48080426, №48535902 про стягнення з Державного підприємства "Рівненський автомобільний ремонтний завод" (далі - третя особа-1, ДП "Рівненський АРЗ") грошових коштів службовими особами відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби у Рівненській області виставлено на торги через систему електронних торгів арештованим майном лот № 132812, до складу якого входила будівля під розбирання автомобілів літ. "2-Н". Переможцем електронних торгів з продажу вищенаведеного лоту, проведених 31 березня 2016 року, було визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнежитлобудінвест" (далі - відповідач-3, ТОВ "Рівнежитлобудінвест"). В подальшому на підставі відповідного протоколу проведення електронних торгів №153713, акта державного виконавця про проведені електронні торги від 18 квітня 2016 року було відчужено зазначене нерухоме майно за ціною 442 500 грн. Оскільки, на переконання прокурора, право власності на вказане майно на момент проведення спірних електронних торгів належало не ДП "Рівненський АРЗ", а Державі Україна в особі позивача - ДК "Укроборонпром", за ДП "Рівненський АРЗ" спірне майно у встановленому законом порядку зареєстровано не було, прокурор просив визнати недійсними результати вищезазначених електронних торгів, на підставі яких майно було відчужено ТОВ "Рівнежитлобудінвест".

1.3. Правовими підставами позову визначено статті 137, 207 Господарського кодексу України, статті 326, 656, 658 Цивільного кодексу України та статтю 8 Закону України "Про виконавче провадження".

1.4. ТОВ "Рівнежитлобудінвест" було залучено до участі у справі як співвідповідач на підставі ухвали Господарського суду Рівненської області від 31 липня 2018 року.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. На виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області знаходиться виконавче провадження щодо стягнення заборгованості з ДП "Рівненський АРЗ", до складу якого входить 580 виконавчих документів на загальну суму стягнення 17 611 188,93 грн.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією акта опису й арешту майна від 18 жовтня 2012 року було описано нерухоме майно ДП "Рівненський АРЗ", зокрема, будівлю під розбирання автомобілів інв. № 0061/2. З огляду на наявний у матеріалах справи складений експертом фірми "Експерт-Рівне-Консалт" висновок від 27 січня 2016 року № 21 вартість цього майна складає 442 500,00 грн.

2.2. Листом від 8 лютого 2016 року №323/16 Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області повідомив, зокрема, ДП "Рівненський АРЗ", ДК "Укроборонпром" та Фонд державного майна України про склад описаного майна, його вартість, визначену експертом фірми "Експерт-Рівне-Консалт", а також про передачу вказаного майна на реалізацію. Крім того, у вказаному листі орган виконання роз`яснив право зазначених осіб на оскарження оцінки майна до суду у 10-денний термін з дня отримання наведеного повідомлення.

2.3. 01 березня 2016 року вищенаведене майно було передано на реалізацію в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) та Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року №656/5 "Про проведення експерименту із запровадження порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів" (z0427-14) (далі - Порядок).

2.4. 31 березня 2016 року відбулися електронні торги з продажу будівлі під розбирання автомобілів літ. "2Н-1", що знаходиться за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вул. Соборна, 364В, загальною площею 324,6 кв.м.

З огляду на протокол проведення електронних торгів від 1 квітня 2016 року №153713 переможцем зазначених електронних торгів визнано ТОВ "Рівнежитлобудінвест" з ціновою пропозицією 442 500,00 грн.

Відповідач-3 в установленому законом порядку сплатив суму гарантійного внеску та решту належної до сплати суми коштів за придбане майно.

На підставі вищенаведеного протоколу про проведення електронних торгів від 1 квітня 2016 року №153713 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області складено акт від 18 квітня 2016 року про проведені електронні торги та реалізацію ДП "Рівненський АРЗ" в системі електронних торгів арештованим майном лоту № 132812.

На підставі цього 19 квітня 2016 року приватний нотаріус Мечкало О.В. видав ТОВ "Рівнежитлобудінвест" свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 725 та провів державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за відповідачем-3, що підтверджується відомостями, зазначеними у наявному в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

2.5. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилався на те, що право власності на спірне нерухоме майно на момент проведення вищенаведених електронних торгів належало не ДП "Рівненський АРЗ", а Державі Україна в особі ДК "Укроборонпром". Право господарського відання на спірне майно за ДП "Рівненський АРЗ" у встановленому законом порядку зареєстровано не було. Відтак відповідач-1 та відповідач-2 не мали необхідного обсягу прав щодо цього майна і ця нерухомість не могла бути об`єктом продажу шляхом проведення електронних торгів з метою примусового виконання судових рішень.

Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у цій справі.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними результати електронних торгів арештованим майном від 31 березня 2016 року з продажу лоту № 132812 - будівлі під розбирання автомобілів літ. "2Н-1", що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 364В, проведених відповідачем-2. Цим судовим рішенням покладено на кожного з відповідачів витрати зі сплати судового збору у розмірі 587,33 грн.

3.1.1. Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази прийняття рішення про закріплення спірного майна за ДП "Рівненський АРЗ" на праві господарського відання, а також докази передачі третій особі-1 майна позивачем у господарське відання або оперативне управління.

На момент проведення електронних торгів 31 березня 2016 року ДП "Рівненський АРЗ" не набуло права господарського відання на реалізоване нерухоме державне майно, оскільки таке право не було зареєстровано у встановленому законом порядку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме майно у господарське відання не передавалось.

Таким чином, місцевий господарський суд у своєму рішенні дійшов висновку, що під час реалізації 31 березня 2016 року об`єктів нерухомого майна державної власності (лот №132812) шляхом проведення електронних торгів допущено порушення норм чинного законодавства, що є підставою для визнання результатів вищезазначених електронних торгів від 31 березня 2016 року недійсними.

3.1.2. Зазначених висновків суд дійшов за результатами тлумачення та застосування норм Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (185-16) , Закону України "Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" (3531-17) , Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , норм Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) , Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 17.10.2013 № 868 (868-2013-п) та Загальних положень Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 № 656/5 (z0427-14) .

3.1.3. Суд також зазначив, що пред`явлення зазначеного позову прокурором в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" викликано саме захистом інтересів держави у суді, оскільки позивачем як уповноваженим органом з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі не вжито заходів щодо оскарження у суді та визнання недійсними результатів електронних торгів арештованим майном від 31 березня 2016 року з продажу лоту № 132812.

ДК "Укроборонпром" є одним зі спеціальних суб`єктів делегованих Законом України "Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" (3531-17) владних повноважень. За таких обставин, суд дійшов висновку, що прокурор обґрунтовано звернувся з позовом у цій справі в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром". Зазначений висновок суд здійснив з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.05.2018 у справі № 918/376/17.

3.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3.2.1. В цілому погодившись з висновками місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив, зокрема, що навіть проведення державної реєстрації щодо закріплення за ДП "Рівненський АРЗ" спірного майна на праві господарського відання ніяким чином не змінює форми та статусу спірного майна, яке має державну форму власності.

З посиланням на норми Закону України "Про власність" (697-12) суд зазначив, що такої форми власності як оперативне управління закон не містить. Водночас, згідно з ч.1 ст. 52 ГК України право оперативного управління - це речове право суб`єкта господарювання, який здійснює некомерційну діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Суб`єкт господарювання, здійснюючи некомерційну господарську діяльність, володіє, користується і розпоряджається майном, але тільки за призначенням і цілями фінансування, при цьому особливо обмеженим тут є повноваження по розпорядженню майном.

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що ТОВ "Рівнежитлобудінвест" підміняє поняття щодо форми власності та речового права суб`єкта господарювання. Адже встановлену форму власності майна, а саме державну, не можна підмінити оперативним управлінням, оскільки таке майно тільки може бути передане для здійснення речового права щодо володіння, користування та розпорядження з обмеженим правом щодо розпорядження таким майном.

3.2.2. Суд відхилив посилання ТОВ "Рівнежитлобудінвест" на наявний у справі документ - Форму №2б (д), оскільки зазначені у ньому відомості засвідчують лише про перебування спірного майна саме на балансі ДП "Рівненський АРЗ", де чітко закріплено статус третьої особи-1 як "Балансоутримувача", а не власника такого майна, що на переконання колегії суддів вкотре підтверджує те, що спірне майно перебувало у державній формі власності з особливим режимом речового права щодо нього. Тоді як відповідно до частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження. Частиною 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, зокрема, об`єкти та майно, які забезпечують обороноздатність держави.

Таким чином, на переконання колегії суддів під час реалізації 31 березня 2016 року об`єктів нерухомого майна державної власності (лот № 132812) шляхом проведення електронних торгів допущено порушення норм чинного законодавства, а саме продано спірне майно, яке відноситься до державної форми власності, що є підставою для визнання результатів спірних електронних торгів від 31 березня 2016 року (зважаючи на те, що вони за своєю формою є правочином) недійсними.

3.2.3. Суд відхилив доводи Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та ДП "СЕТАМ" щодо того, що кошти з реалізації арештованого майна були спрямовані саме на покриття боргів із заробітної плати, а тому ця ситуацію є винятком, визначеним у ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", зазначивши таке.

З огляду на вид і склад майна, яке було реалізоване з прилюдних торгів, посилання ТОВ "Рівнежитлобудінвест" на те, що спірне нерухоме майно не забезпечувало ведення виробничої діяльності боржника ДП "Рівненський АРЗ" як на підставу для не застосування мораторію не відповідають вимогам закону.

На підставі акта опису й арешту майна державного виконавця суд встановив, що арешт на майно боржника було накладено не тільки для реалізації погашення заборгованості зі сплати заробітної плати, а й в тому числі заборгованості щодо інших стягувачів (юридичних осіб). За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що зведене виконавче провадження із включенням до нього виконавчих документів про стягнення боргів, які підпадають під дію мораторію, призвело до недотримання заборони на примусову реалізацію майна державного підприємства і неможливо розмежувати у реалізованому майні частину, яка стосується задоволення вимог, що не підпадають під дію мораторію.

3.2.4. Суд також відхилив посилання ТОВ "Рівнежитлобудінвест" на листи ДК "Укроборонпром" та ДП "Рівненський АРЗ" щодо надання згоди на відчуження спірного майна в рахунок погашення боргів зі сплати заробітної плати, оскільки такі листи носять, на думку суду, рекомендаційний характер та не мають статусу офіційних документів. Крім того, жодні норми діючого законодавства не наділяють таким широким спектром повноважень директорів державних підприємств вільного волевиявлення щодо розпорядження державним майном, котре перебуває не в їхній приватній власності, а у власності держави, що на переконання колегії суддів свідчить про перевищення своїх повноважень такими директорами під час написання таких листів, а не про факт виникнення з таких листів певного права.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішенням, ТОВ "Рівнежитлобудінвест" звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 та рішення Господарського суду Рівненської області від 13.11.2018 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову прокурору у задоволенні позову.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на таке.

4.2.1. Постанова апеляційного суду в обґрунтуванні підстав залишення в силі рішення суду першої інстанції містить посилання на норми та обставини щодо статусів державних підприємств, майна державних підприємств, обмежень щодо майна державних підприємств, порядку здійснення зведеного виконавчого провадження, які не були наведені в обґрунтуванні позову та не розглядалися під час судового розгляду справ у судах першої та апеляційної інстанцій і виходять за межі предмета спору за позовом прокуратури, що є грубим порушенням вимог ст. 269 ГПК України щодо визначення меж перегляду справи в суді апеляційної інстанціъ

4.2.2. Абсолютно безпідставними є припущення суду апеляційної інстанції про те, що ДП "Рівненський АРЗ" не підлягає приватизації та здійснює діяльність у сфері виготовлення продукції оборонного призначення, оскільки реалізоване на торгах майно взагалі не використовувалось тривалий час для будь-якої діяльності і є надлишковим для заводу (внаслідок тривалої відсутності використання приміщень вони були занедбані і потребують невідкладного капітального ремонту).

4.2.3. Позивач у позові, а суди в оскаржуваних рішеннях не обґрунтовують чим саме відповідачі порушили права та законні інтереси позивача, від імені якого подано позов прокурором, і яким чином вони мають відновити порушені права. Позивач, подаючи позов, не обґрунтував, які саме права держави порушені (лише загальні фрази про позбавлення нерухомого майна, яке мало б використовуватись для зміцнення обороноздатності.

4.2.4. Позовні вимоги до TOB "Рівнежитлобудінвест" як співвідповідача взагалі не визначено, що є грубим порушенням вимог cт. 162 ГПК (1798-12) України.

4.2.5. Місцевим судом прийнято до розгляду позовну заяву, вимоги якої не оплачені судовим збором у визначеному законом розмірі, виходячи з ціни, розрахованої відповідно до вимог ст. 163 ГПК України.

4.2.6. По суті позов обґрунтований можливими порушеннями законодавства

працівниками державної виконавчої служби, регулювання діяльності яких не

відноситься до сфери управління ДК "Укроборонпром". На момент ухвалення судових рішень, що оскаржуються, жодних скарг на дії виконавців у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) подано не було, як і відсутні будь-які рішення про притягнення до відповідальності співробітників ДВС за допущені порушення при здійсненні виконавчого провадження.

4.2.7. Висновок судів про відсутність державної реєстрації права господарського відання на спірне майно як підстава для задоволення позову є помилковим, оскільки таке речове право у третьої особи-1 виникло задовго до набрання чинності Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) і не підлягало обов`язковій реєстрації відповідно до положень ч.4 ст.3 цього закону.

ДК "Укроборонпром" право власності держави на нерухоме майно зареєстрував, а закріплення права господарського відання за ДП "Рівненський АРЗ" провів у 2012 році згідно з наказом Концерну № 199 від 03.02.2012.

З моменту створення заводу у 1947 року все майно, що створювалось на його території, перебувало у державній власності, в тому числі і побудована у 1982 будівля під розбирання автомобілів (змінювались лише органи управління заводом), обліковувалось на балансі та перебувало в повному господарському віданні ДП "Рівненський АРЗ".

4.2.8. Концерн неодноразово письмово підтверджував перебування на балансі та закріплення права господарського відання Державного підприємства "Рівненський автомобільний ремонтний завод" на нерухоме майно за вул.Соборна,364-В у м. Рівному. Аналогічна інформація відображена у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна, адміністрування якого здійснює Фонд державного майна України.

ДК "Укроборонпром" є юридичною особою із самостійним балансом, рахунками, штатними працівниками, що володіє самостійною право- та дієздатністю як юридична особа, а також процесуальною дієздатністю під час захисту своїх порушених прав у господарських судах. Прокурором у позові та судами у рішеннях, що оскаржуються, не наведено причин неможливості ДК "Укроборонпром" самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.

Твердження прокурора про невиконання чи неможливість виконання ДК "Укроборонпром" своїх повноважень щодо захисту порушених прав (не визначених прокурором яких саме) не ґрунтується на жодних фактичних обставинах, встановлених і документально підтверджених у визначеному законом порядку. Прокурор у позові та суди у рішеннях, що оскаржуються, не вказують жодних порушень процедури проведення прилюдних торгів як підставу для визнання їх недійсними.

Порушення інтересів держави при проведенні прилюдних торгів, визнання недійсними яких є предметом спору у цій справі, прокурором як позивачем у позові не наведено і не обґрунтовано належними і допустимими доказами та нормами права.

Таким чином, порушення інтересів держави за таким позовом не обґрунтовуються прокурором як порушення процедури організації та проведення прилюдних торгів, що визначається Верховним Судом як єдина підстава для визнання таких торгів недійсними.

4.3. ДП "СЕТАМ" також звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

4.4. В обґрунтування зазначених вимог відповідач-2 посилається на таке.

4.4.1. Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтували рішення та постанову, що оскаржуються, порушеннями, допущеними державним виконавцем. Однак дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження та не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

4.4.2. Оскільки ДП "Рівненський автомобільний ремонтний завод" є балансоутримувачем спірного майна, що встановлено судом апеляційної інстанції, то вказане підприємство використовує зазначене майно на праві господарського відання. Тому на таке майно може бути звернено стягнення в тому ж порядку, що й на майно, яке належить підприємству на праві власності.

4.4.3. Спірні електронні торги проводились у межах виконавчого провадження шляхом примусової реалізації арештованого майна боржника з метою погашення забогованості відповідно до спеціального Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів

На проведення електронних торгів у межах виконавчого провадження не поширюються норми Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , оскільки на такий вид правовідносин поширюється Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) , який є спеціальним у конкретному випадку.

4.4.4. Під час ухвалення рішень суди не врахували положення Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) та норму ст. 44 Закону України "Про виконавче провадження".

4.4.5. У порушення ст.ст. 86 і 236 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій дійшли невірного висновку про визнання недійсними електронних торгів за лотом № 132812, оскільки не з`ясували повністю обставини справи, не врахували наявні докази у справі та порядок оскарження дій державного виконавця, не взяли до уваги відсутність таких порушень Порядку при проведенні спірних електронних торгів, які би вплинули на результат торгів та порушили права й інтереси позивача. Суди не застосували норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) і Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , які підлягали застосуванню до конкретних правовідносин, та застосували положення Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , які не поширюються на проведення електронних торгів у межах виконавчого провадження.

4.5. У відзиві на касаційні скарги заступник військового прокурора Рівненського гарнізону заперечує проти доводів, наведених у них, та просить відмовити у їх задоволенні. В цілому аргументи, наведені у відзиві, ґрунтуються на висновках, здійснених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях, що переглядаються.

4.6. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Рівнежитлобудінвест" ДК "Укроборонпром" також заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги відповідача-3, вважаючи, що судові рішення ухвалено судами попередніх інстанцій з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права, що виключає можливість їх скасування у касаційному порядку.

4.7. Під час розгляду справи у суді касаційної інстанції оголошувалась перерва, про що зазначеного в ухвалі Верховного Суду від 15.05.2019.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. (ч.2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується питання наявності підстав для визнання недійсними результатів електронних торгів від 31 березня 2016 року з продажу лота №132812.

5.2.2. Як зазначено вище у розділі 3 цієї постанови, задовольняючи позов прокурора в інтересах держави, суди дійшли висновку, що на момент проведення електронних торгів 31 березня 2016 року ДП "Рівненський АРЗ" не набуло права господарського відання на реалізоване нерухоме державне майно, оскільки таке право не було зареєстровано у встановленому законом порядку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме майно у господарське відання не передавалось. Зазначені висновки здійснені судами з посиланням на положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 5 ст. 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектору і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Держава застосовує до суб`єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб`єктів (ч.7 ст. 22 ГК України).

Правом господарського відання згідно з частиною першою статті 136 ГК України є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Суб`єктом господарювання, за яким майно закріплюється на праві господарського відання, є державне комерційне підприємство (частина друга статті 74 ГК України). Згідно п.1.1 статуту третьої особи-1 ДП "Рівненський АРЗ" є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності. Підприємство є правонаступником всіх майнових та особистих немайнових прав та обов`язків державного підприємства Міністерства оборони України "Рівненський автомобільний ремонтний завод".

У частині 1 ст. 74 ГК України врегульовано, що державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

5.2.3. Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина четверта статті 182 ЦК України).

Так, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, встановлює, що така державна реєстрація прав є обов`язковою. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону (у редакції, чинній на час проведення спірного аукціону).

Застосувавши зазначену норму закону, суди не врахували положень частини третьої цієї ж статті Закону, у якій закріплено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Суди попередніх інстанцій, обґрунтувавши ухвалені ними рішення відсутністю у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 31.03.2016 запису про закріплення за ДП "Рівненський ОРЗ" спірного майна на праві господарського відання, не надали жодної оцінки доводам відповідачів про те, що таке речове право у третьої особи-1 виникло задовго до набрання чинності Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) і не підлягало обов`язковій реєстрації.

Суди не досліджували питання правового статусу спірного майна, що обліковується на балансі ДП "Рівненський АРЗ", до передачі підприємства у сферу управління ДК "Укроборонпром". Суди не надали належної оцінки ані положенням статуту ДП "Рівненський АРЗ", у якому визначено, що майно підприємства є державною власністю та закріплено за ним на праві господарського відання, ані доводам ДК "Укроборонпром", який як уповноважений представник держави на управління цим майном не заперечував факт закріплення спірного майна за ДП "Рівненський АРЗ" саме на праві господарського відання. Поза належною увагою судів залишились наявні у справі Акт приймання-передачі ДП "Рівненський АРЗ" зі сфери управління Міністерства оборони України в управління ДК "Укроборонпром" від 29.12.2011, відомості про нерухоме державне майно, балансоутримувачем якого є третя особа-1 станом на 2011, 2015 та 2016 роки, листи Фонду державного майна України та ДК "Укроборонпром" щодо правового режиму спірного майна тощо.

Натомість, всупереч вимогам ст. 86 ГПК України, суд першої інстанції обмежився лише посиланням на те, що право господарського відання щодо спірного майна не було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою-1, а суд апеляційної інстанції окрім цього ж висновку здійснив також аналіз змісту права оперативного управління, яке відмінне за своєю правовою природою від права господарського відання, та необхідність аналізу якого у цій справі відсутня.

5.2.4. Разом з тим, Суд зазначає про передчасність висновку апеляційного суду щодо поширення на спірні правовідносини, що склалися, приписів Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного, на час проведення спірного аукціону) у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Частини друга та третя цієї норми регулюють порядок черговості звернення стягнення на майно та особливості накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків.

Суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували питання порядку та підстав звернення стягнення на спірне майно державним виконавцем, а саме, на виконання яких виконавчих документів вчинялися відповідні дії, коли та у якому порядку вони були здійснені, чи оскаржувались такі дії, цільове спрямування грошових коштів, виручених від продажу спірних об`єктів нерухомого майна тощо. Встановлення зазначених обставин є необхідним для вирішення питання про поширення на спірні правовідносин мораторію згідно із Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) .

У постанові суду апеляційної інстанції вказано, що кошти за придбане нерухоме майно перераховані відповідачем-3 на рахунок відповідача-1 у повному обсязі. Водночас суд не дослідив подальшого спрямування зазначених грошових коштів та не встановив, чи віднесено сплачені ТОВ "Рівнежитлобудінвест" 442 500,00 грн на покриття заборгованості ДП "Рівненський АРЗ" із виплати заробітної плати, яка, як зазначив суд, згідно з актом опису та арешту майна від 18.10.2012 складала 945 584,00 грн, чи виручені грошові кошти використано на погашення інших грошових зобов`язань третьої особи-1 перед державою та іншими особами.

Поза увагою судів залишились доводи відповідача-1 щодо того, що зведене виконавче провадження стосовно ДП "Рівненський АРЗ" триває з 2008 року, натомість відчужене спірне майно передавалось на реалізацію для погашення вимог за такими виконавчими документами як посвідчення комісії по трудовим спорам ДП "Рівненський АРЗ". Перевірка цих доводів судами не здійснена, зазначені обставини не були предметом дослідження та оцінки судами попередніх інстанцій.

5.2.5. Щодо доводів відповідача-3, про які йшлося у п.4.2.8 цієї постанови, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Вирішуючи спір у цій справі, суди встановили, що пред`явлення позову прокурором в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром" викликано саме захистом інтересів держави у суді, оскільки Державним концерном "Укроборонпром" як уповноваженим органом з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі не вжито заходів щодо оскарження електронних торгів з примусового відчуження майна оборонно-промислового комплексу, власником якого є держава.

Аналогічний висновок здійснено Верховним Судом у постанові від 08.05.2018 у справі №918/376/17.

5.2.6. Переглядаючи судові рішення, ухвалені у справі, Верховний Суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) у п.58 зазначив: " Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року)".

Судові рішення, ухвалені у цій справі, зазначеним вимогам не відповідають. Судами надано неповну юридичну оцінку документам, що містяться у справі та не з`ясовано усіх фактичних обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, що призвело до передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позову прокурора.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до ч.3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

6.2. У зв`язку з наведеними вище обставинами, відображеними у розділі 5 цієї постанови, зважаючи на встановлені законом межі компетенції суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.3. Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судових рішеннях.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.