за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Фонду державного майна України до 1. Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, 2. Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Бердянське бюро технічної інвентаризації", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", про визнання недійсними пунктів 5.4, 5.5, 5.6 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 03.02.2005 № 49,

за участю представників:

від позивача - Ізвєков К. В. (довіреність),

від відповідача-1 - не з'явився,

від відповідача-2 - Чугаєнко О. М. (адвокат),

від третьої особи-1 - Бондаренко С. А. (довіреність),

від третьої особи-2 - не з'явився,

від Генеральної прокуратури України - Томчук М. О.,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, позивач) із позовом до виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (далі - відповідач-1), Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (далі - ПАТ "Приазовкурорт", відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Бердянське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Бердянське БТІ", третя особа-1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПАТ "Укрпрофоздоровниця", третя особа-2) про визнання недійсними пунктів рішення відповідача-1 від 03.02.2005 № 49.

1.2. Позовна заява обґрунтовується тим, що спірне майно розташовано на території України й перебувало у віданні профспілок України, тому не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі ФДМУ.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язано було до 01.05.1960 передати Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 зазначеної постанови майно передавалось профспілковим органам у відання.

2.2. Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації професійних спілок України, правонаступником якої, у свою чергу, є Федерація професійних спілок України (далі - ФПУ).

2.3. 20.06.2002 на загальних зборах Закритого акціонерного товариства "Укрпрофозровниця" (далі - ЗАТ "Укрпрофозровниця") прийнято рішення про створення Закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт" (далі - ЗАТ "Приазовкурорт"), правонаступником якого є ПАТ "Приазовкурорт", і внесення спірного майна як внеску частки до статутного капіталу.

2.4. 30.10.2002 між головою правління ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" та уповноваженою особою засновників ЗАТ "Приазовкурорт" підписано акт приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, належного на праві власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", у власність ЗАТ "Приазовкруорт" як внеску до статутного фонду майна, згідно з додатком до акта приймання-передачі майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, розташованого у м. Бердянську Запорізької області, вартістю 43 485 200,00 грн.

2.5. У листах від 26.01.2005 № 07/47, від 26.01.2005 № 04/146, від 26.01.2005 № 04/48 ЗАТ "Приазовкурорт", посилаючись на рішення Бердянської міської ради від 25.12.2003 № 18 "Про припинення права користування та передачу в оренду земельних ділянок ЗАТ "Приазовкурорт", просило відповідача-1 оформити заявникові право власності за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - Санаторій "Бердянськ") на три будівлі: по б-ру Тінистому, 10; на комплекс будівель і споруд за адресою: б-р Тінистий, 7; на будівлю по вул. Котляревського, 14а.

2.6. 03.02.2005 відповідач-1 прийняв рішення № 49 "Про оформлення права власності", за змістом пунктів 5.4, 5.5, 5.6 якого вирішено оформити право власності за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач Санаторій "Бердянськ") на будівлю по б-ру Тінистому, 10, що складається з основної будівлі "А", сходів "А", замощення І, паркану № 1; на комплекс будівель і споруд за адресою: б-р Тінистий, 7, що складається з основних будівель "А, Б", прибудов "а, а1, а2, б, б1", ганку до "б1", хвірток № 1, № 3, № 5, № 6, парканів № 2, № 7, замощення І, ІІ; на будівлю по вул. Котляревського, 14а, що складається з основної будівлі "А", прибудов "а, а1, двох ганків до "А", замощення І, ІІ.

2.7. На підставі пунктів 5.4, 5.5, 5.6 рішення виконкому Бердянськоїміської ради від 03.02.2005 ЗАТ "Приазовкурорт" отримано свідоцтва про право власності від 09.02.2005.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.12.2011 (суддя Кагітіна Л. П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

3.2. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 (судді: Склярук О. І., Дучал Н. М., Ушенко Л. В.) рішення Господарського суду Запорізької області від 22.12.2011 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним пункти 5.4, 5.5, 5.6 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 03.02.2005 № 49 "Про оформлення права власності".

3.3. Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2017 (Бондар С. В., Палій В. В., Селіваненко В. П.) постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 залишено без змін.

3.4. Постановою Верховного Суду від 11.04.2018 (Суховий В. Г., Берднік І. С., Міщенко І. С.) постанову Вищого господарського суду України від 18.01.2017 скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з тих підстав, що Вищий господарський суд України обмежився посиланням на відсутність пропуску строку позовної давності прокурором, а не позивачем (ФДМУ), в інтересах якого було пред'явлено позов прокурором, що суперечить вимогам частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

3.5. Постановою Верховного Суду від 26.06.2018 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 скасовано, справу передано на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

3.6. Верховний Суд зазначив, що в порушення положень статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) в редакції, чинній до 15.12.2017, суд апеляційної інстанції не встановив обставин щодо початку перебігу та закінчення строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, натомість обмежився посиланням на створення позивачеві (ФДМУ) перешкод ФПУ для вжиття заходів щодо проведення інвентаризації майна, яке перебуває у віданні ФПУ та заснованих нею господарських товариств внаслідок прийняття президією ФПУ постанови від 19.07.2007 № П-13-7 "Про загострення ситуації навколо профспілкового майна".

Тобто під час розгляду даної справи слід було достеменно встановити, з якого часу особі, в інтересах якої пред'явлено позов прокурором, стало відомо про її порушене право.

3.7. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2018 (колегія суддів у складі: Антонік С. Г., Дармін М. О., Іванов О. Г.) рішення Господарського суду Запорізької області від 22.12.2011 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсними пункти 5.4, 5.5, 5.6 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 03.02.2005 № 49 "Про оформлення права власності".

3.8. Постанову обґрунтовано тим, що майно, передане 30.10.2002 за актом приймання-передачі майнового комплексу, у власність ЗАТ "Приазовкурорт" як внесок до статутного фонду майна, належить державі в особі ФДМУ. Тому пункти 5.4, 5.5, 5.6 рішення від 03.02.2005 № 49 "Про оформлення права власності", якими оформлено право власності за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач Санаторія "Бердянськ") є незаконними та порушують права власності держави.

Щодо позовної давності суд зазначив, що позивач про прийняття спірного рішення дізнався лише під час прокурорської перевірки, проведеної на виконання доручення Генеральної прокуратури України від 04.08.2011.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. ПАТ "Приазовкурорт" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

4.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зокрема положень ЦК України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) . Скаржник наголошує на неправомірності висновків суду про те, що на момент прийняття спірного рішення ФДМУ був власником спірного майна. Скаржник також зазначає, що частина приміщень за адресою: б-р Тінистий, 7 збудована і введена в експлуатацію у 2004 році, тому не могла перебувати у власності держави. На думку заявника, спірне рішення не суперечить чинному на час його прийняття законодавству та прийнято в межах повноважень Бердянської міської ради. Крім того, скаржник зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для поновлення строку позовної давності.

4.3. У судовому засіданні представник відповідача-2 підтримав вимоги касаційної скарги.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. На електронну пошту Верховного Суду від Бердянської місцевої прокуратури надійшов відзив, який не підписано електронним цифровим підписом (про що начальником відділу опрацювання документів управління забезпечення автоматизованого документообігу суду складено довідку від 10.04.2019 № 28.01-08/14/19), що суперечить вимогам частини 1 статті 3, частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис", в зв'язку з чим не може бути ідентифіковано його підписання зазначеною особою.

Крім того, згідно пункту 5.17. Інструкції з діловодства Верховного Суду, затвердженої наказом Керівника апарату Верховного суду від 28.12.2018 № 207-ОД, для підтвердження офіційного статусу документів, отриманих електронною поштою, не скріплених електронно-цифровим підписом, або отриманих каналами факсимільного зв'язку, повинні бути надані (надіслані) їх оригінали, крім випадків, установлених законом. До підтвердження оригіналами такі документи мають статус інформаційних. Оригінал відзиву до Верховного Суду не надходив.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК (1798-12) України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. Як вбачається із постанови від 26.06.2018, якою скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 і направлено справу на новий розгляд, Верховний Суд наголосив на необхідності встановлення, з якого часу саме особі, в інтересах якої пред'явлено позов прокурором, стало відомо про її порушене право, оскільки висновки апеляційного суду з питань застосування позовної давності по суті ґрунтуються на помилковому ототожненні моменту одночасної обізнаності прокуратури і ФДМУ з порушенням прав держави внаслідок прийняття оспорюваного рішення відповідача-1 від 03.02.2005 № 49 .

6.4. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

6.5. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

6.6. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

6.7. За загальним правилом частини 1 статті 261цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

6.8. Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

6.9. При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного і того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

6.10. Це правило пов'язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

6.11. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

6.12. При цьому позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32- 38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.

6.13. Як вбачається із матеріалів справи, а саме із клопотання ПАТ "Приазовкурорт" про застосування наслідків пропуску позовної давності, заявник зазначав, що згідно змісту позовної заяви про порушення стало відомо ще у 1992 році. Даний факт, на думку заявника, також підтверджується рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі № 137/7 за позовом ФДМУ до ФПУ, Фонду соціального страхування України, Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсними установчих документів Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", а також тим, що касаційне подання у справі було подано саме Генеральним прокурором України. Крім того, з доданої до позовної заяви постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.09.2007 за поданням Генерального прокурора України на 2005 рік прокуратурі було відомо про те, за ким на той час вже було зареєстровано право власності на об'єкти нерухомості ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", але право власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", ЗАТ "Приазовкурорт" не було оспорено прокуратурою за цей проміжок часу.

В свою чергу, ФДМУ у своїх письмових поясненнях зазначав, що з метою виконання завдань, передбачених частиною 2 статті 4 Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України", відповідно до наказу ФДМУ від 11.06.2007 № 910 було створено регіональні робочі комісії, яким доручено, зокрема, провести інвентаризацію нерухомого майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення, які перебувають у володінні ФПУ. Ключовим питанням при проведенні цієї інвентаризації та основою для ефективної роботи комісії було складання переліку нерухомого майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення, які перебувають у володінні ФПУ.

Поряд з цим президією ФПУ 19.07.2007 було прийнято постанову № П-13-7 "Про загострення ситуації навколо профспілкового майна", згідно з пунктом 4 якої заборонено керівництву ФПУ, всеукраїнським профспілкам, територіальним об'єднанням організації профспілок, підприємствам, заснованим ФПУ, а також ПАТ "Укрпрофоздоровниця", ПАТ "Укрпрофтур" та іншим суб'єктам господарювання надавати будь-яку інформацію щодо об'єктів профспілкової власності на запити державних органів.

На думку позивача, прийняття зазначеної постанови унеможливлювало належне виконання ФДМУ проведення інвентаризації майна, яке перебуває у віданні ФПУ та заснованих нею господарських товариств.

6.14. Судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови 12.12.2018 доводи ПАТ "Приазовкурорт" про те, що позивач інформацію про порушення відповідного права міг отримати раніше, та доводи ФДМУ про те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права до 2011 року не розглянуті та не оцінені.

6.15. Таким чином, судом апеляційної інстанції не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2018, про те, що апеляційним господарським судом не було встановлено обставин щодо початку перебігу та закінчення строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, а суд обмежився посиланням на створення позивачеві (ФДМУ) перешкод ФПУ для вжиття заходів щодо проведення інвентаризації майна, та не виконано вказівки Верховного Суду про необхідність встановлення, з якого часу особі, в інтересах якої пред'явлено позов прокурором, стало відомо про її порушене право.

Крім того, судом не оцінено чи можна вважати прийняття Федерацією профспілок України постанови № П-13-7 "Про загострення ситуації навколо профспілкового майна" перешкодою у належному здійсненні ФДМУ повноважень щодо державного майна.

6.16. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлене у цій справі судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

6.17. Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, вирішити питання щодо наданих сторонами доказів, всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до статей 308, 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

7.2. З огляду на викладене постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8. Судові витрати

8.1. Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.