розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця"

на постанову Західного апеляційного господарського суду у складі Матущака О.І. - головуючого, Мирутенка О.Л., Якімець Г.Г. від 14 лютого 2019 року та рішення Господарського суду Львівської області у складі Юркевича М.В. від 28 листопада 2018 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" від імені якого діє Регіональна філія "Львівська залізниця" звернулося до місцевого господарського суду з позовом до Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Львівдіпроводгосп", Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання незаконним та скасування розпорядження Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

1.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняте Жовківською районною державною адміністрацією розпорядження № 387 та виданий Державний акт є незаконними, та такими, що порушують право позивача на користування спірною земельною ділянкою площею 0,4624 га.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на порушення відповідачем - 1 земельного законодавства під час винесення спірного розпорядження. Зокрема, в підтвердження того, що земельна ділянка на момент винесення розпорядження була зайнята об`єктами залізничного транспорту свідчить "План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962 року", яка, на думку позивача, є містобудівною документацією.

1.3. Оскільки правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом (державна власність) і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону, отже відповідач - 1 незаконно розпорядився земельною ділянкою.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 28 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Судові рішення мотивовані тим, що представлений у якості доказу "План полоси відведення" не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, також не є правовстановлюючим документом. Таким чином, станом на час прийняття Жовківською районною державною адміністрацією спірного розпорядження від 11 червня 2007 № 387 земельна ділянка площею 0,4624 га не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке відповідно до діючого на той час земельного законодавства.

3.1. Суди вказали, що у Жовківської районної державної адміністрації Львівської області були відсутні підстави для відмови у наданні земельної ділянки у постійне користування, оскільки технічна документація із землеустрою, надана ДПРІ "Львівдіпроводгосп" отримала позитивний висновок державної землеворядної експертизи від 05 лютого 2007 року № 186, не була оскаржена чи оспорена, а отже при прийнятті спірного розпорядження районна адміністрація правомірно діяла в межах наданих їй повноважень.

3.1.1. Окрім цього, суди зазначили, що у процесі виготовлення технічної документації із землеустрою ДПРІ "Львівдіпроводгосп" разом з іншими суміжними землекористувачами, серед який був і позивач по справі, було складено акт погодження меж земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. У лютому 2019 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

5. Правовий аналіз статті 68 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" та статті 23 Закону України "Про транспорт" дає підстави для висновку про те, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений Законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до Закону.

5.1. "План полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовкой ж.д. 1962 года" є проектно-технічною документацією про яку йде мова в абзаці 2 статті 11 Закону України "Про транспорт".

6. Посилання судів на Земельний кодекс (2768-14) УССР, затверджений постановою ВЦВК від 29 листопада 1922 року (із змінами та доповненнями від 27 червня 1927 року) в частині обов`язкового оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю є помилковим, оскільки цим же Кодексом було закріплено статус земель спеціального призначення.

6.1. Скаржник зазначає, що згідно з Загальними засадами, затвердженими постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року, землі для потреб транспорту вважаються землями спеціального призначення (ст. 54), використовуються на підставі особливих положень про ці землі (ст. 55), оформлення прав органів сполучення на ці землі, що закріплюються за ними, проводиться в порядку відведення, Союз РСР безпосередньо здійснює розпорядження землями, які відведені підприємствам та організаціям загальносоюзного призначення (підпункт б ст. 2).

6.2. Відповідно до Положення про землі надані транспорту, затвердженого постановою Ради народних комісарів СРСР № 50 від 07 лютого 1933 року землями, наданими транспорту, визнавалися перелічені в ст. 4 - 8 цього Положення землі. Відповідно до пункту 4 цього Положення до залізничних транспортних земель відносилися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури.

6.4. Згідно із законодавством, що діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися і з урахуванням норм Земельного кодексу УРСР (2874а-07) від 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою та Положення "Про землі транспорту" (затвердженого постановою Ради народних комісарів СРСР № 50 від 07 лютого 1933 року) усі землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (в тому числі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та, за відсутності їх згоди, можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.

7. Суди неправомірно послалися на положення "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода", затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року, оскільки План смуги відведення було виготовлено ще у 1962 році.

8. Судами в порушення статей 74, 86 Господарського процесуального кодексу України не взято до уваги і не надано належної правової оцінки копіям податкових декларацій з плати за землю, якими підтверджується сплата земельного податку за земельну ділянку 14,2 га.

Доводи інших учасників справи, викладені ними у відзивах та поясненнях (узагальнено)

9. Доводи Жовківської районної державної адміністрації Львівської області:

9.1 Рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильними застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їхнього скасування не має.

9.2. Відповідно до діючого у 1962 році законодавства наявний у позивача План відведення є лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування.

9.3. Посилання скаржника щодо неврахування податкових декларацій є необґрунтованими, оскільки судами такі докази досліджено, однак з них неможливо встановити чи земельна ділянка площею 14, 2 га включає у себе спірну площею 0, 4624 га.

9.4. Жовківська районна державна адміністрації діяла в межах наданих їх повноважень і у неї були відсутні підстави відмови у наданні земельної ділянки у постійне користування відповідача 2.

9.5. Представником позивача підписано Акт погодження меж спірної земельної ділянки, що свідчить про відсутність будь-яких порушень прав залізниці.

10. Доводи Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Львівдіпроводгосп":

10.1. Спірна земельна ділянка юридично закрпілена за відповідачем 2 згідно Акту від 2007 року, а вказаний скаржником План смуги відведення було виготовлено ще у 1962 році і при цьому не має дати затвердження цього Плану. Виготовлення будь-якого плану не означало його затвердження і настання певних юридичних наслідків.

10.2. Представником позивача підписано Акт погодження меж спірної земельної ділянки, що свідчить про відсутність будь-яких порушень прав залізниці.

10.3. Висновки судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

11. Доводи Головного управління Держгеокадастру у Львівській області:

11.1. Позивачем не вказано дії які вчинялись відповідачем 3, що могли б бути предметом судового розгляду, тому Головне управління Держгеокадастру у Львівській області взагалі виступає неналежним відповідачем у даній справі.

11.2. В іншому ж рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильними застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їхнього скасування не має.

12. Доводи Малехівської сільської ради:

12.1. Представлений позивачем План полоси відводу не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, не є правовстановлюючим документом.

12.1.1. З Плану відведення не вбачається де саме знаходитися спірна земельна ділянка, як і те, що саме в цьому місці смуга відведення становить 20 м.

12.2. Посилання скаржника щодо неврахування податкових декларацій є необґрунтованими, оскільки судами такі докази досліджено, однак з них неможливо встановити чи земельна ділянка площею 14, 2 га включає у себе спірну площею 0, 4624 га.

12.3. Позивачем, як суміжним землекористувачем, було погоджено межу спірної земельної ділянки. Такий Акт погодження міститься в матеріалах справи та є скріплений печаткою залізниці.

12.4. Акт обстеження земельної ділянки є неналежним доказом у справі, оскільки до обстеження не було залучено користувача земельної ділянки, представників Малехівської сільської ради, а також уповноваженого суб`єкта, якому законом надано право здійснювати державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства.

12.5. Наявна у матеріалах справи Схема накладки спірної земельної ділянки також є неналежним доказом, оскільки відсутня дата складання такої схеми, відсутня інформація щодо особи, яка підписала цю схему.

12.6. Рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильними застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їхнього скасування не має.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

13. Суд погоджується доводами скаржника, що описані у пункті 5 цієї постанови з огляду на таке.

13.1. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) .

13.2. До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт").

13.3. Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України (2768-14) , для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

13.4. Частиною 1 статті 23 Закону України "Про транспорт", яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

13.5. Відповідно до частини 1 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

13.6. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт "б" частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України).

13.7. Наявність чи відсутність у позивача документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту, а тому доводи скаржника у цій частині є обґрунтованими.

13.8. Проте, наведені вище положення законів та висновки Суду не звільняють позивача від доказування того, що спірна земельна ділянка належить саме до земель залізничного транспорту, чого у даному спорі, з урахуванням встановлених судами обставин та досліджених доказів, Залізницею зроблено не було.

14. Суд відхиляє доводи скаржника, що описані у пункті 6 (з підпунктами) цієї постанови з огляду на таке.

14.1. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України - права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власникові.

14.2. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

14.3. Право власності земельної ділянки згідно зі статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підлягає державній реєстрації.

14.4. Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

14.5. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, що розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Згідно зі статтею 3 цього Закону Державний земельний кадастр базується на принципі об`єктивності, достовірності та повноти його відомостей.

14.6. Крім того, згідно зі статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, яке полягає у визначенні площі земельної ділянки, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

14.7. Згідно частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

15. Судам при вирішенні подібних спорів слід керуватися, як нормами чинного земельного законодавства в частині регулювання правовідносин, що виникають між суб`єктами землекористування, так і нормами раніше діючого законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду.

16. Позивач зазначає, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло в нього останнього відповідно до наданого Плану полоси відведення 1962 року.

16.1. В той же час, цитуючи норми права щодо правового регулювання земель транспорту, скаржник залишив поза увагою той факт, що пункт 10 Положення про землі, надані транспорту, яке затверджене постановою РНК СРСР 07 лютого 1933 року, регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством.

16.2. Водночас, діючим на той час Земельним кодексом (2768-14) УСРР, затвердженим постановою ВЦВК від 29 листопада 1922 року (із змінами та доповненнями від 27 лютого 1927 року), передбачалось обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.

16.3. Посилання судів на пункти 27, 32 "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железних дорог и использовании полоси отвода", затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року у яких містяться прямі вимоги щодо складання документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування підрозділами залізниць з урахуванням дії нормативно-правових актів у часі є неправомірними, однак станом на 1962 рік діяла "Инструкция о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использование полосы отвода", затверджена Міністерством шляхів сполучення СРСР 01 листопада 1955 року і яка містила аналогічні положення.

16.3.1. Дане твердження можна вважати також позицією Суду щодо доводів скаржника наведених у пункті 7 цієї постанови.

16.4. Крім цього, Суд зазначає, що за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти.

16.4.1. Закон є нормативно-правовим актом, який має вищу юридичну силу, а тому усі посилання скаржника на інструкції та положення якими не передбачалося реєстрації та видачі залізниці правовстановлюючих документів суперечать нормам діючого на той час Земельного кодексу (2768-14) , як акту вищої юридичної сили.

17. Необґрунтованими є посилання скаржника, що описані у пункті 7 цієї постанови з огляду на те, що судами досліджено подані ним копії податкових декларацій з плати за землю за земельну ділянку площею 14, 2 га інша річ, що скаржник не погоджується з наданою оцінкою таких доказів.

17.1. Досліджуючи вказані копії декларацій суди вказали, що позивачем не подано доказів, які давали б можливість встановити в яких саме межах знаходиться ділянка площею 14, 2 га та чи вона територіально включає в себе спірну земельну ділянку площею 0,4624 га.

17.2. Натомість відповідачем 2, як землекористувачем, було надано судам платіжні доручення по сплаті земельного податку за земельну ділянку площею саме 0,4624 га.

18.1. Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

18.2. Переглядаючи, в межах свої повноважень, судові рішення у даній справі, Верховним Судом не встановлено будь-яких порушень балансу прийняття доводів сторін.

18.3. Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити, що і Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнаються джерелом права в України, неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (справа "Трофимчук проти України" від 28 жовтня 2010 року).

19. В іншому подана скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, є проханням про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінкою доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення додаткового апеляційного перегляду.

19.1. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Щодо відзивів та пояснень інших учасників справи

20. Всі доводи відповідачів та третьої особи наведені ними у відзивах оцінені Судом під час розгляду касаційної скарги, а висновки за результатами розгляду викладені у пунктах 13 - 19 цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

21. Під час касаційного розгляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права. Оскаржувані судові рішення прийняті за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи відміни, за мотивів наведених у касаційній скарзі, судова колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не вбачає.

22. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року та рішення Господарського суду Львівської області від 28 листопада 2018 року у справі № 914/1420/18 залишити без змін.