Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання з 17 листопада 2016 року договору поруки №4А13837И/П, укладеного 08.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант".

Позовні вимоги з посиланням на ст. 612 ЦК України обґрунтовані тим, що позивачем, як поручителем у листопаді 2016 виконано зобов'язання та сплачено відповідачу кошти за кредитним договором. Проте відповідачем, в порушення положень п.п. 8, 10 договору поруки №4А13837И/П від 08.11.2016, не передано позивачу належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами та "засобів забезпечення вказаних обов'язків у вигляді забезпечень". Внаслідок цього, за доводами позивача, він втратив зацікавленість в подальшому виконанні договору з боку відповідача, бездіяльність відповідача призвела до погіршення майнового стану позивача та спричинила йому суттєвої шкоди. Враховуючи викладене, позивач просив розірвати договір поруки з огляду на істотне порушення договору іншою стороною.

За доводами позивача, метою укладення договору №4А13837И/П було отримання прибутку. Істотною умовою цього договору та умовою, що сприяла його укладенню, за доводами позивача, було надання йому відомостей щодо існування у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" багатократного забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором; суттєвою умовою договору було те, що до позивача переходять всі права кредитора за кредитним договором (п. 8, п. 10). Невиконання відповідачем зобов'язань (щодо передачі прав вимоги до боржника), за доводами позивача, свідчить про позбавлення його можливості використовувати права вимоги до боржника, що призвело до погіршення його майнового стану, спричинення збитків (у зв'язку з залученням для виконання договору кредитних коштів та додаткового забезпечення кредиту).

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач, кредитор) укладено договір поруки №4А13837И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Атіс Трей" (код за ЄДРПОУ 37307625) (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором №4А13837И від 26.12.2013 (далі - кредитний договір), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

В пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 договору поруки).

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору поруки).

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки).

Згідно із п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

У відповідності до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.

Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" (851-15) та Законом України "Про електронний цифровий підпис" (852-15) , а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 01.04.2016, укладеної сторонами.

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін. (п. 14 договору).

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що 09.11.2016 згідно договору поруки №4А13837И/П виконав обов'язок боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс Трей", третя особа) перед Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк", здійснивши погашення заборгованості у сумі 451014498,23 грн за кредитним договором №4А13837И від 26.12.2013 згідно із платіжним дорученням №70 від 09.11.2016. Позивач стверджував, що відповідач порушив зобов'язання, передбачені пунктами 8, 10 договору поруки №4А13837И/П від 08.11.2016, що є підставою для розірвання договору поруки.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 червня 2018 року у справі №910/4041/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди виходили з того, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання договору поруки.

Позивачем належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором №4А13837И від 26.12.2013 значною мірою позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні договору поруки.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення позивача до відповідача з відповідною вимогою про надання документів необхідних для переходу прав кредитора, наявності вини відповідача у ненаданні таких документів, а також доказів наявності відмови відповідача від передання таких документів. Фактичні дані щодо завдання позивачеві відповідної шкоди також в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням наведеного, оскільки матеріалами справи не підтверджено того, що позивач був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору поруки, господарські суди дійшли висновку про відсутність істотного порушення договору в розумінні 651 ЦК України (435-15) .

Суд першої та апеляційної інстанції зауважили, що матеріали справи не містять доказів в підтвердження того, що станом на 09.11.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс Трей" (боржника) за кредитним договором №4А13837И від 26.12.2013 становила 451014498,23 грн.

З огляду недоведеність позивачем наявності підстав для розірвання з 17 листопада 2016 року договору поруки №4А13837И/П від 08.11.2016 в судовому порядку, а також недоведеність наявності порушеного суб'єктивного права, на захист якого поданого позов, господарські суди попередніх інстанції дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" 10.01.2019 звернулося до Верховного Суду, через Північний апеляційний господарський суд, з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 (повний текст складено 21.12.2018) у справі №910/4041/18, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі №910/4041/18 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" та розірвати з 17 листопада 2016 року договір поруки №4А13837И/П, укладений 08.11.2016 між AT КБ "Приватбанк" та TOB "Лекс Грант".

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що судами попередніх інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а відтак вони є незаконними, необґрунтованими та підлягають скасуванню.

Позивач виконав зобов'язання за договором поруки №4А13837И/П від 08.11.2016, а відповідач погодився та прийняв це виконання на загальну суму 451014498,23 (чотириста п'ятдесят один мільйон чотирнадцять тисяч чотириста дев'яносто вісім) гривень 23 коп.

Судами при прийнятті рішень у справі №910/4041/18 не було враховано положень договору поруки №4А13837И/П від 08.11.2016 щодо обов'язку банку, у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором №4А13837И від 26.12.2013 передати поручителю впродовж п'яти робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за зазначеним кредитним договором.

Суди першої та апеляційної інстанції не надавши даним фактам належної оцінки тим самим не повно з'ясувавши обставини, які мають значення для справи та не врахувавши положення ч. 1 ст. 556, п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, чим порушили статтю 20 Господарського кодексу України і тим самим позбавили позивача процесуальних прав, передбачених ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" повинно було передати Tовариству з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" до 17.11.2016 належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитним договором №4А13837И від 26.12.2013. Невиконання відповідачем свого обов'язку передати документи позивачу, порушує законні права останнього, які потребують судового захисту.

В порушення вимог статті 236 ГПК України суди першої та апеляційної інстанції, не дослідили повно та всебічно обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень (підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні), не встановили характер спірних правовідносин та, як наслідок, невірно застосував норми матеріального права до вирішення вказаних правовідносин, а тому висновок суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є помилковим.

Зазначення судом першої інстанції про відсутність в матеріалах справи звернення позивача до відповідача з відповідною вимогою про надання документів необхідних для переходу прав кредитора, наявності вини відповідача у ненаданні таких документів, а також доказів наявності відмови відповідача від передання таких документів скаржник вважає недоречним, так як діючим законодавством України не передбачено надсилання поручителем як стороною договору пропозиції/вимоги про виконання кредитором (відповідачем) свого зобов'язання, передбаченого умовами цього ж договору.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач та третя особа відзиву на касаційну скаргу не подали.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Спір по справі стосується розірвання договору у зв'язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов договору (ненаданням належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами та документів, які забезпечували виконання зобов'язань боржником). Внаслідок цього, за доводами позивача, він втратив зацікавленість в подальшому виконанні договору з боку відповідача, бездіяльність відповідача призвела до погіршення майнового стану позивача та спричинила йому суттєвої шкоди.

Згідно з статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом частин першої та другої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з приписами частин першої та другої статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Аналогічна позиція узгоджена сторонами у пункті 8 договору поруки.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Господарськими судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою про надання документів, передбачених договором поруки, або докази наявності вини відповідача у ненаданні вказаних документів, що в свою чергу свідчить про недоведеність істотного порушення умов договору поруки відповідачем.

Водночас, предметом заявленого позову є розірвання договору поруки, укладеного між сторонами спору у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України (435-15) . Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України (436-15) .

За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою.

За змістом статі 651 Цивільного кодексу України (435-15) договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору поруки (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що позивачем не надано, як і не містять матеріали справи, доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором поруки, внаслідок якого позивач зазнав значних збитків.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що наявність складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов'язує виникнення збитків (протиправна поведінка, розмір збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина) позивачем також не обґрунтована.

Позивачем не обґрунтовано ані своїх доводів про те, що укладаючи спірний договір він керувався наявністю забезпечення, яке перевищує розмір зобов'язання, ані того, що невиконання відповідачем зобов'язань за спірним договором поруки призвело до істотного погіршення фінансово-майнового стану позивача, спричинення йому збитків, їх реальність, а також того, що у зв'язку із цим позивач змушений був залучити кредитні кошти та сплачувати проценти за кредитом. Також позивачем не обґрунтовано своїх доводів про істотність порушення умов договору з огляду на неможливість використовувати його результат саме внаслідок не передання відповідачем копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, з огляду на відсутність доказів оспорення такого права позивача зі сторони третьої особи.

Також є безпідставними посилань позивача на те, що наявний у матеріалах справи кредитний договір №44Л16111Г укладено ним саме з метою отримання коштів для виконання договору поруку, оскільки вказаний договір містить інформацію про те, що його було укладено з ціллю фінансування поточної діяльності та не містить у своїх положеннях посилань на договір поруки №4А13837И/П. Більш того, відповідно до наявної у ЄДРПОУ інформації основним видом діяльності позивача є "роздрібна торгівля пальним".

Надане на підтвердження отримання кредиту для виконання договору поруки платіжне доручення також не є належним доказом визначених позивачем обставин, оскільки не містить посилань на те, що вказані кошти видавались для спрямування на виконання договору поруку та при цьому кредитних коштів позивачем отримано 4158939266,73 грн, а сума платіжного доручення, на яке посилається позивач на підтвердження виконання зобов'язання за договором поруки значно відрізняється від вищезазначеної і становить 451014498,23 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивач погасив повністю всі зобов'язання боржника за кредитними договорами, а не їх частину. Крім того, в договорі поруки відсутня вказівка на суму конкретних зобов'язань боржника, за виконання яких поручився позивач. Тобто фактичні обставини того, що заборгованість боржника перед кредитором становила саме погашену поручителем суму та, відповідно, була ним погашена в повному обсязі не доведені.

Враховуючи наведені положення законодавства і обставини встановлені судами, та зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору поруки з заявлених ним мотивів, Суд вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову про розірвання договору поруки.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки останні є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

9. Судові витрати.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.